14:57 

Розуміючи мову

ukrtrek
Викладається за проханням перекладача.

Назва: Розуміючи мову
Автор: Allemande
Перекладачі: Sir Konrad Weller, LadyLizard
Бета: LadyLizard
Посилання на оригінал: archiveofourown.org/works/753560
Дозвіл на переклад: запитано
Всесвіт: Deep Space 9
Рейтинг: PG-13
Жанр: трохи слешу, трохи гету, трохи романсу и багацько кардасійського побуту
Персонажі: Ґарак/Башир, кардасійки й кардасійці
Розмір: 11 962 слова
Відмова від прав: головні персонажі належать Річарду Берману та Майклу Пілеру, додаткові належать авторці тексту, реалії післявоєнної Кардасії створені Ендрю Робінсоном, а ми так, перекладаємо.
Стислий зміст: Війна з Домініоном скінчилась, і куди ще б мав податись доктор Башир, як не на передову. Кардасія Прайм лежала в руїнах і потребувала лікарів більше ніж будь-яка планета у квадранті. А якщо ти плануєш прожити бозна скільки на планеті — ти починаєш вивчати її мову, чи не так?
Але мова не тільки дає змогу спілкуватись. Завдяки їй можна планувати майбутнє — а можливо й зрозуміти минуле.
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості «Чумацький Шлях — 2015»


Частина перша


Якби доктору Джуліану Баширу спало на думку підвести підсумок перших своїх чотирнадцяти тижнів на Кардасії, він би напевно сказав, що ніколи досі йому не доводилося дізнатись так багато нового за такий короткий проміжок часу. Самі лише медичні відкриття були вражаючими. Здавалося, ніби він тільки почав зіставляти дані, знаходити якісь взаємозв'язки і закономірності та подумки каталогізувати основні характеристики організму кардасійців; неймовірно, як мало він (та й достоту вся Федерація) знали про цю расу. Хоча не так вже й неймовірно, якщо врахувати, наскільки старанно кардасійці оберігали всі свої таємниці — включаючи подробиці анатомії і фізіології.
Хай там як, Джуліан навіть не намагався оцінити час, проведений на планеті — далебі, він був для того занадто заклопотаний. Постійно траплялися надзвичайні ситуації, поранені потребували невідкладної медичної допомоги, раптово виникали інші проблеми — як, наприклад, один особливо паскудний вірус, що лишився ще з часів останньої клінгонської навали та встиг мутувати у декілька досить небезпечних форм — та й окрім хворих ще були сотні і тисячі мешканців виснажених, скалічених, травмованих. Він не був психологом за професією, але зараз йому доводилося приводити до тями багатьох пацієнтів із психосоматичними болями та посттравматичним стресовим розладом, не згадуючи вже про невдалі спроби суїциду. І все це, у поєднанні з кількома проектами, які він розпочав ще на станції Глибокий Космос 9, та намагався продовжувати тут, аби хоч якось зберегти здоровий глузд, не давало йому жодної вільної хвилини на роздуми про все, що він тут вже встиг зробити чи про те, як довго він планує жити на Кардасії.
Останнім часом життя ще більше ускладнилось ще й через його старшу медсестру Ґорал. Джуліан підозрював, що як воно й далі так йтиме, то у нього можуть з’явитися деякі недоречні ідеї. І його це вельми засмучувало.
— Ти прийшов сьогодні без своєї тіні, — зауважила доктор Жуні Палок під час вранішнього обходу, коли вони йшли східним районом Ґінали, роздаючи антиалергійні гіпоспреї (наступала весна, і Джуліан ніколи б цього не помітив, якби не поширювались випадки звернення з симптомами алергії, а сінна лихоманка — це, мабуть, останнє, що потрібно й так нужденному населенню на післявоєнній планеті, на додачу до інших захворювань).
— Та ж сонце сьогодні переважно за хмарами, — впевнено відповів Джуліан і встиг побачити, як смикнулись ії вуста у ледь помітній посмішці. Лікарку з північного округу нелегко було вразити, але вона, як і будь-який пересічній кардасієць, полюбляла довгі, заплутані, насичені метафорами бесіди, повні підтекстів та посилань.
— Не хвилюйтесь, докторе Башире, бо ж і для вас скоро засяє сонце, — відповіла вона, не відриваючись від перев'язки численних подряпин двох кардасійців, що намагались власноруч полагодити зламаний насос колодязя. Вона відпустила їх, рекомендуючи в жодному разі не повторювати спробу без належного нагляду кваліфікованого техніка, і ті пішли, не забувши ввічливо вклонитись обидвом лікарям.
— Врешті-решт, — продовжила вона, знов повернувшись до Джуліана, наче іх бесіда і не переривалась, — весна йде на поля. Як то кажуть, наліпша пора для зачинань нових.
— Також пора переломити хліб ґатор та відпочить під деревом гамтака, — процитував Башир ланку, що зійшла йому на пам'ять: нещодавній пацієнт під час процедур, з шаленою ностальгією розповідав йому, що весна для кардасійців завжди була часом нових починань, пробуджень і іноді — найнесподіваніших сюрпризів від жінок (як зрозумів Джуліан, навесні кардасійки мали звичку просто-таки кидатись на тебе), тож чоловікам рекомендувалось відпочити у тіні дерева гамтака з окрайцем хліба ґатор нового врожаю та й обміркувати своє життя.
За це він заслужив щиру посмішку, яку поціновував як особливу нагороду від доктора Палок під час спільних обходів.
— Ви почали добре розумітись на нашій чарівній мові, докторе, — схвалила вона. — Та й на наших традиціях теж.
— Моя вам подяка, — кивнув він, і отримав ще одну посмішку. Наразі вони прямували до транспортника, який мав відвезти їх далі на захід — ще багато домівок вони мали обійти у третьому з найбільших міст Кардасії. На хвилину Джуліан задумався про те найбільше місто, про столицю на іншому березі величної ріки Фуголон, де його друг потроху відбудовував з уламків свою Батьківщину. Не те, щоб вони підтримували зв'язок: Ґарак і гадки не мав, що доктор на Кардасії. Але Джуліан мав змогу бачити обличчя Ґарака у щотижневих зверненнях до населення Кардасії, де той розповідав про успіхи й провали, про історії відчаю, але й надії. Джуліан не міг не посміхнутись невимовній іронії: Ґарак, колишній майстер приховування й недомовок, перетворився на єдину сталу фігуру у житті місцевого населення, щотижня звертаючись до всіх і кожного з них, приносячи нову надію і розповідаючи більше, ніж Джуліан будь-коли сподівався від нього почути.
— Не можеш дочекатись повернення до південного округу? — Невинним тоном запитала доктор Палок, по-своєму інтерпретуючи його мрійливу посмішку. Вона вочевидь вважала, що він згадав про свою улюблену медсестру.
— Чесно кажучи, просто хочу до ліжка, — потер він ниючу шию. Йому навіть важко було згадати, чи був він колись у житті настільки втомленим.
— І нащо бути таким відвертим? — парирувала доктор Палок. — Чим ти ото займаєшся у своїй клініці — зовсім не моя справа.
Джуліан закотив очі, занадто збайдужілий, щоб дозволити втягнути себе у суперечку.
Після повернення до південного округу він швиденько забіг до клініки, щоб перевірити, як там справи у Ґорал: він не вперше залишав її саму на керуванні, але все ще нервував. Однак виявилось, що вона, як завжди, була на висоті.
— Чудова робота, — похвалив він, вислухавши її денний звіт.
— Якщо ви так кажете, то я вам вірю, — відповіла вона у тій формальній і підкреслено підлеглій манері, що була прийнятна на Кардасіі, і якою Джуліан так насолоджувався — недарма ж він вимкнув свій автоматичний перекладач після перших кількох тижнів на планеті. Але отой її нерухомий погляд під час звіту змусив його нервувати. Бо це був той самий погляд, який, у поєднанні з нахилом голови вліво під особливим кутом, на Кардасіі означав не більше і не менше як... як би то мовити... залицяння до когось.

— Комп'ютер, включити музичну добірку композитора Раші Келл, — наказав Джуліан, коли він нарешті зміг дістатися дому та впасти на диван. Коли кімнату наповнили музичні переливи симфонії, авторкою якої була кузина місцевого архітектора — можливо, трохи сумбурні для людського вуха, але все одно надзвичайно мелодійні, якщо до них звикнути — Джуліан нарешті дозволив собі серйозно замислитись про Ґорал та її особисте відношення. Не те, щоб йому не подобалась увага красивої та молодої медсестри, це було навіть приємно. Тож чому б не перевести їх відношення у непрофесійну сферу? Та зрештою, вже скільки часу пройшло.
І майже перед тим, як заснути, Джуліан зрозумів, що це вперше за чотирнадцять тижнів він свідомо згадав про Езрі Дакс.
***

Як на Джуліана, офіційні наради Центру медичних досліджень Ґінали траплялись занадто часто. Сьогоднішня була досить інформативною — лікарі зі столиці Кардасії представляли новий експериментальний спосіб лікування радіаційного й газового отруєння — але зазвичай Джуліан відчував, що краще б він лікував пацієнтів або розробляв би нові ліки, ніж слухав довжелезні доповіді, які можна б було скоротити до трьох речень, чи приймав би участь у нескінченних суперечках про бюрократію в медицині. Хоча, все ж таки, не варто йому було жалітися: навіть ці дебати давали йому можливість краще розуміти кардасійську культуру, та й, врешті-решт, саме тут він зустрів доктора Жуні Палок.

— Здається мені, ця лікарка і не помітила, чого ми самі досягли тут, у Ґіналі, — сухо мовила доктор Палок під час перерви, і її стриманість здивувала Джуліана.
— Я впевнений, вона не мала на увазі нічого поганого, — лише й відповів він, сьорбаючи свій чай та дивлячись крізь масивне скло на жвавий людський потік у центрі міста.
— Та певне, що не мала, вона ж лікар, — саркастично відповіла доктор Палок — та я не за це. Мушу зазначити, що мене шляк трафляє від усіх цих розмов зі столичними. Так, вони мають більше ресурсів, то я розумію — але ж чого б їм не надіслати нам істотної допомоги замість того, аби час від часу кидати нам подачки і вихвалятися собою, які вони чудові?

Джуліан мовчав. Не те, щоб його дивувало, що столичні мешканці зверхньо ставляться до населення менших міст, адже вся кардасійська культура базувалась на суворій ієрархії та ідеї життя заради Держави, чи не так? Та він ані словом не обмовився зовсім з іншої причини: він, як і доктор Палок, занадто добре знав, до чого саме у нещодавньому минулому призвело кардасійців отаке сліпе підкорення.
— Та все ж, маю зазначити, що ця запропонована схема лікування виглядає перспективно,— продовжила вона вже спокійніше. — Я більш ніж впевнена, що з твоїми кмітливими доробками ми зможемо якнайшвидше пристосувати її до наших пацієнтів.
— Нашими спільними кмітливими доробками, — виправив Джуліан, посміхаючись. Так, доктор Палок частенько хвалила його за «винахідливий, суто людський підхід» до виникаючих проблем, та навіть за його значущої допомоги, привласнювати собі одному результат спільних розробок здавалося йому нечесним.
Побачивши, як столична лікарка прямує до них, доктор Палок швиденько повідомила, що ій потрібен ковток свіжого повітря після такої кількості чаю (як Джуліан вже розумів, то був кардасійській еквівалент виразу «піти припудрити носа»).

— Доктор Кретна Джарат, — представилась вона, і Джуліан, в свою чергу, назвав себе, ввічливо вклонившись. — Я й не знала, що поза столицею працюють доктори Зорефлоту. Я так розумію, ви є помічником доктора… здається, Палок, яка щойно нас покинула?
— Ні, в мене власна клініка у південному окрузі, — відповів Джулін, старанно притримуючись нейтрального тону як у словах, так і у виразі обличчя. Не варто було ображатись на цю безсумнівно типову кардасійську суміш гендерних стереотипів, ксенофобіі та антизорефлотських настроїв у суспільстві. Кардасійці вміли вмістити багацько натяків у одне коротеньке речення. — А щодо столиці — розумієте, чотири місяці тому міжпланетний транспортник доставив мене саме туди, але мені здалося, що там і так забагато помічників, федеральних і не тільки, тож я вирішив, що є й інші міста, що потребують моєї допомоги.
Доктор Джарат кивнула, цього разу значно приязніше:
— І я впевнена, що Ґінала дуже вдячна вам за вашу допомогу.
— Втішаю себе думкою, що я зміг зробити свій скромний внесок у добробут цього чарівного міста, — відповів Джуліан, радий за те, як легко йому наразі вдавалось будувати складні фрази кардасійською. Хоч розмова й була йому не надто приємна, як майже завжди на подібних збіговиськах, він натомість зосередився на красі кардасійської мови, намагаючись звивати слова у вишукані речення і покращити як вимову, так і елегантність висловів.
— Як ви, напевне, знаєте, наш Міністр високо цінує зовнішню допомогу, — продовжила доктор Джарат, привертаючи увагу Джуліана. — Подейкують навіть, що він кілька років прожив на Федеральній космічній базі, тож я вважаю, що у нього могли залишитись деякі зв’язки.
— Міністр тимчасового уряду? — запитав Джуліан, старанно імітуючи ввічливу цікавість, але не більше. — Та невже?
— Різне говорять, — ухильно відповіла доктор Джарат. — Але нащо тому, хто не зацікавлений у добробуті Кардасії, так пристрасно працювати над відбудовою планети...
— Скоріш за все, то є лише чутки, — виступила вперед доктор Палок, ставши перед Джуліаном. — Та й навіть, якщо Міністр дійсно колись покидав Кардасію, він все одно повернувся у той час, коли наша батьківщина була зруйнована, й наразі він — саме той, хто нас об'єднує. І можна довго сперечатись про те, хто є більшим патріотом: він, чи насамперед ті, хто втягнув нас у цю війну.
— Так, сперечатись можна, — ухильно відповіла доктор Джарат, та відвернулась, аби поговорити ще з кимось. Джуліан приязно посміхнувся Жуні, навіть не турбуючись пояснити, чому саме він їй такий вдячний.
— Гадки не мав, що ти так щиро підтримуєш тимчасовий уряд, — прошепотів він, відводячи її у сторону. Доктор Палок шоковано підняла очі.
— Джуліане, я не уявляю, як ти міг подумати інакше. Я не велика шанувальниця бюрократії, та й дістали мене ті столичні лікарі, які зверхньо на нас дивляться, та ж я бачу, як самовіддано працює наявний уряд, і певне, що я цілковито їх підтримую.
Джуліан подумки дав собі копняка: сказати кардасійцю, що той не підтримує владу — це дуже серйозне звинувачення.
— Останнє, що нам наразі потрібно, тим більше — у столиці, це ось такі персони, — сердито кивнула доктор Палок у напрямку доктора Джарат. — Такі, що намагаються сплюндрувати наш хиткий мир, розповсюджуючи усілякі чутки про наших лідерів.
Дзвін сповістив про початок продовження наради, тож Джуліан повернувся до зали разом з доктором Палок, гадаючи, як би вона сприйняла те, що ці чутки насправді виявились не такими вже й чутками, а справжнісінькими собі фактами.
***

— Докторе, для вас вхідне повідомлення, — провістила медсестра Ґорал з тією непокірною, злегка зверхньою інтонацією, яка останнім часом з’явилась у розмовах з ним — і це, якщо Джуліан вірно пригадував одну конкретну бесіду з Майлзом О'Брайаном щодо однієї кардасійки-інженера, було досить яскравим показником. І він знав, що вона сподівалась на відповідну реакцію з його боку.
— Дякую вам, сестро. Прийму дзвінок у своєму офісі, — спокійно відповів він, і повернувся, побачивши, як вона ледь не смикнулась від розчарування.
— Докторе Джуліан Башир, — привітався чоловік, що з'явився на екрані, коли він прийняв дзвінок у своєму офісі. — Давненько тя не бачив.
— Майлзе! — зрадів Джуліан — А я як раз про тебе згадував! Триста років не бачились!
— Ага, десь стілько. Як ти ся маєш на тій Кардасії?
Джуліан потер очі.
— Та я навіть не знаю, як тобі сказати. Думаю, непогансько. Вони тут налаштували більш-менш робочу транспортну систему та зв'язок по всій планеті, розгреблись з отим забезпеченням невідкладної допомоги та й здається, у всіх наразі є доступ до харчів та до лікарів, але ж сам розумієш, не вистачає досвідчених робітників для належної відбудови, та й медичних працівників тут замало як для всіх нужденних. Та якби ж то тільки спеціалістів — банально не вистачає лікарів загального профілю, простих терапевтів, уявляєш? — він сумно посміхнувся — Ну от, базікаю тут, як у старі-добрі часи. Ти сам як, Майлзе?
— Та нічо так, — відповів той, і Джуліан неймовірно радий був знов побачити посмішку на його обличчі та почути веселу ірландську говірку, яка часто звучала так виснажено й змучено в останні місяці на станції. — Тут жити можна. Студенти дістають, звісно, дивляться так, тіпа я якийсь герой, хотя герой з мене, як з козиного заду валторна. Кейко нарешті прийняли до дослідницького ботанічного центру у Берклі, тож вона тут витанцьовує, бо ж то, бач ти, найкрутіший дослідницький центр на Землі і все таке, як вона каже. Ну, то я їй вірю, — посмішка Майлза стала ще ширшою — та й в дітей все нормуль, вони тут розбираються, а хто вдома найкращий інженер. І май на увазі, те, що я взагалі до тебе достукавсь — то через нашу сімейну нову ТОДВ. Ти сам бач, передача йде з такою маленькою затримкою, і це враховуючи таку шальону відстань та й оту дику кількість знищених Домініоном дальнобойних супутників,... — він так сяяв посмішкою, наче говорив про народження третьої дитини.
— Що-що? То диви? — невинно кліпаючи очима перепитав Джуліан.
— Т-О-Д-В, — закотивши очі, пояснив Майлз. — Трансміттер О'Брайанів на довгі відстані. Хоч думаю, в результаті знайду пристойнішу назву. Працював над їм останні кільканадцять місяців. І це все ще бета-версія.
— А, то круто, дійсно круто, — погодився Джуліан, нахилившись до передавача і намагаючись посмішкою передати своє схвалення. Вочевидь останнім часом його здатність до прийнятної у людському суспільстві міміки та жестикуляції значно потерпала. — Так тримати, Шеф!
Майлз задоволено посміхнувся: — Не уявляєш, де я тільки не шастав, аби його налаштувати. До речі, був і на станції Глибокий Космос 9.
— Ого, — відповів Джуліан, не знаючи, як зреагувати.
— Ага, — деякий час обидва мовчали, згадуючи колег та друзів, яких вони втратили під час війни та після неї.
— Капітан Кіра ще й досі там рулить, — продовжив Майлз, і Джуліан кивнув, почувши її нове звання. Звичайно ж, після всіх подій Зорефлот не міг не підвищити її. — Ну та й Кварк нікуди не дівся. Матюкався страшенно, але думаю, він вподобав усі ці зміни. А от кореневе пиво в нього й досі жахливе. Та й дартс там вже не той без, як би то мовить...
— Без мене, — мовив Джуліан, посміхаючись від вуха до вуха, в той час як Майлз смикнув плечима, чи то підтверджуючи його слова, чи то ні.
— Якщо тобі від цього легше стане, — продовжив Джуліан, — на Кардасіі немає жодної гри, яка хоч якось би нагадувала дартс. Звісно, не те, щоб у мене взагалі був час на ігри, але…
Майлз спохмурнів:
— Джуліане, ти не маєш себе виснажувать, га? Тобто я там кілішую, ти суперлюдина і все таке, але й тобі ж надо час на віддихнуть.
Джуліан хмикнув. З того часу, як усім стало відомо про його генетичні поліпшення, він цінував той простий факт, що ставлення Майлза до нього анітрохи не змінилося.
— Як скажеш, татусю.
— Тож, тойво, бачив нашого знайомого, Ґарака?
— Насправді, ні. В мене часу не було дістатися столиці, та й , як я розумію, він все одно зайнятий. Однак, я дивлюся його щотижневі звіти на телебаченні. Ще й досі не звик, але мушу сказати, вони дивовижним чином заспокоюють.
Отепер була черга Майлза хмикати.
— Та ти шуткуєш. Ото Ґарак кожен тиждень виступа по тєлєку з проповідями про любов до народу й підтримку?
Джуліан посміхнувся: — І ти навіть не уявляєш, наскільки добре це в нього виходить.
— Ну, як побачиш — привіт передавай. Тобто, не те, щоб ми з ним так близько знайомі чи там щось, — «І не те, щоб я схвалював твоє рішення податись на Кардасію», чутно було поміж рядків, — але ж ти знаєш: минуле — то інша планета.
— Саме так, — погодився Джуліан із такою версією старого земного прислів'я.
— Тож добренько, кажись, живлення цієї бета-версіі дійшло кінця, — вибачаючись, повідомив Майлз. — Як знайду нормальне джерело живлення, подзвоню тобі знов. Радий був почути, друже.
— Навзаєм. Дякую, що подзвонив і чекаю на поліпшену версію то диви. Вибач, ТОДВ. — вони кивнули один одному й Майлз закінчив передачу.

***

Тижнем пізніше Джуліан отримав повідомлення від Кретни Джарат. Як виявилось, лікарка дізналась про те, як вони переінакшили її схему лікування задля адаптації її до потреб хворих Ґінали (адже Ґінала, все ж таки, знаходилась на значній відстані від столиці, і отже відсоткове співвідношення виявлених тут отруйних газів та рівнів радіації істотно відрізнялись від столичних). Тож доктор Джарат дослідила їх методи і здавалося, вони її неабияк вразили.
— Я організувала планетарну конференцію для лікарів, які наразі працюють у найбільших містах Кардасії, — пояснила вона. — Останнім часом у нас не було жодної можливості зібратись, бо кожен із нас віддавав свій час найважливішій з наявних потреб — підтримці життя громадян. — Вона замовкла на хвилину і він нарешті зміг розгледіти сум та втому в її погляді, і зрозуміти, хоч би й мимоволі, що їй довелось пережити за ці кілька місяців. — Але я сподіваюсь, що наразі у нас є час та можливість зустрітися, поділитись нашими власними розробками та об’єднати зусилля заради поліпшення лікування всього населення Кардасії. Мої дослідження показали, що останні декілька місяців ви застосовували дуже ефективні та... як би мовити ... винахідливі способи подолати вірусні та невірусні захворювання серед населення Ґінали. — Джуліан не міг не посміхнутись, адже це вдруге за тиждень його назвали винахідливим, — І я була би дуже рада, якби ви приєднались до нашого товариства і поділилися своїми знахідками, — підсумувала Джарат.
Джуліан шанобливо вклонився: — Участь у цій конференцій — то честь для мене. Але чи довго вона продовжуватиметься? Мені не хотілося б надовго лишати медсестер на самоті.
Цього разу Джарат помітно всміхнулась:
— О, не переймайтеся, докторе, нікому з лікарів також не хотілось би. Конференція йтиме упродовж лише двох днів, і на цей час ми надішлемо столичних лікарів до кожної з провінційних клінік, щоб компенсувати тимчасову нестачу професіоналів.
Джуліан посміхнувся у відповідь. Він точно міг сказати, що з моменту їх останньої зустрічі ставлення цієї жінки до нього значно поліпшилося. — Дуже добре. Отже, наразі я не маю жодного приводу для хвилювання.
Вони обговорили доповідь, з якою він мав виступити під час конференції, після чого Джарат вклонилася :
— Докторе Башире, я маю наголосити, що я надзвичайно високо ціную все, що ви вже зробили для населення Кардасії, і все, що ви маєте намір зробити. Прошу, дозвольте мені вибачитись за мою поведінку у Ґіналі.
Брови Джуліана поповзли догори. Він навіть не думав, що вона пам'ятає ту розмову. Більшість кардасійців вважали б таку поведінку цілком нормальною.
— Вам не потрібно вибачатись. Я.. мені цілком зрозуміла ваша недовіра до іншопланетників у ці важкі часи. — Чи не занадто буде додати ще щось? Та ні, мабуть, настав той час, коли він мусить покинути роль стороннього спостерігача і почати говорити за себе. Звичайно, ретельно сплітаючи свої слова на вигадливий кардасійський кшталт. — Однак, не можу не сподіватись, що мені вдалося зробити свій скромний внесок у покращення ставлення Кардасії до Федерації, принаймні, до персоналу Зорефлоту.
— Можу вас запевнити, докторе, вам це вдалось. Побачимось у наступний четвер. Кінець зв’язку.
***

— Так, здається, усе, — закінчив Джуліан коротку нараду зі своїми трьома медсестрами. — Доктор Борта прибуде завтра вранці, а якщо щось знадобиться від мене, чи то виникнуть якісь запитання, зв'яжіться з Центром медичних досліджень Кардасіі, я буду там.
Дві медсестри шанобливо вклонилися та повернулись до виконання своїх обов'язків, Ґорал лишилася.
— Маю надію, Лакат вам стане до вподоби, — сказала вона. — Звичайно, краса його нині не така, як у минулі часи, але судячи з того, що я бачила у новинах, центр міста їм вже вдалося відбудувати.
— З нетерпінням чекаю можливості його побачити, — погодився Джуліан, збираючи про всяк випадок аптечку швидкої допомоги та дбайливо перевіряючи, чи поклав він все потрібне для своєї лекції. — Хоч і впевнений, що до краси Ґінали йому далеко. — Він підняв голову й побачив, як на обличчі Ґорал розквітла погордлива посмішка: Ґінала була її рідним містом, яким вона — наскільки знав Джуліан — надзвичайно пишалася.
— Пригадайте ці свої слова, як забажаєте там залишитися, — відповіла вона.
Джуліан підняв брови: — Впевнений, цього не буде. В них і так досить незручностей від великої кількості Федеральних працівників.
— Не кожен Федеральний працівник спричиняє нам незручності, — мовила Ґорал, знов пильно вдивляючись у нього отим особливим поглядом пронизливих чорних очей. — Все залежить від особистості того працівника.
Джуліан не знав, що сказати, тож він просто посміхнувся: — Ну, то мені вже час йти, бо шатл прибуде за півгодини. Побачимось за два дні.
Вона кивнула, легенько торкнулась його руки і вийшла з кабінету.
Джуліан перевів подих — і з подивом зрозумів, що майже не дихав увесь цей час. Кардасія, безперечно, ставала дедалі складнішою із кожною хвилиною. Він вийшов із лікарні і поспішив ловити свій шатл.
На станції він мав зустрітись із Жуні Палок, яка пообіцяла принести йому новий кардасійько-стандартний словник, що його лікарка спромоглась роздобути десь у північному окрузі. Тож він із нетерпінням чекав змоги подивитися переклад деяких дивних і незрозумілих висловів, що їх чув нещодавно.

Подорож тривала три години і більшість часу не була відзначена жодними подіями, Джуліан перехопив кілька здивованих поглядів, особливо після того, як вони з доктором Палок почали тиху бесіду про мовознавство, і стало можливим почути, що він говорить кардасійською. А одного разу Джуліан не зміг не витріщитись на п’яного ущент кардасійця, що почав теревенити про політику.
— Кажу вам, то той самий Домініон, — гарчав він у плече свого сусіда, що марно намагався вдати, ніби читає. — Вони влізли сюди, до нас, вони тут розселилися, вони вивчили нашу мову і отак одного разу вони нас попрохають — о, вони так улесливо прохатимуть, вони даватимуть обіцянку за обіцянкою, і ми навіть не помітимо, як увійдемо у їхню дорогоцінну Федерацію, — з презирством виплюнув він останнє слово. — Та й де ж тоді буде наша сила? Га? Га? — він з силою штурхнув сусіда у бік. Той вирішив, що з нього досить, та пересів кудись у кінець шатлу.
Джуліан помітив, як пасажирам навколо нього ставало ніяково. Що ж, це було доброю ознакою, хоч він і не міг поки зрозуміти, чи то було через незгоду з точкою зору п'яниці, чи їм просто була огидна його поведінка.
А тоді у доктора Палок урвався терпець.
— Ви, можливо, переглянули б свої погляди, — тихо мовила вона, — якби дізналися, що цей чоловік, офіцер Зорефлоту, врятував життя сотень кардасійців, і це все — лишень у обмін на їжу та притулок. То так, ви вважаєте, поводяться узурпатори? Вам слід би бути вдячним за всю допомогу, що ми її отримуємо, навіть після того, як ми знеславили себе і накоїли стільки лиха.
— Знеславили себе! — заволав чоловік. — Та ви би, панянко, мали встидатися отаке казати! Ставити під сумнів мудрість рішень наших колишніх правителів…
— А ну тихо! — сказав хтось позаду Джуліана, і той раптово помітив, що майже всі пасажири повернулись на слова доктора Палок і наразі дуже уважно дослухались.
— Наші колишні правителі нічого, окрім шкоди, нам не принесли — гляньте лишень, на що перетворився наш прекрасний світ! Якщо нам потрібна допомога іншопланетників для відновлення колишньої величі — то най так і буде. Та нам ще й подякувати їм треба за те, що помагають після того, скільки вони від нас потерпали. Докторе, — звернувся чоловік до Джуліана, який був вбраний у типову кардасійську медичну уніформу, — Я хочу вам подякувати за все, що ви для нас зробили і продовжуєте робити. — І чоловік потис його руку, і всі пасажири шатлу, окрім п’яного довбня, наслідували його приклад.
— Який дивний випадок, — мовив Джуліан, коли вони із доктором Палок прямували центром міста до готелю. — Я думав, що зможу непомітно прослизнути у столицю і загубитися між іншопланетників, але... — він роззирнувся довкола, — не так уже їх і багато, правда?
— Не думаю, що багато з них лишилися на такий довгий термін, як ти, — посміхнулась вона.
Далі вони йшли мовчки аж до самісінького готелю. Вже у холі доктор Палок вказала на широкий монітор: — Поглянь, наш Міністр доповідає. Цікаво, де ж вони засідають?
— Хіба ти не знаєш?— здивовано запитав Джуліан: він сподівався заглянути й привітатись, та очікував, що це буде нескладно.
— Аж ніяк. Бо ж бачиш, будівля уряду цілковито зруйнована, тож вони гарантовано не там, — відповіла вона із жалем у голосі. — Ти не уявляєш, яка то була краса. Ходять чутки, що наразі уряд збирається у якомусь похапцем зведеному притулку десь поряд. Врешті-решт, єдина будівля в усьому Лакаті, яка не постраждала — то Центральна лікарня.
— Яка іронія.
—Та ж ні, то було зроблено навмисне, — похмуро відповіла Жуні. — Вони ж точно знали, що лікарня нам знадобиться.
Джуліан похитав головою, дивлячись на Ґарака на екрані, що наразі надавав останні звістки про ситуацію скрізь на Кардасіі. І він був радий, що колишній вигнанець, вочевидь, відчував себе вдома. І справа була навіть не в тому, що тепер навколо нього були самі лише кардасійці, а просто щось у його поведінці, в очах, в інтонаціях його рідної мови, ясно дало Джуліану зрозуміти, яким жалюгідним, в порівнянні з теперішнім, було існування його друга на станції Глибокий Космос Дев’ять.
— Воліла б я з ним познайомитись, — мовила доктор Палок, захоплено дивлячись на екран. — Що за надзвичайна особистість.
Джуліан спромігся втримати спокійний вираз обличчя: — Впевнений в цьому, — і продовжив, трохи тихіше, ніби не хотів, щоб його впіймали на непошані, — Проте, ти ж знаєш, що говорять про тих політиків — самі тільки балачки і жодних почуттів за ними.
Доктор Палок закотила очі й, не втримавшись, розсміялась: — Люди. Жодної пошани до влади.
***

— Чи відправив ти вчора ввечері звістку про прибуття? — запитала його доктор Палок під час сніданку, що складався з гарячого рибного соку та яєць регови. Після стількох тижнів на сухих пайках Джуліану прийшлась до смаку їх пряна гострота.
— Звістку? — перепитав він, обережно сьорбаючи сік. — І кому б ото я мав відправити звістку?
— Та навіть не знаю,— хижо посміхнулась доктор Палок. — Може, медсестрам, які не знають, куди й подітись без тебе?
— З учорашнього вечора мої медсестри знаходяться під вправним керівництвом доктора Борти, — відповів він, та оскільки, через втому та пригнічений настрій, не мав бажання втягуватись у чергову переповнену метафорами суперечку, просто додав: — І так, я знаю, на що ти натякаєш, і ні, між нами нічого немає.
— Між ким чого нема? — невинним тоном поцікавилась вона, й Джуліан закотив очі:
— Жуні, та досить вже, відчепись від мене. Я тільки дійшов думки, що дійсно їй подобаюсь саме в тому сенсі, як ти кажеш, і я поки навіть не знаю, що про все це думати. Тож знаєш, дай-но мені, будь ласка, трохи часу.
Вочевидь, це її розважило: — Як скажеш, дорогенький.
Тож значить, іноді, в деяких ситуаціях у цій культурі прийнятно було прямо висловлювати свої думки. От якби ж то Джуліан ще й навчився відрізняти такі ситуації.

Ранок на конференції пройшов добре: Джуліан з полегшенням побачив, що був не єдиним іншопланетником, та навіть не єдиною людиною. Вранішні доповіді принесли багато нової цікавої інформації, нової як для нього, так і для Жуні, і вони захоплено порівнювали нотатки під час ланчу та вже обговорювали, як саме варто втілити нові ідеї у щоденній роботі. А після ланчу настала черга Джуліана представити товариству свій підхід до лікування хвороб та ушкоджень, з якими йому довелося мати справу протягом останніх декількох місяців — так би мовити, його власний медичний стиль. Під час доповіді він отримав декілька дуже виразних кардасійських еквівалентів надзвичайного враження, але також було багато уточнювальних питань щодо кожної частини лекції і загалом він відчував, що хоча багато хто ставив під сумнів деякі його методи, йому все ж вдалось змусити їх подумати про нетрадиційні підходи до лікування.
— Я розумію, що мої методи можуть здаватися вам, як би то мовити, дикими, — підсумував він насамкінець. — Маю сказати, що й серед федеральних лікарів вони... менш ніж звичні. — Якщо казати відверто, то після оприлюднення його генетичних модифікацій він вирішив не стримувати себе й робити все, на що був здатний, що іноді призводило до ситуацій, в яких навіть наймолодші, відкриті до всього нового Зорефлотські лікарі ставили під сумнів його знахідки та підходи до лікування. — Але я дійшов висновку, що намагання подивитись на проблему з різних боків і нетрадиційне мислення є основою продуктивності. Дякую за увагу.
У залі звідусіль почулося приглушене бурмотіння, та багато з присутніх схвально йому кивнули — такий собі кардасійський еквівалент бурхливих оплесків — і Джуліан затримався за кафедрою, аби відповісти на останні запитання, після чого до кафедри підійшла доктор Джарат, й він пройшов на своє місце.
— Дуже вам вдячні, докторе Башир — це була надзвичайно цікава лекція. Маю сказати, що навіть наш дуже особливий гість просив мене вас не переривати. Пані та панове, ми раді вітати Міністра Ґарака.
Джуліант смикнувся, побачивши, як Міністр тимчасового уряду прямує проходом між сидіннями. Ґарак швидко обернувся до нього, кивнув, посміхаючись, та піднявся за кафедру.
— Дякую вам, докторе Джарат. Пані та панове, шановні лікарі, будь ласка, не хвилюйтесь, я не маю наміру надовго переривати вашу конференцію. Доктор Джарат люб’язно повідомила мене про цей захід і я просто хотів передати вам найщирішу подяку за вашу важку, віддану працю заради нашої зруйнованої батьківщини.
Ґарак продовжував промову щодо необхідності налагодженої співпраці у кожній галузі й надав товариству останні новини щодо надходжень медичного устаткування та ліків і відбудови лікарень. Джуліан поступово оклигав від здивування й його охопила щира радість від зустрічі зі старим другом. Найдивнішим здалося йому саме відчуття здивування: чому б він не мав радіти цій зустрічі? Але цю думку він відштовхнув щонайдалі й сконцентрувався натомість на чистому мовному задоволенні від здатності почути друга «наживо» — ще з першої почутої на телебаченні промови він зрозумів, яким іншим, яким справжнім було мовлення Ґарака кардасійською.
Але коротенька промова швидко добігла кінця і Джуліан із жалем зрозумів, що до наступної перерви ще добра година, і звичайно ж заклопотаний Міністр не міг залишитись так надовго. І саме в цей час Ґарак вибачився й повідомив, що на превеликий жаль він не зможе залишитись до кінця конференції. Чи прийнятним було зараз піти за ним, покинувши залу засідань? Джуліан не волів спричинити йому ще більше проблем. Наразі ходили лише непідтверджені чутки про перебування Ґарака на ГК9, та здавалося, що підтвердження тих чуток могло виставити Ґарака у зовсім іншому світлі перед мешканцями Кардасії, і менше за все Джуліан хотів би бути у цьому винним.
Однак Ґарак прийняв рішення за нього, коли, ступивши з-за кафедри, попрямував до Джуліана й сів поруч. Доктор Джарат як раз викликала нового доповідача, коли Ґарак повернувся до Джуліана й привітно посміхнувся.
— Надзвичайно цікава лекція, докторе, — прошепотів він, й перш за все Джуліан помітив, що Ґарак продовжив говорити кардасійською, що для них було вперше, та що всі навколо старанно прислуховуються до їх розмови. — Я завше був поціновувачем вашої винахідливості та наразі я неймовірно радий почути, що кардасійська стала вашою другою рідною мовою.
— Не настільки добре я поки ї знаю, — пошепки ж відповів Джуліан, не в змозі стримати погордливу усмішку. — До речі, ти міг би мене перервати. Я б не заперечував.
— А ви могли б сповістити мене, що ви на Кардасії. Я б теж не заперечував.
— Був дуже заклопотаний, — покаявся він. — Та й ти, як я бачив, теж.
— ДІйсно. — Ґарак, здавалось, завагався на хвилину. — Як я розумію, сьогодні ви вечеряєте з шанованим лікарським товариством?
— Ну… так, збирався. А що?
— Сповістіть мене, якщо передумаєте, і я покажу вам свій улюблений ресторан, який тільки нещодавно знову відкрився, — кивнув йому Ґарак і покинув залу.
Джуліан підняв свій ПАДД й спробував зосередити увагу на новому доповідачеві. За хвилину Жуні сіла поруч й витріщилася на нього як на якусь дивину.
— Міг би сказати мені, що ти особисто знайомий з міністром, — майже безгучно прошепотіла вона й Джуліан знервовано втупив очі у ПАДД.
***

— Тож вони нещодавно відкрились? — запитав Джуліан Ґарака, який сидів навпроти, споглядаючи поперемінно то Джуліана, то свою печеню сем’хал.
— На моє щастя, так. — Ґарак нарешті спробував печеню. — Ммм, смакота. На Глибокому Космосі ніхто такого не готував.
Джуліан помітив, що той використав федеральну назву станції, хоч говорили вони кардасійською. Спілкуватись так і досі здавалося дивним після того, як протягом кількох років вони вели бесіди виключно Стандартом. Однак Ґарак сам почав розмову цією мовою, й Джуліан припускав, що це було навмисно, щоб жоден із відвідувачів ресторану не зміг подумати, що Міністр передає іншопланетникові якусь секретну інформацію.
— Хоча свого часу сем’хал тут був кращий, — продовжив Ґарак трохи тихіше, — коли готувала його жінка, яка заснувала цей заклад. Але як сказали мені її онуки, вона загинула під час одного з останніх обстрілів. Наразі вони керують рестораном.
— Сумно це чути.
— Так, але подібне відбувалось скрізь на планеті. Щодня я намагаюсь ознайомитись з історією щонайменше одного із тих, хто вже не з нами, чи зустрітися з їх близькими, коли можу знайти час. Допомагає не втратити себе. — Джуліан досі ніколи не чув такої серйозності у його тоні. Не те, щоб його це здивувало, але трохи стривожило.
— Навіть не уявляю, як ти знаходиш час на все це, — лише й відповів він. — З цією відбудовою, та ще й з проблемою безробіття...
— Рівень якого вже впав на добрячих сорок відсотків і продовжує знижуватися далі, — гордо повідомив Ґарак. — Маю надію, ви слідкуєте за передачами.
— Релігійно,— відповів Джуліан стандартом, не знаючи, як передати жарт кардасійською, і вони нарешті посміхнулись один одному вперше з моменту зустрічі.
— Та й у вас, як я розумію, вільного часу обмаль, — мовив Ґарак, повертаючись до кардасійської, — як ви нещодавно казали.
— Обмаль, — погодився він, розчувши невимовлене питання, чому ж він не вийшов на зв’язок раніше, але не знаючи, як на нього відповісти. — Не можу навіть згадати, чи було у мене взагалі хоч трохи вільного часу з того моменту, як я сюди прилетів.
— І коли саме це сталося? — ввічливим, нейтральним тоном спитав Ґарак.
— Да десь місяці з чотири тому. — Джуліан подався вперед і змовницьки прошепотів, — ти не уявляєш, який я здивований, що ти того не знав. Хіба ж колись здобуття інформації не було твоєю основною справою?
— Та дійсно, докторе,— відповів той з тією притлумленою розпачливою люттю, яку зображував ідеально, відповідаючи на звинувачення у шпигунстві ще за часів на ДС9. — і звідкіля у вас такі ідеї...
Джуліан не міг не посміхнутись.
— Тож чому ви прибули, якщо не для зустрічі зі мною? Не хвилюйтесь, — Ґарак підняв руки, ніби здаючись. — Я не мав наміру вас образити.
І дійсно було цілком зрозуміло, що він не мав наміру образити своїми словами. І коли ж то стало так легко розуміти Ґарака? Чи то він, Джуліан, став експертом з кардасійської мови тіла, чи то просто Ґарак так змінився. А може й те, й інше? Та й видно було, як змінилося ставлення Ґарака до нього: тепер у ньому відчувалося набагато більше пошани, і ще щось, чого він так і не зміг ані впіймати, ані зрозуміти. Та ж мабуть, того і варто було очікувати: зрештою, вони стільки часу не бачились.
— Я хотів з тобою зустрітися, чесно, — лише й відповів Джуліан. — Але на початку, як я почув ті жахливі звіти про те, що зробив Домініон з Кардасією, я просто не міг не податись сюди, коли покинув Глибокий Космос Дев’ять.
— Тож цілком природньо, що моїм наступним питанням буде — чому ви покинули Глибокий Космос Дев’ять?
— Допити — то дійсно твоя стихія. — парирував Джуліан. — От скажи мені, ти й зі своїми урядовцями поводишся так саме? Важкувато їм з тобою сперечатись у такій … некардасійській манері.
— Ви, безсумнівно, маєте на увазі кардасійську манеру не задавати прямих питань та уникати прямих відповідей, — куточки роту Ґарака ледь помітно смикнулися. — Ви не повірите, коли я вам розповім, наскільки точною й стислою може бути розмова у політичних колах Кардасії. Проте, хоч я й оцінив вашу техніку уникнення запитання, воно все ще лишається без відповіді.
— Мабуть, ти правий, — зітхнув Джуліан й потер очі, вже в котрий раз за день відчуваючи себе неймовірно втомленим. — Гадаю, я просто не зміг залишитись на станції, коли звідти поїхали всі мої друзі, окрім Кіри.
Ґарак підняв надбровні гребні: — Та невже усі? А як щодо Езрі?
— Мушу сказати, за весь час на Кардасії я відвик від прямих запитань, — відповів Джуліан, мляво помішуючи свій чай.
— Так, визнаю, я підхопив кілька дошкульних звичок під час вигнання. — Ґарак знизав плечима. — Але, як я вже казав, вони дуже доречні у розмовах з урядовцями. — Наразі він просто мовчав і з очікуванням дивився на Джуліана, самим тільки поглядом натякаючи, що той знов уникав питання.
Джуліан зітхнув. Якось дивно було знов дозволити собі думати про все це після тижнів й тижнів, що він примушував себе думати лише про хвороби й нещасні випадки, про проблеми та їх вирішення, про проекти, про культурні та мовознавчі дослідження. Він похитав головою — ну звичайно ж, він мав прибути саме сюди. Він завжди важко переживав розрив стосунків.
— Езрі мене кинула. Нічого в нас не вийшло. — просто відповів він.
— Зрозуміло. — Ґарак замисленно дивився на залишки чайного листя. — Тож ви знов втекли на передову, аби не думати про це.
Джуліан не міг не посміхнутися — і коли ж це Ґарак встиг записатися в психотерапевти?
— Ну, якось так. І до речі, саме тому я з тобою й не зв'язався. Бо бач то, ти мені про все це нагадуєш.
— Мої найщиріші вибачення — і на Джуліанів подив, в цих словах не було ані натяку на сарказм, — але факти є фактами: ви зараз сидите поряд зі мною. Хоча могли би уникати будь-яких контактів з усіма та будь-ким з Глибокого Космосу 9.
— Міг би. — сумний у нього вийшов сміх. — Не питай мене, як працює мій розум, я й сам то ледь-ледь розумію.
— Розуміння — це мені також не під силу, на відміну від захоплення. Ваш розум надзвичайно чарівний у своїй спритності. — Ґарак мимохідь посміхнувся і знов перевів погляд на своє горнятко з чаєм. Джуліан спохмурнів — от воно, знов те саме невизначене «щось», що він ніяк не міг второпати.
— Тож полковник Кіра — єдина, хто ще й досі залишається на станції зі старої команди?
— Взагалі-то вже капітан Кіра, — Джуліан навмисне використав слово на Стандарті, — хоч, як я розумію, кардасійською я маю називати її ґалом.
Обидва посміхнулись цій дивній іроніі.
— Хто б міг подумати, — мрійливо протягнув Ґарак, — що ми матимемо змогу дожити до часів ґала Кіри.
Замовивши десерт, вони перейшли до балачок про повсякденне життя, Ґарак поділився цікавими оповідками з будення тимчасового уряду, Джуліан у свою чергу розповідав про свої успіхи у вивчені культури та мови планети.
— Виглядаєш щасливішим ніж будь-коли, — нарешті сказав він, повертаючись до звичної прямої манери спілкування: чомусь здавалося, що говорити так з Ґараком буде правильно.
— Бо так воно і є, — почув він у відповідь. — Ви, мій любий докторе, знаєте краще за будь-кого, яким нужденним було моє життя на Глибокому Космосі 9. І хоч це, — він махнув рукою, ніби намагаючись охопити всю Кардасію єдиним жестом, — не той дім, який я покинув, і мені неймовірно важко бачити його в такому стані, та все одно — я вдома, і ми чимдуж працюємо, аби повернути нашому світу колишню красу.
— І у вас це виходить. — повідомив Джуліан. — І, як я чув, тебе тут надзвичайно поважають. Оті щотижневі звіти були геніальною ідеєю.
— Ось маю сказати, то не найулюбленіша частина моєї роботи, — пошепки поскаржився Ґарак, зморщивши носа, і виглядав він при цьому так комічно, що Джуліан ледь не розсміявся вголос.
— Може й так, але це в тебе теж виходить.
— Красно вам дякую, докторе, — ледь помітно вклонився Ґарак, і Джуліан впевнено міг сказати, що йому дійсно приємний цей комплімент. Та й він у свою чергу був радий, що його думка була настільки важлива для старого друга.
— Але маю тебе попередити, — додав він, — я тут нещодавно чув дещо. Різне балакають про твоє минуле. — І він коротенько розповів про чутки щодо Глибокого Космосу 9 та припущення щодо Ґараківських зв'язків з іншопланетниками.
Ґарак не виглядав ані збентеженим, ані здивованим: — Дякую, докторе, що привернули мою увагу до цього питання. — І на хвилину Джуліан почув урядовця, — однак я добре обізнаний у цих чутках. І, відверто кажучи, якщо кардасійці будуть не в змозі змиритися з тим, що їх міністр колись прожив кілька років на космічній станції з людьми і баджорцями — що ж, маю сказати, в такому разі ми безнадійні.
Джуліан насупився: — То от що зробила із тобою політична кар'єра — змусила тебе стати цинічним.
— Чого ви вирішили, що я не був цинічним від самого початку? — парирував Ґарак і вони посміхнулись один одному.
— То може тобі варто запобігти можливим … як би то мовити, драматичним викриттям та під час одного зі звітів розповісти про своє минуле? — Запропонував Джуліан. — Я розумію, що ти не звик добровільно ділитися інформацією, — за це він заслужив трохи виснажену усмішку, — але цього разу це потрібно заради блага країни.
Ґарак кліпнув раз, потім вдруге, і нарешті розсміявся.
— О, мій любий докторе, і коли ж то ви навчились так чарівно маніпулювати?
— То не стільки «коли», як «де», — виразно натякнув Джуліан, і Ґарак розважено кивнув:
— Та звичайно ж. Наш чарівний світ здатен викохувати найхитріші розуми.
Деякий час він все ще дивився у своє горнятко, вочевидь вагаючись, і нарешті вимовив:
— Ваша пропозиція досить цікава і я маю її обдумати. А тепер чи не варто нам повернути вас до готелю? Бо мушу сказати, ніколи ще не бачив вас настільки втомленим.
— Непогана ідея — Джуліан без заперечень дозволив Ґаракові розплатитися за обід — зрештою, на Кардасії вважалося нормальним платити за підлеглих — і вони неспішно пройшлися до готелю, неквапно розмовляючи. Наразі вони перейшли на Стандарт, і незважаючи на всі свої мовні досягнення, Джуліан був вдячний за можливість нарешті відпочити.
Останні місяці Джуліан навіть не давав собі зрозуміти, наскільки сильно він сумував за Ґараком. Звичайно, йому все же було важко згадувати минуле, справлятись зі шквалом спогадів, що звалилися на нього, але він відчував, як сама тільки присутність Ґарака допомагає йому зцілити душевні рани. Як виявилося, запхнути подалі всі думки про Езрі та й відчайдушно зануритись у роботу не було найкращою з його ідей — але такою було прибуття на Кардасію.
Тож коли вони прощалися перед готелем — як виявилося, в жодного з них не було ніякої можливості урвати трохи часу та побачитись наступного дня перед поверненням Джуліана до Ґінали, бо розклади у обох були вщент заповнені — Джуліан жалкував, що не зміг побачитись з Ґараком раніше, що він і висловив, разом з обіцянкою приїздити частіше.
— А я в свою чергу намагатимусь знайти трохи часу аби відвідати чарівне місто Ґіналу. — щиро відповів той — Завжди любив південний округ, ви зробили чудовий вибір.
— Вибір був цілковито несвідомий. — покаявся Джуліан.
— Що ж, іноді такі і є найкращими.
І коли Ґарак поклав долоню йому на плече, подивився пронизливим поглядом й під отим особливим кутом злегка нахилив голову вліво, розуміння осліпило Джуліана з яскравістю фазерного променя.
***

— Ти сьогодні увесь день якийсь дуже тихий, — помітила доктор Палок, коли вони вдвох вивантажилися із шатлу та пішли у напрямку місцевої транспортної станції Ґінали.
Так і було. Вони трохи поговорили про роботу, другий день конференції виявився не менш цікавим, ніж перший, та поділились нотатками під час зворотньої подорожі. Але весь цей час він думав про зовсім інше, хоча й намагався цього не видати.
— І не хочеш про це говорити, — продовжила його колега.
Джуліан насупився.
— Вибач, Жуні. Є дещо, над чим мені треба подумати. Я дам тобі знати, як буду готовий про це поговорити.
— Зрозуміло. То що, як пройшла вечеря із твоїм другом Міністром? — запитала вона, підкреслюючи інтонацією останні слова, і Джуліан не міг не посміхнутись.
— Пробач, що я тобі нічого не сказав, — зітхнув він. — Я був не готовий навіть думати про те, що ми знайомі, напевне. — І, відповідаючи на її запитальний погляд, додав: — Доктор Джарат була права. Ґарак дійсно жив серед людей багато років. І я знав його тоді. Просто… Ну, багато всього трапилось у той час і я був дійсно не готовий про це згадувати. Я… ми мали багато друзів і колег, які загинули, чи поїхали геть, і у мене була дівчина, яка мене кинула. Тож я думаю, я просто… втік.
Ця територія була безпечною — про це він міг говорити вільно. Як дивно — те, що він приховував протягом кількох місяців від Жуні, його кращої подруги у Ґіналі, тепер легко й невимушено злітало з язика, бо наразі він мав куди серйознішу, більшу таємницю.
— Ясно, — мовила Жуні, очевидно роблячи висновок, що це і було те, про що він не хотів говорити. — Ну, коли тепер ти все розповів, то ми можемо поговорити про це знову, коли тільки схочеш. Ти ж знаєш, я ще й психолог.
— Знаю, бо ти мені нагадуєш про це ледь не кожен тиждень, — посміхнувся Джуліан.
Вони попрощалися, домовившись зустрітися знову за кілька днів для обходу околиць, і Джуліан попрямував у клініку. Він хотів швиденько пересвідчитись, що все добре, перед тим, як йти додому спати.
Ґорал, певна справа, була все ще у клініці. Виглядало майже на те, що вона очікувала на нього.
— З поверненям, докторе Башире, — привіталась вона, і Джуліан майже здригнувся від сили емоцій, що бушували у її погляді. — Доктор Борта поїхала годину тому. Чи вам сподобалась ваша подорож?
— Так, сподобалась, дякую, — відповів він, і у кількох словах переповів основні теми конференції, після того, як вона доповіла йому про поточний стан справ лікарні. Ґорал слухала дуже уважно і, як помітив Джуліан, трохи занепокоєно.
— І перш ніж ти спитаєш — ні, я не маю наміру переселятися до Лакату, — підсумував він, легенько посміхнувшись.
— Добре, — посміхнулась вона у відповідь і знов торкнулась його руки.
Дорогою додому він намагався якось звести усе докупи. Його розум був перенавантажений — постаті Ґорал, Езрі, Ґарака в уяві змінювали одна одну й переплутувались. Всі ті спогади про нього і Ґарака на станції ГК9. Джуліан перебирав у пам’яті кожен епізод, кожну мить, проведену із ним разом, детально прокручуючи найдрібніші спогади у голові й намагаючись зрозуміти — чи від самого початку воно було так, і як тоді протягом цілих семи років він примудрявся не бачити чогось настільки очевидного.

Продовження у коментарях


@темы: Чумацький шлях 2015, Фик, Перевод, PG-13

URL
Комментарии
2015-06-19 в 14:59 

ukrtrek

URL
2015-06-19 в 15:00 

ukrtrek

URL
2015-06-19 в 15:01 

ukrtrek

URL
2015-06-19 в 15:01 

ukrtrek

URL
2015-06-19 в 15:33 

gavrusssha
Good news everyone!
Огого, це тот самий!! Я як ненажера, не можу діждати, щоб зачитати.

2015-06-20 в 21:01 

Werekat
There are thousands of good reasons why magic doesn't rule the world. They're called mages.
Який гарний переклад! І текст обрано дуже приємний, цікавий з точки зор кардасійського побуту. Дякую вам, панове перекладачі та редактор!

2015-06-20 в 23:55 

torchinca
Спасибо за то, что воспользовались нашими каменными календарями
Неймовірно ніжний текст.
Дякую за таку чудову роботу.

2015-06-21 в 10:43 

mila007
Baby, it's cold outside
При усім моїм поганським знанням ГК9 (бо ж дивилася його в дитинстві та після того не мала часу та натхнення передивлятися), я повністю зачарована чим текстом. Дуже гарний вибір перекладу, дуже якісно він виконаний та взагалі історія настількм цікава, що занурюєшся у неї із головою і коли вона закінчується, лишається бажання: "А ще?!"
Класні Башир із Ґараком :heart:
Велика вдячність перекладачам!!! :white:

2015-06-24 в 01:28 

Sir Konrad Weller
Нав'язувать ментальність нелогічно
Werekat, дякую тобі. Ти й не уявляєш, наскільки мені була важлива саме твоя думка. Твій схвальний відгук надзвичійно багато значить

torchinca, і вам дякую, за відгук, за рекомендацію, та найголовніше -- за розуміння того, чому саме ми взяли цей текст.

mila007, все задля тебе. Якщо є таке бажання -- в нас є «ще», ще дві частини цієї оповідки, тож якщо є бажання, можемо перекласти наступну частину

2015-06-24 в 07:31 

mila007
Baby, it's cold outside
Sir Konrad Weller, звичайно ж перекладай!!!

2015-06-30 в 09:26 

Лунный котенок
Бремя свободы осилит счастливый (с)
О, какая прелесть, текст про кардасов!!! Надо пойти и просветиться, а то я не в зуб ногой про этих "милых" созданий!

2015-07-20 в 04:42 

Ligress-Cat
Impossible is nothing (c)
Аааааа, Deep Space 9!!! :ura: Чи то я занадто вибаглива, чи то дуже захопилась цим всесвітом, чи то насправді по ГК9 пишуть найменше текстів з усіх всесвітів Star Trek... :hmm: А дарма, ГК9 - чудовий.
Але ж як приємно читати кожен текст саме з цього всесвіту, а особливо, коли йдеться про персонажів Ґарак/Башир. :inlove: Вони чудові! :heart:
Дуже цікав було дізнатися про особливості "тонкої кардасійської натури", як такої. Виявляється, у них такі цікаві та непрості мовно-стилістичні, культурні та соціальні особливості. А яке різномаїття жестів, ну просто ще одна додаткова мова. От так живеш собі снідаєш-обідаєш з другом роками, а потім виявляються усілякі цікавинки-полунички від кута нахилу голови і т.п. :D От цікаво, якщо кардасійцям зовсім не розмовляти, а тільки жестикулювати, то їм дійсно потрібні будуть слова, чи і так все буде зрозуміло?... Після цього тексту у мене з'явилось дуууже багато роздумів та фантазій про кардасійців.
Спасибі перекладачеві за обраний текст, він дуже цікавий. :vo: Побільше б текстів про ГК9 ;-)

2015-07-20 в 10:16 

Sir Konrad Weller
Нав'язувать ментальність нелогічно
Ligress-Cat, дякуємо за відгук. Перекладачі теж люблюять ГК9 і категорично не розуміють, чому так мало текстів.
За особливості натури: ви праві, та жестикуляція, технічно, й є друга мова (див., наприклад неймовірну книгу Ендрю Робінсона «A stitch in time», там вказані характерні особливості кардасійської мови). Ні, тільки жестами вони не спілкуватимуться, адже дві вимови дають змогу вмістити в одне коротеньке речення набагато більше значень. Слова кардасійця треба завжди трактувати в комплекті з його жестами.

2015-07-20 в 11:00 

Ligress-Cat
Impossible is nothing (c)
Sir Konrad Weller, дякую за таку розгорнуту відповідь :)

2015-12-18 в 18:36 

What can i do
Думай о галактиках, бэби, они не подведут. (с)
О боже, як я могла пропустити таке диво, рада, що хоч зараз натрапила, дякую за переклад цієї чарівної історії, бо таки розуміти мову — ще дуже добре :love:
Любі перекладачі, маю надію, що ви подаруюте нам можливість ознайомитись і з наступними частинами :heart: :heart:

     

Чумацький Шлях

главная