19:44 

Дев'ять життів

MIlena Econ
Назва: “Дев'ять життів”
Автор: ЛискО
Перекладач: MIlena Econ
Посилання на оригінал: Фікбук
Дозвіл на переклад: отримано.
Бета: сама собі бета, то ж не бийте!
Всесвіт: Star Trek Reboot
Рейтинг: PG-13
Жанр: джен, ангст
Персонажі: Кіт, Леонард "Боунс" МакКой, Джим Кірк, Спок, всі останні згадуються
Розмір: 3 957 слів
Відмова від прав: персонажі та ідея належать світу Star Trek Reboot та авторові тексту.
Стислий зміст: Кажуть, у капітана повинно бути дев'ять життів. І одне він має віддати за свій корабель. Друге, за своїх людей. Третє, за попутний вітер.
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”


Кажуть, у капітана повинно бути дев'ять життів. І одне він має віддати за свій корабель. Друге, за своїх людей. Третє, за попутний вітер.

Леонард МакКой був тихою дитиною, нелюдимою, з тих, хто спостерігають за іграми інших дітей, та здригаються від дзвінких та радісних криків "Я тебе убив!". І рятують від жорстоких однолітків бродячих котів. І хай він давно виріс, іграшкові мечі перетворились на фазери, флагман Федерації замість дерев'яного плоту зі старих дощок, а замість щербатого сусідського хлопчиська золотий капітан, він все ще не вірив в красу космосу та дев'ять життів. І рятував бродячих котів.

****

Того дня Леонард, саме Леонард, Боунсом він стане тільки тоді, коли той хлопчисько відкриє свої блакитні очі, сидів у парку Центрального Шпиталю Джексона, штат Міссісіпі, та курив. Прямо під дощем. У космосі не буває дощів. а деякі сентиментальні дівчиська до цих пір стверджують, що це просто чудово, плакати під дощем. Він же курив. Старому сільському лікарю дозволені деякі анахронізми.

- Доктор МакКой.
Піднявши голову він подивився на вулканця. Але й тут його чекало розчарування, чортів гостровухий покидьок прикривався від дощу куполом, не бажаючи намочити свої гострі вуха та безглузду зачіску.

- Прошу вас повернутися до приміщення шпиталю. Навіть без урахування дощу, знаходитися тут саме зараз небезпечно. Двадцять сім хвилин тому Хан Нуньєн Сінгх здійснив втечу з ізолятору та можливо все ще знаходиться на території шпиталю. До палати капітана Кірка приставлено охорону і вам зараз буде краще знаходитись поряд із ним.

- Я три дні простирчав поряд з ним. Тепер мені вже байдуже, Спок. Відчепись від мене.

Доктор демонстративно видихнув сизу хмаринку диму, яка тієї ж миті намокла та розірвалась на клаптики, не зачепивши навіть краєчка одягу вулканця.

Дощ продовжував накрапати на обличчя, охолоджуючи гарячу шкіру та очі, які чомусь нестерпно пекло. Патрульні, що йшли мимо, дивилися на мокрого доктора з якимось відчайдушним розумінням, і витримати його було куди легше ніж надто байдужий спокій, під прикриттям якого були страх та розгубленість командера. Один з них кинувся в зарослі, а потім звідти почулися крики та лайка. Вулканець кинувся в ту ж сторону, в той час як лікар ліниво докурив, відкинув недопалок у мокру густу траву, яку тут не перетворювали на рівнопідстриженний газон, віддаючи хоч щось у владу природі. Піднявшись, Леонард так само занурився у зелені хащі, підкоряючись хоч якимось почуттям, що торкнулись його через пухову та жахливо важку ковдру байдужості та болю.

Він голосно, мабуть трохи істерично, розсміявся, спостерігаючи, як двоє патрульних намагаються зловити одного чорного, дивлячись з усього, пораненого кота. Справжнього кота. Це ж треба.

Втікаючи від патрульних, кіт потрапив як раз до тих самих легендарних рук, які так спритно схопили його за лапи, і навіть вприснули заспокійливе.

- Слід визвати санітарні служби, - байдуже зауважив Спок, спостерігаючи, як оскаженіла тварина без особливого успіху кусає руки лікаря.

- Думаєш, їх зацікавить жабка-переросток?

Знявши з себе білу куртку, Леонард обережно завернув у неї змучену тварину, міцно фіксуючи зламані лапи.

- Ось так, друже, будеш битися, стане тільки гірше. Не бійся тих неповоротких телепнів, вони тебе не скривдять.

- Лікарю?

МакКой притулив до грудей теплий згорток, обернувся та сказав:

- Він живий, Спок.

***

Тварина, яка вже не пручалася, але й не спала, була оглянута, зламані кінцівки зафіксовано та підліковано. А сам кіт був укладений у гніздо з ковдри на кріслі у великій палаті молодого капітана Зоряного Флоту.

- Ну ось, тепер у мене два найважливіших пацієнта. – Лікар провів покусаними на пошкрябаними пальцями між вух непокірної тварини, що спостерігала за ним ледь зіщуленими блакитно-сірими очима. – Спи. А я поки що спробую пошукати твоїх господарів, поки ти не втік. Ну добре, не втік, а просто пішов, горда тварина. Тільки не шипи.

Залишивши кота у спокої, він укотре перевірив показники, подивився в обличчя Джима, що лежав під куполом прозорої плінки.

- Все буде добре, хлопче. Сьогодні тут дощить, льє так, ніби небеса розсахнули свій особистий океан. Відчуття, ніби тонеш, стоячи на землі, усюди вода. І цей твій ельф зеленокровний, наче втопленик. Русалка, чорт його дери, померла. Він теж без тебе навіть дихати не може. Що ж ти з нами робиш, Джим? Знаєш, я радий, що зумів забрати тебе сюди, до Джексону, якнайдалі від усіх. Твій улюблений Сан-Франциско зруйнований дощенту, та я не хотів щоб ти його таким бачив. І, певно, мені потрібно бути зараз там, усі медслужби у екстреному порядку зайняті у рятувальних роботах. А я просто не можу. Я не можу, Джим.

Притулившись чолом до холодного вікна, лікар роздивлявся, як по склу стікають краплі води. І весь світ замкнувся на одній кімнаті з білими стінами, попискуючою клавіатурою та двома мерцями, що борються зі Смертю.

Ну й одним котом.

***

- Лікарю.

- Чого тобі, Спок? – з-за плеча подивився на вулканця Леонард.
- Чому ви не повідомили, що захисний купол вже знято?

- А чому б я мав тобі говорити? Ти його лікар чи член сім'ї? – Відвернувшись від старпома, він знову подивився на данні трикодера. – Чудово, приятелю. Майже все зажило. Ти просто везунчик, Чорний. Що, не подобається? Ну, подумаємо над ім'ям ще трошки.

Знову погладивши кота по голівці, доктор випрямився з колін, даючи тим самим вулканцю можливість подивитися на звіра, що розтягнувся в кріслі. Точніше – підставляючи того зневажливому, повному самовдоволення погляду голубовато-зелених очей нахабної хвостатої тварюки.

- Містер МакКой, я вважав вас більш кваліфікованим спеціалістом. Допуск тварин до палат заборонено.

- Хто тут лікар, ти чи я? Кіт був поранений, зі зламаними ногами, порізами, та й взагалі не в кращому стані. І я повинен віддати його в такому вигляді, коли ми знаходимось у кращій клініці Міссісіпі? Тим паче, що мені не вдалося знайти його господарів. На котові не було особистого чіпа, та й у мережі я не знайшов жодного повідомлення про загубленого улюбленця. Ти ж знаєш, закон про безпритульних тварин забороняє їх безконтрольне розповсюдження, а цей наче дикий. Ми до цих пір з ним не дійшли згоди по деяким питанням. І це навіть не дивлячись на те, що він дуже розумний. Інколи мені здається, що розумніший від нашого капітана. Гей, кіт, може будемо звати тебе Капітаном? Коли Кірк отямиться, от побіситься з цього.

Звір ледь нахилив голову, оцінюючи перспективу. Потім смикнув кінчиком довгого та гладенького хвоста.

- Бачиш, ми навіть з іменем не можемо визначитись. Він залишиться тут, Спок.

Темні очі вулканця оцінюючи подивились на лікаря, відмічаючи і рум'янець, і вже не сірий колір обличчя, і вогники в очах, і живіші рухи. Поглянувши спочатку на звіра, а потім знову на СМО, командер на мить зморгнув, ховаючи під повіками почуття програної битви. І відразу ж відкрив очі, коли почув звук вікна, що відчиняють.

- Лікарю МакКой!

- Помовч, Спок. Ніякий кондиціонер не можна порівняти зі справжнім повітрям. Цей корпус шпиталю не просто так оточений парком. При його будівництві було враховано всі екологічні норми. Ми вивчали це, коли я проходив практику у місцевому Медичному університеті Міссісіпі. У мене тут залишилось багато знайомих першокласних спеціалістів, тому я наполягав, щоб Джима відправили саме до Джексону. Відчуваєш, який запах? Є стара приказка, що вдома й стіни допомагають. От на рідній планеті допомагає навіть повітря. Цікаво, якщо примусити тебе надихатися, твоя кров стане нормального кольору? Це й твоя рідна планета.

Від сторонніх роздумів лікаря відволікло шипіння та ледь чутний звук шкіри, що тільки-но подряпали. На пальцях Спока набрякли зелені краплі, а от кота ніде не біло видко.

- Що ти йому зробив?

- Я просто хотів дізнатися звідки тут ця тварина.

- Своїми вулканськими фокусами? Так, я б теж злякався. Кіт, ти де? Йди сюди. Ми зараз виженемо цього навігласа та підемо до столової. Мені сьогодні обіцяли дістати для тебе справжню печінку.

Чорний, весь який витягнутий, підібганий кіт, знайшовся під лікарняним ліжком на якому лежав Кірк. Напівпрозорі, надто світлі очі, дивились на лікаря насторожено та оцінюючи. Але без страху.

- Він більше так не буде. Спок, скажи йому, що ти більше не будеш тягнути руки до пристойного кота. І оближи ці кляті подряпини, зелена кров мене нервує.

- Це не логічно.

- До чого тут бісова логіка? Ох, я завжди думав, що Кірк у нас хлопчисько. Дай сюди руку.

Намастивши подряпини, що вже встигли підсохнути, лікар перевірив датчики та пішов до дверей.

- Кіт, ти йдеш? І не треба тут вдавати з себе не ходячого, від Спока ти швиденько втікав.

***

Наступного разу Спок з'явився у палаті тільки через два дні. Було уже пізно, та він сподівався, що гамірний, надто емоційний доктор вже буде спочивати. От тільки картина, що відрилася Споку була надто далека від спокою.

У темній кімнаті мерехтів медицинський екран, з якого на спокійне обличчя капітана лягали відблиски. Лікар сидів у кріслі спиною до командера і не відволікався від світу за вікном. Там, за верхівками дерев, було видно місто. Тисячі вогнів у темряві, що так нагадувало космос.

- Учора приходила Керол, - тихо розказував лікар. – Дівчина налякана, цілу годину рюмсала у мене на грудях. Вона на знає, що з нею буде далі. Кірк її остання надія все владнати миром як для дочки адмірала Маркуса. Гей-гей, кігті з мене прибери! – Леонард легенько ляснув по носі кота, що лежав у нього на колінах. Потім знову повернувся до медитативних почесувань по голові та шиї звіра. – Сьогодні прийшов Скотті, три години триндів Джимові про стан їх крихітки. Я навіть прикімарив від усієї цієї технічної дурні. А от коту сподобалось. Ще були Сулу з Чеховим. Павло сказав, що його бабуся з Липецька буде молитися за нашого капітана. Думаю, це неодмінно допоможе. Ще з нами зв'язалась Вайнона Кірк, обіцяла, що прилетить, як тільки зможе. Я намалював їй маршрут туди, куди не ходять справжні леді. А які в тебе новини, ельф?

Вухастий, увесь витягнутий кіт ледь відкрив свої світлі очі, що поблискували червоним у темряві, і ліниво оглянув гостя. Саме гостем себе у цю мить відчув Спок. Судячи з того, як влаштувався лікар, це була його не перша ніч у такому положенні. Крісло, притиснуте впритул до ліжка, стояло таким чином, щоб рука Кірка, що лежала біля самого краю, була практично біля обличчя МакКоя. Довгі ноги медика відпочивали на підставленому стільці. На підлозі лежала миска та келих з чистою водою.

- Ви спите тут?

- Мені здавалось, що це очевидно, Спок. Чи не так? Я не можу від нього відійти. Як прив'язаний. Світ не повинен зменшуватись до однієї людини. Але якщо він не прийде до тями, ніякого світу не буде. Все це просто зникне. Погляньте, скільки там вогнів. Скільки там життів. Вони потрібні вам? Усе це нічого не варте, поки Джим Кірк… Він прокинеться, і все знову наповниться змістом, - запевняв лікар МакКой кота, що посміхався та дивився на нього примруженими очима.

Оцінивши слова лікаря й те, що він назвав «подіями», Спок став перед вікном і дійсно почав розказувати. Розказувати про розгляд справи, який було призначено навіть не Зоряним Флотом, а радою Федерації. Розказував, як він намагається пояснити командуванню, яку роль «Ентерпрайз» зіграла у розгромі «Венженсу» та Сан-Франциско. Розказував, як вони усі намагаються втриматися, не дати поховати екіпаж під тягарем відповідальності, ненависті та хибних звинувачень. Єдине, про що промовчав Спок, як усі втомилися, як виснажує ця боротьба, як важливо їм знати, що це все не марно та їх капітан виживе. Що, зриваючись у Джексон, штат Міссісіпі, приходячи до білої палати, за вікнами якої парк та далекі вогні міста, розмовляючи з живим мерцем, вони заспокоюють щось у собі, що зараз для них ці короткі години – виправдання усім жертвам. Спок не став повторювати слово, сказане Ухурою про це місце.

Склеп.

З двома живими мерцями та котом.

Котрий зараз витягнувся на ногах лікаря, такий довгий та тонкий, з великими лапами та конусоподібною головою. Ніби єдине, що гріло Леонарда, єдине, що тримало його в світі живих.

Сам МакКой вже давно заснув під спокійний, рівний голос вулканця, притуливши голову на краєчку ліжка, чолом до ледь теплої руки Джима Кірка.

Тихий звук попискуючої апаратури, сопіння лікаря та кота… подихи капітана майже не чутно. І темрява. За вікном. У білих стінах палати. І запах… ледь чутний запах клейковини, вологої землі, озону та акацій.

І реальність розтає у вічності.

Коли вулканець відвів погляд від вікна, все залишилось таким самим… але, здавалось, що пролетіли роки. Підійшовши до лікаря, він обережно підправив ковдру. Потім, ледь помітно торкнувся пальцями до руки свого капітана та чола його доктора.

Чорний кіт зморщив носа, ніби збирався зашипіти, та розвів вуха в боки. Його очі у напівтемряві горіли ніби зірки.

***

- Ти мене врятував.

Голос звучить зламано, виснажено. Але це майже щонайкраще, що вони чули за ці два тижні.

- Ми з Ухурою теж трохи до цього доклали зусиль, - подав голос МакКой, посміхаючись радісно та трохи уїдливо.

Перевіривши всі показники, доктор ще раз поглянув на гомінливого та надто активного капітана, та вийшов з палати. Темно-зелені очі сяяли так, що кожна медсестра, яка зустрічалася йому на дорозі, розуміла, що сталося те, заради чого вони весь цей час терпіли цього надто впертого та нелюдимого колегу. Лікар МакКой майже летів по коридорам, і здавалось, що над його головою ось-ось засяє німб.

Діставшись до кінця коридору, він увійшов через непримітні двері на сходи, котрими вже майже не користувались. Навіщо, коли є турболіфти? Так само посміхаючись, спустився на пів поверху вниз… І вже там з придушеним стогоном сповз на підлогу.

Дихати не виходило. Ні вдоху, ні видоху, ніби лещата стиснули груди. Ніби усі ці дні він дихав у борг, а зараз ліміт скінчився і не лишилось ні краплини кисню. Витягнувши руку уздовж стіни, Леонард з силою вдарив по ній кулаком. І ще раз, і ще, забувши про те, як треба берегти пальці хірурга, що здатні врятувати ще не одне життя. Яка різниця, коли власне тіло зраджує, якщо його от-от розірве на клапті від почуттів та болю. Та полегшення.

Живий. Господи боже, живий!

Закинувши голову, він зробив перший подих.

Кажуть, що у котів по дев'ять життів. У лікарів їх сотні. У Боунса – одна. І та навіки належить синьоокому капітану.

Коли надуманий, але такий важливий тиск у грудях змінився цілком реальним, сильним та якимось гострим, МакКой опустив голову і подивився на трикутну, вугловату морду Кота. Той у свою чергу теж роздивлявся доктора примруженими блакитно-зеленими очима, ніби оцінюючи його стан. Але не осудливо. Сам Леонард завмер, з яким подивом відчуваючи, що його спочатку обнюхують, смішно нашкіривши ніс, а потім кілька разів проводять шорстким язиком по мокрим від сліз щокам.

Стиснувши кота у обіймах, від чого той видав обурений мяфкіт, Боунс притиснув його до грудей, впираючись підборіддям у тепле чоло.

- Все добре, приятелю, старим лікарям інколи притаманна сентиментальність.

Чи не в перше за час їх так званого спілкування, Кіт не виривався від нападів ніжності лікаря. Зазвичай, він лиш терпів періодичні тріпотіння по вухам, дивлячись на нахабного лікаря принизливо-гордим поглядом. Медсестрички взагалі спостерігали за граціозним красенем здалеку, лякаючись його злого шипіння та поглядів, гострих як зауваження про надто коротку спідницю. Кіт взагалі терпів тільки відвідувачів капітана, але тільки до першої спроби взяти його на руки або виявити неповагу до особистих бажань звіра з приводу його дислокації. Якось Ухура намагалась пересадити його з ліжка їх капітана, після чого стало зрозуміло, що ці два представники кошачого світу не стануть друзями. Він з подивом дивився на принесену Чеховим паличку з якимось пір'ям, яка ніби була іграшкою, і явно засумнівався у здоровому глузді юного генія, коли той випустив на підлогу електричну мишу.

Єдиним, окрім лікаря, звичайно, кого підпустив до себе Кіт, був чотирирічний хлопчик. Це було за два дні до того, як прийшов до тями Кірк. Вони з МакКоєм вийшли до парку, точніше, вийшов чоловік, а кіт не відступав від нього ні на крок, де лікар і знайшов хлопчиська, який грався, та його матір, яка ледь стримувала сльози. І поки він заспокоював невтішну жінку і розбирався з медичною картою пустотливого Боббі, кіт, наче статуя, сидів на спинці лавки, пряма за плечима Леонарда. Численні перехожі з захопленням подивлялися на звіра, що нагадував дику пантеру у мініатюрі, та тому було все одно, що люди навколоо думають про його величезні вуха, довгий, гнучкий хвіст та блискучу чорну шкуру.

- Я розумію, що ми не могли розраховувати на більше, прилетівши на Землю. В нас, на Корна-6 теж є гарні лікарі, але вони не можуть йому допомогти. І я сподівалась… Була ж вірогідність… Хоч якась. Це ж краще, ніж нічого. Але після того, що сталось у Сан-Франциско усі кращі лікарі були викликані туди, і наша черга на операцію… Боббі не доживе. Кожної миті, це може статися кожної миті. Вкладаючи його спати, я кожного разу боюсь, що він вже не прокинеться. Що він…

Кіт важив від сили кілограмів п'ять, та коли він наступив передніми лапами на плече Леонарда, здалось, що його притиснуло чиєюсь важкою, сильною рукою. Наче на його плечі ліг новий, непідйомний тягар.

Обернувшись, МакКой подивився на наполегливого та надто діловитого товариша.

- Гадаєш, варто цим зайнятися? Ну ще б пак, мені тут більше зайнятися немає чим. І не треба тут на мене фиркати. Добре, - нарешті капітулював він, спостерігаючи, з якою грацією кіт буквально стік на мощену доріжку, та підійшов до зачарованої дитини. – Я наполягатиму, щоб на завтра нам призначили операцію. А поки що я залишу історію хвороби у себе. О, я не назвався. МакКой, лікар Леонард МакКой.

В решті решт, кумедна картина, як чорирьохрічний малюк, тримаючи кота поперек його тонкого тіла, волоче звірину по галявині, а довгі ноги шарпають по землі, була того варта. Як і безмежне страждання, але й терпіння на морді кота з опущеними паралельно землі вухами-локаторами. Цього було навіть надто багато для того, щоб лікар зміг вперше за останній час відверто розреготатися.

***

- Потім, ми плануємо ненадовго злітати в Джорджію, я хочу подивитись, що сталося з будинком моїх батьків, і, можливо, наша чергова лайка з колишньою скінчиться чимось добрим і вона віддасть мені Джо на кілька тижнів. Я скучив за своєю дівчинкою. Ну а поки що ми повернемося до Сан-Франциско. Треба закінчити декілька справ.

- Ви? Ти забираєш Кота?

Боунс розгублено покліпав очима, не зовсім розуміючи, як можна інакше. За цей час лікар та Кіт стали чимось на кшталт легенди у шпиталі. Усі знали, що якщо десь показався один, значить, слід чекати й другого. Звір усюди слідував за хірургом, звеселив чимало пацієнтів своєю тонкою, витонченою фігурою, що гордо крокувала по коридору за кремезним, сильним чоловіком. Хвіст, що стирчав вертикально вгору, взагалі став доброю прикметою, помітив його десь – чекай видужання. А ще коли по численних переходах став траплятися золотоволосий, блакитноокий парубок, усі наче завмирали, очікуючи на виставу у стилі «Боунс, мені остогидло тут лежати, а тобі, вусатий зрадник, більше ніякого пудингу».

Але життя плине своїм ходом, молодого капітана терміново викликали до штабу Зоряного Флоту, та й лікар занудьгував.

Переїзд виявився справою довгою та виснажливою, сам лікар не очікував такого. Спочатку треба було закінчити справи у шпталі, потім дістатися до Сан-Франциско, прибрати у квартирі, стати на облік у місцевому шпиталі та штабі. А ще обов'язково сходити у зоомагазин та до ветеринара, щоб зібрати усі потрібні довідки, котрі потім допоможуть дістати допуск для тварини на борт «Ентерпрайз». МакКою було ніяково під час перельоту і він із задоволенням розказував про їх майбутнє принишклому Котові, який вмостився на колінах лікаря.

- Щоправда, ми частенько встряємо в усілякі історії, але, гадаю, ти звикнеш до наших авралів. Та й це набагато цікавіше, ніж сидіти на одному місці. Космос він… не дуже привітний, але ми зможемо інколи спускатися на планети. Гадаю, тобі сподобається фіолетова трава та малинове небо. Головне, щоб Джим знову щось не утнув. Але ж ти розумніший від нього, отже допоможеш мені з ним впоратися.

Кіт поклав голову на лікоть МакКоя ніби мовчки з ним погоджувався. Тільки вуха інколи розверталися у відповідь на особливо примітних моментах їх майбутніх пригод.

***

Час сплинав невпинно, і інколи здавалося, що минуле, це усього на всього кіно про чиєсь інше, не їх, життя. Дні складались у тижні, а тижні у місяці, все ближче й ближче наближаючись до сакраментальних «П'ять років у космосі».

Але потім… все завмерло.

- А потім ми обов'язково полетимо на Новий Вулкан. Чекаю не дочекаюсь, коли зможу подражнити тих вухастих розумників. Ти у мене теж вухастий, але куди розумніший, без цієї їхньої «ло-о-огіки». Ну погодься, що вони нудні!

Поруч укотре вимагав уваги комунікатор.

У кімнаті панувала темрява. Сутінки, що спускались за місто за вікном, проникали у невеличку квартиру у старому кварталі, не змішуючись з новітнім геліоволокнистим освітленням та іншими новомодними приладдями. Десь, як і сто років тому, сварилась пара.

Чоловік лежав на дерев'яній підлозі поряд з великою подушкою та обережно перебирав чорну, потьмянілу шерсть. З вузьких щілинок очей так само лукаво та підбадьорливо дивились зелено-голубі очі.

- МакКой слухає.

- Ох, Боунс, а я вже почав хвилюватись. Ну як ти там, приятелю? Готуєшся до вильоту? Вибач, що так давно не виходив на зв'язок, але я тут зовсім закрутився. Нашу красуню вже практично підготували, Скотті пищить від захвату. Так, ти чому мовчиш?

- Джим…

- Не лякай мене, - відразу посерйознішав капітан. – Що трапилось? Тільки не говори, що ті пристаркуваті ідіоти не дозволили брати у п'ятирічну місію Кота! Як буду у штабі – сам з ними побалакаю. Вони у мене швидко зрозуміють у чому різниця між лікарем з котом та лікарем без кота.

- Без Кота, Джиме, - сірим голосом перебив монолог друга МакКой. – Ми ходили до ветеринара. У Кота знайшли неоперабельну пухлину. Він… він не полетить.

Тиша… І лише ледь помітне мурчання. Він ніколи так раніше не робив. Тільки зараз. Ніби на прощання.

- Так, Боунс, я завтра прилечу. Зачекайте, ми щось придумаємо.

- Так, Джим.

Заблокувавши комунікатор, МакКой знову накрив рукою тільце кота.

- Він обов'язково вляпається у якусь історію. Ти ж знаєш, ці дослідні місії такі небезпечні. На кожній другій планеті геть не привітне населення. А ще усілякі хвороби, одних лишаїв зараз класифікували вже тисяча двісті вісімнадцять видів. І як мінімум половину ми зустрінемо, а на третину вакцини від них у нашого капітана алергія. І хто мені буде шукати того невгамовного по велетенському кораблю? Пам'ятаєш, як ми готували медичний блок «Ентерпрайз» до ревізії, і ти його за п'ятнадцять хвилин знайшов, а мені зазвичай доводиться чекати, коли він з'явиться на містку. І… ну як я там без тебе, Кіт? Як я взагалі без тебе?

Руку оповив довгий, гнучкий хвіст. Кіт не міг обійняти, але він міг бути поряд. Поки що міг.

- Я усе можу, вилікувати дощ, та заспокоїти вулкан. Але не можу зладнати з якоюсь пухлиною. Я нічогісінько не можу. Вибач мене. Я такий егоїст. У тебе, напевно, теж десь свої кішки на неспіймані миші, і свої плани. Кіт, великий підкорювач космосу та перший хвостатий капітан Зоряного флоту. Але… я так не хочу більше бути самотнім. Знаєш, Кіт, древні єгиптяни вірили, що коти охороняють прохід до світу мертвих, і мені завжди здавалося, що це ти мене охороняєш. Як того, хто не пускає до цього світу інших. Без тебе, мене самого туди затягне. А виходить, я тебе відпускаю. Це неправильно. У тебе повинні бути дев'ять життів. На що ти їх вже витратив?

Ніжне, лагідне тепло дотиків обіймало їх обох. А темрява не наважувалась доторкнутися.

***

Тепла рука обережно доторкнулась до обличчя, стираючи солоні краплі вологи.

Кіт перестав дихати пів години тому. До того моменту лікар вже пірнув у неспокійний сон, але все одно продовжував оплакувати свого улюбленця навіть уві сні. Це не було істеричним, злим риданням, просто гарячі сльози продовжували текти з очей, не стримувані більше свідомістю. Згорблена на підлозі, холодна і така зненацька ламка з цього ракурсу фігура.

Мокрі пальці пекло так, ніби їх макнули у кислоту. Пекло усередині. Все, що лишилось.

Кажуть, у капітана повинно бути дев'ять життів. І одне він має віддати за свій корабель. Друге, за своїх людей. Третє, за попутний вітер.

І щоб розпочати це нове, з чистого листа, життя, треба спочатку померти. Вплутатися у погану історію, піти у відкритий космос, дозволити якомусь із придуркуватих охоронців вистрелити у себе… І тільки коли вперше розлука настільки небажана, коли усім серцем хочеш залишитись з тим, кому ти потрібен, з тими, хто на тебе чекає, починаєш цінувати життя. Але Кіт віддав її заради блакитноокого хлопчиська, виторгувавши у особистого Харона майже рік у піклуванні та такому тонкому розумінні.

- Я теж був щасливий з тобою. Ти не один.

***

Вранці, коли Джим Кірк був на порозі квартири свого найкращого друга, виявилось, що двері відчинені. А сам Боунс спить на підлозі, ніжно притиснувши до себе улюблену подушку Кота, ховаючи в ній обличчя і кумедно кривиться, коли чорні шерстинки лоскочуть носа. Лице ще здається припухлим та червоним від сліз, та на вологих губах тонка, ледь помітна посмішка людини, яка готова жити далі.

Кіт породи орієнтал

Малюнок, що надихнув автора оповідки




@темы: Чумацький шлях 2015, Перевод, PG-13

Комментарии
2015-06-21 в 20:40 

masha_kukhar
Дуже сумна і зворушлива історія. Коти - чудові тварини. Шкода, що цей кіт прожив недовго.
І ще дуже зворушила турбота про Кірка - особливо як турбувався про нього МакКой.
І дощ тут - не тільки атмосферний стан, але і хороша метафора, це створює відповідний настрій.

MIlena Econ, дякую за гарний переклад! :bravo:


Декілька опечаток:
двоє патрульних намагаються зловити одного чорного, дивлячись з усього,
краще "судячи з усього"

подивився в обличчя Джима, що лежав під куполом прозорої плінки.
плівки

У темній кімнаті мерехтів медицинський екран,
медичний екран

тріпотіння по вухам
тріпання

В решті решт, кумедна картина, як чорирьохрічний малюк,
Врешті-решт

У тебе, напевно, теж десь свої кішки на неспіймані миші
та неспіймані миші

2015-06-22 в 00:30 

mila007
Running on air
MIlena Econ, дякую за переклад, читатиму вже по свободі;)

2015-06-26 в 01:07 

What can i do
Думай о галактиках, бэби, они не подведут. (с)
Дуже зворушлива історія, дякую. :bcat:

   

Чумацький Шлях

главная