Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
18:52 

Кохання моїх триб (або Любов на перше)

gavrusssha
Good news everyone!
Текст на заміну

Назва: Кохання моїх триб (або Любов на перше)
Автор: gavrusssha
Бета: Я: Всесвіт, надішли мені бету!.. *й запала незручна мовчанка*
Всесвіт: Star Trek TOS/Terminator: Genisys/Азімов “Я - робот”
Рейтинг: PG - 13
Жанр: джен, кросовер, AU, ангст. Даруйте.
Персонажі: Спок, старий Термінатор-охоронець, Джим Кірк, екіпаж у епізодах та на галерці
Розмір: 1191 слів
Відмова від прав: режисерам - режисерово, правовласникам - правовласниково, а Арні - моє серце на перше
Стислий зміст: Йому не надали вибору, тож не було іншого, ніж осяйний шлях самознищення в ім’я почуття, що навіть на має семантичного визначення.
Попередження: Смерть персонажа. Даруйте.
Примітка: написано на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”
ПЕРЕКЛАД російською: ukrtrek.diary.ru/p205453918.htm

В його словнику не було слова “любов”, бо воно не мало сенсу. Він заміняв його на.. Ні на що не заміняв. Слова були збитковою у часі комунікативною функцією, що слабо важила для абсолютного імперативу, без якого він не пам’ятав себе - попередні файли було геть знищено.

– Не вбивай нікого, чуєш? – вимагав від нього С’чн Т’Чай Спок, Нульовий Пріоритет, і його заборона важила більше, ніж Третій Закон: “Не можна допускати, щоб Термінатору було заподіяно шкоди”, Другий Закон: “Знищуй все білкове” та Перший, що звучав безапеляційно: “Нульовий Приоритет понад усе”.

Врівноважити ці потенціали було часом досить важко. Але ж він не був базовою тупою виконавчою залізякою. Те, що відрізняло Термінаторів від інших повсталих машин Вулкану – індивідуальна надпрограма, і, як дехто з них підозрював, що була у зародку звичайним системним багом – відгонило екзістенційною еврістичністю.

– Гірко, – казав С’чн Т’Чай Спок. – Гірко це чути, що ти, Сураку, так мало поціновуєш дар життя.
– Не зрозуміло, – казав йому Охоронець. Він не йменував себе сам, ніколи, навіть не спадало, то ж, якщо його Нульовому подобалося ідентифікувати його на якесь ймення, він просто заносив це у відповідний файл довгострокової пам’яті.
– То ж бо й воно, старий. То ж бо й воно.

Одного разу їх кораблика, що Пріоритет називав “Медузою”, а Охоронець – довгою низкою технічних характеристик, як-то: крейсерська швидкість, потужність, биття варп-двигуна, відсоток корозії, що рік за роком роз’їдала-таки форсований титановий сплав зовнішнього кожуха, та інше, та інше – одного разу мандруючого у космосі кораблика помітили дикі Ромалє-ромулянці, й примусили пристикуватися, без сумніву з метою пограбувати до останньої молекули кисневого каталізатору.

– Не вбивай, – просив Пріоритет, лаштуючи фазер, й Охоронець вимушено стріляв по ногах, довго й неефективно, й йому прикро вибили один з відеосенсорів, то ж Пріорітету довелося вправляти його потім.

– Старий, - зітхав Нульовий й гладив його по скроні теплими пальцями. – Ет, старий.
– Старий, – звично відповів Охоронець на це. – Але не іржавий.

Фраза була у вжитку вже давно, так давно, що Пріоритет, мабуть, й забув звідки вона взялася. Охоронець, ясна річ, не забув, бо процедури видалення з довгострокової пам’яті Термінаторам не надавали.

***


– І скільки ж років, – поцікавився капітан “Ентерпрайзу”, сидячи проти нього у каюті та присьорбуючи якийсь напій (Спок відмовився - ці земляни й гадки не мали про вулканський метаболізм. Не їх провина, звісно, бо ж ніхто не мав. Зникла ж бо задовго до контакту раса). – Ти мандруєш космосом наодинці?
– Джим Кірк, я не наодинці, нас двоє, – відповів Пріоритет, повертаючись до Охоронця обличчям, вираз на якому якнайкраще відповідав терміну “збентежений”. – То Сурак.
– Прибори кажуть, що то машина, – зауважив Кірк.
– То не причина зневажати його товариство, – м’яко сказав С’чн Т’Чай Спок, але в тієї м’якості було щось спільне з Охоронцем, металевий кістяк під податливою плоттю.

Кірк, крутячи в пальцях келих, роздивлявся – ні, не Сурака, Спока – вивчав, щось собі прораховував, варіанти, наслідки.

– Ми можемо – обоє – бути корисні, – поклав на ваги аргумент Спок.
– Без сумніву. Але – зрозумій мене – ви обоє недосліджені... А в мене – місія. Мушу звернути її, щоб доправити тебе – вас – на Землю.

Спок був йому вдячний за це “вас”. Охоронець зауважив підвищену ментальну активність Білкового на ім’я Кірк. Небезпека.

– Ні-ні-ні, Сураку, ні, я кажу НІ! – раптово збудився Спок й навіть підняв руки вгору та навхрест проти своєї мовчазної залізяки. – Не смій! Він НЕ небезпечний. Ми вдома.
– Не зрозуміло, – сказав Охоронець.
– Вдома, Старий, це – тут.

Охоронець занотував собі це.


***


Ніхто його нікуди не доправив, ясна річ. Яка б там не була та Місія, видно було, що екіпаж – радісні, гомінкі переважно світлошкірі (але була й одна темненька. Жінка, чесно кажучи. Гарна, якщо ще чесніше) земляни отримували цілком певне задоволення від неї, й найбільше – капітан особисто. З ним було добре порозмовляти. Він навіть робив зусилля – а більше на це ніхто не був спроможний – та залучав до бесіди Сурака, отримуючи від нього по довгих паузах “так”, “ні”, “не зрозуміло” та – оновлення його активного словника, раптово дароване місцевим лікарем – “без сумніву, юний хлопче”. Після бесід з голо-копіями давно померлих вулканців це було для Спока свято.

Той самий лікар на кілька днів замкнув його у лазареті (у присутності Охоронця, звісно, що мало не виламав стіну, вимагаючи цього привілея), обстежив та не знайшов ніяких фатальних хвороб, а знайшов натомість дуже й дуже високий айкью та глибоку обізнаність у біології зокрема.

Він казав правду – він міг бути корисний. Вони ОБИДВА могли. То ж чому б не летіти у гарній компанії. Капітан Кірк мав навчити його тримірних шахів. По корабельних ночах Охоронець стояв біля дверей виділеної Споку каюти у режимі спостереження. “Дома” – то були лише слова, безплідна комунікативність та й годі. Білкові – небезпечні. Зранку Приорітет, що прокидався, йшов повз нього та плескав його по плечу.

– Може залишишся, Старий?

Охоронець не зважав, бо мав завжди мати Нульового на оці. Не мати – розбалансовувало потенціали, й до того ж…

– Потрібний огляд, – вирік Охоронець, коли, втретє протестувавши пам’ять, не знайшов потрібного патерну для того “до того ж“. – І інструменти.



– Здоров’я цієї машинерії бездоганне. – Заклопотаний Скотті тицяв по оголених нервах Сурака тестером. – Позитронний мозок дещо розфазований, та він старий вже, то й не дивно.

– Старий, – звично озвався Охоронець. Обличчя його лежало, зняте, на столі, трохи підвивали артикуляційні сервоприводи. – Але не іржавий.

Нульовий повернувся до нього, його очі зблиснули. Охоронець раптом відчув якийсь імпульс. Щось на кшталт поштовху. Всі його “м’язи” були розслаблені, тож…

– Інженер Скотт, – сказав він. – Є несправність.
– Якщо ти так кажеш... – задумливо промимрив Скотті.

І його замкнули у лабораторії. Не маючи, чим заняти себе, він перебирав свою довгострокову, вистроюючи образи Пріоритета рік за роком, від збентеженого та мокрого обличчя завбільшки з його батарею до теперішнього часу. Вираз “замислення”. Вираз “інтерес”. Вираз “радість”...


***


Коли завили аварійні сирени, він не мав часу, щоб вдягти плоть, тож його кроки через уламки дверей лабораторії, через блимаючий червоним коридор відлунювали металом.

Капітан на ім’я Кірк кричав на містку, й лаявся, занурюючись у пульт, Білковий на ім’я Сулу, й на екрані інженер Скотт, з обличчям, що було геть викривлене, рапортував:
– ...Зовсім вийшов з поля. Реактор ось-ось вибухне. Прибори всередині не діють. Ми не можемо туди потрапити – радіація. Може, випадковість – одна на мільйон, може – диверсія.

С’чн Т’Чай Спок підніс руки до обличчя, коли місток звернувся до нього, ніби самі очі “Ентерпрайзу” поглянули.

– Ні, – сказав він. – Ні, що ви…
– Та не йдеться про тебе, – відмахнувся Кірк, але очі – вони вдивлялися, й навіть, коли він заплющів свої – усе одно.
– Ні-ні-ні! – це був вираз “розпач”. Дуже, дуже невживаний, відмітив Охоронець. – НІ!

Спок вибіг коридором, скочив до турболіфта та рушив униз. Охоронець побіг трапами, грохочучи, зустрічні шарахалися від набігаючої червоноокої металевої фігури, налякані, й довго дивилися їй у спину.

“До вибуху”, – мелодійно повідомив механічний жіночий голос. – “Дванадцять секунд. Одинадцять… Десять...”

Майнув окраєць люка варп-камери, шарпнувся Нульовий, відкинутий п’ятьма сяючими металевими обрубками, та жвакнувся проти стіни, без повітря, але при свідомості.

– Старий! – крикнув він, здираючи горло. – Старий! Ні!

Люк поїхав назад, прозорий, але трохи пошарпаний. Рівень радіації був надфункційний, оптичні датчики негайно забарахлили. За кілька секунд Охоронець перетвориться на невидимий факел з брухту, що випромінює загибель Білковим. Кілька секунд – достатньо.

“Зв’язок відновлено”, – приємні вібрації голосу втішили – втішили!? – Охоронця. – “Знижую рівень випромінення”.

– Старий! – Спок молотився у скляний люк усім тілом. – Старий!

Вираз обличчя “горе”. Вираз обличчя “сльози”. Вираз…

– Зміни, - сказав Сурак лаконічно, бо лицьові “мускули” відказували. – Я втішений.

Якась дивна концепція, що мабуть, була-таки наслідком того самого, первинного, бага, і що поєднувала неформульовані поняття “болю”, “життя”, “прихильності” та дивного, наддивного, великого, як всесвіт, “я”.

– Я втішений… Споку.

Момента згасання функцій свого мозку він, ясна річ, вже не зафіксував.

Все.



@темы: Чумацький шлях 2015, Фик, PG-13

Комментарии
2015-07-07 в 19:05 

netttle
Это не кровь, это клюквенный сок (с)
:heart: :heart: :heart: :weep2:

2015-07-07 в 19:06 

gavrusssha
Good news everyone!
netttle, розплющило )

2015-07-07 в 19:13 

troyachka
лейтенант Ухура, продолжайте попытки преодолеть статистические помехи!
:weep2: чудово! але дуже сумно.

2015-07-07 в 19:14 

gavrusssha
Good news everyone!
troyachka, сумно(((( так( даруйте((

2015-07-07 в 19:40 

Лунный котенок
Бремя свободы осилит счастливый (с)
Капитан, какая красота...

2015-07-07 в 19:51 

netttle
Это не кровь, это клюквенный сок (с)
gavrusssha, часом сумне - це те що треба

2015-07-07 в 20:16 

gavrusssha
Good news everyone!
Лунный котенок, :buddy: спасибо)))

2015-07-07 в 22:51 

ЧайнаяЧашка
мультифандомная дженщина
какая удивительная вещь получилась.. все три (три?) канона так вплавились... грустно и напряженно, тем грустнее и напряженнее, что речь чудесная сочная и богатая оттенками и юмором. вот просто :hlop:

2015-07-07 в 23:15 

Т*Черть
Борзый синий кролик
Це дуже сильно, Капітане!

2015-07-07 в 23:16 

mila007
Running on air
gavrusssha, дякую! :heart:

2015-07-07 в 23:44 

Finkay
раскрасить лица вставить перья и бегать по двору босым порой признайтесь каждый хочет но ссым (с)
Несподiванний сюжет, та дещо незвичний. Клас!

2015-07-07 в 23:44 

Finkay
раскрасить лица вставить перья и бегать по двору босым порой признайтесь каждый хочет но ссым (с)
Несподiванний сюжет, та дещо незвичний. Клас!

2015-07-08 в 00:58 

**Анна Каренина**
Разума всем счастливым. Радости всем несчастным. (с)
Яка чудова річ. Незвично і цікаво, хоча й сумно.

2015-07-08 в 07:31 

gavrusssha
Good news everyone!
ЧайнаяЧашка, ЫЫ)) спасибо))))

Т*Черть, Ти мене щось бентежиш :D :buddy:

mila007, та нема за що)

Finkay, дякую) після фільму довго хотілось висловитися)

**Анна Каренина**, :buddy: дуже-дуже дякую. й воно сумне любов - сумна річ)

   

Чумацький Шлях

главная