22:16 

Не розлий вода, переклад, G, кідфік

netttle
Это не кровь, это клюквенный сок (с)
Назва: Не розлий вода
Автор: theplotholesmademedoit
Перекладач: netttle
Посилання на оригінал: archiveofourown.org/works/1019538
Дозвіл на переклад: запит надіслано
Бета: gavrusssha
Всесвіт: Star Trek
Рейтинг: G
Жанр: кідфік
Персонажи: Джим Кірк, Спок, Аманда, ОЖП
Розмір: 2158 слів (оригінал)
Відмова від прав: лише права на переклад
Стислий зміст: Погано, коли т'хі'ла хворий.
Попередження: АУ
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості «Чумацький Шлях — 2016»






Усе почалося з тремтіння губ.

Крихітне людське дитя слухняно виконувало разом з вулканськими (та андоріанським) товаришами по групі завдання з медитації тривалістю 10,2 хвилини. А потім хлопчик видав жалісний звук, а його нижня губа затремтіла.

До того ж дитя хлюпало носом, та іноді на нього нападала гикавка.

Вихователька Т'ріла, що наглядала за малюками, була гостролицею вулканкою, з вилицями загостреними, як її вуха, з волоссям, прибраним у тіснісенький вузол на потилиці. Але, незважаючи на зовнішність, вона була не такою суворою, як більшість її співвітчизників, та навіть час від часу була здатна на ледь помітні прояви емоцій. Це була одна з основних причин, чому вона обрала роботу з маленькими дітьми, такими юними, що їх інколи досі треба було сварити за те, що вони ще засовують пальці в різні отвори.

— Містере Кірк, — сказала Т'ріла, наблизившись до шестирічного хлопчика, поки один із дітей змінив позу «сехлат, що крадеться» на позу, що більше нагадувала млинець, для того, щоб повитріщатися на емоційну поведінку Кірка. — Щось вас турбує?

Стривоживши її ще сильніше, Кірк одразу ж почав рюмсати, сльози, немов горошини, покотилися з великих блакитних очей по рум'яним щічкам.

Обережно, щоб не доторкнутися до його шкіри, вихователька відвела його від решти. У садочку було лише кілька невулканців, і такі вибухи емоцій траплялися нечасто. Так нечасто, що Стокар, витягши шию, щоб краще бачити, поки виконував позу «лі-мата мисливець», втратив рівновагу та впав, штовхнувши Т'Пі під сідниці. Т'Пі теж впала, приземлившись на Селіра та потягнувши усіх трьох за собою, усім гамузом утворивши чималеньку купу з маленьких вулканців. Існувала велика ймовірність, що ситуація вийде з-під контроля, якщо не втрутитися.

Щойно вони залишилися наодинці, хлопчик у сльозах вчепився в її мантію, обійняв за ноги та сховав обличчя десь трохи вище її колін. Людські діти були надзвичайно тактильними, і це бентежило телепатку: дивно було відчувати, як її охоплює стрес хлопчика. Однак дотик дозволив їй зрозуміти, що його температура на 3,2 градуси вища за норму, прийнятну для цього виду.

— Животик болить! — заскиглив він, стискаючи обійми.

Якомога ніжніше вона відштовхнула його.

— Дитя, — сказала Т'ріла. Вона не зітхнула, але була близька до цього. — Де твій т'хі'ла?

Три роки тому Спок відвідував родину його людської матері на Землі, щоб взяти участь у теранському святі, що називається Різдво. Як вона чула, там сталися дивні події, до яких були причетні яблука та нелогічна поведінка, в результаті чого виявили, що ці двоє були т'хі'ла та стали телсу, щойно торкнулися один одного.
Коли батьки Спока поспілкувалися з опікунами Джима, то з'ясували, що мати та вітчим жорстоко поводяться з хлопчиком. Були чутки, що в той день, коли вони вперше потрапили в оселю Кірка, у Джима був синець під оком — від важкої руки вітчима. Т'ріла ніколи не розуміла, як люди можуть кривдити своїх дітей. Сарек та Аманда подали клопотання про опіку, і, за вулканським законом, її було надано.

Спок був у групі Т'ріли два роки тому. Вона запам'ятала напівкровне дитя тихим, терплячим та надзвичайно розумним, навіть за вулканськими мірками. І хоча Джим демонстрував майже такий самий високий інтелект, на противагу, він був пристрасний і занадто схильний до авантюр.

Часто впродовж їхніх «галактичних пригод» в години відпочинку він майстрував содові бомбочки, щоб «кидати в клінгонів», що не було би проблемою, якби він не вирішив, що роль клінгонів виконуватиме модель скелету вулканця в науковому кабінеті, а потім, коли гру зі скелетом було заборонено, під удар потрапив хлопчик, що якось дражнив Спока.

Якщо згадати теранський вислів, Джим і Спок були «друзі не розлий вода». Бо ж їх розуми і справді зливалися і були нероздільними. Було дивовижно спостерігати, як віддано восьмирічний хлопчик захищає меншого, як Спок захищає Джима. Якщо молодший хлопчик виказував навіть найменші ознаки стресу, Спок приходив зі свого класу, що був розташований на два поверхи вище, перш ніж Т'ріла навіть могла якось відреагувати на це.

Якимось чином, незважаючи, наскільки роздратованим або нещасним був Джим, Спок мав унікальну здатність його заспокоїти. Одного дня в присутності Джима одна дитина назвала Аманду «ватош нейк-хагел шед» — потворною дурепою. Джим відповів на образу кулаками, розкидавши двох юних вулканців, кожен з яких був утричі сильніший за нього.

Поки супротивників заціпило від несподіванки, Джим встиг надавати їм стусанів та прикрасити око одного з вулканців темно-зеленим синцем, який мав вражаючий вигляд, незважаючи на те, що його появу спричинили такі маленькі рученята. Але вже у наступну мить два сильніших хлопця схопили Джима за руки і ноги та повалили на підлогу.

Т'ріла кинулася вперед, що розняти учнів, але першим встиг Спок, який із вражаючим гарчанням увірвався немов вихор та відштовхнув хлопців від свого т'хі'ла. Зв'язок Т'хі'ла, хоч який рідкісний, був з давніх давен невід'ємною часткою культури, ще з досураківських часів. У виразі обличчя Спока з'явилось щось первинне, жодного проблиску раціо не було в тому, як він захищав тіло Джима власним, вишкіривши зуби.

Коли нападники втекли, Спок затяг Джима собі на коліна, обійняв, торкнувся чолом його чола. Промайнуло 5,8 хвилин, перш ніж вони розімкнули обійми. Джим сховав обличчя біля вилиці Спока, і Спок ввічливо сказав Т'рілі, що Джим особисто вибачиться за сумбурну поведінку, коли почуватиметься краще, та чи може вона, будь ласка, знайти для них кригу, тому що Джим пошкодив третю кісточку на лівому вказівному пальці, що вже почав набрякати зі швидкістю 3,2 міліметри за хвилину.
Вони залишалися разом на підлозі, поки Джим не заснув, і Спок вирішив, що буде логічним віднести його додому. Незважаючи на Спокову спокійну вдачу, наступного ранку Слокар, хлопець, що образив Аманду, відчинивши свою кімнату, отримав вибух сехлацького лайна в обличчя. Розслідування показало, що це було зроблено завдяки механізму, що був закріплений на замку двері і спрацьовував від деяких температур (за збігом обставин, температури тіла вулканця чи вище. Механізм було розміщено так високо, що Джим не мав би змоги дістатися його самотужки, але доказів причетності його чи Спока до цієї витівки не було).

У будь-якому разі незвично, що Спок не з'явився в кабінеті, щойно Джим почав рюмсати.

— Чому Спок ще не прийшов по вас? — знову спитала вона, не отримавши відповіді вперше.

Він заскиглив у її мантію, його біляве волосся стирчало у всі боки.

— У нього теж болить животик. Він вдома, спить, — Джим зморщив кирпатий носик. — Мені це не подобається. Спок ніколи не хворіє. І я не відчуваю його, бо його розум наче в тумані. Поверніть мені мого Спока! І нехай животик не болить.

Перш ніж почався новий раунд рюмсання і її вже мокра мантія не стала ще мокрішою, Т'ріла обережно погладила хлопчика по спині, що, на її думку, мало хоча б трохи його заспокоїти.

— Не треба плакати, це зайва втрата дорогоцінної енергії. У вас висока температура і, скоріш за все, такий самий вірус, як у вашого т'хі'ла. Чекайте тут, я зв'яжуся з Амандою.

Джим кивнув та сів на підлогу, притуливши голову до колін. Він навіть не ворухнувся, коли Т'ріла пішла до комстанції, тільки заскиглив та обхопив руками живіт.
Тріла лише встигла привітатися з Амандою Грейсон, як почула позаду шурхіт кінцівок та хриплі звуки. Вона обернулася та побачила, що Джима нудить у контейнер зі сміттям.

— О, — сказала Аманда, стурбовано виблискуючи темними очима. — Це була лише справа часу, щоб Джим теж підхопив Спокову шлункову інфекцію. Бо ж вони щоночі сплять в одному ліжку.

Чепурні чорні брові Т'ріли високо піднялися, але її волосся було зібрано в такий тісний вузол, що цього навіть не було помітно.

— І хоча я не думаю, що в шлунку містера Кірка живуть якісь паразити, але ваш висновок мені здається логічним. Гадаю, ви…

Її перервало пхикання і вологі звуки.

— Пиріжечку, — здавалося, Аманда хоче обійняти Джима з екрану комутаційної системи. — Я приїду по тебе, тобі щось привезти?

Джим похитав головою.

— Спок. Мені просто потрібен Спок. Прошу.

— Ви мене з розуму зведете! — Аманда посміхнулася. — Спок спить. Але мені здається, він захоче піднятися, якщо це означатиме побачення з тобою.

Джим лише кивнув у відповідь, безуспішно намагаючись стримати тремтіння губи.

— Цей хлопець зламав руку у трьох місцях і навіть не заплакав, але біль у шлунку його дістає. Дякую за повідомлення, Т'ріла, і вибачте за неприємність із контейнером для сміття, — вона подивилася на Джима, який лежав, згорнувшись калачиком. — Ми зі Споком уже вирушаємо, канбу, ще трішечки будь хоробрим, добре?

Джим спробував позбавитися сумного виразу обличчя.

— Я хоробрий. Спок каже, що «я просто не думаю про свою безпеку», але я вважаю, що це — хоробрість.

Посмішка Аманди стала теплішою, навколо очей зібралися ниточки зморшок.

— Я знаю, милий. До зустрічі.

Екран згас. Т'ріла спорожнила контейнер, що розповсюджував неприємний запах, святкуючи маленьку перемогу з приводу того, що Джим не забруднив підлогу. Вона пошукала та знайшла на столі пляшечку з блакитними пігулками. Зламала пластикові запобіжники, відкрила пляшечку та віддала одну пігулку Джиму.

— Посмокчи пігулку, так ти позбудешся присмаку їдкої шлункової кислоти в роті, і відчуття нудоти послабшає. Ти можеш підвестися? Якщо так, я вважаю, ми маємо почекати ззовні. За моїми розрахунками, Аманда приїде за 4,7 хвилини.

Джим знову кивнув, закинув пігулку на язик та відштовхнувся руками від підлоги, намагаючись встати. Він захитався, але брови суворо зійшлися разом, демонструючи його рішучість, і він пішов за Т'рілою з її кабінету. Вона трималася на відстані, про всяк випадок.

Вони вийшли з будівлі, полуденне сонце могутніми променями освітлювало навколишні скелі та било в незахищені очі. Джим вмостився на лавці. Він ліг, задовгі брюки зібралися навколо щиколоток, підклав маленькі долоні під біляву голову. Незважаючи на спокійну позу, він невідривно дивився на шлях. Інколи повз них із посвистом пролітали поодинокі шатли, але Т'ріла не впізнала серед них того, що належав опікунам Джима.

Здавалося, Джим також. Але ось нарешті темно-червоний шатл з'явився з темної арки. Джим різко сів, але схопився за живіт і застогнав, а потім склався навпіл. Шатл зупинився на парковці біля школи.

Аманда Грейсон вийшла з шатлу, довга літня сукня хвилями летіла за нею. Вона прикрила очі долонею від сонця та помахала, помітивши Джима та Т'рілу. Пасажирські двері відчинилися, там був буркотливий Спок із зеленим рум'янцем на обличчі, він нетерпляче чекав, поки мати допоможе йому вийти.

Щойно ноги Спока торкнулися глинистої землі, Джим побіг. Він біг швидко, швидше, ніж була здатна людина в його стані. Він стикнувся зі Споком, який від зіткнення відступив на крок, але впіймав Джима в міцні обійми.

— Мені зле, Спок, — пробурмотів Джим у груди Споку, маленькі долоні трималися за його сорочку. Він говорив так тихо, що Т'ріла ледь розчула, навіть маючи вулканські вуха.

Пальці Спока, насправді ненабагато більші за Джимові, погладили потилицю та шию хлопчика.

— Я знаю, Ашаям, — він невинно торкнувся губами щоки Джима — він завжди так робив, як помічала Т'ріла. — Ш-ш-ш, тобі покращає, обіцяю. Я тут.

Джим підійшов ще ближче до Спока.

— Мені вже краще.

Губ Спока торкнулася ледь помітна, зовсім не вулканська посмішка.

— Мені теж.

Т'ріла спостерігала, як Аманда, посміхаючись, загнала обох у шатл. Джим щось пробуркотів, коли вона розділила їх, щоб підняти Спока в ховеркар, але коли настала його черга, він дозволив їй покласти долоню на його чоло, а потім обхопив коліна Аманди. Коли він опинився в салоні шатла, то ліг біля Спока, влаштувався зручніше в його обіймах і заплющив очі. Спок обійняв свого т'хі'ла і руками, і ногами. І теж закрив очі.

— Ще раз дякую, що допомогли мені зібрати моїх хлопчиків докупи, — сказала Аманда Т'рілі, зробивши та'ал. — Я знаю, це непросто.

Т'ріла повернула люб'язність та кивнула.

— Це було… не неприємно.

Аманда нагородила її своєю людською посмішкою і поїхала геть.

Обличчя Т'ріли зашарілося, але вона не була певна, що це від сонця.


@темы: кідфік, Чумацький шлях 2016, Перевод, G

Комментарии
2016-06-09 в 22:32 

gavrusssha
Good news everyone!
Пиріжееечок!!!
Все. Ось просто - усе. Купка нявчачого попелу))

2016-06-09 в 22:39 

netttle
Это не кровь, это клюквенный сок (с)
gavrusssha, мумурмур і нямнямням)

2016-06-10 в 08:33 

mila007
What are you doing? (What I can) What are you? (It's me) How're you doing? (I'm getting by) Where are you going? (Forward! Forward!)
netttle, це надзвичайно милий текст та як завжди крутий переклад!! Дуже дякую :heart:

2016-06-10 в 13:33 

Рия Ареи
НЦ не рейтинг Достоевских
«сехлат, що крадеться»:laugh: Я б подивилась на це))
Дякую, чудовий переклад!

2016-06-10 в 13:48 

netttle
Это не кровь, это клюквенный сок (с)
mila007, дякую!
Рия Ареи, дякую)) так, мабуть, видовищно)))

2016-06-11 в 01:46 

Алиса ака Подарок
Не категоризируй другого своей методологией!
Уруру и пурпурпур))

2016-06-11 в 16:19 

netttle
Это не кровь, это клюквенный сок (с)
Ага, шось таке. )))

2016-06-12 в 21:00 

Die Glocke
Part of the reason I preferred reading to sex was that I at least knew I could read well. (с)
Які ж вони прекрасні
Дякую за переклад! :red:

2016-06-13 в 12:46 

netttle
Это не кровь, это клюквенный сок (с)
Die Glocke, дякую! Так, вони дуже милi))))

2017-01-22 в 20:26 

rohlja
Молчание-золото (в моем случае)
Як фанат Спірка я просто В ЗАХВАТІ що натрапила на фанфік про них на українській!!! Та ще й такий миииилий)))
І навіть більше, не просто на фанфік, а цілу спільноту українських трекерів... "пустила сльозу"

2017-01-22 в 23:25 

netttle
Это не кровь, это клюквенный сок (с)
дякую) читайте-читайте, у нас тут у спільноті багато скарбів)

   

Чумацький Шлях

главная