18:56 

Випадок у Академії, переклад, PG

Кромешница
R.T.F.M.
Назва: Випадок у Академії
Автор: Danzinora Switch
Перекладач: Кромешница
Посилання на оригінал: www.fanfiction.net/s/9694765/1/The-Academy-Inci...
Дозвіл на переклад: отримано, автор у шоці, сподіваюсь приємному
Бета: Indi05go
Всесвіт: ST:TOS
Рейтинг: PG (бо щось забаго п`ють)
Жанр: юмор
Розмір: 1 681 слів в оригіналі
Відмова від прав: персонажі належать авторові сценарію, таткові та мамі, але ж трішечки й мені. Чому б і ні.
Стислий зміст: Як весело було в Академії Зоряного флоту.
Попередження: в Україні та на Землі не продають та не виробляють сауріанське бренді… а шкода… може через це в наш час ще не має Маккоя та Скотті)
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2016”, дякую, що прочитали.


Офіцери сиділи за низьким столиком, хтось зі схрещеними ногами, а дехто розкинувся на подушках. Гєдона була чудовою планетою, щоб провести звільнення на берег, і після деякого часу, витраченого на вмовляння, Кірк таки спромігся заманити Спока, Скотті та Маккоя в один з її ресторанів. Він усім заборонив розмовляти про роботу, а щоб полегшити спогади про їхню останню виснажливу місію замовив усім сауріанського бренді. Ще й не один раз.
Дві години потому Кірк вже катався по підлозі від сміху від зовсім невеселої історії Спока про його часи в Академії. Науковий офіцер з подивом спостерігав за цією не зовсім адекватною реакцією. Він звісно ніякого алкоголю не вживав. Маккой та Скотті розслаблено посміхались. Пити вони вміли краще за капітана, хоча ніколи не посміли би сказати йому це в обличчя.
- Це чудово, Спок, просто дивовижно! – сміявся Кірк, ледве тримаючи себе в руках.
- Капітан, я розповів вам як пропустив заняття через те що мене викликали як свідка конфлікту на території Академії.
З якоїсь причини це розвеселило Кірка ще дужче.
Скотті драматично зітхнув.
- О, цей напій богів, що робить життя прекраснішим, - він зробив ще ковток бренді.
- Я за це вип’ю, - підтримав його Маккой та теж випив.
- А щ…що до вас двох? – запитав Кірк, знову вмостившись на кріслі-подушці.
- А що до нас? – перепитав Маккой.
Кірк махнув рукою.
- Боунз, Скотті, розкажіть нам щось про ваші дня у Академії.
Капітан вже трошки протверезів, й зараз спирався на стіл, дивлячись на них сяючими очима.
Маккой та Скотті обмінялися поглядами. – Гадаєте варто їм розповісти, докторе?
- Я не проти, - неспішно вимовив він, відсьорбнувши зі склянки. – Крім того, головною зіркою був ти.
- Що? Якою зіркою? – Кірк уважно дивився на обох. – Ви були знайомі у Академії?
- Можна і так сказати, - підказав Маккой. – Ми зустрілися у барі поза територією кампусу.
- Точно, - додав Скотті. – І якимось чином це призвело до найбільшої, кхм, катастрофи, яку коли-небудь бачив Зоряний флот…


- Голову даю, - сказав Дейтер, - що ти спроможен перепити будь кого.
- Досить, - відповів Маккой, - тебе послухати, так я якийсь алкоголік.
Очі Дейтера заблищали. – Але ти не заперечуєш.
- Ну, а щодо, наприклад, друга Калеба? Того, що з Шотландії? Вони там багато п’ють, дідько, та він напевне п’яним народився.
- Чого б тобі не спитати в нього самого.
Маккой мало не вдавився. – Що?
Дейтер вказав через увесь бар. – Онде він.
І звісно чоловік з темним волоссям щойно зайшов та приєднався до своїх друзів за столиком. До того як Маккой спромігся його зупинити, Дейтер вже опинився біля їх столика і почав розмову. В його бік кидали погляди, а потім декілька людей почали махати йому, запрошуючи підійти. Зі стогоном він піднявся та пішов до них.
- Лен, ти приймаєш участь у змагання хто більше вип’є, - з радістю об’явив Дейтер.
- Яке щастя, - видавив Маккой.
Шотландець простягнув свою руку через стіл. – Монтгомері Скотт, - бадьоро відрекомендувався він.
- Леонард Маккой, - відповів Боунз, потиснув руку. Він сів. – Я вже знаю, що пошкодую про це.
- Вище носа, приятелю! – сказав Монтгомері занадто вже по-дружньому. – Тобі стане краще за декілька хвилин.
І саме в цей момент принесли їхні напої.
Спочатку їхні друзі намагалися не відставати, але коли змагання все тривало, і тривало, і тривало, почали відриватись і купувати вже власні напої. Ніхто не помітив коли саме Леонард та Монтгомері перестали пити і почали розмовляти; вони сміялись поки обличчя не стали червоні.
- Це була найбільша гидота, що я коли-небудь куштував! – стогнав Скотт. – Я з’їв лише шматок, подивився на матір та сказав «ти мене вбити хочеш, бо тобі це вдається!».
Маккой захрипів та махнув рукою. – Якщо ти вважаєш, що це гидота, то ти нічого не знаєш. Мені якось довелось їсти окру… варену.
Монтгомері зойкнув. – Жах! – він розсміявся та сплеснув руками (занадто сильно, бо попав собі по обличчю).
- Я навіть не знаю, що гірше, - Маккой витер сльози. – Це, чи всі ці ненормальні, механічні штуки, що вилазять з синтезаторів!
- Ага, вони гірші, - погодився Монтгомері. – Але знаєш, я можу їх покращити.
- Як?
Монтгомері розправив плечі. – Бо Я ІНЖЕНЕР!
Впала тиша. А потів Маккой розсміявся. – Доооообре… пане інженере…, ходімо полагодимо деякі синетезатри.
Останнє слово Маккою не підкорилось.


- Як вийшло, що ви почали розмовляти про їжу? – перебив їх Кірк.
Маккой нахмурився. – Здається ми розмовляли про сенс життя та піну у ванні.
- Точно, - погодився Скотті. – І ця аналогія веде мене по життю навіть зараз.
Кірка це спантеличило.
- Джим, все просто, - почав Маккой. – Вода це хімічний первісний бульйон Землі. Потім Бог додає піну для ванни і створює… бульбашки.
Він зробив паузу, а потім вказав на них пальцем.
- Бульбашки – це ми. Ми починаємось як суміш генів та первісного бульйону, а потів збільшуємось і збільшуємось поки не стаємо бульбашкою. Коли вже рости нікуди і булька вже давно існує… ми лопаємось.
Він зітхнув.
- Бо самі знаєте як кажуть попіл до попелу…
-… мило до мила, - закінчив Скотті.
Кірк та Спок здивовано на них подивились.
- Це, - повільно промовив Спок похмурившись, - дуже нелогічно…
- До мене дійшло! – промовив Кірк, грюкнувши по столу. В нього було таке обличчя, наче йому щойно відкрився сенс усього існування … в якійсь мірі так воно й було.
- Так, отже де ми зупинись?
- Ми пішли в їдальню Академії, - підказав Скотті.
- А, точно…


- Як гадаєш, ти можеш полагодити їх настільки, щоб вони робили солодкий чай? – запитав Маккой.
Монтгомері задумався.
– Непогана ідея, додай до списку.
Леонард так і зробив.
- Якщо я зможу дістати інгредієнти, - пропихтів Монтгомері, засунувши голову у «нутрощі» синтезатора. – Я можу запрограмувати, що ми захочемо.
- Саме вчасно! – радісно вигукнув Маккой. – Знаєш, зараз дуже просто стати шеф-поваром.
- Шеф-поваром?
- Так, пане.
Він пояснив. – Замість того щоб бруднити руки все що треба це навчитися програмувати сенти… синтезтори…санти… - здався Маккой.
- Якщо ми вже тут, - сказав Монтгомері, вражений геніальністю ідеї, - я можу виправити цю жахливу затримку, коли він гальмує!
- Га?
Монтгомері глибше заліз у пристрій. – Є! Це має спрацювати… - він вдарився головую та матюкнувся.
- Це що було? – запитав Маккой.
- Галльська.
- О.
- Певно гарна річ, бо переклад тобі міг би не сподобатись.
Леонард хмикнув. – Будь ласка, моя матінка навчила мене всіх лайливих слів, що я знаю.
Він намагався побачити, що робить Монтгомері та також просунув голову в отвір та вилаявся.
- Вражає, - промовив Скотт.
- Дякую.
- Вдалося! – вигукнув Монтгомері. – Тепер, якщо я лишень…
Їх перервав шум. Їм знадобився деякий час, щоб почути, але коли до них дійшло вони стрімголов вилетіли з панелі синтезатора та побігли до їдальні.
Усі синтезатори з варп швидкістю вистрелювали їжею з усіх отворів.
- Леонард, - сказав Монтгомері, ще не зовсім розуміючи, що відбувається. – Це що, картопляне пюре щойно пролетіло поруч з моєю головою?
- Так.
- Добре.
Вони декілька хвилин спостерігали, а потім почали реготати. П’яні та втомлені вони борсалися в їжі намагаючись зупинити машини. Спроба затулити руками отвори не дуже вдалася. Через декілька хвилин вони були вкриті сиром, пудингом, рагу з яловичиною та солодким чаєм.


Маккой насупився.
– Після цього я небагато пам’ятаю, – він подивився на Скотті. – Лише твою ідею стати навколішки та спробувати ловити літаючу їжу ротом.
- Ага, - пригадав Скотті. – Я зупинився лише коли ти визначив діагноз для синтезатора , як фонтануючий нудотою.
- Без сумніву вас викрили, - сухо зауважив Спок.
- Ні! – швидко виправив його Маккой. – Нас не спіймали! Зараз усе що я пригадую так це приємні кольори та пробудження у квартирі на іншій стороні міста, але Зоряний флот нас не знайшов.
- Але вони ввели заборону на відвідування їдальні після півночі, - сказав Скотті.
- Стривайте, то це ви двоє відповідальні за це правило? – видав Кірк. – Так це через вас не міг з’їсти бутербродика пізно ввечері?
Маккой здригнувся. – Вибач, Джиме.
- До речі, лікарю, - сказав Скотті. – Ти пам’ятаєш у чий квартирі ми прокинулись?
Маккой нахмурився.
– Ні, не пригадую… лише записку «випийте кави та пігулок від похмілля, а потім ідіть своєю дорогою».
- Схоже на доброго самаритянина, - сказав Кірк.
- Ти й гадки не маєш наскільки, - погодився Маккой.
Ухура з посмішкою дивилась на те, як чоловіки п’ють та розважаються. Вона зробила ковток бренді, пригадуючи ту божевільну ніч, коли врятувала двох гарних чоловіків від виключення з Академії Зоряного флоту.



@темы: Чумацький шлях 2016, Перевод, PG-13

Комментарии
2016-06-15 в 09:58 

mila007
Running on air
Кромешница, дякую за переклад))) А Боунс із Скотті... молоді дурники)))) Чудовий вибір тексту та чудовий переклад!

2016-06-15 в 10:09 

gavrusssha
Good news everyone!
отримано, автор у шоці, сподіваюсь приємному ))))
А до чого стосується шок? Його ще не перекладали українською?)

2016-06-15 в 10:25 

mila007
Running on air
Його ще не перекладали українською?)
рідкісна мова :lol:

2016-06-15 в 22:05 

Кромешница
R.T.F.M.
Мені здається, що автора здивував і запит на переклад, і те що будуть українською перекладати:lol:

2016-06-15 в 22:21 

danechka
На свете не бывает ошибочных мнений. Бывают мнения, которые не совпадают с нашими (с)
мужики придурки, Ухура - лучше всех :-D
спасибо))

   

Чумацький Шлях

главная