11:44 

gavrusssha
Good news everyone!
Назва: Пантеон
Автор: ЧайнаяЧашка
Перекладач: Gavrusssha
Дозвіл на переклад: отриманий)))
Бета: Gavrusssha
Всесвіт: TOS
Рейтинг: PG-13
Жанр: пригоди, гумор
Персонажі: Джим Кірк, Спок, Леонард Маккой, Павло Чєхов у різних... машкарах.
Розмір: 1300 слів
Відмова від прав: відмовились
Стислий зміст: Натхнене артами Рия Ареи Дажбог, Перун, Род …Але автор інтерпретував іх дещо по-іншому)
Примітка: створено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2016”


Переміщення на планету пройшло без пригод. Майже. Якщо не зважати на якісь дивні відчуття та трусіння, нібито вони учотирьох перли роздовбаним сільським шляхом десь в Огайо. Джим виявив, що стоїть рачки, практично носом у мурашник, швидко схопився й, обтрушуючись, запитав зненацька сварливим тоном… Втім ні, він тільки розтулив рота, а проказав це Боунс, тож тон мав вважатися нормою:
— Якого біса?
Спок стенув плечима, а Чехов узагалі не відгукнувся. Живе обличчя енсіна можна було використовувати як ілюстрацію до виразу «граничний ступінь здивування» — одною рукою він вказував на галявинку, що бовваніла за деревами, а іншою, схоже, намагався перехреститися. На галявинці на перший й навіть на другий погляд не відбувалося нічого незвичайного: зарослі бородами люди, що належали — це Джим міг визначити і без звітів науковців — до цивілізації невисокого рівня розвитку, вклонялися трьом дерев’яним стовпам-божкам.

Коли маленький загін підкрався ближче, то розгледів, що обличчя ідолів суворі, вуста вимащені свіжою кров’ю — вочевидь, тварини. Нутрощі тварини тубільці викладали навколо стовпів вигадливими кільцями.

— Тварини, — переконував себе Джим. — Не можуть же вони…

— В нього борода, — обурено прохрипів Чєхов. В нього чомусь перехопило горлянку від споглядання цієї відносно мирної картини відправлення релігійних потреб.

— Чєхов, облиште труситись, що з вами коїться?

— Заждіть, капітане, — раптом втрутився Спок. — Ви чуєте їхню мову? Схоже, це народ, близький до вашої слов’янської групи, а Чєхов — нащадок саме слов’ян.

— Та за яким бісом слов’яни могли прилетіти до цієї зорі? Й на чім? На мітлах?

— Боунсе, дай йому сказати. Чєхов, поясніть нам, що відбувається.

— Я багато читав про стародавній слов’янський пантеон. Той, з бородою, найближчий — то Перун, бог громовиці, у нього в руках блискавки, а брови набурмосені. Зліва я не впевнений, але схоже на Чорнобога… Щоправда, цей без бороди, але все сходиться — череп та кривий дрючок у руках, його ще Кощієм звуть. Даремно ви, капітане, регочете. У середині Стрибог — крила, бачте — теж чомусь без бороди, а, може, у книжці набрехали. Він, узагалі, добрий, але тут він у машкарі бога буревію — змітає все на своєму шляху.

— Лекція на відмінно, — з доктора аж точилася отрута, як із змії на старовинній медичній емблемі. — І що ми повинні…

— Та на обличчя подивіться! — заволав Чєхов.
Божки були вирізьблені майстерно — грубі риси передавали зрозумілі кожному емоції: жорстока радість Стрибога контрастувала з похмурою байдужістю Перуна й паскудною усмішкою Кощія. Обличчя…

— Це ж ми, — прошепотів Джим, несвідомо хапаючи за рукав Боунса, хоча логічніше було б шукати підтримки у Спока, що завжди у змозі відповісти на будь-які питання. — Але чому у Спока борода?

— Ось і я кажу, — промурмотів Чєхов російською, однак усі його зрозуміли.

— Тому що борода є в мене, — відгукнувся голос позаду, й чотири спалахи обірвали скрики здивування, недовіри та обурення.

***


— Я цього не перенесу, — ясно проказав Маккой, не розплющуючи очей.

Джим полегшено зітхнув — доктор не приходив до тями довше, ніж усі.

— Чого не перенесеш?

— Двох Споків. Один гостровухий гоблін — це ще туди-сюди. Зрештою, живий куточок на кораблі не заборонений. Але два. Ні, Джиме, я звільняюсь.

— Докторе, за Статутом… — зливу без сумніву корисної та доречної інформації урвали три голоса:
— Стули пельку, гобліне!

— Спок, не зараз.

— На бога!!!

***


Інший Спок був стриманим, спокійним… та дуже схожим на Спока першого (та єдиного — додавав собі Джим). Він заклопотано та без особливої жорстокості продемонстрував дію виробу під назвою «агонізатор» на Чєхові — чи то розраховуючи викликати у інших якісь почуття («Авжеж», — сичав Маккой. — «Звідки йому знати про почуття»), або вважаючи його найменш корисним у десанті — й порадив не намагатися втекти. Подальше спілкування швидко стало рутиною. Спочатку їх допитували по черзі, однак, без використання тортур, а потім тільки Спока. Боунс при цьому бурчав про пон-фар, що неначасі, й відсутність сумління у всієї вулканської раси узагалі, Чєхов підказував російські прислів’я: «два чоботи пара», «рибалка рибалку бачить здалеку», «на безриб’ї й рак… ой, вибачте, це не зовсім…» й інши, що мали не більше сенсу.

Було зрозуміло, що цей незнайомець в знайомій машкарі просто не знає, що з ними робити.

На третій, здається, день, обидва Споки повернулися з гранично задоволеними обличчями й повідомили, що загадка вирішена. Вони виголосили, перериваючи один одного з нехарактерною для вулканців палкістю, цілу промову про існування альтернативних версій реальності.

Бородатий Спок, узявши участь у загальній дискусії, буденно повідомив, що завтра в нього важкий день. Йому належить повернутися на корабель зі звітом, а полонених, відповідно, або розпорошити, або віддати капітанові — альтернативному Джимові Кірку, рідкісному, судячи з гримаси його командера, вилупку. Далі буде спроба захопити чужу версію всесвіту… нічого, в цілому, цікавого. Ідея звільнити Джима, Спока, Чєхова та Маккоя для альтернативного вулканця була, мабуть, занадто альтернативною.

***


Сон не йшов до них. Допомоги очікувати не випадало — Скотті був попереджений, що вони можуть бути відсутні кілька днів. А аномалії на інших планетах нерідко ускладнювали зв’язок. Та й комунікатори відібрали.

Невеселі думки перервав Чєхов. Він зненацька схопився, наче його шарпнули за невидимі нитки, й, з палаючими у прямому сенсі очима (Джим і доктор у майже непроникній нещодавно темряві виразно побачили здивування на обличчях один одного й, що дивно, на обличчі самого Чєхова), промовив рясним голосом, від якого завібрувало повітря:

— Чужинці. Тут відбулося… М-м-м, — Джим відчув, що у його мізках нишпорять гарячі невидимі пальці. — Непорозуміння, навіть інцидент, — голосу, здається, сподобався стиль капітанських звітів. — Що їх необхідно усунути. Душі народу, що під моїм захистом, збентежені. Я втрачаю зв’язок з їхніми серцями. Боги, що спустилися з неба, виявилися брехливими й принесли тільки нещастя. Народ не має сили, щоб упоратись з марою, а я не можу порушити рівновагу. Нам дуже поталанило, що серед вас опинилося моє дитя, чиї пращури вшановували мене. Ви повинні…

— З якого біса? – Боунс, як завжди, зблиснув дипломатичним хистом.

— З того біса, що вам самим загрожує небезпека. Та й вибору у вас немає. Сили вже рухаються. Й від тих, минулих, й від вас вибрали по одному… — голос стихав, а Джим стояв посеред чи то високої трави, чи то низьких дерев. Вітер намагався зірвати білу полотняну сорочку з червоною вишивкою, а у руках він знайшов золотий ціпок.

До Джима наближався похмурий велетень з бородою, судячи з книжок Чєхова — Перун, що стискав у руках блискавки. Блискавки смикались й злостиво сипали блакитно-білими лелітками.

— Жодної техніки безпеки, — пробурмотів Джим Кірк й замахнувся ціпком…

***


— Дякую, чужинець, що не знайшов ще свого бога, хоча й є бог, що обрав тебе, хоч він тобі й ні до чого, — голос, що викликав тремтіння, облишив Чєхова, й той сповз по стіночці на підлогу. Час було вибиратися. Тим більше, що Джим невиразно усвідомлював, що жодних перешкод не буде — щось невловиме змінилося в атмосфері, а, може, в ньому самому.

***


— Дивіться, ну дивіться ж! — Голос енсіна зривався.

— Дежавю, — меланхолійно відмітив Маккой. — Май на увазі, Джиме, я пишу рапорт й на найближчій базі…

— Докторе, Чєхов правий. Дивіться!

Ідоли, що нікуди не поділися з галявини, вражаюче змінилися: відкриті обличчя, вінки на дерев’яних головах, пов’язані стрічки… Чєхов шепотів, примружуючись, щоб роздивитися різьблення: Сварог — змінює світ без магії, руками; Даждьбог — несе світло, відає родючістю, деревину для нього вибрали світлу, золотисту й вишиванку розписали, а це…

— Чому там жінка??? — заволав Боунс, най не вивалившись на відкритий простір.

Чєхов поспіхом придушив смішки й відповів перебільшено серйозно:

— Це Макошь, заступниця мирних мешканців та зцілювачів.

— Усе вірно, Боунсе, усе вірно. Може, не будемо поспішати додому? Збереш квіточок, звієш віночок… — Доктор загарчав, Джим з Чєховим, що завбачливо відступив за капітанську спину, розреготалися, й навіть Спок зобразив щось, віддалено нагадуюче посмішку.

Місія була завершена успішно.


@темы: Чумацький шлях 2016, Фик, Перевод, PG-13

Комментарии
2016-06-16 в 12:15 

Рия Ареи
НЦ не рейтинг Достоевских
Ааааааа.... *бігає по стелі* Як чудово! Які вони... Ааааа!
:red::red::red::red::red::red::red::red:

2016-06-16 в 12:21 

ЧайнаяЧашка
мультифандомная дженщина
Рия Ареи, :bigkiss: ура) тебе понраавилооось)))
gavrusssha, спасибище, ты гений) и теперь все звучит потрясающе))))))))

2016-06-16 в 12:26 

gavrusssha
Good news everyone!
ЧайнаяЧашка, а я чо, я ничо)
Рия Ареи, :buddy::buddy::buddy:

2016-06-16 в 13:56 

есть голубая магия в горошек, её я знаю как свои пять пальцев (с)
:-D
прикольно :up:
— Май на увазі, Джиме, я пишу рапорт й на найближчій базі… :lol:

   

Чумацький Шлях

главная