Лікування з посмішкою

[ukrtrek]

Викладено на прохання автора

Назва: “Лікування з посмішкою”
Автор: icarus chained
Перекладач:  Кромешница
Посилання на оригінал: archiveofourown.org/works/975400
Дозвіл на переклад: отримано
Бета:  Эльфена,  индиго
Всесвіт: Star Trek: The Original Series
Рейтинг: PG
Жанр: джен, френдшип
Персонажі: Леонард Маккой, Христина Чепел.
Розмір: 1973 (англійська версія), 1621 (український переклад)
Відмова від прав: персонажі належать сценаристам, текст автору, а мені багато не треба, навіть ворд не мій.
Стислий зміст: Леонард Маккой був самовдоволеним гівнюком та найстрашнішою людиною в лазареті, і це знали всі. Хоча, судячи з обличчя Христини Чепел, сьогодні все може бути навпаки.
Попередження: одне лайливе слово та ображена Чепел.
Примітка: переклад зроблено з любов’ю на Перший фестиваль української фанатської творчості “Чумацький шлях”.

Лікар Леонард Маккой був самовдоленим гівнюком. Це швидко усвідомлював майже кожен, зазвичай через декілька хвилин після знайомства. Менше, якщо перша зустріч відбулася за не дуже приємних обставин, а саме такими була переважна більшість таких перших зустрічей. Щоправда, це було цілком природно для лікарів, але ця тенденція суттєво загострювалася тільки-но він приєднувався до божевілля, а саме так називали команду зорельота Федерації "Ентерпрайз".
(Сам для себе добрий лікар вважав, що це має бути неофіційним слоганом Зоряного флоту: "Зоряний флот: Зустріч з новими та цікавими людьми за менш ніж приємних обставин та іноді навіть можливість врятувати життя якогось з цих бовдурів!" А хто це буде - хтось із Зоряного флоту, чи він сам - це вже як пощастить).
Це не було несподіванкою, що поруч із Маккоєм не завжди було приємно знаходитись. Ті, хто служив достатньо довго, знали, що були дні, коли з ним було навіть небезпечно знаходитись поруч, не кажучи вже про приємно. Здебільшого вони це розуміли, або хоча б навчилися тримати рота на замку до того моменту, доки сказане слово не призведе до того, що не дуже співчутливі медсестри, котрим доводиться співіснувати з ним, будуть вправляти їх щелепу з поглядом, який ніби каже: «Красно дякую тобі, бовдуре, що встромив свого носа куди не треба». Капітан був геніальним маніяком, який міг втягнути вас у кожну неприємність в галактиці, Старший офіцер – одержимий логікою вулканець, був тим , хто тебе з цих неприємностей міг витягнути, а головний лікар був самовдоволеним гівнюком, котрий вкривав тебе такою лайкою, що навіть твої нащадки, через багато років дивуватимуться чому певні слова примушують їх здригатися у первісному страху, але який міг скласти тебе докупи, навіть якщо тебе принесли до нього по шматочках у чайному сервізі.
Важливо було бути готовим до усього. Сприймати все спокійно, як божевілля так і геніальність, і за винятком того випадку, коли ти вже майже стік кров'ю, варто було зробити великий, великий крок назад, якщо ти зайшов до лазарету, а лікар Маккой подивився на тебе з тим самим виразом обличчя.
Цей факт нікого більше не дивував, хоча це не означає, що вони не відчували певну повагу та/чи жаль до людей, котрі не лише не могли змиритися з тим, яким грубіяном був їх лікар, але й постійно критикували його характер. У випадку з капітаном чи Споком, це можна було записати на божевілля чи хоробрість, або захисний спокій чистої логіки. У випадку ж з іншими це можна було пояснити або неймовірною впертістю або янгольським терпінням.
На борту «Ентерпрайзу» не було жодної людини, яка б не замислювалась, як це витримує медперсонал кожен Божий день, але всі мали сумніви, що це привід вважати їх неоспіваними героями зорельоту.
«Це лише доводить, - стримано думав Лен, - що найкращій шеф це той, який відволікає від свого підлеглого усю увагу, та робить так, що у порівнянні з ним ти виглядаєш янголом.»
Або найгірший. Це вже як подивитись.

- Мені потрібно десять хвилин, - рішуче заявила Христина; вона навіть не дочекалась, коли за нею зачиняться двері до кабінету Маккоя, а стрімко наблизилася до його столу та з грюкотом опустила долоні на стільницю, весь її зовнішній вигляд ніби кричав, що зараз дуже недоречний час для коментарів та/чи заперечень.
Лен, вже підвівся із крісла та приготувався запитувати, але швидко сів та закрив рота. Ніхто не міг сказати, що Мама Маккой народжувала тугодумів.
- Десять хвилин, - продовжила Христина, її плечі тремтіли від стримуваних емоцій, було видно як норов бере гору, вона перехилилась через стіл і вказала на Маккоя тремтячим пальцем.
- Десять хвилин без усяких ідіотів, без скарг, суперечок, і щоб ніхто не завалювався сюди зі своїми понтами та підбитим членом, в очікувані, що я буду співчутливо посміхатися, а не повідкушую їм голови, за те, як вони зі мною розмовляють.
Лен схвильовано спробував знову заговорити. Схвильовано та вже починаючи розпалюватись, тому що є певні речі, які у своєму лазареті він терпіти не збирається, і, чорт забирай, було схоже, що це одна із них. Але палець Христини різко перемістився з його груди під ніс, в очах медсестри блиснуло попередження, і він швидко вирішив помовчати ще трохи.
- Мені потрібно десять хвилин, - повторила вона вже спокійніше. Але це був не спокій людини, яка випустила пару, а спокій того, хто знаходився за крок до вбивства та потребував, щоб люди навколо поводили себе дуже добре задля того, щоб не було крові. – Тому що це я добра, я терпляча, а вони спеціально турбують мене, бо я не лікар Леонард Маккой, і не стану вказувати на їхню дурість у десятихвилинній тираді, яка не тільки перелякає їх так, що вони обмочать штани, та вкоротить їм віку роки на два, але й матиме для мене цілющу дію! І тому що, тут я добра, і ми не бажаємо, щоб екіпаж знав, що доктор Леонард Маккой тут найменше зло, і щоб втримати їх від бажання прийти в лазарет ще хоч раз, я співчутливо посміхнулась, і попросила його зачекати декілька хвилин, поки я перевірю його картку, а потім прийшла сюди з надією, що мій дуже милий і готовий прийти на допомогу бос дозволить мені десять хвилин волати йому в обличчя, завдяки чому я не встромлю у когось скальпель, що зробить процес одужання дуже болючим.
Христина прибрала палець від його обличчя з роздратованим риком, вона тяжко опустилась у крісло та провела руками по волоссю, її дихання декілька хвилин більше нагадувало схлипи, поки вона не заспокоїлась. Леонард обережно нахилився та поклав свою руку долонею догори на стіл перед нею.
- Що ж, здається, з цим із задоволенням допоможе будь-який розумний начальник, - сказав він обережно і злегка посміхнувся, коли вона прибрала руки від обличчя, щоб подивитися на нього. – Щоб запобігти вбивству та заради збереження морального та фізичного здоров’я його неймовірного та терплячого персоналу. Він здригнувся і поворушив пальцями на руці, котра лежала перед нею, доки вона не взяла його руку з тяжким зітханням, було помітно, що її плечі розслабилися.
– Мої двері завжди відчинені для людей, яким потрібна цілюща сила лекцій про ідіотизм та зарозумілість цього світу та кожного у ньому. Ти вже маєш це знати.
Вона зі стоном підняла його руки і тяжко опустила на них лоба. – Я маю тебе ненавидіти, - втомлено прошепотіла вона, її очі були закриті та сховані за сплетеними пальцями. – Я ніколи не просила бути тут найдобрішою. Лікарі. Лікарі – найгірше випробування для здорового глузду медсестри.
- Амінь, - погодився Леонард, він ризикнув посміхнутися до неї. – Чорт забирай, дорогенька, як гадаєш чому я вирішив бути лікарем? Скільки по-твоєму я би витримав, якби був медбратом? На цьому зорельоті?
Христина хмикнула, Маккой розцінив це як згоду, вона пречудово це собі уявляла. Її долоня покоїлась у його, її дихання вирівнялось, та більша частина напруги покинула її тіло. Це були усі козирі в його рукаві - трохи самоіронії нікому не завадить. Врешті решт, краще уражена гордість, ніж знищена дружба.
- А тепер, - почав він тихо, коли Христина опанувала себе і знову змогла на нього дивитись.
- Ти хочеш, щоб я вийшов туди, був злим як чорт і вкоротив йому віку роки на два? Чи краще, ми пропустимо це все, ти просто підеш туди і вколеш йому щось болюче з гіпоспрею, і до дідька репутацію гарної людини? Маю сказати, Христино, якщо він такий вилупок, як ти кажеш, то кожен у цьому лазареті тебе підтримає. І я серед них.
Тому що є обставини, коли людина заслуговує, щоб в неї вселили трохи жаху та поваги, і Леонард був певен, що підвищувати голос та чіплятися до леді, незалежно від її професії, саме той випадок. А поводячись так у його бісовому лазареті, з найкращою медсестрою у Зоряному флоті, ти автоматично отримуєш будь-яке покарання, що обере леді, а Маккой був готовий дати відсіч незгодним.
- Подивись на це з іншого боку, - сказав лікар, поки втомлена та роздратована Христина сиділа перед ним, а його власний сумнозвісний характер вирішив, що вже досить.
– Ми найкращий корабель у флоті, чорт забирай, так? Наш капітан сам Джим Кірк, наш екіпаж найкращий та найсміливіший, і якщо вони не здатні витримати трохи єхидства, коли ведуть себе неналежним чином у нашому лазареті, тоді вони все одно довго не витримають, чи не так?
Він підступно посміхнувся.
- Ми далеко не найгірше з того, із чим їм доведеться мати справу, ми їх найліпші друзі, коли запахне смаженим, отже трохи поваги, а мабуть, і трохи помірного остраху, це найменше, що вони нам винні. Згодна?
Її губи перетворились на тонку лінію, вона на мить стисла його долоню. А потім повільно видихнула та зустрілася з ним очима, трохи вимучено посміхаючись.

-Я вважаю, - сказала вона повільно, - що усі наші пацієнти мають право на найкраще лікування, яке може запропонувати Зоряний флот. Я також вважаю, що усі дії мають свої наслідки і що саме зараз у мене в лазареті знаходиться чоловік, який потребує ін’єкції нейтралізуючого засобу в усіх можливих розуміннях цього слова, і якому я із превеликим задоволенням запропоную допомогу, на яку він заслуговує. Співчутлива посмішка та усе інше.
Про себе Леонард вирішив, що «співчутлива», в цьому випадку, за значенням близька до «моторошна», що ж, він має підозру, що так і має бути.
- Тільки пам’ятай, - весело нагадав він, коли вона піднялась, та на її обличчі з’явилась така посмішка, від якої навіть у Джима могло перехопити дух.
– Я найстрашніший, домовились? Зрозуміло, що це мій лазарет лише номінально, але головний лікар повинен якось виокремлюватися. І ми всі погодились, що я - найпришелепкуватіший, найстрашніший гівнюк на цьому кораблі.
Вона з посмішкою подивилась на нього, а потім нахилилась і поцілувала у щоку.
- Ми всі їм саме це й кажемо, - погодилась вона, і чорт забирай, якщо він не сміявся разом з нею.
Так. Вони кажуть саме це, і нехай. Доктор Леонард Маккой був самовдоволеним гівнюком, а медперсонал мав янгольське терпіння, і заходячи до лазарету, саме перед ним ви маєте тремтіти. Так, сер, ось, що вони кажуть.
Ну що ж. Вони тут найкращі та найрозумніші, чи не так? Та безперечно це означає, що вони швидко вчаться.
А якщо це не так... Лен вважав, що він знає, хто зможе пояснити їм різницю.

Для Обзорів

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» выложен перевод “Лікування з посмішкою” (автор icarus chained, переводчик [J]Кромешница[/J]) - TOS, Маккой, Чепел, РG