П’ять разів, коли Спок зупинив свого капітана, и один раз, коли він цього не зробив.

[ukrtrek]

Назва: П’ять разів, коли Спок зупинив свого капітана, и один раз, коли він цього не зробив.
Автор: KCS
Перекладач:  Кромешница
Посилання на оригінал: kcscribbler.livejournal.com/319833.html#cutid1
Дозвіл на переклад: отримано
Бета: Indi05go
Всесвіт: TOS
Рейтинг: PG-15
Жанр: джен
Персонажі: Джим Кірк, Спок
Розмір: десь 6 000 слів
Відмова від прав: все не моє, навіть літери, а особливо помилки
Стислий зміст: Новий капітан на "Ентерпрайзі".
Попередження: канонічна загибель другорядних членів екіпажу
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

6.

Це була ніч перед тим, як новий капітан мав офіційно взяти під командування «Ентерпрайз»; його не дуже турбувала зміна командування, але те, що доведеться відмовитись від звичок, які формувалися протягом одинадцяти років, великого захвату також не викликало. Однак, щойно він припинив міркувати про нового капітана - особливо про капітана з такою… своєрідною репутацією, як у Кірка – цей капітан неочікувано з’явився майже на шість годин раніше, ніж він мав заступити на свою першу зміну у якості капітана.

- Капітан, на містку, - він миттєво підвівся, більше ніяк не виказуючи свій подив чи своє зніяковіння, коли молодий чоловік чарівно посміхнувся та показав, що вони усі можуть залишатися на своїх місцях.

- Вільно, джентльмени. Не треба, не вставайте, містере Спок, - додала людина, коли він повільно почав вставати із капітанського крісла. – Я лише роздивляюсь.

Він підняв брову та відійшов від крісла. – Буде дуже недоречно, якщо я залишатимусь у капітанському кріслі у вашій присутності, сер.

- Навіть якщо я сказав вам не вставати? – поцікавився чоловік. Спок помітив, як людина смикає рукав своєї золотавої туніки, ніби йому було незвично бачить або відчувати її на собі.

- Навіть у такому разі, капітане. У правилі 143.6а чітко йдеться про те, що…

- Так, гаразд, я зрозумів, - чоловік розсміявся у відповідь на щиру спробу нагадати йому правила. – Як забажаєте, містере Спок. Я не стану на заваді вашій роботі, якщо трохи роздивлюсь? Не можу заснути… надто схвильований мабуть.

- Це ваш зореліт, капітане. Візьму на себе сміливість сказати, що ви можете «трохи роздивлятися» скільки завгодно, - стримано відповів він, та повернувся до своєї наукової станції спостерігати за новими показниками; вони мали залишити космічні доки для випробувального польоту «Ентерпрайзу» о дев’ятій ранку.

Через тишу під час «сонної зміни», як усі називали той час коли вони проводили симуляцію нічних годин за бортом, він не міг спостерігати за новим капітаном, не привернувши уваги людини до питливого погляду в його бік. Кірк ходив по містку, тихо знайомився з кожним із знервованих членів екіпажу цієї зміни, та одразу відходив, залишаючи їх спокійно виконувати свої обов’язки, замість того, щоб спостерігати з-за спини. Врешті решт він повернувся до капітанського крісла та, доторкнувшись рукою до його сяючої шкіри, сів у нього з широкою посмішкою на обличчі.

Та через п’ять хвилин заснув.

Він зважив очевидну потребу людини у відпочинку та протокол и все ж таки вирішив, що на самому початку свого командування капітан не оцінить порушення правил, навіть якщо це трапиться до офіційного початку виконування ним обов’язків.

Він розбудив чоловіка, злегка потрусивши крісло; Кірк різко прокинувся, його щоки густо почервоніли, коли він зустрівся очима із уважним поглядом.

- Е-е… так. Схоже, я втомився більше ніж вважав, - соромливо пробуркотів він.

- Гадаю, вам варто відпочити декілька годин, капітане, - слушно зауважив він. – Правила забороняють членам екіпажу використовувати місця загального користування для отримання відпочинку, необхідного для нормального функціонування.

Погляд, який він отримав, розвеселив би його, якби він дозволив собі відчувати емоції; так би подивилась десятирічна людська дитина, якій наказали йти до ліжка доки свято ще не закінчилося.
- Ви мені спуску не дасте на цьому кораблі, чи не так, містере Спок?
Запитання Кірка прозвучало пригнічено, але вочевидь у голосі не було роздратування, коли він помасажував шию.

Він підняв брову. – Це ваше побажання, капітане?

Людина неочікувано розсміялася. – Ні, точно, ні, містере Спок. Прошу продовжуйте нагадувати мені про правила, коли вам буде здаватися, що мені варто їх нагадати. Він розвернувся, щоб вийти, та обернувся, коли автоматичні двері відчинилися.
– Приглянете за крамничкою, доки містер Мітчелл не з’явиться, гаразд?

Двері зачинилися, якби він був людиною, то знизав би плечима. Замість цього, він повернувся до своєї станції.

- Комп’ютер. Словник земної англійської мови, розділ ідіом.

- Загружаюся…

Він озирнувся у якості запобіжної міри, але інші члени екіпажу були зайняті та як завжди не звертали на нього уваги. За всю свою кар’єру у Зоряному флоті він до цього вже звик, і як вулканця його це не турбувало.

- Готов.

- Знайти та дати визначення виразу «Приглянути за крамничкою».

5.

Два тижня майже нічого не відбувалось, за винятком технічного збою у селекторах у офіцерській столовій, коли протягом трьох днів реплікатори відмовлялись виробляти гарячий шоколад зі збитими вершками на капітанське замовлення. Історія, яку потім весело переповідав сам Скотт під час вечері, про те, як його викликали до каюти капітана та наказали «забути про варп котушки та зробити так, щоб ці кляті реплікатори працювали» вочевидь викликало веселий подив серед команди; він не розумів цього, але помічав наслідки, додаючи їх до власних знань та спостережень за людською культурою.

На нього не звертала увагу більша частина екіпажу «Ентерпрайза», але це його не дивувало. Лише шістдесят три людини з особового складу команди працювали з капітаном Пайком, та із них лише Монтгомері Скот приділив йому уваги більше, ніж для обміну декількома фразами. Люди з острахом відносяться до того, що повністю не розуміють, та і він, власне кажучи, був не дуже зацікавлений у підтримуванні відносин поза роботою; але якщо він би не був проти цих відносин, так само як і не прагнув мати їх, люди були схильні приймати свою незацікавленість за відсутність інтересу, що насправді не було одним й тим самим.

Він звик обідати на самоті, і це як найкраще йому підходило. В нього не було бажання підтримувати легковажну розмову або витримувати водоспад емоцій – а також запах м’ясних страв – все це оточувало би його, якби в нього була компанія.

Все йшло за звичкою, тому він дуже здивувався коли на стіл навпроти нього хтось вдягнений у форму золотого кольору поставив власну тацю.

- Можна? – питання здивувало його ще більше, старший офіцер не має запитувати дозволу, він має право робити як забажає.

Вочевидь його позбавлена емоцій маска не на стільки гарна, як він вважав, бо людина подивилась на нього з надзвичайним розумінням.
– Я мав на увазі, чи… не буду заважати, якщо сяду з вами, містере Спок? Мені відомо, що вулканцям, не подобається перебувати поруч з кимось, і я не ображусь, якщо ви забажаєте залишитися на самоті. Ви просто виглядаєте ніби… ізольованим, та й у Гарі зміна на містку…

Чоловік замовкнув вочевидь знервований, а він двічі моргнув доки знайшовся із відповіддю.
– Я не заперечую компанії, капітане, та й мій дозвіл не потрібен.

- Дякую. Але потрібен, містере Спок, - продовжив капітан, він сів в крісло навпроти, виставив свою склянку та дістав серветку. – Жодна людина не може миритися з небажаною компанією, якщо віддає перевагу самотності, але занадто ввічлива, щоб про це сказати. Я вважаю це соціальним та расовим утиском.

Він з подивом підняв брову, бо його зарахували до категорії «жодна людина», але прокоментував останню частину речення.
– Я не віддаю переваги ні самотності, ні чиїсь компанії, капітане. У вулканів не має вподобань.

- Але при цьому ви вегетаріанці, - підмітив Кірк, його очі сяяли, наче дві сонячні посмішки на обличчі, яке було занадто молодим, щоб взяти на себе всі випробування, що випадають на долю капітана зорельоту.

Друга брова приєдналась до першої.

– Віра – це не вподобання, капітане.

- Невже? Цікаво, - несподівано обличчя людини осяйнуло розумінням. Він на власні очі бачив, як здогадка з’явилась на ньому разом із легким рум’янцем.
– Зачекайте, ви не їсте разом з нами тому що не бажаєте бачити як ми їмо м’ясо?

- Ні, не через це, капітане, - заперечив він, спокійно продовжуючи їсти свою вегетаріанську пасту, італійську страву із соусом з оцету та оливкової олії, що не містив молочних продуктів, який вкривав маленькі шматочки пасти та щось, що мало бути схоже на баклажан (одна із чотирьох суто вегетаріанських страв, які можна біло отримати з реплікатора, та які все рівно біло важко назвати придатними до вживання, судячи зі скарг інших людей).

- Знову, я не подумав… це було грубо з мого боку, - вимовила людина, вочевидь збентежена через ситуацію. – Піду візьму салат чи щось інше…

Несподівано зворушений незвичним розумінням з боку чоловіка, навіть якщо в основі цього була повна нісенітниця, він зупинив його коротким жестом.

– Капітане, це зайве, - запевнив він. – Особистий вибір у однієї раси, особливо якщо це щось незначне, як харчові звички, це не привід чи можливість поставити вірування одних над іншими.

Він дуже виразно моргнув карими очима, обмірковуючи отриману інформацію.
– Впевнені? – очікувано послідувала повна сумнівів відповідь, и він терпляче кивнув.

- Добре… але якщо я колись принесу за стіл те, від чого вас нудитиме, обов’язково скажіть мені, - задоволено промовив Кірк, тримаючи в руках величезну булочку з фаршем із яловичини всередині – це був гамбургер, якщо він правильно пам’ятав класифікацію.

Він підняв брову, дивлячись на краплі гірчиці, які витікали з боків велетенського бутерброду, та йому стало цікаво, чи збиралася ця людина обідати разом постійно; це було щось нове.

Та водночас цікаве.

4.

Їхня подорож до Великого бар’єру на краю галактики тривала вже один місяць, два тижні та 3,75 діб; вони наближались майже до середини подорожі та щойно повернулись з невеликої зупинки на планеті Портус ІІІ, де новий капітан потоваришував зі своїм екіпажем, тасуючи зміни що дві години, щоб кожен зміг хоча б годину провести на відомому на цій планеті базарі під відкритим небом.

Не маючи жодного бажання тинятися з-поміж головних торгівельних майданчиків, попиваючи сік та купуючи нікому не потрібні сувеніри, він закінчував корелювати зоряні мапи з даними туманності, що їм вдалося зібрати за допомогою зонду, який вони запустили поряд із явищем, коли проходили повз нього в останньому секторі, коли двері його каюти відчинились.

Це само по собі вже було достатнім приводом повернутися, і він був збентежений новизною та дивністю ситуації. Тільки тричі за весь його час на борту «Ентерпрайзу» хтось зупинявся поруч з його каютою (два рази з цього списку – коли система комунікацій знаходилась на ремонті); більшість знала про його неприязнь до втручання в особистий простір, а хто не знав, тому було байдуже – лише капітан Пайк бачив, як зсередини виглядає його каюта, и дізнався він це, вже коли вони прощались перед тим як він передав командування новому улюбленцю Зоряного флоту.

За таких умов, ідея зачиняти двері, коли він не медетував, ніколи не приходила йому в голову, тому зараз вони просто відчинилися перед відвідувачем.

Йоги брови злетіли у гору в здивуванні, та він миттєво піднявся назустріч, зробивши попереджувальний жест рукою.
– Капітане, зачекайте хвилинку, - промовив він, підійшовши до дальньої стіни, на якій розташовувався контролер умов зовнішнього середовища.

- Містере Спок? – здивовано поцікавився чоловік, на щастя він не образився через різку забороно увійти.

- Гравітація у цій кімнаті вища ніж у коридорі та у інших частинах корабля, капітане, - пояснив він. – Якщо цього не знати, коли входиш, то є можливість впасти.

- Справді? Вища гравітація? Не заперечуєте, якщо я поцікавлюсь чому?

- Гравітація на планеті Вулкан значно вища ніж на Землі, чи стандартну на борту кораблів Зоряного флоту. Я волію її збільшувати… ця зміна… розслабляє, коли я у власній каюті, - відповів він, трохи відчуваючи досаду через посмішку, що з’явилась на обличчі людини, коли він зізнався, що таки має вподобання.

- Зрозуміло… тоді нічого не змінюйте, містере Спок, - легковажно махнув рукою капітан, обережно заходячи до каюти та перевіряючи відчуття від впливу сили.

- Це не може бути комфортним для вас, капітане, якби я знав про ваш візит заздалегідь, то знизив би гравітацію та температуру до звичайного для людини рівня.
Це не було вибаченням, бо вулканці так просто не вибачаються – скоріше констатація факту.

- Ви ніколи не маєте відчувати себе зобов’язаним це робити, - сказав Кірк, стоячи на порозі, наче в очікування дозволу пройти далі. – Пам’ятаєте, про нав’язування власних уподобань іншим? Не має потреби зменшувати температуру чи гравітацію тут, якщо ви цього не бажаєте.

- Я не хочу, щоб вам було тут не зручно, капітане… ваш візит трохи неочікуваний.

Між його піщаного кольору бровами пролягла зморшка, коли він нахмурився.
– У вас не часто бувають відвідувачі, так?

- Ви перший, окрім капітана Пайка, який заходив попрощатись, - беземоційно відповів він.

Очі людини розширились у подиві.

– Справді?

Він поглянув на чоловіка з пересторогою; недовіра навіть із добрих міркувань це не та емоція, яку він би радо сприймав на собі, а емоції Кірка було легко відчути навіть на відстані, набагато легше ніж усіх інших людей, яких він зустрічав.

– Мені не потрібні відвідувачі, капітане, та й вони не шукають зустрічей зі мною з очевидних причин. А зараз…

- Очевидних причин? – відлунням повторив Кірк, та не дивлячись на те, що капітан був вже червоний від підвищеної температури, він почервонів ще більше. – Що, дідько його забирай, ви маєте на увазі?

Він підійшов до контрольної панелі та знизив температуру на десять градусів, було все ще спекотно за людськими стандартами, і наче температура прохолодної вулканської ночі.

– Я вулканець, капітан, - щиро відповів він. – Я дізнався, що більшість екіпажу цього зорельота віддає перевагу товариству представників власної раси, ніж беземоційному прибульцю.

Очі Кірка – відкриті вікна його почуттів, якими вони були останні шість тижнів – раптом наповнилися колючим стальним блиском, що змусило його трохи відійти; напевне саме це побачив Зоряний флот у молодому чоловіку, хоча до цього часу він більше нагадував дитину, яка отримала нову іграшку – обережна, розумна дитина, але все ж таки дитина.

Зараз людиною заволоділа холодна, чиста лють – і він гадки не мав чому. Дивовижно.

- Ви зараз хочете сказати мені, що члени мого екіпажу заявили, що не бажають спілкуватись з вами, тому що ви… пробачте за це… бо ви не людина?

Він з цікавістю подивився на людину, та врешті решт кивнув, не впевнений, чому його командного офіцера так збентежив цей факт.

- Цьому не має виправдання! На борту мого кораблю не має бути нетерпимості, містере Спок, - заявив Кірк з полум’ям в очах. – І ви також не будете змушені з цим миритися, доки мені буде про це відомо. Упередження знищують усю ідею нашої місії. Якщо член моєї команди виразить таку думку у вашій присутності, я хочу про це знати. Вам зрозуміло?

- Я зрозумів ваш наказ, капітане… - він завагався, але продовжив, коли людина заохотливо кивнула. – Але я не можу зрозуміти вашу занадто емоційну реакцію на простий факт.

Гнів потроху проходив, так само як вертався до норми колір виразного обличчя людини, він вже посміхався, та ця посмішка заповнила усю кімнату, коли капітан розвернувся щоб вийти та кинув через плече фразу, яка провокаційно залишилася витати у повітрі, коли за ним зачинились двері.

– Занадто емоційну, містере Спок? Прошу вибачення.

Слова прозвучали весело, майже занадто неофіційно, і він був впевнений, що цей чоловік дражнить його, хоча він ще не повністю опанував цю концепцію.

Він декілька секунд дивився на зачинені двері, обмірковуючи унікальність цієї людини, та лише тоді зрозумів, що Кірк так і не відповів на його запитання. Цей чоловік був набагато розумнішим, ніж це було зафіксовано у його файлі Зоряного флоту, якщо йому вдалося настільки змінити враження вулканця.

Дуже захопливо.

3.

Через чотири місяці їхнього випробувального польоту, Перший помічник Гарі Мітчелл якимось чином переконав капітана зробити крюк та провести на планеті Норду Альфа два дні ніби то для поповнення медичних запасів, а на справді задля відпочинку такого роду, що він вважав найпримітивнішим для людини.
Ставлення Мітчелла до капітана у найкращому випадку можна біло назвати неофіційним, у найгіршому – воно було на межі із порушенням субординації, але задля справедливості щодо Кірка, той, навіть заради старої дружби, не дозволяв собі виказувати прямої неповаги за присутності підлеглих. Тим не менш, зневага до особистого простору, що чоловік проявив стосовно нього, та неповажне ставлення до капітана – не зважаючи на дружні стосунки – жодним чином не змінило на краще його незадоволення через цю вимушену затримку.
- Це лише на два дні, Спок, команді потрібен відпочинок після того іонного шторму. Скотті сказав, що наша швидкість не буде більше двох варп, але якщо в нас буде сорок вісім годин на ремонт двигунів, тоді ми встигнемо до Бар’єру вчасно, - пояснив Кірк після того як спровадив Мітчелла на поверхню планети за для цілей, які він вирішив повністю ігнорувати.

Ця інформація здивувала його, та викликало відчуття провини через те, що він припустив, що капітан погодився тільки через наполегливість Мітчелла. Можливо через провину, а може і через щиру цікавість – а скоріш за все через те й інше, але якимось чином у той вечір він неохоче спустився з капітаном, щоб роздивитись відомі вистави космопорту, прикрашені лазерним світлом.

- Ми би могли спокійно подивитися шоу із «Ентерпрайзу», якби настроїли основний монітор на їх частоту трансляції, - коротко зауважив він, намагаючись перекричати гомін він різноманітних шумних груп чоловіків та жінок усіх видів з піднятими до гори обличчями, що спостерігали за чудовим показом.
Капітан, чиє обличчя спочатку яскраво осяяв фіолетовий, а потім зелений колір з гори, поглянув на нього спостережливо.

– Вам незручно серед натовпу, містере Спок? – запитав він.

- Це трохи… бентежить, - зізнався він, він швидко вивчивши, що Кірк чекає від своїх офіцерів лише чесності. – Але це можна витримати, - додав він, коли людина подивилася на нього із занепокоєнням.


- Що ж, тоді ходімо звідси…,- людина ледь доторкнулася пальцями до його зап’ястка, що було наче путівник в оточуючому гаморі, що було краще ніж якби він просто взяв його за руку, щоб витягти із натовпу, і він отримав достатньо відчуття орієнтації у просторі, щоб, не дивлячись, піти крізь сяюче світлове шоу та людей навколо.
Врешті решт вони зайшли до гарно освітленого закладу, який більш спеціалізувався на напоях, ніж на іншого роду розвагах, якими була відома ця планета, а саме місце було водночас теплим та відносно у кращому стані, ніж кімнати-бари, про які він чув від людей під час їх відпусток. Чи через власні вподобання, чи через те, що людина знала про його стриманість, капітан обрав місце в якому мало як найменше галасу.
Джеймс Кірк, як він зрозумів, дуже піклувався про свою команду. Через два тижні після їх першого спільного прийому їжі, людина була налякана, дізнавшись, що реплікатори біли запрограмовані видавати лише дві вулканські страви, а наступного дня він провів опитання на кораблі та з’ясував, що 75 процентів їжі на борту були звичайні, неспеціалізованими. Було лише декілька етнічних страв – серед них японські, вулканські, тайські та андоріанські – які хоча б приблизно нагадували оригінал, і Кірк доручив Головному науковому помічнику та містеру Скотту виправити цю помилку (а також запрограмувати реплікатор, щоб він робив щось схоже на те, що людина назвала «кореневе пиво», якщо вони вже взялися за це).
Зараз Кірк потягував розумних розмірів напій, який він спочатку перевірив на рівень вміст алкоголю, що той не завадив йому у разі чого нормально працювати, якщо він матиме повернутися на місток через непередбачувані обставини; а сам він, оскільки не споживав алкоголю, був повністю задоволений склянкою мінеральної води із смаком лайму та цукру.
Сильне відчуття ніяковості, подвоєне типово людським проявом сорому, а саме мовчанням, досі залишилося через просту фразу капітана «Мій вулканський друг на п’є алкоголю, що ви можете йому запропонувати?»; ніколи до цього його так не називали, а особливо людина, яку він знав якихось чотири місяці. Для вулканця та людини неможливо зав’язати чи підтримувати дружні відносини, у більшій мірі тому що вулканська підготовка ніколи не включала в себе пояснення як саме це робити, те, у чому люди знаходили таке задоволення. Його мати багато разів наказувала йому «потоваришувати з кимось в Академії» чи у Зоряному Флоті, але йому ніколи не вдавалося зрозуміти як, та взагалі чи він цього хоче. Випадкові знайомства були неприйнятними та неможливими для вулканців, а той тип глибокої, міцної дружби, єдиного типу можливих відносин поза межами родинного кола, був неприйнятним для людей.
Стурбований через ці думки, він небагато розмовляв, та й сам капітан також, але це не було чимось новим, і вже не було таким дивним, як спочатку. Через 10, 3 комфортних хвилини капітан розвернувся, поглянув на кількох членів команди, які блукали по закладу у різноманітних стадіях тверезості та попередив їх, щоб вони були на борту до того, як «Ентерпрайз» покине завтра орбіту, або вони будуть змушені самі шукати собі трансфер.
Він побачив, як Кірк витяг коммунікатор, і, взявши свою склянку, він підсунувся до капітана, тим самим ухилившись від того, що вогняно-червоний напій потрапив на його ідеально чисту туніку, а також від необхідності прати її, а потім пошкодував, що не пішов у довгу подорож поміж столиків. Він наздогнав людину біля бару, спантеличено дивлячись на нього.
Кірк зітхнув, проковтнув решту свого напою та поставив склянку.
- Командування Зоряного флоту, приватне офіційне повідомлення. Мабуть хочуть, щоб я злітав до бар’єру та назад, щоб вони мали змогу відправити нас у справжню місію, - пробуркотів капітан, і хоча він також був зацікавлений у вивчені феномену, що захищає їх галактику від решти всесвіту, бюрократія та публічність, що були частиною цього пробного польоту, захвату не викликали.
- Підготуйся, Скотті, - Кірк хитро глянув на нього. – Вам необов’язково повертатися, можете спокійно побути тут ще якийсь час.
- Я не вважаю, що мені буде затишно у цьому закладі,- відповів він, піднімаючи брову. – До того ж вам може знадобитися, щоб я… гадаю, ви би сказали «втрутився» у вашу розмову із Командуванням Зоряного флоту… чи хоча б підтвердив їм, що ваші звіти є цілковито точними; ваша остання статистика щодо іонічних флуктуацій в тій туманності була неточною на 0,341.
Його здивувало те, як розсміявся чоловік у золотавій туніці, та було цікаво, що він сказав такого, що могло визвати таку веселість; мабуть, він ніколи не зрозуміє людей.
- Мистере Спок, - продовжуючи сміятися, Кірк поліз у кишеню за кредиткою, - ви мені дуже допоможете, ви знали це?
Він із подивом відмітив, що стримував куточки губ, щоб які мимоволі підіймалися у гору через такий заразний сміх людини, він взяв під контроль своє обличчя та відповів дуже спокійно.
- Я на це сподіваюся, сер.
А потім він пригадав давню людську традицію, і коли бармен підійшов до них, він прийняв спонтанне рішення, але так, наче все було завчасно прораховано та яке Кірк прийме за вдячність, але він би ніколи не зміг би та не став би це озвучувати вголос.
До того, як капітан розплатився, він витяг кредитку з власної кишені та передав її бармену, який косо подивився на вулканця, який платив за напої.
- Гадаю, правильно буде сказати «я пригощаю», капітане?- дуже серйозно запитав він.
Карі очі розширилися від подиву, коли людина поглянула на нього, наче намагалася вирішити найважче рівняння. Він щось сказав чи зробив неправильно?
Вочевидь ні; обличчя Кірка прийняло свій звичайний вираз, та він дуже щиро йому посміхнувся.
- Дякую, містере Спок, - просто сказала людина, та викликав містера Скотта.

2.

Через три тижні у кімнаті відпочинку шість він грав з комп’ютером «Ентерпрайза» у шахи, за для того, щоб проаналізувати та перепрограмувати ще більше основних рівнів для навчання. Два молодих енсіна з його дванадцятої наукової лабораторії виявили бажання навчитися грати в цю гру, а йому добре відомо, що людям зручніше грати з тим, хто має такий самий рівень вмінь, ніж з тим в кого більше досвіду та вмінь; комп’ютер буде більш ефективним та привабливим вчителем, ніж він.

Він відчув як змінися настрій в кімнаті - він миттєво став більш обачним та змінив позу на менш захисну - і йому навіть не треба було озиратись, що б вгадати, що капітан зайшов у кімнату. Коли тінь впала на монітор, він підняв очі, щоб отримати наглядне підтвердження своїм відчуттям.

Кірк зацікавлено посміхався.

– Знову граєте проти комп’ютера, містере Спок?

Його рука біла поруч із спинкою його крісла, і він кивнув мовчки погоджуючись.

– Не цього разу, капітан, - відповів він, коли чоловік сів в крісло та нахилився вперед, уважно дивлячись на нього. – Я намагаюсь написати, ще декілька навчальних програм до банку пам’яті комп’ютера, щоб енсін Петерсен та Мендел могли навчитися азів гри та не осоромилися перед більш сильним опонентом.

Що саме з того, що він сказав викликало таке здивування, та вочевидь приємний відгук, було вище його розуміння, але на обличчі капітана була така широка посмішка, що це напевне було незручно. – Це добра справа, містере Спок, - задоволено відповів Кірк.

З якоїсь причини задоволення викликало в нього аналогічне відчуття, та в нього виникла несподівана потреба у подальших поясненнях.

– Мені відомо, що це може бути образливим для людського інтелекту грати проти супротивника з більш високим рівнем; навіть з поступками, ніхто з них не забажає грати проти мене.

- Гадаю ви помиляєтесь, - прямо заявив Кірк, а він подивом підняв брову.

- Чому це, капітане?

Я думаю, що на борту цього зорельота більше людей бажають зіграти з вами, ніж ви уявляєте, ось і все. Я бачив як добре ваші підлеглі у вашій науковій лабораторії відгукуються о вашій терплячості та розумінні, - сказав Кірк, доволі серйозно, і він відчув невиправдану людську потребу змінити положення, у якому він сидів у кріслі.

Він сховав свої почуття, опустивши погляд на дошку, щоб розставити фігури замість того, щоб відповісти щось на очевидну повагу, яку випромінював чоловік навпроти нього.
– Ви дуже… добрі, капітан, - нарешті люб’язно відповів він, ставлячи останнього коня на відповідне місце. – Але навіть якщо я не розумію насолоду, я помітив, що програш – це не та ситуація, яка корисна людському его.

Небезпечний блиск раптом перетворив карі очі на сяючо-золоті.

– Ви завжди виграєте, містере Спок?

- Підтверджую.

- У комп’ютера?

- Я програмував комп’ютер, капітан.

Очі людини злегка розширилися, це був досить кумедний вираз обличчя.

- З цієї причини найкраща гра завершується в кращому разі лише нічиєю, - додав він, чомусь засумувавши від усвідомлення цього.

- І ви зовсім не граєте з людьми?

- Іноді, більше для навчання, ніж відпочинку, - повільно зізнався він. – Але… члени екіпажу, які намагались, програли менше ніж за дванадцять ходів.
І знову оманливо щира посмішка з’явилася на обличчі молодшого за нього чоловіка, й десь глибоко він відчув попередження, але не про небезпеку, про щось більш незрозуміле.
Чоловік зручніше влаштувався в кріслі, поставив дошку поміж ними, та з викликом подивися на свого співрозмовника. – Я ставлю свою наступну відпустку, що протримаюсь довше.

Дивно, але його не здивували ані нерушима впевненість, ані ідея, що ця людина протримається довше за інших, але він відчував потребу попередити чоловіка про невигідність його становища.

- Давайте, містере Спок, не треба лякати мою людську гордість ще більше, - розсміявся Кірк, нетерпляче вказуючи на дошку. – Дванадцять ходів, кажете?

- Стільки тривала найдовша партія між мною та членом екіпажу, сер.

- Що ж, сподіватимусь, що витримаю хоча б п’ятнадцять, - промовив Кірк, кладучи руки на дошку та широко посміхаючись.

Він підняв брову, та випробував чоловіка трьома ретельно виверненими ходами, які б мали вести до гамбіту Дорована, але були відбиті капітаном.

Він пересунув туру на другий рівень та люб’язно попередив капітана про мат через шість ходів.

- Ха-ха-ха, ніяких підказок, містере Спок, - відповів чоловік з несподівано задоволеною посмішкою, що причаїлась в його очах. – Ми зробили лише по сім ходів, навіть якщо лишилось лише шість, це все одно більше ніж ті дванадцять у інших, про яких ви згадували.

- Саме так, капітане, - відповів він, спостерігаючи за неприкритим задоволення на обличчі людини та дивуючись, як цей чоловік може зберігати таку впевненість у такому складному та майже безвихідному становищі.

Потім слон Кірка виникнув майже з нікуди та з’їв непотрібного пішака, залишив його повністю відкритим для коридіанського лобового нападу.

- На вашому місці я б цей хід не робив, - вказав він, намагаючись дати урок молодому чоловіку, з якоїсь незрозумілої причини, йому не хотілось, щоб партія закінчилась так принизливо.

- Але, містере Спок, - відповів капітан, він нахилився через стіл та змовницьки прошепотів, - я не ви, бачите.
Маленька посмішка, яка миттєво змусила його насторожитися.

– Все ще вважаєте, що зможете поставити мат через шість ходів?

- Ні, - стримано відповів він.
– Спираючись на ваші нелогічні та поспішні ходи, мат можливий через три ходи.

- Спробуйте.
Пролунало як виклик, але не викликаний злістю, як раніше йому доводилося чути від людей. Дивно.

- Ваш вибір манери гри нажаль невдалий, - безпомічно попередив він з дивним бажанням, щоб людина обрала інший варіант гри; партія могла би бути чудовою.

Кірк лиш посміхнувся, та дав знак йому продовжувати. Він зробив потрібний хід, тепер чоловік не протримається і трьох ходів.

Через чотири години, ця сама людина не лише витримала сто вісімдесят чотири ходи, Кірк зробив серйозну заявку на перемогу. Але що найдивніше, замість того, щоб бути наляканим він відчував себе зачарованим ідеєю бути переможеним людиною.

- Ви доволі непередбачувані, капітане, - щиро похвалив він, коли чоловік якось вивів свого ферзя з добре влаштованої пастки. – Та грізний супротивник.

Кірк посміхнувся. – Мене вважають досить непоганим за людськими стандартами, але я раніше ніколи не грав проти вулканського розуму. Зараз я розумію, чому більшість лякаються грати з вами – ви неймовірний, інакше не скажеш.

Він відчув несподівано, як його обличчя почало червоніти, тому він поглянув донизу, щоб пересунути найближчого пішака, щоби уникнути прояву емоцій – та зрозумів з цілком людським роздратування що це невчасний хід.

Судячи з маленької посмішки на обличчі капітана, це відвертання уваги було сплановане, а помилкою негайно скористалися, як перевагою.

- Гадаю, ваші спроби відволікти мене можна вважати спробою шахраювання, капітане, - вимовив він, похмуро дивлячись на дошку, коли Кірк зробив свій (все такий же нелогічний) хід.

- Джим, - зауважив чоловік, прибравши руку від коня.

- Вибачте?

- Я дозволяю друзям називати мене Джим, містере Спок – і як третій за рангом офіцер на кораблі мені б хотілося, щоб ви до цього звикли.

Неприпустимо. – Така фамільярність не бажана між офіцерами, капітане, - холодно сказав він, цього разу готовий до пастки, що йому приготувала людська хитрість.

- Але ми зараз не на чергуванні, - заперечив Кірк, переконливо дивлячись на нього. – Ви можете зробити виняток у правилах, коли ми лише вдвох?

Він сухо вказав майже на весь екіпаж, що був не на зміні та ошелешено спостерігав за грою останні дві години та сімнадцять цілих три десятих хвилини. – Навряд, капітане.

Кірк винувато посміхнувся та знизив голос. – Добре, а коли ми сам на сам? Ви можете називати мене Джимом? Формальність набридає з часом…

- Шах, - він опирався бажанню показати свій тріумф від того, що йому вдалося відволікти хитру людину в якості розплати. – Формальність – це прояв поваги, сер. Відмова від цього може нашкодити робочим стосункам.

- А що до дружніх стосунків? – запитала людина тихіше, вочевидь через повагу до його особистого простору та уважності до команди. – Людям подобається коли друзі звертаються до них за іменами, містере Спок.

- В мене ніколи не було друзів і я не людина, так що не знаю, капітане. Знову шах.

Кірк поспішно вивів свого короля з небезпеки, та знов вмостився у своєму кріслі на декілька довгих секунд, виглядаючи при цьому замисленим, та не про гру, якщо хвилинне відволікання про щось говорило. Він підняв брову, але у цій битві за перемогу не було місця співчуттю; неочікувано відсутність стратегії з боку Кірка через розчарування стане причиною його програшу.

- Шах. Мат через чотири ходи, капітане, - додав він з тим, що люди називають непроханим задоволенням.

Суворий погляд був більше забавним ніж ти, що лякає, і він почув смішок з натовпу, що спостерігав за грою.

- Чотири? Не думаю, містере Спок, - нарешті відповів чоловік, не поспішаючи підняв руку і переніс свого останнього пішака на третій рівень.

Він відчув як його брови поповзли вгору, бо це було зовсім не очікувано.

– В цьому разі, капітане, я маю змінити своє ствердження.

Кірк посміхнувся через його розчарування, та поклав руки на стіл, доки він обмірковував наступний хід.

- Послухайте мене, - несподівано спробував чоловік. – Якщо я переможу, ви будете звертатися до мене Джим, коли ми наодинці?

- Можливість такого варіанта приблизно шість цілих чотири…

- Так чи ні, містере Спок?

Людина була неймовірно відвертою цього разу. Вірогідність того, що чоловік виграє цю партію мала, і схоже це має для нього велике значення, тому він не відступить доки не отримає відповідь на питання.

Та одне він вивчив дуже швидко за останні місяці – Джеймс Кірк гірший за ортавіанську п’явку у прилипанні до речей, коли справа стосується відповідей, яких він бажає.

- Добре, капітане, - поступився він, та у винагороду отримав сліпучу посмішку та незвичайний хід, який ставив у серйозну небезпеку його ферзя.

Нажаль капітан програв, не дивлячись на ще дві години дивовижного змагання до самого гіркого кінця.

І він не впевнений чи цей осад від розчарування цілком належить Кірку чи їм обом.

1.

Він був на містку, коли голос Кірка, вочевидь втомлений та повний невимовного болю, заповнив комунікаційний канал. До того, як капітан з’явився у траспортаторі, він взяв командування на себе та відправив Скотта головним на місток, а також наказав повністю звільнити вся коридори між кімнатою траспортатора та п’ятою палубою. Капітанську гідність треба оберігати за всяку ціну, згідно правил, а тим паче цього капітана, за якого він відчував дивну відповідальність.

Вони були у дружніх стосунках вже якийсь час, декілька тижнів – і це було гарним доказом того, якими нелогічними є почуття, він не міг точно сказати, коли цей чоловік став звичним об’єктом його думок - але останнім часом його дуже турбував той факт, що перетворення Гарі Мітчелла на «недосяжний ідеал» та як результат усі наступні події, вклинилися у зв'язок який ледве почав формуватися підчас випадкових спільних обідів.
Звичайно ж йому ніколи не подобалася його груба поведінка, ані його байдужість, але він є – був – доволі гарним навігатором та близьким другом Кірка; окрім того, якщо було би треба порівняти його із будь-якою іншою формую життя, він був цілковито відразливий для кожного із суто логічним складом розуму.
Тому якщо для нього думка про те, щоб позбавити життя Мітчелла була неприємною, він навіть не міг уявити, як важко це було для Кірка, для близького – та емоційного через те, що він був людиною – друга загиблого старшого помічника.
Коли Кірк з’явився, він вже встиг категорізувати та відкласти ці думки, а також залишкову ворожість до Мітчелла через те, що він сам змусив Кірка зробити такий вибір, та не проявив нічого окрім типового спокою, коли нарешті побачив капітана на платформі.
Самі тільки факти могли пояснити все набагато краще за наляканий, сумний та вражений погляд на обличчі людини. Одяг був розірваний майже на лахміття, він був вкритий темним пилом з поверхні Дельта Веги, обличчя та тіло було усе у синцях та була можливість кровотечі від вочевидь відчайдушної сутички… але перш за все в очі кидався жах від зради гарного друга, що для людського розуму, якому властиво відчувати провину, було наче холоднокровна страта того, хто ніколи не обирав таку сумну долю.
Він не знав, чого очікувати; люди – емоційні створіння, і якщо Кірк до цього демонстрував дивовижну – та таку, що викликає повагу – стриманість, він все ж таки був лише людиною. Він очікував на злість, зустрічні обвинувачення через те, що він запропонував страту, бо згідно із його досвідом, людям властиво перекладати провину та звинувачувати будь-кого, неважливо чи заслуговував він на це, чи ні, аніж терпіти цей тягар самотужки. І він у цьому випадку був відповідальним за долю Мітчелла; обвинувачення, з точки зору людини, були би логічними.
Чого б він не очікував, він виявився не готовим побачити Кірка, який матеріалізувався на платформі, він сидів та сліпо дивився на передню консоль транспортатору, а потім як той, через 5, 75 секунди мовчазного кліпання очима, кине фазер, скільки було сили, у найближчу стіну, від якої він рикошетом відлетить та впаде на підлогу.
Людина хвилями випромінювала горе та жах, такі сильні, що могли збити його з ніг; Кірк виражав свої емоції набагато голосніше, ніж за попередні шість місяців, що вони служили на одному кораблі – чоловік завжди був більш стриманим, виказуючи майже нелюдський контроль, і лише зараз він зрозумів наскільки глибоко цей новий капітан хвилюється, горює, любить… приймає близько до серця.
І зараз Джим відчував неймовірний біль, такий, що він не міг до кінця зрозуміти, та мабуть ніколи не зможе.
Однак, як і з будь-яким експериментом, що він робив, це не зупинило його від спроби. Він активував замок на двері кімнати з транспортатором, та подумки нагадав собі, що потім, коли вони тут закінчать, потрібно буде стерти запис цієї події у кімнаті з камерами спостереження.
Потім він нерішуче підійшов ближче до Кірка, який досі сидів, дивлячись в нікуди, і коли це не визвало відразу, він сів поряд з чоловіком, мовчки дивлячись на нього.
- Він мертвий, Спок, - сказав він секундою пізніше настільки порожнім голосом, наче разом із Мітчеллом померло усе живе у всесвіті… невже увесь цей оточуючий їх біль, це те, що люди насправді відчувають при втраті? І як їм вдається втримувати його без спеціальної вулканської підготовки?
- Ви не дали йому знищити корабель та усіх, хто був на його борту, капітане, - тихо та м’яко промовив він.
Гірке, придушене підтвердження було єдиною відповіддю, і Кірк схилив голову, поклавши її на схрещені на колінах пальці.
- Капітане… це те, чого би він сам бажав, - він зробив ще одну спробу, бо правда це те, що він міг запропонувати в якості заспокійливого. Мітчелл сам це казав, він був гарною людиною всередині. Якби він був у власному розумі, він би не бажав зла ні Кірку, ані будь-кому на борту. – Ви це знаєте.
- Так, - здавлено вимовив він оплетену болем згоду кудись у вкриті подряпинами та синцями руки. – Але від цього не легше.
- Я й не очікував цього, - м’яко відповів він, будучи цілковито розгубленим. Він ніколи досі не стикався так близько із зрадою, так само як і не хвилювався за того, з ким це трапилось; сказати зараз "Я знаю, як ви почуваєтесь, капітане" було би величезною брехнею та ніяк б не допомогло.
Можливо якщо вони будуть говорити про справи, це буде краще, і ситуація не погіршиться через незрозумілу ніяковість.
- Капітане… , - він помітив як сумно понурилися його плечі, та швидко додав, - Джиме, я дав інструкції містеру Скотту відійти на безпечну відстань, та керувати до подальших вказівок.
Він кивнув, а до його чутливого слуху дістався звук, що підозріло нагадував стриманий схлип.
Він ще трохи ближче підсунувся до скорченої фігури, але не міг доторкнутися до нього, бо боявся ще більше вразити й без того занадто чутливі емоційні рецептори, але він знав що людино було потрібно якось заспокоїти.
- Капітане, скажіть мені, якщо я можу якось вам допомогти, - він вже майже був готовий благати, не бажаючи бачити, як людина намагається надалі контролювати власний біль.
Одне око, із блискучими сльозами, що стояли в ньому та вперто не бажали пролитися, хоча зараз це було дуже потрібно, визирнуло із розірваних рукавів, на яких лежала його голова, а потім він знов відвернувся із помітним здриганням.
- Джиме?
- Побудь зі мною, - прошепотів Кірк, так знесилено, що він ледве почув це безпорадне благання. – Будь ласка.
Відповідь була миттєвою, дивуючи його силою відданості та співчуття.
- Я залишусь, капітане. Зараз… та скільки забажаєте.
Він не отримав на це відповіді, але через декілька миттєвостей зрозумів, що капітан тихо плакав, чиста біль через відчуття горя та провини, безжалісно руйнувала його ментальний захист. Його першим інстинктом було залишити кімнату та цю людину, захистити свій власний розум як від агонії через втрату, так і від незрозумілого бажання захистити, що пробуджувалося в ньому, бажання зробити так, щоб цей чоловік більше ніколи так не страждав… щоб для цього не було потрібно.
Але він був поруч протягом тієї години та частини наступної, доки капітан заспокоївся настільки, що був здатен піти до своєї каюти, де він перевдягнувся, отримав мінімальну медичну допомогу та дозволив вкласти себе у ліжко. Через декілька хвилин він неспокійно заснув, але без усяких сумнівів це був бентежний, повний неприємних образів сон про звірства, які трапилися на поверхні Дельта Веги та про які він ще не розповідав.
Він мовчки працював за комп’ютером Кірка, робив рапорти про загибель Денера та Мітчелла, щоб капітан не був змушений сам робити це вранці, закінчивши приблизно о першій ночі.
Та Джим ніколи не дізнався, що він залишився до самого ранку, тихо спостерігаючи за ним.