Він не важкий (він мій брат)

[ukrtrek]

Назва: Він не важкий (він мій брат)
Автор: canistakahari
Перекладач: 80 миль в час
Посилання на оригінал: archiveofourown.org/works/637796
Дозвіл на переклад: запит відправлений
Бета: thompson s.
Всесвіт: Стар трек: кіновсесвіт
Рейтинг: R
Жанр: Романс
Пари: Джеймс Т. Кірк/Леонард Маккой
Побічні пари: Дерек Хейл/Стайлз Стілінскі
Розмір: 2194 слів
Відмова від прав: персонажі належать авторові сценарію, таткові та мамі, але ж трішечки й мені. Чому б і ні.
Стислий зміст: Життя Лео обертається довкола Стайлза
Попередження: АУ, кросовер з серіалом "Вовченя"
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2016”

Лео дванадцять років, коли на світ з’являється Стайлз.

Лео дванадцять, два роки тому його мама вийшла заміж вдруге. Його вітчим – наче й непоганий чоловік, тихий та добрий; час від часу купує Лео морозиво. Підморгує, плескає по плечу, бере з Лео обіцянку не розповідати про це мамі. Але величезна пустка, що лишилася по батькові, прагне ненавидіти Джона лише за те, що він посмів зайнятитаткове місце в їхніх з мамою серцях.

На щастя, Джон не просить Лео називати його татом.

Навпаки, він говорить, що Лео може називати його, як заманеться. Зазвичай Лео не думає про те, що він не називає Джона ніяк, адже він так і не визначився.
Ситуація не ідеальна, втім, ідеалу не існує, Лео вже знає. Дізнався про це, коли помер тато. Чорт – трясця – ще тоді, коли дізнався, що тато хворий.

Лео дванадцять, і останні дев’ять місяців він читає все, що знайшов у бібліотеці про вагітність.

Більша частина прочитаного викликає лише відразу. Уявити це неможливо. На фотографії Лео взагалі не дивиться, натомість, зосереджує увагу на знеособлених діаграмах, тому що, коли він виросте, то стане лікарем, як Девід Маккой, а лікарі не гидують людськими тілами.

Якщо мама так хоче народити від Джона дитину, Лео має підготуватися.

Але він усе ще неготовий, коли Джон витягує його з передпокою та заводить до маминої кімнати тієї ночі, коли народився Стайлз. В мами під очима темні кола, наче вона не спала кілька діб, але вона посміхається щиро, Лео ніколи не бачив, щоб вона так сяяла.

Можливо, вона усміхалася так і тоді, коли народився і Лео.

- Привіт, маленький, - вона куйовдить волосся Лео, - не занудьгував на самоті?

- Та ні, - відповідає він. – Я ж не дитина, можу сам собі дати раду. Медсестра дала мені книжку з кросвордами, я їх розв’язав.

Мама сміється, торкаючись його щоки.

- Звичайно ж, розв’язав. Хочеш потримати малюка, любий?

- Мабуть, - каже Лео. Він ще не розуміє, що потрібно відчувати, зараз, коли дитина перестала бути умовним поняттям. Лише підозрює, що незабаром буде багато сліз. Мабуть, варто попросити затички до вух.

Маленький сувій з ковдри на маминому плечі виявляється зовсім не сувоєм, а дитиною.

Джон показує Лео, як це правильно тримати – його, а не “це”, маленького братика – і раптом в руках у Лео – немовля, крихітне людське буріто. Він спить, що дуже тішить Лео, і уві сні тихесенько сопе.

- В нього є ім’я? – питає Лео.

- Ще ні, - відповідає Джон. – Ми думаємо. Може, в тебе є варіанти?

- Він маленький, - недолуго каже Лео. – Менший, ніж я собі уявляв.

Джон та мама сміються.

- Так, - каже мама. – Він ще буде маленьким певний час, але згодом виросте.

- Він нічого, - вирішує Лео. – Хоча б не плаче.

oOo

Лео шістнадцять, коли Стайлз іде до школи.

Початкова школа Бікон Хіллз поруч із середньою школою Бікон Хіллз, тому Лео разом з мамою ведуть Стайлза до школи, поки Джон на роботі. Вони тримають малюка за руки, Стайлз іде між ними, в нього новий рюкзак із покемоном, і він безперестанку говорить: про все, що він робитиме в школі, і як там буде чудово, і як він буде точнісінько, як Лео, і все в нього пречудово, і без жодних проблем.

- Ти поклала мені бутерброд? – уп’яте перепитує Стайлз.

- Так, - терпляче відповідає мама.

- А фломастери? Не забула про них?

- Ні, маленький.

- А...

- Якщо я тебе на крижах покатаю, замовкнеш? – каже Лео, зупиняючись посеред тротуару.

- Так! – погоджується Стайлз.

Він видряпується на спину Лео, наче мавпа, обхоплює руками шию, дихає у вухо. Схоже, у Стайлза колосальні проблеми з носовими пазухами.

- Не говори багато, - каже Лео. – Дай іншим вставити слово. Нікого не бий, не штовхайся та не обзивайся. Ти хороший хлопець. Багато хто поводитиметься, наче дитинча, ти так не роби. Знайди собі друга. Неважливо, дівчинку чи хлопчика. І ще: якщо тобі казатимуть, що ти поводишся як дівчисько, або тобі подобаються дівчачі штуки, нікого не слухай.

- Гаразд, - щиро каже Стайлз. – Я буду чемний..

Стайлз навіть не озирається біля дверей класу. Він помічає іграшки і з величезними очима біжить до найбільших кубиків. Там вже стоїть хлопчик, з темним розкуйовдженим волоссям, і Стайлз відразу ж починає з ним говорити, і ось вони вже разом будують замок.

Мама відходить поговорити з учителем, тож Лео ще деякий час спостерігає за Стайлзом. Той говорить безперестанку, інший хлопчик терпляче слухає; Лео думає, що Стайлз несвідомо обрав ту єдину дитину, яка стане йому найкращим другом на все життя.

- Все гаразд, - каже мама, - Стайлза офіційно прийняли, тепер він – учень. Ти зможеш забрати його о пів на четверту?

- Так, - хитає головою Лео, - Гей, малий! Ми йдемо!

Стайлз миттєво підводить погляд і шалено махає їм.

- Бувай, мамо! Лео, па!

Ніяких тобі сліз чи чіпких обійм, Стайлз вже знову грається з новим другом.

- Нам знайшли заміну, - пирхає мама.

- Навіть не обійняв, - закочує очі Лео.

oOo

Лео двадцять, коли в Стайлза діагностують синдром дефіциту уваги та гіперактивності.

(За кілька місяців Лео має одружитися.
Мабуть, він забагато на себе звалює – в нього інтернатура в лікарні Джона Хопкінса, він працює на півставки в Старбаксі і одночасно намагається проводити якомога більше часу зі своєю дівчиною, ні, вже нареченою, Джоселін, а ще кожного вечора він розмовляє по Скайпу зі Стайлзом, щойно той повертається зі школи – але Лео подобається все, що відбувається в його житті, і тому він робить усе, аби так тривало й надалі).

- Привіт, малий, - каже він, відхекуючись. Лео біг з роботи додому, щоб не запізнитися на дзвінок. Він вже й так рідко бачить свого молодшого брата, не вистачало ще пропускати їхню розмову по Скайпу. – Як справи в школі?

Стайлз метушиться, але це його звичний стан. Він і досі маленький, навіть на свої дев’ять років, на ньому стара худі Лео з написом «середня школа Бікон Хіллз», і в ній він видається ще меншим.

- Ну, - каже Стайлз, – я сьогодні не ходив до школи. Мама водила мене до лікаря.

Лео хмуриться.

- Вона не казала про це, коли ми з нею сьогодні розмовляли. Ти ходив до терапевта?

- До іншого лікаря, - неохоче каже Стайлз. Він не дивиться в камеру і грається зі шнурком худі. – Він лише поговорив зі мною. Ми вже не вперше до нього ходили, але... Цього разу вони остаточно сказали, що зі мною не так.

- Все з тобою так, - палко заперечує Лео.

- Мама прочитала ту штуку, яку написала вчителька, - бурмоче Стайлз, не слухаючи Лео. – Там написано, що я ніколи не можу закінчити роботу, що я багато говорю на уроках, і як мене постійно виганяють з класу, бо я відповідаю, не піднімаючи руки, - Стайлз і далі не дивиться Лео в очі. – Я думав, що усього лише погано вчуся. Мені складно в школі. І... Минулого тижня мене викликали в кабінет до директора.

- Ну то й що, - каже Лео. – Ти погано поводився, всі час від часу погано поводяться.

- Вони кажуть, що в мене СДУГ, - каже Стайлз, і Лео не знаходиться, що сказати.

Лео нічого сказати, бо він вже давно щось подібне підозрював. Але Стайлз завжди був таким. Непосидючий, імпульсивний, він міг зосередитися лише на тому, що повністю його захоплювало.

- Ти знаєш, що це означає? – обережно питає Лео.

- Ні, - шепоче Стайлз.

- СДУГ значить “синдром дефіциту уваги та гіперактивності”, - повільно роз’яснює Лео. Стайлз розумний хлопець, Лео знає, що він зрозуміє.

- Дефіцит – це погано, - вперто каже Стайлз.

- Це не погано, - каже Лео. – Дефіцит означає, що в тебе чогось бракує, але це не погано. Це значить, що тобі складно сконцентруватися та всидіти на місці.

Стайлз задумливо нахиляє голову.

- А що значить синдром? Це щось погане, так? Всі знають, що мені складно вчитися.

- Ні, - терпляче відповідає Лео. – Це означає, що частина мозку, яка зазвичай відповідає за концентрацію, погано працює. Тому твій СДУГ – це розлад. Протилежне від ладу, розумієш? Це не значить, що в тебе все погано. Тепер ти просто розумієш, чому тобі складно у школі.

- Лікар говорив, що треба приймати пігулки, - невпевнено каже Стайлз.

- Ці пігулки допоможуть тобі концентруватися, - каже у відповідь Лео. – Лікарі зазвичай підказують, чи потрібні тобі ліки. Ти ж приймаєш пігулки, коли в тебе болить голова чи коли температура?

- Так, - погоджується Стайлз.

- То чому ж ти хвилюєшся через пігулки, які допоможуть тобі у школі? – каже Лео. - Не переймайся.

- Гаразд, - відповідає Стайлз, вже більш впевнено.

- Ти ж маєш бути на весіллі, пам’ятаєш? – нагадує Лео. – На тобі лежить велика відповідальність – подати нам обручки. Ми не зможемо одружитися без обручок.

- Я знаю, - гордовито промовляє Стайлз, в нього навіть груди випнулись. – В мене вже є костюм. Я в ньому як Джеймс Бонд!

- Аякже, - сміється Лео.

Після цього Стайлз жвавішає, він торохкоче про школу, про Скотта, про нову відеогру, і коли згодом Лео лягає спати, малий вже не так переживає.

oOo

Лео двадцять один, і він одружується.

Весілля вони гуляють всією родиною на узліссі в Бікон Хіллс. Стайлз підносить обручки з обличчям людини, яка тримає в руках щось дорогоцінне або крихке, типу немовля чи скляну статуетку.

Лео куйовдить Стайлзу волосся і, нахилившись, шепоче йому на вухо:

- Я дуже тобою пишаюсь.

Стайлз широко посміхається.

Відтоді, як вони бачилися востаннє, Стайлз дуже змінився. Мама розповідає, що Стайлз приймав Аддерол п’ять тижнів, після чого лікар підтвердив діагноз. У Стайлза зникли проблеми в школі. Тепер він міг зосередитись та закінчити домашню роботу.

Лео просить Стайлза допомогти розрізати торт та віддає йому перший шматок. Стайлз вимазав щоку в поливі, і заради доверешеної картинки Лео маже йому тортом ніс. Від обуреного вигляду Стайлза Лео вибухає реготом.

Тоді Джоселін розмазує торт Лео по губах і цілує, злизуючи солодке, і Стайлз пирхає та скиглить, які вони огидні. Лео щасливий, як ніколи.

oOo

Лео двадцять сім і він розлучається.

Чим менше про це говорити, тим краще.

oOo

Лео двадцять вісім, коли Стайлз вирішує влаштувати йому пекло на Землі.

- Ти забронював столик на моє ім’я? - перепитує Лео, й сам не помічає, як розтягує слова. Він вже двадцять років не живе на півдні, але говірка час від часу проскакує.

- Так, - Стайлз зручно вмощується на ліжку Лео та вкладає лептоп на коліна. Поруч з ним миска з попкорном, Лео впевнений: за мить її вміст розсиплеться по підлозі. Стайлз, схоже, влаштувався надовго.

- В ресторані, - уточнює Лео, на випадок, якщо вони зі Стайлзом паралельно ведуть дві різні розмови.

- Так, - каже Стайлз, не відводячи очей від екрану лептопа.

- З Джимом, - завершує Лео.

- Ти ба, зауважив, - жваво говорить Стайлз. – Я тут кіно намагаюся подивитись, Лео. Якщо не застрибнеш під душ зараз, запізнишся.

- На побачення з Джимом, - трохи зарізко промовляє Лео.

Раніше, коли старший брат ще був для нього авторитетом, Стайлз би знітився від такого тону. Але тепер Стайлзу шістнадцять, і він досконало опанував сарказм. Крім того, тепер Стайлза оточують як не похмурі вовкулаки, так ящірки, здатні паралізувати людину. Нещасне серце Лео ледь витримує подібні небезпеки.

Все жахливо.

- Я навіть чую курсив, - відповідає Стайлз. Перед тим він запхав жменю попкорна до рота, і тепер разом зі словами в нього з пащеки вилітають крихітні шматочки, просто Лео на ковдру. – Непогано. Дуже емоційно. Можеш повторювати наш діалог вголос, допоки його зміст не дійде до твоїх стареньких слабеньких мізків.

Лео зціплює зуби.

- А Джим знає про це побачення?

- Звичайно, знає, - Стайлз нарешті дивиться на Лео. – Бо вчора він отримав від тебе смс, на яку, до речі, відповів ствердно тієї ж миті. Дуже завзято.

- Я дуже, дуже хочу розізлитися на тебе, - стверджує Лео, палаючи від сорому. – Натомість мені соромно до смерті, а отже, лють прийде пізніше, після того, як я скасую вечерю, перепрошу в Джима і провалюся крізь землю, видряпаю собі очі, а потім скручу твою худорляву шийку.

- Лео, – каже Стайлз. – Ти зізнався мені в своїх почуттях до Джима. Мені ясно до болю, що він відповідає тобі взаємністю. Лише одне побачення, ок? Якщо буде жахливо, забудьте та залишайтесь друзями. Але бодай спробуй. Прошу тебе. Між вами стільки НСН, що аж іскрить.

- НСН? – збентежено перепитує Лео.

- Нерозв’язана сексуальна напруга, - стогне Стайлз, закочуючи очі. – І я більше не хочу продовжувати розмову в цьому напрямку.

- Ненавиджу тебе, - сповіщає Лео. –За що мені така кара.

- А ти запізнюєшся, - безтурбно каже Стайлз.

Лео назло братові гучно тупцяє і гупає дверима ванної.

(Побачення проходить прекрасно. Їм ніяково лише перші десять секунд, а потім Джим жартує, а Лео сміється, і ось вони вже їдять, як їли сто разів до цього, лише цього разу вони краще вдягнені і між ними відчувається запаморочлива напруга нових можливостей.

Джим притискає Лео до дверей гуртожитку і цілує. До всього, Лео відчуває ще й неймовірне полегшення від того, наскільки правильним виходить поцілунок. Наступного дня Лео змушений терпіти самовдоволеного Стайлза, який помічає засмокт в нього на шиї. Життя повертається в нормальне русло.)

oOo

Лео тридцять, і Стайлз їде до коледжу.

Лео разом із Джимом та Дереком допомагають йому перенести речі. Потім вони всі разом йдуть на обід, і Стайлз неймовірно щасливий, бо йому вдалося влаштувати подвійне побачення. Лео з Дереком зітхають, а Джим дає п’ять Стайлзу. Згодом Лео робить вигляд, ніби не помічає, як Дерек обережно кладе руку на коліно Стайлза та цілує його в скроню.

Джим бере Лео за руку, їхні пальці сплітаються.

Лео тридцять, і він закоханий.

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях-2016» <a href=http://ukrtrek.diary.ru/p209328395.htm>выложена</a> работа «Він не важкий (він мій брат)» от [J]Lauriel[/J]