Викладено на прохання автора.
Назва: Пігулки
Автор: torchinca
Всесвіт: Star Trek TOS
Рейтинг: PG-13
Персонажі: Кірк, Спок, Маккой
Розмір: 1007 слів
Відмова від прав: відмовляюсь
Попередження: OOC
Стислий зміст: Що може зробити з гібридом вулканця сьомий ізотоп ментолу...
Примітка: написано на Перший фестиваль української фанатської творчості “Чумацький шлях”
– Лошак.
– Перепрошую, що?
Капітан Кірк з подивом глянув на свого наукового офіцера, який сидів поруч з ним за столиком їдальні біля реплікатора та уважно розглядав щось в електронній книжці. Зі сторінки на вочевидь сумного Спока дивилось якесь чудне створіння – напіввіслюк, напівкінь. Поруч з книжкою стояла невеличка пляшечка з білими пігулками, одну з цих пігулок старпом саме зараз повільно розсмоктував.
– Лошак – результат схрещення жеребця та ослиці, – знову сказав Спок, підштовхуючи аркуш електронного паперу ближче до Кірка. – Самці лошаків безплідні, капітан. Межвідове схрещення, воно таке – ніколи не знаєш, що отримаєш на виході.
– Ви ж не хочете мені сказати, що?..
– Саме так, капітан, – Спок понуро кивнув, та провів довгим зеленуватим пальцем по екрану, змахуючи картинку нещасної тваринки. – Шановні батьки не дуже цікавились такими подробицями. Моя біологічна рідина не в змозі нікого запліднити. Ані вулканку, ані людську жінку. Тож, чи можу я звинувачувати Т’Прінг в небажанні ставати моєю дружиною?
– Вас саме це непокоїть, Спок? – промовив Кірк, обережно торкаючись руки свого старпома.
– Непокоїть? – Спок випростався, втім руки не висмикнув. – Занепокоєння – це емоція, капітан. Вулканці не схильні до емоцій.
– Навіть напіввулканці? – єхидно зауважив Кірк, не встигши прикусити язика.
І без того незвично схвильований Спок схопився на ноги, згріб пляшечку з пігулками й вискочив з їдальні, залишивши приголомшеного капітана наодинці зі своїм подивом.
***
Варп-двигуни працювали майже на повну. До Епсилона Ерідану «Ентерпрайз» повинен був прибути якомога скоріше. Епідемія червоної лихоманки Бесснера, що спалахнула на єдиній населеній планеті сектору, погрожувала існуванню всієї колонії. Керівництво Федерації не могло дозволити зникнути людському аванпосту в цій частині галактики. Тим більше, що на цю планету свого часу претендувала не лише Земна федерація, але й Ромуланська імперія, випередити яку земляни змогли тільки ціною героїчних надзусиль в тому числі й кількох кораблів Зоряного флоту.
Ліки, що перевозилися в трюмі корабля, були дуже цінними й аж занадто швидкопсувними. Тож час зараз відігравав ключову роль. Бо через дві земні доби – 48 стандартних годин – всі сто сорок п’ять контейнерів з темно-синьою рідиною довелось б викинути на смітник. А двісті тисяч нещасних колоністів, які чекали на спасіння, могли б померти страшною смертю.
– Скільки до точки зустрічі з медичним зорельотом «Аполло», містере Спок? – запитав Кірк свого помічника.
Науковий офіцер несподівано закашлявся й безпорадно зашарив руками по столу, щось шукаючи.
– Вибачте, капітан, – промовив він врешті решт, засовуючи до рота знайому Кірку білу пігулку із маленької пляшечки. – Хвилиночку.
Він повернувся до свого комп’ютеру й почав клацати тумблерами й кнопками, роблячи розрахунки. До вкрай здивованого капітана донеслося щось віддалено схоже на тихий спів. Це було дуже дивно і зовсім несхоже на стриманого в будь-яких ситуаціях вулканця. Зазвичай співала на містку Ухура, й Спок вже декілька разів робив їй за це м’які, але наполегливі зауваження.
– То що там, містере Спок? – поцікавився Кірк, не отримавши відповіді й через п’ять хвилин після запиту. – Скільки в нас залишилось часу до зустрічі?
– За такого викривлення годин п’ятнадцять–шістнадцять, капітане, – Спок відкинувся в кріслі й поблажливо посміхнувся. – Йдемо з випередженням графіку. Тож можна відпочивати, красунчику.
На містку запанувала мертва тиша. Було лише чутно, як рівномірно гудуть варп-двигуни та попискує міжпросторовий передавач Ухури. Ніхто й ніколи до цієї миті на бачив, щоб науковий офіцер «Ентерпрайз» Спок порушував субординацію й дозволяв собі фамільярність з капітаном, а надто на містку. Це було нечувано.
– Скотті, займіть моє місце, – Кірк махнув рукою в бік головного інженера й пильно подивився в очі першого помічника. – Містере Спок, чекаю на вас в своїй каюті через десять хвилин.
***
Двері лазарету з шипінням розчинилися та зачинилися знов. Лікар Леонард Маккой, що сидів схилившись над якимось черговим аналізом, обернувся й широко посміхнувся своєму капітану. Той, однак, на посмішку не відповів, швидко наблизився до столу й трохи не жбурнув маленьку пляшечку за білими пігулками лікарю.
– Що це таке, Маккой? – прогарчав Кірк лікарю.
Маккой спокійно взяв пляшечку, не поспішаючи роздивився й відповів:
– Це м’ятні пігулки від кашлю. Я прописав їх Споку три дні тому, ось, бачиш напис? Звідки вони у тебе?
– Три дні тому, – гаркнув Джим й почав вимірювати кроками лазарет . – Я так і думав.
– Ти мене лякаєш, Джим, – Маккой здивовано поглянув на Кірка. – Відколи це ти почав цікавитися тим, що приймає цей зеленошкірий гоблін?
– Відтоді, як мій науковий офіцер почав вести себе як неврівноважений підліток з зірваною психікою! То він нахабніє на містку, то страждає від свого гібридного походження, то хапає мене за руки, намагаючись вибачитися, й розриває мою улюблену зелену фуфайку на шматки.
– Він, що? – очі лікаря зробилися круглими немов два блюдця.
– Те, що ти чув, – Кірк трохи заспокоївся й навіть посміхнувся. – Він скаженіє або впадає в розпач з найменшого приводу. Й почалося це, за його словами, саме три дні тому.
– Ну, гадаю, це не має жодного відношення до моїх пігулок, – образився Маккой. – Може знов гормональний дисбаланс? Пон-фарр там, або щось інше?
– Не знаю, це не я в нас лікар. Але здається мені, що треба послухати Спока й перевірити оці твої пігулки.
– Звичайні м’ятні пігулки ніколи не викликали ніяких побічних ефектів ані у людей, ані у вулканців.
– А у гібридів? – тихо запитав Кірк, й лікар запнувся на півслові.
– Це неможливо, Джим. З чого це гібриди повинні реагувати на м’яту якось по іншому?
– Ти краще перевір, добре? Бо з цими генними інженерами ніколи ні в чому не можна бути певними.
Кірк доторкнувся пальцем до пляшечки, поплескав Маккоя по плечу й вийшов, не чекаючи на відповідь.
***
– Тож твоя геніальна гіпотеза підтвердилась, – Маккой простягнув Кірку планшет з результатами аналізів.
Той глянув в екран. Графіки, червоні, жовті й зелені лінії, якісь цифри із багатьма нулями й формули, на яких він ніколи не розумівся, нічого йому не сказали.
– І що це в біса означає?
– Це означає, що нашому дорогоцінному першому помічникові ні в якому разі неможна лікувати хворе горло звичайними м’ятними пігулками. Ось, бачиш цю криву? – лікар тицьнув олівцем в екран де звивалася змією червона лінія. – Виявляється, що в Спока реакція на сьомий ізомер ментолу, який використовується при виготовленні цих пігулок. Він розгальмовує його емоційні реакції. Хто б міг подумати. Мені прийдеться шукати замінник.
– Шукайте, лікарю, – засміявся Джим, – бо Спок мені потрібен здоровим й працездатним.
Маккой важко зітхнув й повернувся до своїх аналізаторів. Він навіть не помітив, як Джим Тіберій Кірк стягнув з його столу маленьку пляшечку з білими пігулками й сунув її собі в кишеню.
Для Обзорів
Назва: Пігулки
Автор: torchinca
Всесвіт: Star Trek TOS
Рейтинг: PG-13
Персонажі: Кірк, Спок, Маккой
Розмір: 1007 слів
Відмова від прав: відмовляюсь
Попередження: OOC
Стислий зміст: Що може зробити з гібридом вулканця сьомий ізотоп ментолу...
Примітка: написано на Перший фестиваль української фанатської творчості “Чумацький шлях”
– Перепрошую, що?
Капітан Кірк з подивом глянув на свого наукового офіцера, який сидів поруч з ним за столиком їдальні біля реплікатора та уважно розглядав щось в електронній книжці. Зі сторінки на вочевидь сумного Спока дивилось якесь чудне створіння – напіввіслюк, напівкінь. Поруч з книжкою стояла невеличка пляшечка з білими пігулками, одну з цих пігулок старпом саме зараз повільно розсмоктував.
– Лошак – результат схрещення жеребця та ослиці, – знову сказав Спок, підштовхуючи аркуш електронного паперу ближче до Кірка. – Самці лошаків безплідні, капітан. Межвідове схрещення, воно таке – ніколи не знаєш, що отримаєш на виході.
– Ви ж не хочете мені сказати, що?..
– Саме так, капітан, – Спок понуро кивнув, та провів довгим зеленуватим пальцем по екрану, змахуючи картинку нещасної тваринки. – Шановні батьки не дуже цікавились такими подробицями. Моя біологічна рідина не в змозі нікого запліднити. Ані вулканку, ані людську жінку. Тож, чи можу я звинувачувати Т’Прінг в небажанні ставати моєю дружиною?
– Вас саме це непокоїть, Спок? – промовив Кірк, обережно торкаючись руки свого старпома.
– Непокоїть? – Спок випростався, втім руки не висмикнув. – Занепокоєння – це емоція, капітан. Вулканці не схильні до емоцій.
– Навіть напіввулканці? – єхидно зауважив Кірк, не встигши прикусити язика.
І без того незвично схвильований Спок схопився на ноги, згріб пляшечку з пігулками й вискочив з їдальні, залишивши приголомшеного капітана наодинці зі своїм подивом.
***
Варп-двигуни працювали майже на повну. До Епсилона Ерідану «Ентерпрайз» повинен був прибути якомога скоріше. Епідемія червоної лихоманки Бесснера, що спалахнула на єдиній населеній планеті сектору, погрожувала існуванню всієї колонії. Керівництво Федерації не могло дозволити зникнути людському аванпосту в цій частині галактики. Тим більше, що на цю планету свого часу претендувала не лише Земна федерація, але й Ромуланська імперія, випередити яку земляни змогли тільки ціною героїчних надзусиль в тому числі й кількох кораблів Зоряного флоту.
Ліки, що перевозилися в трюмі корабля, були дуже цінними й аж занадто швидкопсувними. Тож час зараз відігравав ключову роль. Бо через дві земні доби – 48 стандартних годин – всі сто сорок п’ять контейнерів з темно-синьою рідиною довелось б викинути на смітник. А двісті тисяч нещасних колоністів, які чекали на спасіння, могли б померти страшною смертю.
– Скільки до точки зустрічі з медичним зорельотом «Аполло», містере Спок? – запитав Кірк свого помічника.
Науковий офіцер несподівано закашлявся й безпорадно зашарив руками по столу, щось шукаючи.
– Вибачте, капітан, – промовив він врешті решт, засовуючи до рота знайому Кірку білу пігулку із маленької пляшечки. – Хвилиночку.
Він повернувся до свого комп’ютеру й почав клацати тумблерами й кнопками, роблячи розрахунки. До вкрай здивованого капітана донеслося щось віддалено схоже на тихий спів. Це було дуже дивно і зовсім несхоже на стриманого в будь-яких ситуаціях вулканця. Зазвичай співала на містку Ухура, й Спок вже декілька разів робив їй за це м’які, але наполегливі зауваження.
– То що там, містере Спок? – поцікавився Кірк, не отримавши відповіді й через п’ять хвилин після запиту. – Скільки в нас залишилось часу до зустрічі?
– За такого викривлення годин п’ятнадцять–шістнадцять, капітане, – Спок відкинувся в кріслі й поблажливо посміхнувся. – Йдемо з випередженням графіку. Тож можна відпочивати, красунчику.
На містку запанувала мертва тиша. Було лише чутно, як рівномірно гудуть варп-двигуни та попискує міжпросторовий передавач Ухури. Ніхто й ніколи до цієї миті на бачив, щоб науковий офіцер «Ентерпрайз» Спок порушував субординацію й дозволяв собі фамільярність з капітаном, а надто на містку. Це було нечувано.
– Скотті, займіть моє місце, – Кірк махнув рукою в бік головного інженера й пильно подивився в очі першого помічника. – Містере Спок, чекаю на вас в своїй каюті через десять хвилин.
***
Двері лазарету з шипінням розчинилися та зачинилися знов. Лікар Леонард Маккой, що сидів схилившись над якимось черговим аналізом, обернувся й широко посміхнувся своєму капітану. Той, однак, на посмішку не відповів, швидко наблизився до столу й трохи не жбурнув маленьку пляшечку за білими пігулками лікарю.
– Що це таке, Маккой? – прогарчав Кірк лікарю.
Маккой спокійно взяв пляшечку, не поспішаючи роздивився й відповів:
– Це м’ятні пігулки від кашлю. Я прописав їх Споку три дні тому, ось, бачиш напис? Звідки вони у тебе?
– Три дні тому, – гаркнув Джим й почав вимірювати кроками лазарет . – Я так і думав.
– Ти мене лякаєш, Джим, – Маккой здивовано поглянув на Кірка. – Відколи це ти почав цікавитися тим, що приймає цей зеленошкірий гоблін?
– Відтоді, як мій науковий офіцер почав вести себе як неврівноважений підліток з зірваною психікою! То він нахабніє на містку, то страждає від свого гібридного походження, то хапає мене за руки, намагаючись вибачитися, й розриває мою улюблену зелену фуфайку на шматки.
– Він, що? – очі лікаря зробилися круглими немов два блюдця.
– Те, що ти чув, – Кірк трохи заспокоївся й навіть посміхнувся. – Він скаженіє або впадає в розпач з найменшого приводу. Й почалося це, за його словами, саме три дні тому.
– Ну, гадаю, це не має жодного відношення до моїх пігулок, – образився Маккой. – Може знов гормональний дисбаланс? Пон-фарр там, або щось інше?
– Не знаю, це не я в нас лікар. Але здається мені, що треба послухати Спока й перевірити оці твої пігулки.
– Звичайні м’ятні пігулки ніколи не викликали ніяких побічних ефектів ані у людей, ані у вулканців.
– А у гібридів? – тихо запитав Кірк, й лікар запнувся на півслові.
– Це неможливо, Джим. З чого це гібриди повинні реагувати на м’яту якось по іншому?
– Ти краще перевір, добре? Бо з цими генними інженерами ніколи ні в чому не можна бути певними.
Кірк доторкнувся пальцем до пляшечки, поплескав Маккоя по плечу й вийшов, не чекаючи на відповідь.
***
– Тож твоя геніальна гіпотеза підтвердилась, – Маккой простягнув Кірку планшет з результатами аналізів.
Той глянув в екран. Графіки, червоні, жовті й зелені лінії, якісь цифри із багатьма нулями й формули, на яких він ніколи не розумівся, нічого йому не сказали.
– І що це в біса означає?
– Це означає, що нашому дорогоцінному першому помічникові ні в якому разі неможна лікувати хворе горло звичайними м’ятними пігулками. Ось, бачиш цю криву? – лікар тицьнув олівцем в екран де звивалася змією червона лінія. – Виявляється, що в Спока реакція на сьомий ізомер ментолу, який використовується при виготовленні цих пігулок. Він розгальмовує його емоційні реакції. Хто б міг подумати. Мені прийдеться шукати замінник.
– Шукайте, лікарю, – засміявся Джим, – бо Спок мені потрібен здоровим й працездатним.
Маккой важко зітхнув й повернувся до своїх аналізаторів. Він навіть не помітив, як Джим Тіберій Кірк стягнув з його столу маленьку пляшечку з білими пігулками й сунув її собі в кишеню.
Для Обзорів
@темы: Фик, Чумацький шлях 2014, PG-13
-
-
18.06.2014 в 18:58Боже, як чудово воно українською звучить!
Виявляється, що в Спока реакція на сьомий ізомер ментолу, який використовується при виготовленні цих пігулок. Він розгальмовує його емоційні реакції.
Автор, ви винайшли альтернативу чоколяду?
Він навіть не помітив, як Джим Тіберій Кірк стягнув з його столу маленьку пляшечку з білими пігулками й сунув її собі в кишеню.
Підступний, підступний капітан!
torchinca, дякую за текст!
-
-
19.06.2014 в 14:48-
-
20.06.2014 в 01:11-
-
20.06.2014 в 16:09-
-
25.06.2014 в 17:51Спасибо за текст