Назва: З глибини
Автор: C.R. Faddis
Перекладач: Alex ST
Посилання на оригінал: текст (журнал)
Дозвіл на переклад: отримано
Всесвіт: Star Trek (TOS)
Рейтинг: PG-13
Жанр: драма (h/c)
Персонажі: Спок, Кірк
Розмір: ~ 1200 слів
Відмова від прав: відмовляюся
Стислий зміст: Ромуланці у сутичках часто «запрошують» на «переговори» на свої кораблі офіцерів Зорефлоту. Цього разу наслідки виявилися дуже нелегкі…
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях — 2015”
Нещадна технологія субпросторового зв’язку донесла та відтворила усе до найменших дрібниць: пронизливі, божевільні крики; тремтливі вдихи між ними; поступове виродження криків у клекотання у горлі, залитому кров’ю. Радіо можна було б вимкнути, але ніхто й досі не поворухнувся це зробити; це було неможливо слухати, але і не слухати — теж. Поступово хрипи стихли і припинилися. Спок свідомо ослабив міцний хват за боки свого крісла та подивився на хронометр: МакКой помирав протягом сорока хвилин. Спок підвів очі, щоб кинути погляд на Кірка. Капітан сидів у своєму командирському кріслі тихо, міцно замруживши очі, обличчя його було понурене, але він не видавав інших видимих ознак жаху, що мимоволі оволодівав ним.
Радіо затріщало і ожило. — Зараз ви здасте перебіжчика Керла, а ні — то вашого лейтенанта Герровіка також буде приречено до страти.
Ухура проковтнула чергове схлипування та випрямилася, збираючись духом, щоб передати відповідь капітана. Але повисла тиша. Кірк не показував жодних намірів відповідати.
— «Ентерпрайз», — наполіг голос ромуланця, — ваш офіцер з нетерпінням очікує на вашу відповідь.
А на «Ентерпрайзі» панувала тиша. Зрештою, повільно похилившись уперед у своєму кріслі, капітан у розпачі закрив обличчя долонями. — Ні, — прохрипів він ледь чутно, — ми не можемо.
— Кірк, — вимагав голос по радіо, — відповідайте.
Спок швидко підвівся з крісла та, кинувшись до консолі Ухури, вдарив по кнопці передавача. — «Ентерпрайз», командер Спок. Вашу вимогу видати Керла не може були задоволено. Право Керла на притулок є цілком законне, і ми зобов’язані його поважати. Тим не менш, захоплення і вбивство вами наших офіцерів буде тлумачено керівництвом Федерації як акт війни. Я наполегливо раджу вам повернути лейтенанта Герровіка на територію Федерації непотерпілим.
Агонічний зойк впізнаваним баритоном Герровіка вирвався з радіо у невблаганну відповідь. Цього разу Спок вимкнув прийом, але крики продовжували лунати у думках членів екіпажу все одно. Пройшло вже багато хвилин, а ніхто і не поворухнувся - тільки приглушений лемент іноді сполохував цілковиту тишу.
Спок ступив був униз до середини містка, але завагався.
— Капітане?
Кірк зробив те, що від нього очікувалося. Він відкинувся на спинку командирського крісла і, тяжким зусиллям звільнивши обличчя від виразу болю, ледь живим голосом наказав повертатися до блокпост-бази. Команда містка повільно поверталася до життя: заклали курс, перейшли на варп та вийшли на зв’язок з блокпост-базою.
Лихо у думках команди потроху витіснялося рутинними справам, поки «Ентерпрайз» повертався з Нейтральної зони до рукава Галактики. Проте Кірк сидів, дивлячись наче скрізь головний навігаційний екран сухими очима, у розпачі. Він відшукав і обдумав кожну можливість, що була, але та єдина можливість, яка б спрацювала, була якраз тією єдиною, якої бракувало: Керл вартий більшого, ніж життя двох офіцерів; Зорефлот би з готовністю віддав цілий зореліт, — і команду, і сам корабель — за ромуланського генія, який довів пристрій невидимості до досконалості. Ні, Боунс та Девід не загинули без причини. Але їх більше немає.
Через мільярд кілометрів Кірк змусив себе підвестися на ноги, але коліна не послухалися — і місток ковзнув у темряву.
Спок, котрий і так вже деякий час стояв поряд, виражаючи тиху підтримку, зараз надав уже хоч і ненав’язливу, та справжню допомогу.
— Містере Скотт, — викликав вулканець по інтеркому, — прийміть, будь ласка, командування.
Тільки коли двері турболіфта зачинилися за ними, Спок дозволив Кіркові обм’якнути у його руках. Він не повів капітана у медвідсік — бо інстинктивно знав, що то було б тепер найгіршим вибором. Замість цього він потягнув його у власний кабінет. Ромуланець Керл пройшов повз них коридором та приєднався до гурту офіцерів, що дивилися, як вулканець і людина зникли за поворотом коридору. Голоси гомоніли, але відповідей на жодні припущення не було, і Керл повернувся до свого кабінету медитувати.
У Споковому кабінеті вулканець обережно посадив Кірка у крісло за свій стіл та встав на коліна поряд. Він не знав напевне, що робити далі. Кірк сидів безвольно, не менш апатично, як коли був до того у руках Спока. Але смуток, у якому він перебував досі, анітрохи не вщух. Спок здригнувся, доторкнувшись до Кірка знову, — він не зміг повністю приборкати цей настільки потужний вихор його емоцій, але вирішив полегшити біль Кірка будь-яким способом, до якого міг вдатися. Він розмістив пальці на понуреному обличчі Кірка точно у положенні, потрібному для зміни спогадів. Джим подумки слухав ті крики знов і знов, і щоразу Спок відчував удар того жаху, реальним фізичним болем. Вулканець завагався, і сам приходячи до тями, та в цей момент він раптом був міцно, грубо відштовхнутий, відкинутий геть думками капітана. Він опустив руки і подався назад.
— Джиме, — почав він, але слів не знайшлося.
Кірк не дивився, і не подивився б на нього.
Тож чоловік був налаштований страждати, ганьбити самого себе. Спок знову опустився на коліна, розмірковуючи. Кірк не прийняв би заспокоєння по-вулканськи; Спок ледве знав, як втішати по-іншому. Крики доктора прокотилися свіжими спогадами крізь його власний розум також, і він швидкоплинно подумав, чи здатний сам зараз втішати взагалі. До нього тепер доходило відчуття втрати. Ті кислі жарти з доктором, як раніше, вже давно перетворилися були на ласкаву, дружню дотепність. Він знав і усвідомлював це, і тому горе тиснуло сильніше. Не було більше нічого, що можна було б вдіяти для того друга, але залишалося, здавалося, дещо, що він міг зробити для Джима.
З надзвичайною м’якістю Спок простягнув руку до Кірка та розстібнув комірець форми капітана. Притримуючи руки Кірка, він стягнув сорочку через голову Джима. Кірк не реагував. Спок зняв чорну нижню сорочку Кірка, штани, зрештою, відставив осторонь чоботи та підняв Джима на ноги. Знявши з Джима усе, він відвів його у ванну, завів у душову кабіну та ретельно, бережно вимив, змиваючи геть разом з потом той жах, намагаючись полегшити напруження скутих судомою м’язів. Джим витримував усе мовчки, не заперечуючи.
Спок вимкнув душ, дбайливо витер Джима та, одягнувши у темний неофіційний вулканський халат, що загортав його повністю, посадив на стілець біля шафи. Після цього Спок акуратно вичесав плутанину у Джимовому волоссі, вивів капітана назад у кімнату та посадив його на край ліжка. Підсунувши стілець від стола, він сів напроти Кірка, але так і не заговорив. Він зробив усе, що уявляв, що людина може вдіяти, турбуючись про іншого тоді, коли один достатньо здоровий, щоб ходити, а інший — ні. Це було те, що зробив би МакКой, але МакКой сказав би, що було зараз у відповідь — відмова. Спок подумки зітхнув. Логіка не знаходила рішень. Якщо відкрита турбота не мала ефекту…
Раптом плечі нерухомо, апатично понурого дотепер Кірка затремтіли. Він нахилився уперед, міцно зціпивши руки, і заридав. Цей звук відбився у думках Спока одночасно і тугою, і полегшенням. Невпевнений, він доторкнувся до стиснених пальців Джима, і Кірк міцно вхопився за його руки, тримаючись за них та плачучи сильніше.
Один спогад промайнув у пам’яті Спока: ті міцні обійми МакКоя, коли загинула Едит Кілер. Не роздумуючи, він притиснув Джима до себе, і вони тісно вчепився один в одного. Спок не противився новому спалаху смутку. Мимоволі з його очей потекла вода та промочила волосся на маківці Джима, та він не помітив; потрясіння і втрата разом оволоділи ним.
Наш друг!
Поступово злиття думок прояснило розум; горе було пережите ніби з іншого погляду, стало терпимим. Коли логіка зустрілася зі смутком, їх поєднання породило безцінну взаємну опору проти того тиску, що здатний був зламати. Це і є, — подумали вони одночасно, — найкращий вихід для нас обох.
Потрясіння та просвітлення залишили за собою величезну втому розуму і тіла. Спок обережно припинив ментальний зв’язок, і виснажений Кірк повалився на ліжко. Простягнувшись, Спок укрив плечі Джима покривалом, а потім ліг поряд з ним, геть стомлений, щоб роздягатися. В той час, коли вже ним оволодівав був сон, він пробачно дозволив собі дбайливо охопити рукою Джима.
Ті рани, що ще залишалися, вилікує час.
Кінець
Обзорам
Автор: C.R. Faddis
Перекладач: Alex ST
Посилання на оригінал: текст (журнал)
Дозвіл на переклад: отримано
Всесвіт: Star Trek (TOS)
Рейтинг: PG-13
Жанр: драма (h/c)
Персонажі: Спок, Кірк
Розмір: ~ 1200 слів
Відмова від прав: відмовляюся
Стислий зміст: Ромуланці у сутичках часто «запрошують» на «переговори» на свої кораблі офіцерів Зорефлоту. Цього разу наслідки виявилися дуже нелегкі…
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях — 2015”
Нещадна технологія субпросторового зв’язку донесла та відтворила усе до найменших дрібниць: пронизливі, божевільні крики; тремтливі вдихи між ними; поступове виродження криків у клекотання у горлі, залитому кров’ю. Радіо можна було б вимкнути, але ніхто й досі не поворухнувся це зробити; це було неможливо слухати, але і не слухати — теж. Поступово хрипи стихли і припинилися. Спок свідомо ослабив міцний хват за боки свого крісла та подивився на хронометр: МакКой помирав протягом сорока хвилин. Спок підвів очі, щоб кинути погляд на Кірка. Капітан сидів у своєму командирському кріслі тихо, міцно замруживши очі, обличчя його було понурене, але він не видавав інших видимих ознак жаху, що мимоволі оволодівав ним.
Радіо затріщало і ожило. — Зараз ви здасте перебіжчика Керла, а ні — то вашого лейтенанта Герровіка також буде приречено до страти.
Ухура проковтнула чергове схлипування та випрямилася, збираючись духом, щоб передати відповідь капітана. Але повисла тиша. Кірк не показував жодних намірів відповідати.
— «Ентерпрайз», — наполіг голос ромуланця, — ваш офіцер з нетерпінням очікує на вашу відповідь.
А на «Ентерпрайзі» панувала тиша. Зрештою, повільно похилившись уперед у своєму кріслі, капітан у розпачі закрив обличчя долонями. — Ні, — прохрипів він ледь чутно, — ми не можемо.
— Кірк, — вимагав голос по радіо, — відповідайте.
Спок швидко підвівся з крісла та, кинувшись до консолі Ухури, вдарив по кнопці передавача. — «Ентерпрайз», командер Спок. Вашу вимогу видати Керла не може були задоволено. Право Керла на притулок є цілком законне, і ми зобов’язані його поважати. Тим не менш, захоплення і вбивство вами наших офіцерів буде тлумачено керівництвом Федерації як акт війни. Я наполегливо раджу вам повернути лейтенанта Герровіка на територію Федерації непотерпілим.
Агонічний зойк впізнаваним баритоном Герровіка вирвався з радіо у невблаганну відповідь. Цього разу Спок вимкнув прийом, але крики продовжували лунати у думках членів екіпажу все одно. Пройшло вже багато хвилин, а ніхто і не поворухнувся - тільки приглушений лемент іноді сполохував цілковиту тишу.
Спок ступив був униз до середини містка, але завагався.
— Капітане?
Кірк зробив те, що від нього очікувалося. Він відкинувся на спинку командирського крісла і, тяжким зусиллям звільнивши обличчя від виразу болю, ледь живим голосом наказав повертатися до блокпост-бази. Команда містка повільно поверталася до життя: заклали курс, перейшли на варп та вийшли на зв’язок з блокпост-базою.
Лихо у думках команди потроху витіснялося рутинними справам, поки «Ентерпрайз» повертався з Нейтральної зони до рукава Галактики. Проте Кірк сидів, дивлячись наче скрізь головний навігаційний екран сухими очима, у розпачі. Він відшукав і обдумав кожну можливість, що була, але та єдина можливість, яка б спрацювала, була якраз тією єдиною, якої бракувало: Керл вартий більшого, ніж життя двох офіцерів; Зорефлот би з готовністю віддав цілий зореліт, — і команду, і сам корабель — за ромуланського генія, який довів пристрій невидимості до досконалості. Ні, Боунс та Девід не загинули без причини. Але їх більше немає.
Через мільярд кілометрів Кірк змусив себе підвестися на ноги, але коліна не послухалися — і місток ковзнув у темряву.
Спок, котрий і так вже деякий час стояв поряд, виражаючи тиху підтримку, зараз надав уже хоч і ненав’язливу, та справжню допомогу.
— Містере Скотт, — викликав вулканець по інтеркому, — прийміть, будь ласка, командування.
Тільки коли двері турболіфта зачинилися за ними, Спок дозволив Кіркові обм’якнути у його руках. Він не повів капітана у медвідсік — бо інстинктивно знав, що то було б тепер найгіршим вибором. Замість цього він потягнув його у власний кабінет. Ромуланець Керл пройшов повз них коридором та приєднався до гурту офіцерів, що дивилися, як вулканець і людина зникли за поворотом коридору. Голоси гомоніли, але відповідей на жодні припущення не було, і Керл повернувся до свого кабінету медитувати.
У Споковому кабінеті вулканець обережно посадив Кірка у крісло за свій стіл та встав на коліна поряд. Він не знав напевне, що робити далі. Кірк сидів безвольно, не менш апатично, як коли був до того у руках Спока. Але смуток, у якому він перебував досі, анітрохи не вщух. Спок здригнувся, доторкнувшись до Кірка знову, — він не зміг повністю приборкати цей настільки потужний вихор його емоцій, але вирішив полегшити біль Кірка будь-яким способом, до якого міг вдатися. Він розмістив пальці на понуреному обличчі Кірка точно у положенні, потрібному для зміни спогадів. Джим подумки слухав ті крики знов і знов, і щоразу Спок відчував удар того жаху, реальним фізичним болем. Вулканець завагався, і сам приходячи до тями, та в цей момент він раптом був міцно, грубо відштовхнутий, відкинутий геть думками капітана. Він опустив руки і подався назад.
— Джиме, — почав він, але слів не знайшлося.
Кірк не дивився, і не подивився б на нього.
Тож чоловік був налаштований страждати, ганьбити самого себе. Спок знову опустився на коліна, розмірковуючи. Кірк не прийняв би заспокоєння по-вулканськи; Спок ледве знав, як втішати по-іншому. Крики доктора прокотилися свіжими спогадами крізь його власний розум також, і він швидкоплинно подумав, чи здатний сам зараз втішати взагалі. До нього тепер доходило відчуття втрати. Ті кислі жарти з доктором, як раніше, вже давно перетворилися були на ласкаву, дружню дотепність. Він знав і усвідомлював це, і тому горе тиснуло сильніше. Не було більше нічого, що можна було б вдіяти для того друга, але залишалося, здавалося, дещо, що він міг зробити для Джима.
З надзвичайною м’якістю Спок простягнув руку до Кірка та розстібнув комірець форми капітана. Притримуючи руки Кірка, він стягнув сорочку через голову Джима. Кірк не реагував. Спок зняв чорну нижню сорочку Кірка, штани, зрештою, відставив осторонь чоботи та підняв Джима на ноги. Знявши з Джима усе, він відвів його у ванну, завів у душову кабіну та ретельно, бережно вимив, змиваючи геть разом з потом той жах, намагаючись полегшити напруження скутих судомою м’язів. Джим витримував усе мовчки, не заперечуючи.
Спок вимкнув душ, дбайливо витер Джима та, одягнувши у темний неофіційний вулканський халат, що загортав його повністю, посадив на стілець біля шафи. Після цього Спок акуратно вичесав плутанину у Джимовому волоссі, вивів капітана назад у кімнату та посадив його на край ліжка. Підсунувши стілець від стола, він сів напроти Кірка, але так і не заговорив. Він зробив усе, що уявляв, що людина може вдіяти, турбуючись про іншого тоді, коли один достатньо здоровий, щоб ходити, а інший — ні. Це було те, що зробив би МакКой, але МакКой сказав би, що було зараз у відповідь — відмова. Спок подумки зітхнув. Логіка не знаходила рішень. Якщо відкрита турбота не мала ефекту…
Раптом плечі нерухомо, апатично понурого дотепер Кірка затремтіли. Він нахилився уперед, міцно зціпивши руки, і заридав. Цей звук відбився у думках Спока одночасно і тугою, і полегшенням. Невпевнений, він доторкнувся до стиснених пальців Джима, і Кірк міцно вхопився за його руки, тримаючись за них та плачучи сильніше.
Один спогад промайнув у пам’яті Спока: ті міцні обійми МакКоя, коли загинула Едит Кілер. Не роздумуючи, він притиснув Джима до себе, і вони тісно вчепився один в одного. Спок не противився новому спалаху смутку. Мимоволі з його очей потекла вода та промочила волосся на маківці Джима, та він не помітив; потрясіння і втрата разом оволоділи ним.
Наш друг!
Поступово злиття думок прояснило розум; горе було пережите ніби з іншого погляду, стало терпимим. Коли логіка зустрілася зі смутком, їх поєднання породило безцінну взаємну опору проти того тиску, що здатний був зламати. Це і є, — подумали вони одночасно, — найкращий вихід для нас обох.
Потрясіння та просвітлення залишили за собою величезну втому розуму і тіла. Спок обережно припинив ментальний зв’язок, і виснажений Кірк повалився на ліжко. Простягнувшись, Спок укрив плечі Джима покривалом, а потім ліг поряд з ним, геть стомлений, щоб роздягатися. В той час, коли вже ним оволодівав був сон, він пробачно дозволив собі дбайливо охопити рукою Джима.
Ті рани, що ще залишалися, вилікує час.
Кінець
Обзорам
@темы: Перевод, Чумацький шлях 2015, PG-13
-
-
15.06.2015 в 07:13-
-
15.06.2015 в 10:14-
-
15.06.2015 в 11:54-
-
16.06.2015 в 09:43-
-
18.06.2015 в 04:45Пошла лопать валерьянку.
-
-
19.06.2015 в 02:23-
-
19.06.2015 в 07:11спасибо огромное за возможность прикоснуться) сейчас такого не пишут - стесняются, что ли.
-
-
19.06.2015 в 08:38