Нещечко
Назва: Між рядків
Автор: Хвосторожка
Бета: EarthlyWays, netttle
Всесвіт: Star Trek Reboot
Рейтинг: PG
Жанр: драма, пригоди, преслеш
Персонажі: Джим Кірк/Спок (досить умовно), Сем Кірк, Пиріжечок, усі інші
Розмір: ~33 000 знаків (~5500 слів)
Відмова від прав: так
Стислий зміст: Після історії з Гаррісоном Джима змістили з посади.
Примітка: написано на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”
Джим стоїть перед спеціальною комісією і намагається виглядати бездоганним офіцером, як напучувала Керол перед останнім слуханням. Спок поруч, дивиться прямо перед собою, вигляд у нього зосереджений і поважний. Джим трохи заздрить його витримці.
Трибунал, що розглядає справу Гана-Гаррісона, складається з адміралів та контр-адміралів. Жодного цивільного, жодного інженера чи капітана з тих, що знаходилися в конференц-залі, коли Гаррісон підлетів на голокарі і влаштував бойовище, жодного працівника Архіву Флоту. Адмірали не бачили сполохи та відірвані кінцівки, не спілкувалися з Ганом, їхні підлеглі не гинули через вибухи. Справа Гана-Гаррісона для них — просто робота, сухі рядки в документах, Джим — офіцер, який порушив наказ вищого керівництва, а Спок, Скотті, Кінсер, офіцери містка «Ентерпрайз» — співучасники злочину. Неупередженість комісії — фікція. Деякі з адміралів мали Маркуса за друга, а хтось з них напевне вважає, що війна з клінгонами не завадить Федерації.
Розгляд справи триває два тижні, і Джим як хороший капітан надіслав усі логи, відповів на всі запитання та надав усю необхідну інформацію. Зараз адмірали мають оголосити вирок, і зосередитись важче, ніж він уявляв. Джим вже не вперше в ролі підсудного і на власному досвіді знає про їхню небезсторонність.
Вранці Спок повідомив, що капітан Фіцжеральд пропонував Ухурі місце головного лінгвіста на «Інтерпіді». В Джима погане передчуття.
— Капітан Джеймс Кірк, крок уперед, — каже адмірал Лі, встаючи з місця.
Джим робить крок і дивиться на емблему Федерації з дельтою, що висить на стіні над їхніми головами.
— Бажаєте щось додати на власний захист?
— Ні, — відповідає він, — не бачу сенсу захищатися, оскільки діяв в межах своїх повноважень. Але хочу додати, що команда виконувала мої накази. Я беру всю відповідальність на себе.
Лі кидає на нього оком, бере зі стола падд і декларує:
— Комісія у складі дев’яти адміралів, трьох контр-адміралів та секретаря постановила наступне, — він навмисно робить довгу паузу, і Джим ледь стримується, щоб не гарконути. — За знищення майна Флоту та невиконання наказів вищих за рангом офіцерів, що призвело до значних втрат особистого складу, визнати винним Джеймса Кірка. До закінчення процесу ремонту та налагодження усіх вузлів корабля «Ентерпрайз» особовий склад відкомандирувати на інші судна та бази Зоряного флоту відповідно штатного розкладу. Враховуючи виправдні обставини, командера Спока відрядити на ЮСС «Бредбері» першим помічником капітана Аванте. Капітана Джеймса Кірка змістити з посади, понизити у званні до лейтенанта-командера та відрядити на ЮСС «Бредбері» в розпорядження капітана Аванте у якості голови відділу планування. Наказ вступає в дію негайно. Усі вільні.
Джим обертається та дивиться на Спока. Той виглядає зосередженим і спокійним, як завжди. Ідеальний офіцер Флоту. Відтепер — старший за званням офіцер.
**
Джим проводить лезом по щоці, коли зненацька лунає стук в двері. Чортихнувшись, він раниться і розрізає шкіру під вухом. Небезпечна бритва дісталася йому в спадщину від батька, і нехай Боунз обзиває його самогубцем скільки завгодно. Тобто обзивав. Раніше обзивав.
— Що? — буркає він, опустивши лезо під струмок води з крану.
— Поговорити треба, — чутно ззовні.
— За три хвилини вийду.
— Зміна починається!
— Хай тобі грець! — Джим хутко відчиняє двері, знов повертається до дзеркала і бере з шухляди клаптик вати, щоб витерти кров. — Говори.
Пиріжечок зазирає, дивиться на нього запитливо, потім, зрозумівши, що Джим не збирається починати розмову першим, зітхає та проходить в середину.
Вони живуть разом вже три місяці, але жодного разу не спілкувалися поза межами роботи. Окрім Гендорфа на «Бредбері» служать ще дванадцять людей з «Ентерпрайз», і Джим був би щасливий оселитися із ким завгодно, але його розподілили у каюту 8-35-С.
Найсуттєвіша різниця між посадою капітана та голови відділу — умови проживання. Майже всю площину корабля займають двигуни, технічне приладдя, паливні баки і допоміжні приміщення. На судні класу «Конститушн» неможливо розташувати окремі каюти для п’яти сотень душ персоналу, тому Джим, як усі офіцери середнього рангу, вимушений ділити житло і гальюн з іншою людиною. Він підозрює, що до плану розселення доклав руку Спок — інакше ніяк не пояснити, чому у Джима в сусідах Пиріжечок. Той самий лейтенант Гендорф, що два рази перетворював пику Джима на фарш. Навряд чи це глум; Спок із своєю вулканською логікою міг дійти висновку, що Джим вважатиме за краще жити із кимось знайомим. Хтозна, що в тій гостровухій голові коїться.
Корабель — повна копія «Ентерпрайз» до останнього гвинтика в панелях, до кольору стільниць в офіцерській їдальні, але тут все ніби несправжнє, підробка. Інші люди, інші голоси лунають через передавачі, інші запахи. Джим тут також інший. Він ніби потрапив у часову петлю: кожного дня робить одне й те ж саме за однаковим розкладом, відрізняються хіба що вихідні, але вихідні — це ще гірше, бо робити нема що, а виходити з каюти та спілкуватися з іншими членами екіпажу бажання немає.
«Бредбері» патрулює буферну зону на кордоні з клінгонами, і справжня робота тут є хіба що в наукового відділу. Спок не офіцер з науки, тільки перший заступник, тому носить золоту форму, і звикнути до цього досить важко. Подейкують, що його от-от підвищать, бо він більш кваліфікований, ніж призначений Аванте, і увесь вільний час товчеться в лабораторіях. Джим його майже не бачить. Не особливо й хоче — навіщо? Сісти з філіжанкою чаю на канапі й обговорювати їхні спільні пригоди? Вони зустрічаються хіба що в їдальні, випадково. Джим намагається якомога менше світити обличчям в місцях скупчення людей, бо ще не кожен встиг повідомити, що співчуває і не згоден з рішенням трибуналу. Вислуховувати ці промови бажання немає.
Він працює, виконує обов’язки і поступово втрачає усіляку надію повернути «Ентерпрайз». Корабель в доках, лагодити його будуть щонайменше рік. Команда в різних місцях, хто — де. Ухура на «Інтерпіді», Боунз залишився на Землі, Скотті взагалі заслали на якусь далеку базу. Джиму не обіцяли підвищення чи повернення посади, навпаки: відтепер він персона нон грата і в кращому випадку зможе знов стати капітаном десь у п’ятдесят, і те тільки за умови бездоганної служби. Не з його наглим лихом.
— Дозволите звернутися? — питає Гендорф.
Джим витирає руки рушником і киває на знак згоди. Якщо після трьох місяців спільного проживання той обрав найменш підходящий момент, щоб нарешті заговорити із Джимом — нехай терпить незручності.
— Чи збираєтесь ви подавати апеляцію?
Він стільки разів відповідав на питання з приводу справи Гана-Гаррісона, що починає говорити ще до того, як Гендорф закінчує:
— Ні.
— Але… — Той супиться. — Усі чекають, коли ви щось зробите.
— Чекати нема чого, — каже Джим, — я задоволений своєю посадою.
— Маячня! — вигукує той, трохи перейшовши межу. — Уся команда, усі ми чекаємо, коли зможемо повернутися на «Ентерпрайз»! Ви дивилися останні новини?
Джим перериває його відрухом.
— Досить. Ви на зміну запізнитесь, лейтенант. Можете бути вільні.
***
Він іде пустим довгим коридором з житлового відсіку до адміністративних приміщень, розмірковуючи над черговим планом, який буде відхилено, бо його плани завжди відхиляють. Ніяких місій з вивчення планет, ніяких дипломатичних чи будь-яких інших. «Бредбері» має патрулювати периметр, тому Джим може писати по три обґрунтовані плани місій кожного дня, і їх навіть у розгляд не приймуть. Напевне, адмірали призначили його головою відділу планування, щоб збити пиху, і в цілому це було слушне рішення: ще трохи — і Джим зірветься, скоїть щось невиправне, бо від марності свого існування починає потроху казитися.
Спока він зустрічає за наступним поворотом. Той, побачивши Джима, каже:
— Капітан… — і змовкає, бо схибив. Бачити зніяковілого Спока — рідкісне задоволення, і Джим потроху посміхається. — Лейтенант-командер Кірк. Вибачте. Доброго дня.
— Доброго, — відповідає він і продовжує крокувати до свого робочого місця, коли Спок його наздоганяє.
— Лейтенант-командер Кірк…
— Так, Споку, — каже Джим, — я знаю, що тобі жаль. І ні, я не буду подавати апеляцію.
— Ви помилилися, — каже Спок, — я не збирався згадувати трибунал. Ваш брат Сем ще працює на планетоїді Тетра-Гамма-П’ять?
Джим зупиняється і обертається до нього.
— Якого дідька тебе цікавить Сем?
— На Тетра-Гамма-П’ять вивчають червону матерію. Існує ймовірність, що мене відправлять на цю станцію у відрядження.
Джим дивиться на нього з подивом.
— Відрядження? Мені відмовляють навіть у планах щодо збільшення витрат машинного часу для відділу, а тебе відправляють у відрядження?
— «Бредбері» буде пролітати повз скупчення астероїдів. Висадка завтра, у суботу, в один два нуль нуль. Я подав запит і отримав дозвіл на тимчасову зупинку. Як відповідальний офіцер маю змогу вписати вас учасником місії.
Джим не бачив Сема наживо вже близько десяти років. Вони інколи спілкуються за допомогою відеозв’язку, зазвичай на свята чи коли треба узгодити, що подарувати Вайноні на день матері. Джим не скучив за Семом, вони різні, чужі один одному люди, але можливість змінити білі стіни на щось інше, навіть чорні тунелі астероїду — чудова нагода розвіятись.
— Впиши, — каже він Споку. — Дякую, що пам’ятаєш про Сема.
— В мене ейдетична пам’ять, — тон рівний та сухий, немов вулканське повітря. А ось за Споком з відчуттями, навіть із таким незначним проявом відчуттів, Джим скучив неабияк, і це лякає. — Я пам’ятаю все.
— Так. Я знаю, — каже Джим з посмішкою.
Спок відводить погляд і зненацька каже:
— Сподіваюся, у вас все гаразд.
Очі Джима повзуть на лоба, бо Спок, який каже щось настільки людяне — не той Спок, якого він знає.
— Я не… Так, в мене все гаразд.
— Я повідомлю вам деталі відрядження, — каже той і, хитнувши головою, крокує в сторону лабораторій, звідки йшов.
Він навмисне чекав на Джима чи просто забув, куди прямував?
***
Джим має право обідати в офіцерській їдальні, але віддає перевагу загальній. Менше шансів зустріти когось з «Ентерпрайзу».
Тутешній реплікатор не має обмежень щодо типів їжі, а лікарям начхати на його раціон, тому він може замовити на обід великий бургер, картоплю фрі і подвійну порцію морозива. Нажаль, вадлива їжа анітрохи не компенсує відсутність Боунза. Джим жвакає бургер і згадує, чому замовив саме це: раніше варто було потягнути до рота щось шкідливе, і Боунз починав волати про холестерин, зайву вагу і майбутню виразку. Звісно, після недовгих сперечань Джим погоджувався з’їсти якусь гидоту на кшталт броколі. Для Боунза це був такий собі спосіб продемонструвати турботу про нього, для Джима — нагода впевнитися, що комусь він дійсно небайдужий. Вони дбали один про одного. Тепер Боунза поруч немає, і бургер здається прісним та надто жирним.
Джим встає, скидає їжу з таці до утилізатору і замовляє в реплікаторі салат. Керол Маркус підходить, стає поруч і усміхається. Джим буркотить:
— Привіт, — і швидко прямує до найближчого столу, сподіваючись, що вона не піде слідом.
Коли поруч з’являється Кінсер, Джим починає підозрювати змову.
— Що?
Кінсер кліпає очима і, підстрибнувши, залазить на стілець. Звісно, не відповідає, бо в нього відсутній речовий апарат, а зрозуміти його власну артикуляційну мову може хіба що Скотті, який зараз за триста сотень світових років. Кінсер ніколи не говорить, він слухає.
Джим міг би розповісти йому про свою безглузду роботу, про життя в двомісній каюті з Пиріжечком, про адміралів, які чхати хотіли на результат і оцінюють тільки виконання наказів. Кінсер нікому не розкаже, він ідеальний сповідник. Джим дивиться на нього і вирішує промовчати, бо жалітися бажання немає, а балакати з кактусом про те й се — трохи безглуздо. Навіть якщо той кактус — геніальний інженер.
***
Повернувшись до каюти, Джим переглядає нові повідомлення. Перевіряти пошту останнім часом — повинність: усі розповідають про свої нові посади, про куточки всесвіту, куди їх занесло, про роботу, а Джим має щось відповісти. Правда у тому, що розповідати йому нема про що.
Позіхнувши, він клікає на повідомлення Боунза. Той веселий, обводить камерою якийсь медичний апарат і з захватом розповідає, як йому пощастило видрати з лап Флоту новітню розробку по відновленню клітин. Джим витримує менше хвилини, ставить відео на паузу и відкриває наступне, від Ухури. Вона в своїй каюті, на ліжку, вдягнена у флотську піжаму. Іншого разу Джим би сказав щось непристойне, а зараз просто дивиться на неї і згадує, як Ухура стояла біля його койки в шпиталі і обзивала усіма образливими словами на всіх відомих їй мовах — і це тривало довго, дуже довго, а він лише посміхався у відповідь.
— Керівництво виявилося новим захоплюючим досвідом, — каже Ухура. — В мене четверо підлеглих, і я хочу вбити кожного з них. Як ти порався з п’ятьма сотнями душ?
— Не порався, — каже Джим в монітор, поки Ухура щось розповідає, — інакше досі був би капітаном.
Скотті надіслав нові схеми двигуна, і Джим міг би витратити декілька днів, щоб з ними розібратися, але нецікаво. Взагалі його мало що цікавить — нема з ким поділитися досвідом, нема для чого використати, тож навіщо гаяти час?
Чехов у своєму повідомленні каже, що підписав листа з вимогою відновити Джима на посаді капітану «Ентерпрайз».
— Уявлення не маю, про що йде мова, — каже Джим і витирає його запис.
Він вирішує відповісти усім якось потім, створює новий файл і каже в камеру:
— Привіт, Сем. Ми тут поруч пролітаємо, тож завтра побачимось. Ну, бувай. — Це найбезглуздіше та найнезграбніше повідомлення, що він записував. Ну то й нехай.
Джим надсилає відео та лягає на свою койку, витягнувши ноги. Йому нема чим зайнятися. Він роками був заклопотаний настільки, що носа не мав коли втерти, і за три місяці так і не навчився займати вільний час. Переглянувши свій розклад на наступний тиждень, Джим півгодини безцільно гортає закладки, потім заходить в бібліотечну базу даних і починає обирати, що почитати. Усі написані людством книги каталогізовано, можна вибрати мову, тип, жанр — усе, навіть колір волосся головного героя. Він відкриває розділ бестселерів, драму, завантажує книгу на падд — і кидає, прочитавши дві сторінки. В роті гіркий присмак, а ще ниє шия. Мабуть, саме так відчувається незадоволення собою.
Він виходить з каюти та йде в кімнату відпочинку офіцерів. Там рідко бувають відвідувачі — на кораблі є велика рекреаційна зала з купою усіляких приладів для відпочинку, від настільних ігор до голодеску. Сюди приходять хіба що для перемовин.
Джим сідає в м’яке крісло, зменшує освітлення на тридцять відсотків і закриває очі. Пірнути в провалину жалю не встигає, бо після короткого стуку в кімнату починають заходити люди. На порозі — Пиріжечок, за його спиною стоїть Спок, а поруч з ним Кінсер, і Керол, і енсін Ренд, і двоє лейтенантів з відділу безпеки, а за ними ще люди. Усі, хто служив на «Ентерпрайз», і декілька його підлеглих, і ще люди з наукового відділу, і навіть пара незнайомців.
Джим мовчки дивиться на Пиріжечка, і той знизує плечима. Спок виходить уперед і каже:
— Ми бажаємо обговорити питання вашого звільнення.
— Я незацікавлений, — каже Джим, ледь вгамовуючи бажання огризнутися, — і не маю наміру обговорювати своє звільнення. І адміралів. І будь-що інше.
— Проте ви маєте зобов’язання, — каже Спок.
Джим хмарніє, бо зайві нагадування ні до чого, і взагалі — його справи нікого не стосуються.
— Мене не обходить, що ви собі надумали, — відповідає Джим. — Я зайнятий.
— Маячня, — вступає Пиріжечок; мабуть, це його улюблене слово місяця. — Нам треба поговорити.
— Вас багато, поговоріть між собою. Тим більше, ви і так, судячи з усього, вже змовилися.
Найгірше, що доводиться пояснювати, а між поясненнями і виправданнями дуже тонка межа. Джим має змогу піднятися з місця та вийти, але це буде розцінено присутніми як втеча. Він ще не настільки зневірився.
— Лейтенант-командер Кірк, — каже Спок, — ви поводитесь нерозважливо.
— Розважливо — це переслідувати людину з ранку до ночі та намагатися — що, до речі, ви намагаєтесь почути?
— Чи ви читали звернення, яке я надіслав вам двадцять чотири дні, вісім годин і сімнадцять хвилин тому? — питає Спок.
— Ні, — цідить Джим крізь зуби, — не читав, не збираюсь читати, не хочу брати участь в вашій кампанії, навіть чути про це не хочу! Не читав також те, що надсилали Ухура, Сулу та інші! Відчепіться від мене! Я усім задоволений, я хочу працювати на «Бредбері», в мене все гаразд! Добре, що мене не розжалували в енсіни чи взагалі з Флоту не виперли! Мені пощастило отримати посаду керівника відділу, і я нічого — чуєте, нічого не збираюсь підписувати! — він підвищує голос аж до крику, і Спок дивиться на нього з помітним незадоволенням.
Джим ніколи не хотів його розчаровувати, але так сталося, і виправити це не можна, не вийде. Надія є, завжди є, але бажання та сил щось робити в Джима більше немає. Він втомився.
— Тож ти знаєш про кампанію, — каже Керол.
— Не знаю, але здогадуюся. Ви, уся команда, завжди були надто ініціативні. Але я не збираюся брати в цьому участь.
Усі присутні відводять погляди, тихо перемовляються між собою, тільки Спок продовжує витріщатися на Джима. Від його погляду нутрощі немов би залізною долонею стискає.
— Залиште мене у спокої, — каже Джим. — Вашу змову можуть розцінити як спробу бунту на кораблі. Вчиться на моєму досвіді, а я… Я дам собі раду.
Всередині ніби щось зламалося, і тільки зараз він розуміє, наскільки змінився за час роботи на «Бредбері». Мабуть, цього і прагнули адмірали — щоб Джеймс Кірк став хорошим, правильним, бездоганним офіцером. Таким він є зараз.
***
За п’ятнадцять годин після довгих блукань, пошуків і розпитувань Джим стоїть навпроти Сема у малесенькому приміщенні на планетоїді і кліпає очима. Сем казав, що займається вивченням антиматерії, що він вчений, якусь там докторську захистив, але у Джима непогані дедуктивні здібності. Не так вже й важко зрозуміти, що якщо Сем вдягнений як прибиральник, тримає в руках засоби для прибирання та має бедж з надписом «прибиральник №2», то він і є прибиральник. Бритва Окама.
— Ти брехав, — каже Джим. — Власне не треба пояснень, все і так зрозуміло. Мені тільки трохи жаль, що ти вважав мене настільки зверхнім.
— Цікава думка. Продовжуй.
Вперше Сем втік з дому у чотирнадцять. Наглядові служби швидко повернули його Френку, та він знову втік і продовжував це робити з перемінним успіхом, аж поки йому не виповнилося вісімнадцять. Після повноліття Сем вийшов з-під опіки Френка, одразу зібрав речі та чкурнув, з тих пір Джим його і не бачив. Власне посада прибиральника на далекому планетоїді — цілком логічний наслідок, як сказав би Спок.
— Ти хотів здаватися більш успішним, особливо після того, як мені дістався «Ентерпрайз» та посада капітана. Зрозуміле бажання. Я б сам брехав, якби був прибиральником. Але тобі немає потреби щось вдавати. Мене цілком влаштовує брат-прибиральник.
— Ти-таки зверхній, — каже Сем, підходить до панелі на стіні, відкриває замок та вимикає якісь тумблери. — Ось. Тепер ми можемо поговорити.
— Прослуховування? — питає Джим здивовано. — Це ж заборонено статутом Флоту!
Сем відмахується, ніби суттєве порушення приватності — не варта уваги дрібниця.
— Я вчений, спеціалізуюсь на ядерній фізиці.
Джим почувається бовдуром.
— Оскільки на планетоїді випробовують надсекретний прискорювач матерії, — продовжує Сем, — а я не є співробітником Зоряного Флоту, довелося влаштуватися прибиральником, щоб мати доступ до даних. Ми з вченими університету Стівена Гокінга провели дослідження і дійшли висновку, що випробування небезпечні, а усі запити на публічний доступ Флот відхиляє. Інших варіантів, ніж влаштуватися сюди в обслуговування, не було. Я власне намагаюсь дізнатися, наскільки далеко вони дійшли в своїх дослідах, і попередити працівників.
Джим вважав Сема романтиком, і прийняти новину неважко. Пробратися на базу Флоту в образі прибиральника цілком в дусі Сема, таким він був і в дитинстві, такий є зараз. А ось власна зверхність — так, Сем правий, це було дуже зверхньо — примушує зашарітися.
— Вибач, — каже Джим.
— То нічого. До речі, я нещодавно залишив декілька коментарів під статтею про твоє слухання.
Джиму мало б бути приємно: брат слідкує за його успіхами, читає про нього, цікавиться його життям, але ця цікавість відсторонена. Так само до Джима ставляться усі з минулого: колишні однокласники, друзі, сусіди з Ріверсайду. Вони дуже швидко забули, якої думки були про нього раніше. Це ж так круто — бути знайомим з найвідомішим капітаном Зоряного Флоту.
Якби Сем дійсно про нього дбав, то міг би хоч раз завітати особисто.
— Не знаю, що там пишуть, — каже Джим, — жодного разу не читав.
— Ще один приклад твоєї зарозумілості.
Він знизує плечима.
— Мабуть.
Сем посміхається і витягує з карману чіп.
— Ось наші теоретичні викладки та висновки, ще план евакуації. Запуск прискорювача призначений на завтра, тож в тебе майже доба, щоб розібратися. Допоможеш — буде добре, а як ні — спробую врятувати людей самотужки. Задля цього я сюди прилетів. Добре, що ваш корабель поруч, це спрощує завдання. Місцеві рятувальні катери всіх не вмістять.
— Яка вірогідність небезпеки? Більше п’ятдесяти відсотків?
— Вірогідність абсолютна. Жодного шансу, що експеримент пройде вдало.
***
Повернувшись на «Бредбері», Джим робить формальне розсилання для усіх колишніх підлеглих, і за двадцять хвилин вони збираються в кімнаті відпочинку. Керол немає, в неї зміна, але усі інші — тут, і Спок також.
Джим вмикає падд, вставляє чіп і виводить на стіну проекцію з розрахунками Сема. Каже:
— Мені потрібна ваша допомога, — і усі уважно слухають його розповідь, ніхто не намагається зробити зауваження чи перервати.
Джим вже давно не відчував себе настільки на своєму місці, і справа не в можливості керувати аудиторією, а у самоповазі. Останні три місяці йому доводилось займатися нікому не потрібною роботою, а зараз від нього — нехай скісно — залежать чиїсь життя. Джим не має права схибити, все треба зробити бездоганно, часу обмаль, і тільки зараз він нарешті приходить до ладу, знову стає собою.
Його анітрохи не бентежить, що втручання в роботу станції в кращому випадку закінчиться черговою доганою. Він йде проти вказівок керівництва, ризикує нинішньою посадою та званням — і нехай. Це немовби пробудження від тривалого сну, і люди слухають, а Спок вперше за довгий час дивиться на нього як раніше — без прихованого жалю і провини.
Джим виводить дані теоретичних розрахунків, демонструє наслідки. На проекції — тримірна модель прискорювача, яка обертається, а стрілки вказують напрямок вибуху.
— Сем надішле повідомлення, коли випробування почнуться. За його розрахунками у нас буде тільки чотирнадцять хвилин на все про все. Працівники станції не розуміють наслідків, тому на евакуацію, скоріш за все, не погодяться. Ще потрібен повний доступ до транспортаторів, бо врятувати всіх ми зможемо тільки при максимальному навантаженні. Корабель одразу має перейти на варп, оскільки вибух накриє усю сонячну систему. Які пропозиції?
— Можна розіслати працівникам станції ці дані, — пропонує дівчина-енсін. Здається, її прізвище Чаудхарі.
— Я не певен, що встигну прибрати цифрові підписи, щоб не підставити Сема. Окрім того, університет Гокінга вже подавав офіційний лист до керівництва Флоту. Може, не всі бачили ці дані, але це тупиковий шлях.
— Оскільки формально станція підпорядковується науковому відділу Флоту, — каже Спок, — у голови є право вето. Я спробую зв’язатися з терранськими колегами та обговорити можливість припинення експерименту.
— Ченг в курсі, — каже Джим. — Його формальна відповідь є на чіпі Сема. Вони вважають, що вчені з університету Гокінга занадто переймаються, а без дослідів неможливо з’ясувати властивості червоної матерії.
Спок дивиться на Джима із значенням та каже:
— Мені треба зв’язатися з Новим Вулканом, щоб отримати консультацію з приводу червоної матерії.
— Вперед, Споку, — відповідає Джим, і той виходить з кімнати. — Інші, які ще запропонуєте варіанти?
— У нас на складі є андоріанський сонний порошок, — каже Пиріжечок. — Запускаємо у вентиляцію — і усі непритомніють.
— Непогана ідея, — погоджується Джим, — тільки непритомних треба буде шукати, втратимо час.
Люди починають пропонувати власні плани порятунку, розмова стає більш жвавою, насиченою вигуками, суперечками та галасом. Це, мабуть, неправильно — бути майже щасливим, обговорюючи величезний вибух з перспективою сотень смертей, але Джим не збирається відчувати провину. Він так скучив за справжньою роботою, за відчуттям відповідальності, що готовий терпіти навіть порушення субординації. Головне — це результат, а в нього немає жодних сумнівів з приводу того, що вони впораються.
Усі запропоновані сценарії спасіння більш-менш вдалі: від дистанційного включення аварійної системи пожежогасіння до листа із погрозами на адресу начальника станції, але Джим аргументовано відкидає кожен. Йому потрібен бездоганний план.
Коли Спок повертається, усі присутні встають. Він старший за званням офіцер у кімнаті.
— Вулканські вчені радять діяти, — каже Спок, і Джим посміхається, розуміючи, про кого йде мова; чомусь на землян нагадування про вчених з Вулкану призводить гіпнотичне враження. — Вони погоджуються з розрахунками університету Гокінга. За їхніми даними прискорювач треба зупинити до запуску, бо вибух може вплинути на положення сонячних систем відносно центру галактики. Вірогідність колапсу двадцять два відсотки.
— Є конкретні пропозиції? — питає Джим.
— Так. Евакуювати людей занадто енерговитратно. Ми можемо зупинити експеримент.
— Я це вже пропонувала, — нагадує енсін Чаудхарі, але її голос розчиняється в гомоні інших.
Усі обговорюють можливості, сперечаються, намагаються знайти найбільш прийнятний спосіб вимкнути прискорювач дистанційно, а Джим раптом перестає чути голоси людей, бо Спок на нього дивиться — на нього, ніби в кімнаті більше нікого немає. Їм завжди було легко налаштуватися один на одного; попри непорозуміння, попри вулканську логіку та людську емоційність, Джим налаштований на Спока. Спок — його якір.
— Як саме зупинити, командер? — питає Джим.
— Я буду присутнім на процедурі запуску. Можу дати координати, а ви транспортатором піднімете та перемістите кільце у просторі в більш безпечне місце. Весь прискорювач переміщати не потрібно, тільки кільце з детекторами часток.
Це хороша, навіть більше — блискуча ідея. Якщо використати технічний транспортатор — може спрацювати, до того ж у Спока є допуск та дозвіл на використання потужностей корабля, а Пиріжечок може вирішити усі питання з відділом безпеки. Якщо вони усе зроблять правильно, то навіть не прийдеться писати звіти — ніхто з керівництва не буде знати, що саме сталося, людей не треба буде евакуювати, а прискорювач здетонує деінде, що стане доказом небезпеки експериментів з червоною матерією. Усі залишаться у виграші.
Насилу відводячи погляд від Спока, Джим повертається до інших і каже:
— В нас є план. Ми вкрадемо прискорювач.
***
Наступного дня він стоїть за пультом технічного транспортатора, вводячи координати, отримані з передавача. Приміщення — величезне та пусте, тільки пульт біля сірої стіни та платформа для прийому вантажу посередині.
В навушниках чутно тихий голос Спока, руки пурхають над клавіатурою, і Джим посміхається собі під ніс. Все йде як промащене: Пиріжечок тримає варту біля головного транспортатору; науковці вже розрахували координати, враховуючи довжину дії транспортаторної хвилі; Спок має переміститися у технічний відсік разом із кільцем прискорювача і зараз перебуває на містку керування; Керол відволікає капітана Аванте запитом з приводу нової зброї. Джим каже:
— Готовий до запуску, — і раптом все летить шкереберть. Голос Спока через навушник змінює низький гуркіт, рипіння, а потім зв’язок переривається.
У Джима холодніють долоні — запланованих чотирнадцять хвилин ще не пройшло, на екрані йде відлік, в них вдосталь часу, — а потім на падд приходить повідомлення: «Детонація йде швидше на 37», — чого саме, невідомо. Спок напевне не зміг закінчити повідомлення, бо він завжди, завжди ставить крапки в кінці речень.
— Пиріжечок, план «Б», — кричить Джим у передавач. — Евакуація!
Він певен, що впорається. Спок не має права загинути, тільки не настільки безглуздо. В бою — так, під час катастрофи, когось рятуючи — так, але на забутому планетоїді через недолугість флотських науковців — ні в якому разі. Ще на станції Сем, і Чаудхарі, і купа іншого народу, усіх треба врятувати.
Пиріжечок відповідає коротким: «Авжеж», — і Джим швидко змінює налаштування транспортатору. Він може перемістити велику кількість людей — чорт, як же зараз не вистачає Скотті!
— Споку! — кричить він в передавач. — Готовий підняти усіх з містка керування! Підтверджуй!
У відповідь — тиша, і Джим, знехтувавши технікою безпеки, запускає переміщення, подумки благаючи всесвіт, щоб Спок залишався там, де перебував за останніми даними передавача.
На платформі матеріалізуються співробітники станції. Дехто дезорієнтований, на деяких подряпини, форма у безладі. Вони озираються, намагаючись зрозуміти, де опинились. Спока серед них немає.
— Ви на «Бредбері», — каже Джим. — Хтось за вас має коди доступу до передавачів на Тетра-Гамма-П’ять? Треба повідомити людей про евакуацію.
Один з переміщених, чоловік у червоній формі, підходить до нього та вводить пароль. Джим дякує і знов стає біля пульту керування.
— Станція Тетра-Гамма-П’ять, це Джим Кірк з «Бредбері», — каже він. — Усім якнайшвидше зібратися у центральній залі на вашому поверсі, зараз спробуємо вас підняти.
Цей варіант вони теж опрацювали: в разі невдачі простіш за все збирати людей зі станції поверх за поверхом, координати зал у Джима є, вже занесені у базу.
Він не має права зараз думати про Спока чи Сема, не має права відволікатися, тож намагається відкинути хвилювання разом з іншими емоціями. На жаль, Джим не вулканець, і десь на задньому плані лунає тривожний дзвін.
Він робить глибокий подих та починає працювати. Одна помилка — і хтось може залишитися без кінцівок.
— Усі геть з платформи! — кричить Джим, обертаючись. — Звільніть місце для інших!
Люди починають гомоніти, задавати питання, на які не має часу відповідати, і той чоловік у червоному допомагає. Гаркає:
— Я замісник директора станції Тетра-Гамма-П’ять, командер Мітчел! Звільніть приміщення! Це наказ!
Усі висипають в коридор, поруч залишається тільки Мітчел.
Джим хутко підіймає перший поверх, потім другий, третій. Його дії вивірені до автоматизму: обрати потрібні координати, натиснути, перемістити. Мітчел робить усе інше: керує евакуацією, роздає накази, проводить поранених до виходу з технічного відсіку.
Пройшовши усі поверхи, Джим знову передає на Тетра-Гамма-П’ять, що людям треба зібратися у залах, та починає наново. Рахувати кількість врятованих немає часу, а дивитися на термінал із геоданими моторошно, бо усі показники блимають червоним. Хтось з містка намагається зв’язатися з цим приміщенням, але Джим скидає виклик, бо кожна секунда — це чиєсь життя. Виклик від капітана Аванте теж скидає, хоча після подібного нехтування обов’язками точно будуть наслідки.
Він відволікається ненадовго, тільки щоб спитати у Пиріжечка, чи підняли Спока звичайним транспортатором, бо серед тих, кого перемістив Джим, немає нікого у золотій формі.
— Ні, — відповідає той.
І Джим продовжує.
Він встигає повторити підйом з усіх зал тричі, аж поки не зупиняється через те, що вмикається великий внутрішньокорабельний передавач біля двері. На екрані — обличчя капітана, вона виглядає стурбованою.
— Усім службам корабля, говорить капітан Аванте. Перебування біля планетоїду Тетра-Гамма-П’ять є небезпечним, тому я затверджую негайний перехід на варп-п’ять. Усім пристебнути ремені безпеки.
Джим присідає, хапається за поручні пульту та відчуває, як вібрує підлога. Стартувати з п’ятого варпу — зухвале рішення. Виходить, Аванте не така вже й обережна, як про неї кажуть.
Мітчел сідає поруч, і Джим простягає йому руку для знайомства.
— Гері, — каже той.
— Джим Кірк.
— Я знаю.
Корабель стрибає у варп.
***
Перше, що робить Джим, коли швидкість вирівнюється, а тиск та тяжіння на кораблі приходять до ладу — біжить до головної транспортаторної. Усюди — незнайомі люди, дехто вже під наглядом медиків, когось заспокоюють члени екіпажу. Персонал працює злагоджено та спокійно.
По дорозі Джиму доводиться пару разів відповісти на питання переміщених зі станції людей, але він не затримується надовго, бо серце не на місці. Треба якнайшвидше впевнитися, що зі Споком та Семом все гаразд.
Він забігає у транспортаторну та бачить Пиріжечка. Той салютує та каже, випередивши запитання:
— Командер у лазареті.
— А Сем Кірк?
— Я тут.
Джим обертається та бачить брата. Той посміхається, стоячі біля стіни.
— Сем! — вигукує Джим, підходить та згрібає його в обійми.
Варто було зробити це вчора, бо обійми працюють краще за слова. Потроху спадає напруження, виходить нормально дихати та поставити крапку у справі. Вони впоралися, врятували стільки людей, скільки змогли.
— Я радий, що ти живий, — каже Джим, відпускаючи його, обертається до Пиріжечка та питає: — Які наслідки вибуху? Чи він взагалі був?
— Не знаю, ми ще навіть не починали формувати звіт. Можу тільки сказати, що головним транспортатором на борт вдалося підняти вісімдесят дві особи.
— Де у вас на кораблі найпотужніший телескоп? — питає Сем. — Мені треба перевірити, що зі станцією.
Джим розривається між бажанням бігти до Спока та залишитися з Семом і допомогти — результат експерименту з червоною матерією важливий для подальшої роботи науковців. Та й Спок не пробачить, якщо будуть втрачені важливі дані.
— Я подбаю про вашого брата, — каже Пиріжечок, дивлячись на нього з посмішкою. — Вам треба до командера.
***
Спок лежить, дивлячись у стіну, та напрочуд швидко оживає, побачивши Джима. На обличчі навіть з’являються тіні почуттів, про які Джиму не хочеться замислюватись. Принаймні, не зараз, поки Спок у лазареті.
Кругом купа людей з пораненнями, обидві камери регенерації вже зайняті, лікарі швидко оглядають найтяжчих. Картина нагадує про наслідки атаки Неро на «Ентерпрайз», тільки тут більше медиків, а апаратура корабля справно працює.
— Напевне скоїв якусь дурницю? — питає Джим, підходячи до койки. Він трохи ніяковіє, хоча жодної причини для цього немає.
— Нічого, щоб не зробили ви, лейтенант-командер, — відповідає Спок. В глибині його очей причаїлася посмішка, він ніби в нормі: крапельниця на зап’ястку та невеликий синець на підборідді, більше ніяких ушкоджень.
Джим посміхається.
— Я б скоїв дурницю. Як завжди.
— Вимушений погодитись, — каже Спок, і всередині щось теплом відзивається на його погляд.
Це остаточне: Джим існував, немов оточений з усіх сторін кригою, і зараз решта цієї криги тане. Прийшов час знову жити на повну. В нього більше немає кораблю і команди, але є друзі, люди, на яких можна покластися, Сем живий, Спок поруч. Цього має бути досить.
Він мимоволі простягає руку до долоні, що вільно лежить на блакитному покритті койки. Спок завмирає на секунду, а потім випростує пальці і торкається пальців Джима. Можливо, це щось означає, а, може, й ні.
Вони мовчать, слова зараз не потрібні.
Джим відволікається, коли передавач блимає викликом. Він натискає «відповісти».
— Не вибух, не чорна діра, ми усі помилялися! — вигукує Сем схвильовано. — Червона матерія — не тільки антиматерія. Це надматерія, в неї є властивості обох! Пучки часток, що зустрілися при розгоні в прискорювачі, створили протозірку!
***
Деякі речі в цьому світі незмінні. Зала засідань виглядає так само, та сама емблема з дельтою висить на стіні над головами членів трибуналу. Знову головує адмірал Лі, тільки зараз виглядає менш пихатим і більш стурбованим.
Джим, Спок та Пиріжечок стоять навпроти столу , за яким засідає спеціальна комісія.
Вранці капітан Аванте сказала Джиму, що її покарали, примусивши взяти його в штат. Жоден з капітанів Флоту не погоджувався прийняти в команду Джима Кірка. Адмірали вважали, що з ним не хотіли мати справу, бо він некерований, а насправді — і це слова Аванте, не його — жоден не погодився з вироком трибуналу. Це була мовчазна змова вищих офіцерів. «Бредбері» Джима нав’язали наказом.
Сама капітан Аванте чекає за дверима, як і безліч інших людей. Журналісти провідних видань теж там, очікують на вирок.
Джим знав, що його колишні підлеглі щось утнули, але відсторонився, бо не хотів ятрити рану. Спок примусив його подивитись новини, і це стало одкровенням. Так, офіцери містку написали колективного листа за відновлення Джима на посаді капітану «Ентерпрайз», і керівництво Флоту, звісно, проігнорувало це звернення. Навіть сам Джим не сподівався, що його можуть амністувати, бо давно виріс з дитячих уявлень про справедливість флотського трибуналу, зневірився ще в часи «Кобаяші Мару».
Але — і в це досі не віриться — адмірали потрапили у власну пастку: Флот створював образ взірцевого капітана Кірка роками, і люди повірили в нього. Усі знають, хто врятував Землю і відправив Неро у чорну діру. Усі в курсі історії з Ганом і хто насправді винен у загибелі сотень людей. Джим — зірка перших шпальт і найулюбленіший герой пліток.
Коли керівництво Флоту відмовило у перегляді його справи, люди образились, на додаток усі колишні підлеглі з радістю давали інтерв’ю та коментарі, навіть Скотті зглянувся. На захист Джима вийшов цілий натовп. Увесь час, поки він плескався у тумані смутку, служачи на «Бредбері», під головною будівлею адміралтейства проходили багаточисельні мітинги. Те, що він знову стоїть перед трибуналом — заслуга цих людей. Джим не знає, як виразити вдячність.
Адміралів примусили переглянути справу, і якщо вирок буде неприйнятним, натовп розлютиться ще більше. В Федерації вже багато років не було ніяких заворушень.
Коли Лі встає, Пиріжечок помітно напружується — для нього це вперше. Джим посміхається йому, намагаючись підбадьорити, та присувається ближче до Спока.
— Комісія у складі восьми адміралів та секретаря постановила наступне, — каже Лі. Так, дещо в цьому світі незмінне. — Джеймса Кірка відновити на посаді капітана ЮСС «Ентерпрайз». Командера Спока відновити в якості першого помічника. Лейтенанта Гендорфа нагородити медаллю «За гуманність» та особистою табельною зброєю. Усіх колишніх співробітників ЮСС «Ентерпрайз» відновити на їхніх посадах за винятком тих, хто напише офіційну відмову через сторонні обставини… — він каже щось ще, але Джим не чує: дивиться на Спока та навіть не приховує щасливу посмішку.
Вони виграли. Врятували купу людей, з’ясували, що за допомогою червоної матерії можна створювати протозірки — так, старий Спок зізнався, що проблеми з ромуланським сонцем не були несподіваними, а відкриття червоної матерії стало в їхньому вимірі величезним науковим проривом. Ще Джим щасливий через те, що його Спок, найкращий старший помічник Флоту, знову поруч.
— До закінчення ремонтних робіт на ЮСС «Ентерпрайз» відрядити капітана Джеймса Кірка та командера Спока в Академію Зоряного флоту в якості викладачів, — каже Лі.
— Викладачів, — шепоче Джим Споку на вухо, посміхаючись ще ширше. — Уяви: ми обидва будемо викладати!
— Бажаєте щось додати? — питає Лі з погано прихованим роздратуванням.
— Ні, — каже Джим. — Я усім задоволений.
І це щира правда.
Обзорам
Автор: Хвосторожка
Бета: EarthlyWays, netttle
Всесвіт: Star Trek Reboot
Рейтинг: PG
Жанр: драма, пригоди, преслеш
Персонажі: Джим Кірк/Спок (досить умовно), Сем Кірк, Пиріжечок, усі інші
Розмір: ~33 000 знаків (~5500 слів)
Відмова від прав: так
Стислий зміст: Після історії з Гаррісоном Джима змістили з посади.
Примітка: написано на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”
Джим стоїть перед спеціальною комісією і намагається виглядати бездоганним офіцером, як напучувала Керол перед останнім слуханням. Спок поруч, дивиться прямо перед собою, вигляд у нього зосереджений і поважний. Джим трохи заздрить його витримці.
Трибунал, що розглядає справу Гана-Гаррісона, складається з адміралів та контр-адміралів. Жодного цивільного, жодного інженера чи капітана з тих, що знаходилися в конференц-залі, коли Гаррісон підлетів на голокарі і влаштував бойовище, жодного працівника Архіву Флоту. Адмірали не бачили сполохи та відірвані кінцівки, не спілкувалися з Ганом, їхні підлеглі не гинули через вибухи. Справа Гана-Гаррісона для них — просто робота, сухі рядки в документах, Джим — офіцер, який порушив наказ вищого керівництва, а Спок, Скотті, Кінсер, офіцери містка «Ентерпрайз» — співучасники злочину. Неупередженість комісії — фікція. Деякі з адміралів мали Маркуса за друга, а хтось з них напевне вважає, що війна з клінгонами не завадить Федерації.
Розгляд справи триває два тижні, і Джим як хороший капітан надіслав усі логи, відповів на всі запитання та надав усю необхідну інформацію. Зараз адмірали мають оголосити вирок, і зосередитись важче, ніж він уявляв. Джим вже не вперше в ролі підсудного і на власному досвіді знає про їхню небезсторонність.
Вранці Спок повідомив, що капітан Фіцжеральд пропонував Ухурі місце головного лінгвіста на «Інтерпіді». В Джима погане передчуття.
— Капітан Джеймс Кірк, крок уперед, — каже адмірал Лі, встаючи з місця.
Джим робить крок і дивиться на емблему Федерації з дельтою, що висить на стіні над їхніми головами.
— Бажаєте щось додати на власний захист?
— Ні, — відповідає він, — не бачу сенсу захищатися, оскільки діяв в межах своїх повноважень. Але хочу додати, що команда виконувала мої накази. Я беру всю відповідальність на себе.
Лі кидає на нього оком, бере зі стола падд і декларує:
— Комісія у складі дев’яти адміралів, трьох контр-адміралів та секретаря постановила наступне, — він навмисно робить довгу паузу, і Джим ледь стримується, щоб не гарконути. — За знищення майна Флоту та невиконання наказів вищих за рангом офіцерів, що призвело до значних втрат особистого складу, визнати винним Джеймса Кірка. До закінчення процесу ремонту та налагодження усіх вузлів корабля «Ентерпрайз» особовий склад відкомандирувати на інші судна та бази Зоряного флоту відповідно штатного розкладу. Враховуючи виправдні обставини, командера Спока відрядити на ЮСС «Бредбері» першим помічником капітана Аванте. Капітана Джеймса Кірка змістити з посади, понизити у званні до лейтенанта-командера та відрядити на ЮСС «Бредбері» в розпорядження капітана Аванте у якості голови відділу планування. Наказ вступає в дію негайно. Усі вільні.
Джим обертається та дивиться на Спока. Той виглядає зосередженим і спокійним, як завжди. Ідеальний офіцер Флоту. Відтепер — старший за званням офіцер.
**
Джим проводить лезом по щоці, коли зненацька лунає стук в двері. Чортихнувшись, він раниться і розрізає шкіру під вухом. Небезпечна бритва дісталася йому в спадщину від батька, і нехай Боунз обзиває його самогубцем скільки завгодно. Тобто обзивав. Раніше обзивав.
— Що? — буркає він, опустивши лезо під струмок води з крану.
— Поговорити треба, — чутно ззовні.
— За три хвилини вийду.
— Зміна починається!
— Хай тобі грець! — Джим хутко відчиняє двері, знов повертається до дзеркала і бере з шухляди клаптик вати, щоб витерти кров. — Говори.
Пиріжечок зазирає, дивиться на нього запитливо, потім, зрозумівши, що Джим не збирається починати розмову першим, зітхає та проходить в середину.
Вони живуть разом вже три місяці, але жодного разу не спілкувалися поза межами роботи. Окрім Гендорфа на «Бредбері» служать ще дванадцять людей з «Ентерпрайз», і Джим був би щасливий оселитися із ким завгодно, але його розподілили у каюту 8-35-С.
Найсуттєвіша різниця між посадою капітана та голови відділу — умови проживання. Майже всю площину корабля займають двигуни, технічне приладдя, паливні баки і допоміжні приміщення. На судні класу «Конститушн» неможливо розташувати окремі каюти для п’яти сотень душ персоналу, тому Джим, як усі офіцери середнього рангу, вимушений ділити житло і гальюн з іншою людиною. Він підозрює, що до плану розселення доклав руку Спок — інакше ніяк не пояснити, чому у Джима в сусідах Пиріжечок. Той самий лейтенант Гендорф, що два рази перетворював пику Джима на фарш. Навряд чи це глум; Спок із своєю вулканською логікою міг дійти висновку, що Джим вважатиме за краще жити із кимось знайомим. Хтозна, що в тій гостровухій голові коїться.
Корабель — повна копія «Ентерпрайз» до останнього гвинтика в панелях, до кольору стільниць в офіцерській їдальні, але тут все ніби несправжнє, підробка. Інші люди, інші голоси лунають через передавачі, інші запахи. Джим тут також інший. Він ніби потрапив у часову петлю: кожного дня робить одне й те ж саме за однаковим розкладом, відрізняються хіба що вихідні, але вихідні — це ще гірше, бо робити нема що, а виходити з каюти та спілкуватися з іншими членами екіпажу бажання немає.
«Бредбері» патрулює буферну зону на кордоні з клінгонами, і справжня робота тут є хіба що в наукового відділу. Спок не офіцер з науки, тільки перший заступник, тому носить золоту форму, і звикнути до цього досить важко. Подейкують, що його от-от підвищать, бо він більш кваліфікований, ніж призначений Аванте, і увесь вільний час товчеться в лабораторіях. Джим його майже не бачить. Не особливо й хоче — навіщо? Сісти з філіжанкою чаю на канапі й обговорювати їхні спільні пригоди? Вони зустрічаються хіба що в їдальні, випадково. Джим намагається якомога менше світити обличчям в місцях скупчення людей, бо ще не кожен встиг повідомити, що співчуває і не згоден з рішенням трибуналу. Вислуховувати ці промови бажання немає.
Він працює, виконує обов’язки і поступово втрачає усіляку надію повернути «Ентерпрайз». Корабель в доках, лагодити його будуть щонайменше рік. Команда в різних місцях, хто — де. Ухура на «Інтерпіді», Боунз залишився на Землі, Скотті взагалі заслали на якусь далеку базу. Джиму не обіцяли підвищення чи повернення посади, навпаки: відтепер він персона нон грата і в кращому випадку зможе знов стати капітаном десь у п’ятдесят, і те тільки за умови бездоганної служби. Не з його наглим лихом.
— Дозволите звернутися? — питає Гендорф.
Джим витирає руки рушником і киває на знак згоди. Якщо після трьох місяців спільного проживання той обрав найменш підходящий момент, щоб нарешті заговорити із Джимом — нехай терпить незручності.
— Чи збираєтесь ви подавати апеляцію?
Він стільки разів відповідав на питання з приводу справи Гана-Гаррісона, що починає говорити ще до того, як Гендорф закінчує:
— Ні.
— Але… — Той супиться. — Усі чекають, коли ви щось зробите.
— Чекати нема чого, — каже Джим, — я задоволений своєю посадою.
— Маячня! — вигукує той, трохи перейшовши межу. — Уся команда, усі ми чекаємо, коли зможемо повернутися на «Ентерпрайз»! Ви дивилися останні новини?
Джим перериває його відрухом.
— Досить. Ви на зміну запізнитесь, лейтенант. Можете бути вільні.
***
Він іде пустим довгим коридором з житлового відсіку до адміністративних приміщень, розмірковуючи над черговим планом, який буде відхилено, бо його плани завжди відхиляють. Ніяких місій з вивчення планет, ніяких дипломатичних чи будь-яких інших. «Бредбері» має патрулювати периметр, тому Джим може писати по три обґрунтовані плани місій кожного дня, і їх навіть у розгляд не приймуть. Напевне, адмірали призначили його головою відділу планування, щоб збити пиху, і в цілому це було слушне рішення: ще трохи — і Джим зірветься, скоїть щось невиправне, бо від марності свого існування починає потроху казитися.
Спока він зустрічає за наступним поворотом. Той, побачивши Джима, каже:
— Капітан… — і змовкає, бо схибив. Бачити зніяковілого Спока — рідкісне задоволення, і Джим потроху посміхається. — Лейтенант-командер Кірк. Вибачте. Доброго дня.
— Доброго, — відповідає він і продовжує крокувати до свого робочого місця, коли Спок його наздоганяє.
— Лейтенант-командер Кірк…
— Так, Споку, — каже Джим, — я знаю, що тобі жаль. І ні, я не буду подавати апеляцію.
— Ви помилилися, — каже Спок, — я не збирався згадувати трибунал. Ваш брат Сем ще працює на планетоїді Тетра-Гамма-П’ять?
Джим зупиняється і обертається до нього.
— Якого дідька тебе цікавить Сем?
— На Тетра-Гамма-П’ять вивчають червону матерію. Існує ймовірність, що мене відправлять на цю станцію у відрядження.
Джим дивиться на нього з подивом.
— Відрядження? Мені відмовляють навіть у планах щодо збільшення витрат машинного часу для відділу, а тебе відправляють у відрядження?
— «Бредбері» буде пролітати повз скупчення астероїдів. Висадка завтра, у суботу, в один два нуль нуль. Я подав запит і отримав дозвіл на тимчасову зупинку. Як відповідальний офіцер маю змогу вписати вас учасником місії.
Джим не бачив Сема наживо вже близько десяти років. Вони інколи спілкуються за допомогою відеозв’язку, зазвичай на свята чи коли треба узгодити, що подарувати Вайноні на день матері. Джим не скучив за Семом, вони різні, чужі один одному люди, але можливість змінити білі стіни на щось інше, навіть чорні тунелі астероїду — чудова нагода розвіятись.
— Впиши, — каже він Споку. — Дякую, що пам’ятаєш про Сема.
— В мене ейдетична пам’ять, — тон рівний та сухий, немов вулканське повітря. А ось за Споком з відчуттями, навіть із таким незначним проявом відчуттів, Джим скучив неабияк, і це лякає. — Я пам’ятаю все.
— Так. Я знаю, — каже Джим з посмішкою.
Спок відводить погляд і зненацька каже:
— Сподіваюся, у вас все гаразд.
Очі Джима повзуть на лоба, бо Спок, який каже щось настільки людяне — не той Спок, якого він знає.
— Я не… Так, в мене все гаразд.
— Я повідомлю вам деталі відрядження, — каже той і, хитнувши головою, крокує в сторону лабораторій, звідки йшов.
Він навмисне чекав на Джима чи просто забув, куди прямував?
***
Джим має право обідати в офіцерській їдальні, але віддає перевагу загальній. Менше шансів зустріти когось з «Ентерпрайзу».
Тутешній реплікатор не має обмежень щодо типів їжі, а лікарям начхати на його раціон, тому він може замовити на обід великий бургер, картоплю фрі і подвійну порцію морозива. Нажаль, вадлива їжа анітрохи не компенсує відсутність Боунза. Джим жвакає бургер і згадує, чому замовив саме це: раніше варто було потягнути до рота щось шкідливе, і Боунз починав волати про холестерин, зайву вагу і майбутню виразку. Звісно, після недовгих сперечань Джим погоджувався з’їсти якусь гидоту на кшталт броколі. Для Боунза це був такий собі спосіб продемонструвати турботу про нього, для Джима — нагода впевнитися, що комусь він дійсно небайдужий. Вони дбали один про одного. Тепер Боунза поруч немає, і бургер здається прісним та надто жирним.
Джим встає, скидає їжу з таці до утилізатору і замовляє в реплікаторі салат. Керол Маркус підходить, стає поруч і усміхається. Джим буркотить:
— Привіт, — і швидко прямує до найближчого столу, сподіваючись, що вона не піде слідом.
Коли поруч з’являється Кінсер, Джим починає підозрювати змову.
— Що?
Кінсер кліпає очима і, підстрибнувши, залазить на стілець. Звісно, не відповідає, бо в нього відсутній речовий апарат, а зрозуміти його власну артикуляційну мову може хіба що Скотті, який зараз за триста сотень світових років. Кінсер ніколи не говорить, він слухає.
Джим міг би розповісти йому про свою безглузду роботу, про життя в двомісній каюті з Пиріжечком, про адміралів, які чхати хотіли на результат і оцінюють тільки виконання наказів. Кінсер нікому не розкаже, він ідеальний сповідник. Джим дивиться на нього і вирішує промовчати, бо жалітися бажання немає, а балакати з кактусом про те й се — трохи безглуздо. Навіть якщо той кактус — геніальний інженер.
***
Повернувшись до каюти, Джим переглядає нові повідомлення. Перевіряти пошту останнім часом — повинність: усі розповідають про свої нові посади, про куточки всесвіту, куди їх занесло, про роботу, а Джим має щось відповісти. Правда у тому, що розповідати йому нема про що.
Позіхнувши, він клікає на повідомлення Боунза. Той веселий, обводить камерою якийсь медичний апарат і з захватом розповідає, як йому пощастило видрати з лап Флоту новітню розробку по відновленню клітин. Джим витримує менше хвилини, ставить відео на паузу и відкриває наступне, від Ухури. Вона в своїй каюті, на ліжку, вдягнена у флотську піжаму. Іншого разу Джим би сказав щось непристойне, а зараз просто дивиться на неї і згадує, як Ухура стояла біля його койки в шпиталі і обзивала усіма образливими словами на всіх відомих їй мовах — і це тривало довго, дуже довго, а він лише посміхався у відповідь.
— Керівництво виявилося новим захоплюючим досвідом, — каже Ухура. — В мене четверо підлеглих, і я хочу вбити кожного з них. Як ти порався з п’ятьма сотнями душ?
— Не порався, — каже Джим в монітор, поки Ухура щось розповідає, — інакше досі був би капітаном.
Скотті надіслав нові схеми двигуна, і Джим міг би витратити декілька днів, щоб з ними розібратися, але нецікаво. Взагалі його мало що цікавить — нема з ким поділитися досвідом, нема для чого використати, тож навіщо гаяти час?
Чехов у своєму повідомленні каже, що підписав листа з вимогою відновити Джима на посаді капітану «Ентерпрайз».
— Уявлення не маю, про що йде мова, — каже Джим і витирає його запис.
Він вирішує відповісти усім якось потім, створює новий файл і каже в камеру:
— Привіт, Сем. Ми тут поруч пролітаємо, тож завтра побачимось. Ну, бувай. — Це найбезглуздіше та найнезграбніше повідомлення, що він записував. Ну то й нехай.
Джим надсилає відео та лягає на свою койку, витягнувши ноги. Йому нема чим зайнятися. Він роками був заклопотаний настільки, що носа не мав коли втерти, і за три місяці так і не навчився займати вільний час. Переглянувши свій розклад на наступний тиждень, Джим півгодини безцільно гортає закладки, потім заходить в бібліотечну базу даних і починає обирати, що почитати. Усі написані людством книги каталогізовано, можна вибрати мову, тип, жанр — усе, навіть колір волосся головного героя. Він відкриває розділ бестселерів, драму, завантажує книгу на падд — і кидає, прочитавши дві сторінки. В роті гіркий присмак, а ще ниє шия. Мабуть, саме так відчувається незадоволення собою.
Він виходить з каюти та йде в кімнату відпочинку офіцерів. Там рідко бувають відвідувачі — на кораблі є велика рекреаційна зала з купою усіляких приладів для відпочинку, від настільних ігор до голодеску. Сюди приходять хіба що для перемовин.
Джим сідає в м’яке крісло, зменшує освітлення на тридцять відсотків і закриває очі. Пірнути в провалину жалю не встигає, бо після короткого стуку в кімнату починають заходити люди. На порозі — Пиріжечок, за його спиною стоїть Спок, а поруч з ним Кінсер, і Керол, і енсін Ренд, і двоє лейтенантів з відділу безпеки, а за ними ще люди. Усі, хто служив на «Ентерпрайз», і декілька його підлеглих, і ще люди з наукового відділу, і навіть пара незнайомців.
Джим мовчки дивиться на Пиріжечка, і той знизує плечима. Спок виходить уперед і каже:
— Ми бажаємо обговорити питання вашого звільнення.
— Я незацікавлений, — каже Джим, ледь вгамовуючи бажання огризнутися, — і не маю наміру обговорювати своє звільнення. І адміралів. І будь-що інше.
— Проте ви маєте зобов’язання, — каже Спок.
Джим хмарніє, бо зайві нагадування ні до чого, і взагалі — його справи нікого не стосуються.
— Мене не обходить, що ви собі надумали, — відповідає Джим. — Я зайнятий.
— Маячня, — вступає Пиріжечок; мабуть, це його улюблене слово місяця. — Нам треба поговорити.
— Вас багато, поговоріть між собою. Тим більше, ви і так, судячи з усього, вже змовилися.
Найгірше, що доводиться пояснювати, а між поясненнями і виправданнями дуже тонка межа. Джим має змогу піднятися з місця та вийти, але це буде розцінено присутніми як втеча. Він ще не настільки зневірився.
— Лейтенант-командер Кірк, — каже Спок, — ви поводитесь нерозважливо.
— Розважливо — це переслідувати людину з ранку до ночі та намагатися — що, до речі, ви намагаєтесь почути?
— Чи ви читали звернення, яке я надіслав вам двадцять чотири дні, вісім годин і сімнадцять хвилин тому? — питає Спок.
— Ні, — цідить Джим крізь зуби, — не читав, не збираюсь читати, не хочу брати участь в вашій кампанії, навіть чути про це не хочу! Не читав також те, що надсилали Ухура, Сулу та інші! Відчепіться від мене! Я усім задоволений, я хочу працювати на «Бредбері», в мене все гаразд! Добре, що мене не розжалували в енсіни чи взагалі з Флоту не виперли! Мені пощастило отримати посаду керівника відділу, і я нічого — чуєте, нічого не збираюсь підписувати! — він підвищує голос аж до крику, і Спок дивиться на нього з помітним незадоволенням.
Джим ніколи не хотів його розчаровувати, але так сталося, і виправити це не можна, не вийде. Надія є, завжди є, але бажання та сил щось робити в Джима більше немає. Він втомився.
— Тож ти знаєш про кампанію, — каже Керол.
— Не знаю, але здогадуюся. Ви, уся команда, завжди були надто ініціативні. Але я не збираюся брати в цьому участь.
Усі присутні відводять погляди, тихо перемовляються між собою, тільки Спок продовжує витріщатися на Джима. Від його погляду нутрощі немов би залізною долонею стискає.
— Залиште мене у спокої, — каже Джим. — Вашу змову можуть розцінити як спробу бунту на кораблі. Вчиться на моєму досвіді, а я… Я дам собі раду.
Всередині ніби щось зламалося, і тільки зараз він розуміє, наскільки змінився за час роботи на «Бредбері». Мабуть, цього і прагнули адмірали — щоб Джеймс Кірк став хорошим, правильним, бездоганним офіцером. Таким він є зараз.
***
За п’ятнадцять годин після довгих блукань, пошуків і розпитувань Джим стоїть навпроти Сема у малесенькому приміщенні на планетоїді і кліпає очима. Сем казав, що займається вивченням антиматерії, що він вчений, якусь там докторську захистив, але у Джима непогані дедуктивні здібності. Не так вже й важко зрозуміти, що якщо Сем вдягнений як прибиральник, тримає в руках засоби для прибирання та має бедж з надписом «прибиральник №2», то він і є прибиральник. Бритва Окама.
— Ти брехав, — каже Джим. — Власне не треба пояснень, все і так зрозуміло. Мені тільки трохи жаль, що ти вважав мене настільки зверхнім.
— Цікава думка. Продовжуй.
Вперше Сем втік з дому у чотирнадцять. Наглядові служби швидко повернули його Френку, та він знову втік і продовжував це робити з перемінним успіхом, аж поки йому не виповнилося вісімнадцять. Після повноліття Сем вийшов з-під опіки Френка, одразу зібрав речі та чкурнув, з тих пір Джим його і не бачив. Власне посада прибиральника на далекому планетоїді — цілком логічний наслідок, як сказав би Спок.
— Ти хотів здаватися більш успішним, особливо після того, як мені дістався «Ентерпрайз» та посада капітана. Зрозуміле бажання. Я б сам брехав, якби був прибиральником. Але тобі немає потреби щось вдавати. Мене цілком влаштовує брат-прибиральник.
— Ти-таки зверхній, — каже Сем, підходить до панелі на стіні, відкриває замок та вимикає якісь тумблери. — Ось. Тепер ми можемо поговорити.
— Прослуховування? — питає Джим здивовано. — Це ж заборонено статутом Флоту!
Сем відмахується, ніби суттєве порушення приватності — не варта уваги дрібниця.
— Я вчений, спеціалізуюсь на ядерній фізиці.
Джим почувається бовдуром.
— Оскільки на планетоїді випробовують надсекретний прискорювач матерії, — продовжує Сем, — а я не є співробітником Зоряного Флоту, довелося влаштуватися прибиральником, щоб мати доступ до даних. Ми з вченими університету Стівена Гокінга провели дослідження і дійшли висновку, що випробування небезпечні, а усі запити на публічний доступ Флот відхиляє. Інших варіантів, ніж влаштуватися сюди в обслуговування, не було. Я власне намагаюсь дізнатися, наскільки далеко вони дійшли в своїх дослідах, і попередити працівників.
Джим вважав Сема романтиком, і прийняти новину неважко. Пробратися на базу Флоту в образі прибиральника цілком в дусі Сема, таким він був і в дитинстві, такий є зараз. А ось власна зверхність — так, Сем правий, це було дуже зверхньо — примушує зашарітися.
— Вибач, — каже Джим.
— То нічого. До речі, я нещодавно залишив декілька коментарів під статтею про твоє слухання.
Джиму мало б бути приємно: брат слідкує за його успіхами, читає про нього, цікавиться його життям, але ця цікавість відсторонена. Так само до Джима ставляться усі з минулого: колишні однокласники, друзі, сусіди з Ріверсайду. Вони дуже швидко забули, якої думки були про нього раніше. Це ж так круто — бути знайомим з найвідомішим капітаном Зоряного Флоту.
Якби Сем дійсно про нього дбав, то міг би хоч раз завітати особисто.
— Не знаю, що там пишуть, — каже Джим, — жодного разу не читав.
— Ще один приклад твоєї зарозумілості.
Він знизує плечима.
— Мабуть.
Сем посміхається і витягує з карману чіп.
— Ось наші теоретичні викладки та висновки, ще план евакуації. Запуск прискорювача призначений на завтра, тож в тебе майже доба, щоб розібратися. Допоможеш — буде добре, а як ні — спробую врятувати людей самотужки. Задля цього я сюди прилетів. Добре, що ваш корабель поруч, це спрощує завдання. Місцеві рятувальні катери всіх не вмістять.
— Яка вірогідність небезпеки? Більше п’ятдесяти відсотків?
— Вірогідність абсолютна. Жодного шансу, що експеримент пройде вдало.
***
Повернувшись на «Бредбері», Джим робить формальне розсилання для усіх колишніх підлеглих, і за двадцять хвилин вони збираються в кімнаті відпочинку. Керол немає, в неї зміна, але усі інші — тут, і Спок також.
Джим вмикає падд, вставляє чіп і виводить на стіну проекцію з розрахунками Сема. Каже:
— Мені потрібна ваша допомога, — і усі уважно слухають його розповідь, ніхто не намагається зробити зауваження чи перервати.
Джим вже давно не відчував себе настільки на своєму місці, і справа не в можливості керувати аудиторією, а у самоповазі. Останні три місяці йому доводилось займатися нікому не потрібною роботою, а зараз від нього — нехай скісно — залежать чиїсь життя. Джим не має права схибити, все треба зробити бездоганно, часу обмаль, і тільки зараз він нарешті приходить до ладу, знову стає собою.
Його анітрохи не бентежить, що втручання в роботу станції в кращому випадку закінчиться черговою доганою. Він йде проти вказівок керівництва, ризикує нинішньою посадою та званням — і нехай. Це немовби пробудження від тривалого сну, і люди слухають, а Спок вперше за довгий час дивиться на нього як раніше — без прихованого жалю і провини.
Джим виводить дані теоретичних розрахунків, демонструє наслідки. На проекції — тримірна модель прискорювача, яка обертається, а стрілки вказують напрямок вибуху.
— Сем надішле повідомлення, коли випробування почнуться. За його розрахунками у нас буде тільки чотирнадцять хвилин на все про все. Працівники станції не розуміють наслідків, тому на евакуацію, скоріш за все, не погодяться. Ще потрібен повний доступ до транспортаторів, бо врятувати всіх ми зможемо тільки при максимальному навантаженні. Корабель одразу має перейти на варп, оскільки вибух накриє усю сонячну систему. Які пропозиції?
— Можна розіслати працівникам станції ці дані, — пропонує дівчина-енсін. Здається, її прізвище Чаудхарі.
— Я не певен, що встигну прибрати цифрові підписи, щоб не підставити Сема. Окрім того, університет Гокінга вже подавав офіційний лист до керівництва Флоту. Може, не всі бачили ці дані, але це тупиковий шлях.
— Оскільки формально станція підпорядковується науковому відділу Флоту, — каже Спок, — у голови є право вето. Я спробую зв’язатися з терранськими колегами та обговорити можливість припинення експерименту.
— Ченг в курсі, — каже Джим. — Його формальна відповідь є на чіпі Сема. Вони вважають, що вчені з університету Гокінга занадто переймаються, а без дослідів неможливо з’ясувати властивості червоної матерії.
Спок дивиться на Джима із значенням та каже:
— Мені треба зв’язатися з Новим Вулканом, щоб отримати консультацію з приводу червоної матерії.
— Вперед, Споку, — відповідає Джим, і той виходить з кімнати. — Інші, які ще запропонуєте варіанти?
— У нас на складі є андоріанський сонний порошок, — каже Пиріжечок. — Запускаємо у вентиляцію — і усі непритомніють.
— Непогана ідея, — погоджується Джим, — тільки непритомних треба буде шукати, втратимо час.
Люди починають пропонувати власні плани порятунку, розмова стає більш жвавою, насиченою вигуками, суперечками та галасом. Це, мабуть, неправильно — бути майже щасливим, обговорюючи величезний вибух з перспективою сотень смертей, але Джим не збирається відчувати провину. Він так скучив за справжньою роботою, за відчуттям відповідальності, що готовий терпіти навіть порушення субординації. Головне — це результат, а в нього немає жодних сумнівів з приводу того, що вони впораються.
Усі запропоновані сценарії спасіння більш-менш вдалі: від дистанційного включення аварійної системи пожежогасіння до листа із погрозами на адресу начальника станції, але Джим аргументовано відкидає кожен. Йому потрібен бездоганний план.
Коли Спок повертається, усі присутні встають. Він старший за званням офіцер у кімнаті.
— Вулканські вчені радять діяти, — каже Спок, і Джим посміхається, розуміючи, про кого йде мова; чомусь на землян нагадування про вчених з Вулкану призводить гіпнотичне враження. — Вони погоджуються з розрахунками університету Гокінга. За їхніми даними прискорювач треба зупинити до запуску, бо вибух може вплинути на положення сонячних систем відносно центру галактики. Вірогідність колапсу двадцять два відсотки.
— Є конкретні пропозиції? — питає Джим.
— Так. Евакуювати людей занадто енерговитратно. Ми можемо зупинити експеримент.
— Я це вже пропонувала, — нагадує енсін Чаудхарі, але її голос розчиняється в гомоні інших.
Усі обговорюють можливості, сперечаються, намагаються знайти найбільш прийнятний спосіб вимкнути прискорювач дистанційно, а Джим раптом перестає чути голоси людей, бо Спок на нього дивиться — на нього, ніби в кімнаті більше нікого немає. Їм завжди було легко налаштуватися один на одного; попри непорозуміння, попри вулканську логіку та людську емоційність, Джим налаштований на Спока. Спок — його якір.
— Як саме зупинити, командер? — питає Джим.
— Я буду присутнім на процедурі запуску. Можу дати координати, а ви транспортатором піднімете та перемістите кільце у просторі в більш безпечне місце. Весь прискорювач переміщати не потрібно, тільки кільце з детекторами часток.
Це хороша, навіть більше — блискуча ідея. Якщо використати технічний транспортатор — може спрацювати, до того ж у Спока є допуск та дозвіл на використання потужностей корабля, а Пиріжечок може вирішити усі питання з відділом безпеки. Якщо вони усе зроблять правильно, то навіть не прийдеться писати звіти — ніхто з керівництва не буде знати, що саме сталося, людей не треба буде евакуювати, а прискорювач здетонує деінде, що стане доказом небезпеки експериментів з червоною матерією. Усі залишаться у виграші.
Насилу відводячи погляд від Спока, Джим повертається до інших і каже:
— В нас є план. Ми вкрадемо прискорювач.
***
Наступного дня він стоїть за пультом технічного транспортатора, вводячи координати, отримані з передавача. Приміщення — величезне та пусте, тільки пульт біля сірої стіни та платформа для прийому вантажу посередині.
В навушниках чутно тихий голос Спока, руки пурхають над клавіатурою, і Джим посміхається собі під ніс. Все йде як промащене: Пиріжечок тримає варту біля головного транспортатору; науковці вже розрахували координати, враховуючи довжину дії транспортаторної хвилі; Спок має переміститися у технічний відсік разом із кільцем прискорювача і зараз перебуває на містку керування; Керол відволікає капітана Аванте запитом з приводу нової зброї. Джим каже:
— Готовий до запуску, — і раптом все летить шкереберть. Голос Спока через навушник змінює низький гуркіт, рипіння, а потім зв’язок переривається.
У Джима холодніють долоні — запланованих чотирнадцять хвилин ще не пройшло, на екрані йде відлік, в них вдосталь часу, — а потім на падд приходить повідомлення: «Детонація йде швидше на 37», — чого саме, невідомо. Спок напевне не зміг закінчити повідомлення, бо він завжди, завжди ставить крапки в кінці речень.
— Пиріжечок, план «Б», — кричить Джим у передавач. — Евакуація!
Він певен, що впорається. Спок не має права загинути, тільки не настільки безглуздо. В бою — так, під час катастрофи, когось рятуючи — так, але на забутому планетоїді через недолугість флотських науковців — ні в якому разі. Ще на станції Сем, і Чаудхарі, і купа іншого народу, усіх треба врятувати.
Пиріжечок відповідає коротким: «Авжеж», — і Джим швидко змінює налаштування транспортатору. Він може перемістити велику кількість людей — чорт, як же зараз не вистачає Скотті!
— Споку! — кричить він в передавач. — Готовий підняти усіх з містка керування! Підтверджуй!
У відповідь — тиша, і Джим, знехтувавши технікою безпеки, запускає переміщення, подумки благаючи всесвіт, щоб Спок залишався там, де перебував за останніми даними передавача.
На платформі матеріалізуються співробітники станції. Дехто дезорієнтований, на деяких подряпини, форма у безладі. Вони озираються, намагаючись зрозуміти, де опинились. Спока серед них немає.
— Ви на «Бредбері», — каже Джим. — Хтось за вас має коди доступу до передавачів на Тетра-Гамма-П’ять? Треба повідомити людей про евакуацію.
Один з переміщених, чоловік у червоній формі, підходить до нього та вводить пароль. Джим дякує і знов стає біля пульту керування.
— Станція Тетра-Гамма-П’ять, це Джим Кірк з «Бредбері», — каже він. — Усім якнайшвидше зібратися у центральній залі на вашому поверсі, зараз спробуємо вас підняти.
Цей варіант вони теж опрацювали: в разі невдачі простіш за все збирати людей зі станції поверх за поверхом, координати зал у Джима є, вже занесені у базу.
Він не має права зараз думати про Спока чи Сема, не має права відволікатися, тож намагається відкинути хвилювання разом з іншими емоціями. На жаль, Джим не вулканець, і десь на задньому плані лунає тривожний дзвін.
Він робить глибокий подих та починає працювати. Одна помилка — і хтось може залишитися без кінцівок.
— Усі геть з платформи! — кричить Джим, обертаючись. — Звільніть місце для інших!
Люди починають гомоніти, задавати питання, на які не має часу відповідати, і той чоловік у червоному допомагає. Гаркає:
— Я замісник директора станції Тетра-Гамма-П’ять, командер Мітчел! Звільніть приміщення! Це наказ!
Усі висипають в коридор, поруч залишається тільки Мітчел.
Джим хутко підіймає перший поверх, потім другий, третій. Його дії вивірені до автоматизму: обрати потрібні координати, натиснути, перемістити. Мітчел робить усе інше: керує евакуацією, роздає накази, проводить поранених до виходу з технічного відсіку.
Пройшовши усі поверхи, Джим знову передає на Тетра-Гамма-П’ять, що людям треба зібратися у залах, та починає наново. Рахувати кількість врятованих немає часу, а дивитися на термінал із геоданими моторошно, бо усі показники блимають червоним. Хтось з містка намагається зв’язатися з цим приміщенням, але Джим скидає виклик, бо кожна секунда — це чиєсь життя. Виклик від капітана Аванте теж скидає, хоча після подібного нехтування обов’язками точно будуть наслідки.
Він відволікається ненадовго, тільки щоб спитати у Пиріжечка, чи підняли Спока звичайним транспортатором, бо серед тих, кого перемістив Джим, немає нікого у золотій формі.
— Ні, — відповідає той.
І Джим продовжує.
Він встигає повторити підйом з усіх зал тричі, аж поки не зупиняється через те, що вмикається великий внутрішньокорабельний передавач біля двері. На екрані — обличчя капітана, вона виглядає стурбованою.
— Усім службам корабля, говорить капітан Аванте. Перебування біля планетоїду Тетра-Гамма-П’ять є небезпечним, тому я затверджую негайний перехід на варп-п’ять. Усім пристебнути ремені безпеки.
Джим присідає, хапається за поручні пульту та відчуває, як вібрує підлога. Стартувати з п’ятого варпу — зухвале рішення. Виходить, Аванте не така вже й обережна, як про неї кажуть.
Мітчел сідає поруч, і Джим простягає йому руку для знайомства.
— Гері, — каже той.
— Джим Кірк.
— Я знаю.
Корабель стрибає у варп.
***
Перше, що робить Джим, коли швидкість вирівнюється, а тиск та тяжіння на кораблі приходять до ладу — біжить до головної транспортаторної. Усюди — незнайомі люди, дехто вже під наглядом медиків, когось заспокоюють члени екіпажу. Персонал працює злагоджено та спокійно.
По дорозі Джиму доводиться пару разів відповісти на питання переміщених зі станції людей, але він не затримується надовго, бо серце не на місці. Треба якнайшвидше впевнитися, що зі Споком та Семом все гаразд.
Він забігає у транспортаторну та бачить Пиріжечка. Той салютує та каже, випередивши запитання:
— Командер у лазареті.
— А Сем Кірк?
— Я тут.
Джим обертається та бачить брата. Той посміхається, стоячі біля стіни.
— Сем! — вигукує Джим, підходить та згрібає його в обійми.
Варто було зробити це вчора, бо обійми працюють краще за слова. Потроху спадає напруження, виходить нормально дихати та поставити крапку у справі. Вони впоралися, врятували стільки людей, скільки змогли.
— Я радий, що ти живий, — каже Джим, відпускаючи його, обертається до Пиріжечка та питає: — Які наслідки вибуху? Чи він взагалі був?
— Не знаю, ми ще навіть не починали формувати звіт. Можу тільки сказати, що головним транспортатором на борт вдалося підняти вісімдесят дві особи.
— Де у вас на кораблі найпотужніший телескоп? — питає Сем. — Мені треба перевірити, що зі станцією.
Джим розривається між бажанням бігти до Спока та залишитися з Семом і допомогти — результат експерименту з червоною матерією важливий для подальшої роботи науковців. Та й Спок не пробачить, якщо будуть втрачені важливі дані.
— Я подбаю про вашого брата, — каже Пиріжечок, дивлячись на нього з посмішкою. — Вам треба до командера.
***
Спок лежить, дивлячись у стіну, та напрочуд швидко оживає, побачивши Джима. На обличчі навіть з’являються тіні почуттів, про які Джиму не хочеться замислюватись. Принаймні, не зараз, поки Спок у лазареті.
Кругом купа людей з пораненнями, обидві камери регенерації вже зайняті, лікарі швидко оглядають найтяжчих. Картина нагадує про наслідки атаки Неро на «Ентерпрайз», тільки тут більше медиків, а апаратура корабля справно працює.
— Напевне скоїв якусь дурницю? — питає Джим, підходячи до койки. Він трохи ніяковіє, хоча жодної причини для цього немає.
— Нічого, щоб не зробили ви, лейтенант-командер, — відповідає Спок. В глибині його очей причаїлася посмішка, він ніби в нормі: крапельниця на зап’ястку та невеликий синець на підборідді, більше ніяких ушкоджень.
Джим посміхається.
— Я б скоїв дурницю. Як завжди.
— Вимушений погодитись, — каже Спок, і всередині щось теплом відзивається на його погляд.
Це остаточне: Джим існував, немов оточений з усіх сторін кригою, і зараз решта цієї криги тане. Прийшов час знову жити на повну. В нього більше немає кораблю і команди, але є друзі, люди, на яких можна покластися, Сем живий, Спок поруч. Цього має бути досить.
Він мимоволі простягає руку до долоні, що вільно лежить на блакитному покритті койки. Спок завмирає на секунду, а потім випростує пальці і торкається пальців Джима. Можливо, це щось означає, а, може, й ні.
Вони мовчать, слова зараз не потрібні.
Джим відволікається, коли передавач блимає викликом. Він натискає «відповісти».
— Не вибух, не чорна діра, ми усі помилялися! — вигукує Сем схвильовано. — Червона матерія — не тільки антиматерія. Це надматерія, в неї є властивості обох! Пучки часток, що зустрілися при розгоні в прискорювачі, створили протозірку!
***
Деякі речі в цьому світі незмінні. Зала засідань виглядає так само, та сама емблема з дельтою висить на стіні над головами членів трибуналу. Знову головує адмірал Лі, тільки зараз виглядає менш пихатим і більш стурбованим.
Джим, Спок та Пиріжечок стоять навпроти столу , за яким засідає спеціальна комісія.
Вранці капітан Аванте сказала Джиму, що її покарали, примусивши взяти його в штат. Жоден з капітанів Флоту не погоджувався прийняти в команду Джима Кірка. Адмірали вважали, що з ним не хотіли мати справу, бо він некерований, а насправді — і це слова Аванте, не його — жоден не погодився з вироком трибуналу. Це була мовчазна змова вищих офіцерів. «Бредбері» Джима нав’язали наказом.
Сама капітан Аванте чекає за дверима, як і безліч інших людей. Журналісти провідних видань теж там, очікують на вирок.
Джим знав, що його колишні підлеглі щось утнули, але відсторонився, бо не хотів ятрити рану. Спок примусив його подивитись новини, і це стало одкровенням. Так, офіцери містку написали колективного листа за відновлення Джима на посаді капітану «Ентерпрайз», і керівництво Флоту, звісно, проігнорувало це звернення. Навіть сам Джим не сподівався, що його можуть амністувати, бо давно виріс з дитячих уявлень про справедливість флотського трибуналу, зневірився ще в часи «Кобаяші Мару».
Але — і в це досі не віриться — адмірали потрапили у власну пастку: Флот створював образ взірцевого капітана Кірка роками, і люди повірили в нього. Усі знають, хто врятував Землю і відправив Неро у чорну діру. Усі в курсі історії з Ганом і хто насправді винен у загибелі сотень людей. Джим — зірка перших шпальт і найулюбленіший герой пліток.
Коли керівництво Флоту відмовило у перегляді його справи, люди образились, на додаток усі колишні підлеглі з радістю давали інтерв’ю та коментарі, навіть Скотті зглянувся. На захист Джима вийшов цілий натовп. Увесь час, поки він плескався у тумані смутку, служачи на «Бредбері», під головною будівлею адміралтейства проходили багаточисельні мітинги. Те, що він знову стоїть перед трибуналом — заслуга цих людей. Джим не знає, як виразити вдячність.
Адміралів примусили переглянути справу, і якщо вирок буде неприйнятним, натовп розлютиться ще більше. В Федерації вже багато років не було ніяких заворушень.
Коли Лі встає, Пиріжечок помітно напружується — для нього це вперше. Джим посміхається йому, намагаючись підбадьорити, та присувається ближче до Спока.
— Комісія у складі восьми адміралів та секретаря постановила наступне, — каже Лі. Так, дещо в цьому світі незмінне. — Джеймса Кірка відновити на посаді капітана ЮСС «Ентерпрайз». Командера Спока відновити в якості першого помічника. Лейтенанта Гендорфа нагородити медаллю «За гуманність» та особистою табельною зброєю. Усіх колишніх співробітників ЮСС «Ентерпрайз» відновити на їхніх посадах за винятком тих, хто напише офіційну відмову через сторонні обставини… — він каже щось ще, але Джим не чує: дивиться на Спока та навіть не приховує щасливу посмішку.
Вони виграли. Врятували купу людей, з’ясували, що за допомогою червоної матерії можна створювати протозірки — так, старий Спок зізнався, що проблеми з ромуланським сонцем не були несподіваними, а відкриття червоної матерії стало в їхньому вимірі величезним науковим проривом. Ще Джим щасливий через те, що його Спок, найкращий старший помічник Флоту, знову поруч.
— До закінчення ремонтних робіт на ЮСС «Ентерпрайз» відрядити капітана Джеймса Кірка та командера Спока в Академію Зоряного флоту в якості викладачів, — каже Лі.
— Викладачів, — шепоче Джим Споку на вухо, посміхаючись ще ширше. — Уяви: ми обидва будемо викладати!
— Бажаєте щось додати? — питає Лі з погано прихованим роздратуванням.
— Ні, — каже Джим. — Я усім задоволений.
І це щира правда.
Обзорам
@темы: Фик, Чумацький шлях 2015, PG-13
-
-
16.06.2015 в 16:02усунули.
-
-
16.06.2015 в 17:01-
-
16.06.2015 в 17:29-
-
16.06.2015 в 17:52-
-
16.06.2015 в 18:23Насправді він аніяк не Пиріжечок, я розумію, але так вийшло
gavrusssha, так
-
-
16.06.2015 в 21:52-
-
16.06.2015 в 21:59-
-
16.06.2015 в 22:03netttle, таааак!
-
-
16.06.2015 в 22:13Щиро дякую.
-
-
16.06.2015 в 23:41-
-
17.06.2015 в 09:00-
-
18.06.2015 в 03:57-
-
18.06.2015 в 09:19-
-
21.06.2015 в 15:38-
-
21.06.2015 в 15:54-
-
21.06.2015 в 17:10-
-
22.06.2015 в 10:03-
-
24.06.2015 в 18:07-
-
24.06.2015 в 21:08Aleckto, і таке теж трапляється
-
-
25.06.2015 в 16:42Чогось дуже зворушила фраза про те, що Спок завжди ставить крапки в кінці речень, це так добре його характеризує, і її відсудність може свідчити про справжню катастрофу, як тут і було.
Дякую за текст, дуже сподобілось
-
-
27.06.2015 в 00:01Впевнена, що заяву про відмову знов служити там написали одиниці.
Я теж так вважаю