Это не кровь, это клюквенный сок (с)
Назва: Корі
Автор: waldorph
Перекладач: netttle
Бета: Хвосторожка
Посилання на оригінал: http://archiveofourown.org/works/67640
Дозвіл на переклад: запит надіслано
Всесвіт: StarTrek (2009)
Рейтинг: G
Жанр: цуценяткофлаф
Персонажі: Спок/Кірк
Розмір: 1100 слів
Відмова від прав: усе не моє, окрім досить вільного перекладу. Навіть цуцика не маю((((
Стислий зміст: Ім’я Джимової кризи середнього віку — Корі.
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості «Чумацький Шлях — 2015»

Вони залишили дійсну службу. Пішли у відставку. А точніше — їх підвищили. Тепер Спок катує дітлахів, а Джим — адміралів. У більшості випадків усі навколо дуже-дуже шкодують, що дозволили Джиму та Споку піти у відставку.
Здається, іноді Спок теж жалкує, частіш за все тому, що Джим вештається будинком, весь час щось ремонтує, навіть дозволив Скотті полагодити домашній реплікатор, щоб готувати справжній вулканський чай належним чином. Якимось дивом Джим навіть переналаштував комунікації, і відтоді Ухура має можливість вітати їх з днями народження або сварити Джима, тому що він дозволяє її чоловікові працювати в будинку, а ще – співчувати собі і Споку щодо їхнього одруження з божевільними.
От і Чехов виходить на зв’язок скиглити і жалітися, що вони начебто зіпсували його, і він тепер не витримує спілкування з жодним нормальним колективом. Спок завжди робить зауваження, що лайно, з яким вони стикалися в їхній практиці (авжеж, Спок не промовляє слово «лайно», але має на увазі саме це), лише на сорок відсотків з’являлося на їхньому шляху за вини Джима.
Справа в тому, що будинок нашпигований крутими прибамбасами, Спок лякає кадетів до напівсмерті, а Джим виносить їхні крихітні мізки тим фактом, що одружений зі Споком — і ніхто його до цього навіть не примушував! Сам Джим у цей час сперечається з адміралами та політиками (тому що, звісно, він людина дії, але, чорт, одного разу він уже відчув на власній шкурі всю міць і паскудство бюрократії і тепер має шанс усе виправити).
Отже, життя прекрасне.
Ну і... Оце так. Саме в цю мить на сцені з’являється цуценя.
Цуценя дріботить за ним підчас пробіжки, яку він починає о десятій, бо ж у нього клята відпустка, отже він не випихне власну дупу з ліжка раніше дев’ятої. Жодного шансу.
— Повертайся додому, — мимрить Джим, відмахуючись від цуцика. Річ у тім, що у нього навіть алергії на собак немає, він просто...
Просто він певен, що Спок наведе мільйон причин, чому не варто тримати вдома собаку. Насправді, у Джима і не було ніколи такого бажання. Але, розумієте... Маленький песик.
Крихітний.
Бровко з плямами над очима. Без ошийника.
Отак у їхній оселі опинилося цуценя. Його (це справді «він»: Джим сперше перевірив, а потім почухав песика — вибачився за таке неподобство) і’мя — Корі. Джим вважає, що це чудове ім’я для собаки.
— Що це? — Спок вимагає відповіді.
Джим дивиться на нього з-під окулярів над книжкою, рука, що пестила спинку Корі, завмирає. Корі ворушиться й сунеться ближче до нього увісні, начебто всією силою дрімотного мозку намагається змусити Джима і далі його чухати.
— Його звуть Корі.
Брови Спока так високо злітають, що Джиму здається, ніби вони зливаються з волоссям. А ще Спок схилив голову набік. Отак він завжди робить, коли Джим, звісно, зовсім випадково, публічно осоромлюється через якісь свої чергові хибні вчинки; наприклад, починає прогулянку з лівої ноги.
Розумієте, Спок схиляє голову, начебто подумки питає себе: «І чому це він — моя відповідальність?»
Що тут скажеш. Мабуть, це чесно.
— Причепився до мене і йшов за мною додому, — каже Джим. — Він дуже милий.
— І скільки йому?
— Сканування показує, що вісім тижнів.
— Зрозуміло.
Усе може перетворитися на холодну війну. Інколи трапляється. І це зовсім не так весело, як коли поруч є команда (або дітлахи), що налякано стежать, як Чехов і Сулу роблять ставки на те, хто отримає команду у випадку розлучення. Але все одно це трапляється. Частіше за все причина проста: Джим так ніколи і не подорослішав, а Спок надто розумний, хоча, з іншого боку, може і не надто — бо ж і досі не розлучився з Джимом.
Джима це влаштовує. Він певен: усе завдяки силі його члена (авжеж, не тільки… Є багато усього: t'hy'la і всяке різне... А, до біса. Це сила його члена, гаразд? І годі).
— Ти хочеш його... залишити.
— Так.
Спок дивиться на нього.
— Це твоя криза середнього віку?
— Якщо я скажу «так», можна мені цуценя?
Триває довга пауза, яку мозок Джима інтерпретує так: «Це повна перемога, Джеймс Т. Кірк».
— Так, — каже той.
— Йому знадобиться деяке приладдя.
Спок не хоче мати з Корі нічого спільного. Хай собі, Джим не проти. Джим гуляє з малим, купає і годує, піклується про візити до ветеринара, навчає. А Спок уникає його або з істинною ненавистю справжнього вулканця роздивляється канапу, на якій залишився собачий смух.
Спок ненавидить Корі.
Боунз каже, це тому, що Спокова душа не містить любові, але Боунз здебільшого промовляє ці слова приязно. У більшості випадків. І він досі відмовляється ночувати в їхній оселі (ну гаразд, це сталося лишень одного разу, на канапі лишилася пляма, але їм було тоді скільки? Двадцять сім. Нові стосунки, отже такі речі трапляються... Насправді, їм було пятдесят чотири. Минулого року. Тим паче, Боунз — лікар, і йому ще й запропонували кімнату для гостей. І канапу навіть почистили. Просто... плями все ж таки лишилися).
До чого це він? Отже, Спок не любить собаку.
Так Джим думає.
Поки він не повертається додому після конференції раніше (взагалі-то він заплатив одному місцевому небораку, щоб той гуляв з Корі, бо Спок не мав цього робити. Тому що і Спок, і Корі, здається, поділили Джима та його час і здебільшого ігнорували один одного).
Спок сидить на канапі і ставить оцінки на роботах кадетів — однією рукою. Голова Корі лежить у нього на колінах, а пальці другої шкребуть Корі за вухами. Корі має справді блаженний вигляд, і це зрозуміло, бо в Спока дивовижні пальці, але...
— Що це таке? — вимагає Джим, вказуючи на них.
Корі підстрибує і — беркиць! — намагається вдавати удава, в’ється біля Джимових ніг, а Джим пришпилює Спока звинувачувальним поглядом.
— Він хороша компанія, — спокійно визнає Спок, начебто це не він півроку мовчазно протестував проти появи Корі в їхньому житті.
— Він... Я заплатив Енріке! — Джим розуміє, що надто енергійно вимахує руками. І хоча в нього нічогенько виходить, це не найкращий його образ. І навіть у двадцять років таким не був.
— Він із вдячністю прийняв компенсацію за те, що, як виявилося, в його послугах не було потреби. Через те, що його викликали з приводу, що не відповідає дійсності, я дозволив йому взяти гроші.
Спок дав хлопцю п’ятдесят баксів і відправив з грошима геть. Із п’ятдесятма баксами, які той не заробив.
Але це зараз неважливо.
— Не відповідає дійсності? Та ти ж його ненавидиш! — каже Джим, нахиляючись до Корі, щоб кудлань лизнув його в обличчя і отримав порцію пестощів.
— Це не так. — Спок має дуже вдоволений вигляд. Наче він насолоджується цим. Бовдур.
— Тобі подобається наш песик, — каже Джим.
— Я визнаю, приязнь є.
— Боже мій. Я все робив, щоб тримати його подалі від тебе, і ти не заперечував — але тобі він подобається!
Спок нагороджує його терплячим поглядом, начебто Джим хворий абощо.
І Джим підводиться та цілує його, тому що, ну, ви розумієте. Джим не хворий абощо. Мабуть, він єдина людина, що здала іспит «виживання разом із Споком та усіма його вибриками протягом тридцяти років» на відмінно.
Так, хай йому дідько.
fin
Обзорам
Автор: waldorph
Перекладач: netttle
Бета: Хвосторожка
Посилання на оригінал: http://archiveofourown.org/works/67640
Дозвіл на переклад: запит надіслано
Всесвіт: StarTrek (2009)
Рейтинг: G
Жанр: цуценяткофлаф
Персонажі: Спок/Кірк
Розмір: 1100 слів
Відмова від прав: усе не моє, окрім досить вільного перекладу. Навіть цуцика не маю((((
Стислий зміст: Ім’я Джимової кризи середнього віку — Корі.
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості «Чумацький Шлях — 2015»

Вони залишили дійсну службу. Пішли у відставку. А точніше — їх підвищили. Тепер Спок катує дітлахів, а Джим — адміралів. У більшості випадків усі навколо дуже-дуже шкодують, що дозволили Джиму та Споку піти у відставку.
Здається, іноді Спок теж жалкує, частіш за все тому, що Джим вештається будинком, весь час щось ремонтує, навіть дозволив Скотті полагодити домашній реплікатор, щоб готувати справжній вулканський чай належним чином. Якимось дивом Джим навіть переналаштував комунікації, і відтоді Ухура має можливість вітати їх з днями народження або сварити Джима, тому що він дозволяє її чоловікові працювати в будинку, а ще – співчувати собі і Споку щодо їхнього одруження з божевільними.
От і Чехов виходить на зв’язок скиглити і жалітися, що вони начебто зіпсували його, і він тепер не витримує спілкування з жодним нормальним колективом. Спок завжди робить зауваження, що лайно, з яким вони стикалися в їхній практиці (авжеж, Спок не промовляє слово «лайно», але має на увазі саме це), лише на сорок відсотків з’являлося на їхньому шляху за вини Джима.
Справа в тому, що будинок нашпигований крутими прибамбасами, Спок лякає кадетів до напівсмерті, а Джим виносить їхні крихітні мізки тим фактом, що одружений зі Споком — і ніхто його до цього навіть не примушував! Сам Джим у цей час сперечається з адміралами та політиками (тому що, звісно, він людина дії, але, чорт, одного разу він уже відчув на власній шкурі всю міць і паскудство бюрократії і тепер має шанс усе виправити).
Отже, життя прекрасне.
Ну і... Оце так. Саме в цю мить на сцені з’являється цуценя.
Цуценя дріботить за ним підчас пробіжки, яку він починає о десятій, бо ж у нього клята відпустка, отже він не випихне власну дупу з ліжка раніше дев’ятої. Жодного шансу.
— Повертайся додому, — мимрить Джим, відмахуючись від цуцика. Річ у тім, що у нього навіть алергії на собак немає, він просто...
Просто він певен, що Спок наведе мільйон причин, чому не варто тримати вдома собаку. Насправді, у Джима і не було ніколи такого бажання. Але, розумієте... Маленький песик.
Крихітний.
Бровко з плямами над очима. Без ошийника.
Отак у їхній оселі опинилося цуценя. Його (це справді «він»: Джим сперше перевірив, а потім почухав песика — вибачився за таке неподобство) і’мя — Корі. Джим вважає, що це чудове ім’я для собаки.
— Що це? — Спок вимагає відповіді.
Джим дивиться на нього з-під окулярів над книжкою, рука, що пестила спинку Корі, завмирає. Корі ворушиться й сунеться ближче до нього увісні, начебто всією силою дрімотного мозку намагається змусити Джима і далі його чухати.
— Його звуть Корі.
Брови Спока так високо злітають, що Джиму здається, ніби вони зливаються з волоссям. А ще Спок схилив голову набік. Отак він завжди робить, коли Джим, звісно, зовсім випадково, публічно осоромлюється через якісь свої чергові хибні вчинки; наприклад, починає прогулянку з лівої ноги.
Розумієте, Спок схиляє голову, начебто подумки питає себе: «І чому це він — моя відповідальність?»
Що тут скажеш. Мабуть, це чесно.
— Причепився до мене і йшов за мною додому, — каже Джим. — Він дуже милий.
— І скільки йому?
— Сканування показує, що вісім тижнів.
— Зрозуміло.
Усе може перетворитися на холодну війну. Інколи трапляється. І це зовсім не так весело, як коли поруч є команда (або дітлахи), що налякано стежать, як Чехов і Сулу роблять ставки на те, хто отримає команду у випадку розлучення. Але все одно це трапляється. Частіше за все причина проста: Джим так ніколи і не подорослішав, а Спок надто розумний, хоча, з іншого боку, може і не надто — бо ж і досі не розлучився з Джимом.
Джима це влаштовує. Він певен: усе завдяки силі його члена (авжеж, не тільки… Є багато усього: t'hy'la і всяке різне... А, до біса. Це сила його члена, гаразд? І годі).
— Ти хочеш його... залишити.
— Так.
Спок дивиться на нього.
— Це твоя криза середнього віку?
— Якщо я скажу «так», можна мені цуценя?
Триває довга пауза, яку мозок Джима інтерпретує так: «Це повна перемога, Джеймс Т. Кірк».
— Так, — каже той.
— Йому знадобиться деяке приладдя.
Спок не хоче мати з Корі нічого спільного. Хай собі, Джим не проти. Джим гуляє з малим, купає і годує, піклується про візити до ветеринара, навчає. А Спок уникає його або з істинною ненавистю справжнього вулканця роздивляється канапу, на якій залишився собачий смух.
Спок ненавидить Корі.
Боунз каже, це тому, що Спокова душа не містить любові, але Боунз здебільшого промовляє ці слова приязно. У більшості випадків. І він досі відмовляється ночувати в їхній оселі (ну гаразд, це сталося лишень одного разу, на канапі лишилася пляма, але їм було тоді скільки? Двадцять сім. Нові стосунки, отже такі речі трапляються... Насправді, їм було пятдесят чотири. Минулого року. Тим паче, Боунз — лікар, і йому ще й запропонували кімнату для гостей. І канапу навіть почистили. Просто... плями все ж таки лишилися).
До чого це він? Отже, Спок не любить собаку.
Так Джим думає.
Поки він не повертається додому після конференції раніше (взагалі-то він заплатив одному місцевому небораку, щоб той гуляв з Корі, бо Спок не мав цього робити. Тому що і Спок, і Корі, здається, поділили Джима та його час і здебільшого ігнорували один одного).
Спок сидить на канапі і ставить оцінки на роботах кадетів — однією рукою. Голова Корі лежить у нього на колінах, а пальці другої шкребуть Корі за вухами. Корі має справді блаженний вигляд, і це зрозуміло, бо в Спока дивовижні пальці, але...
— Що це таке? — вимагає Джим, вказуючи на них.
Корі підстрибує і — беркиць! — намагається вдавати удава, в’ється біля Джимових ніг, а Джим пришпилює Спока звинувачувальним поглядом.
— Він хороша компанія, — спокійно визнає Спок, начебто це не він півроку мовчазно протестував проти появи Корі в їхньому житті.
— Він... Я заплатив Енріке! — Джим розуміє, що надто енергійно вимахує руками. І хоча в нього нічогенько виходить, це не найкращий його образ. І навіть у двадцять років таким не був.
— Він із вдячністю прийняв компенсацію за те, що, як виявилося, в його послугах не було потреби. Через те, що його викликали з приводу, що не відповідає дійсності, я дозволив йому взяти гроші.
Спок дав хлопцю п’ятдесят баксів і відправив з грошима геть. Із п’ятдесятма баксами, які той не заробив.
Але це зараз неважливо.
— Не відповідає дійсності? Та ти ж його ненавидиш! — каже Джим, нахиляючись до Корі, щоб кудлань лизнув його в обличчя і отримав порцію пестощів.
— Це не так. — Спок має дуже вдоволений вигляд. Наче він насолоджується цим. Бовдур.
— Тобі подобається наш песик, — каже Джим.
— Я визнаю, приязнь є.
— Боже мій. Я все робив, щоб тримати його подалі від тебе, і ти не заперечував — але тобі він подобається!
Спок нагороджує його терплячим поглядом, начебто Джим хворий абощо.
І Джим підводиться та цілує його, тому що, ну, ви розумієте. Джим не хворий абощо. Мабуть, він єдина людина, що здала іспит «виживання разом із Споком та усіма його вибриками протягом тридцяти років» на відмінно.
Так, хай йому дідько.
fin
Обзорам
@темы: Перевод, Фик, Чумацький шлях 2015, G
І хай тільки хтось не принесе на фест тріблів! Я буду розчарована))
І хай тільки хтось не принесе на фест тріблів! Я буду розчарована))
netttle, ппкс
Действительно, Спок не очень умный, раз до сих пор не бросил Джима. Да ещё и к собаке привязался. )))))) И только Боунзу вечно достаётся ни за что - что за карма у него такая проклятущая... )))))))
Кстати, там в оригинале дивная фотография. ))))))
А Боунза явно здесь любят) Просто он всех провоцирует)
Чудова історія, хоч так і не зрозуміла хто залишив плями на дивані
Рия Ареи, дякую )))
Про плями теж не зрозуміла, хоча цікаво, чиї вони і з якої нагоди
Дякую.
Авввв, як це гарно, гарно і то дуже)))
Маленький песик.
Крихітний.
Бровко з плямами над очима. Я ридаю))
— Це твоя криза середнього віку?
— Якщо я скажу «так», можна мені цуценя? Я б'юся головою проти стола)
В мене міміметр зламався) Це така... Гарнюня)
Який дивний переклад, дуже-дуже дякую)
Дякую вам )