Назва: Парк досуракового періодуАвтори: gavrusssha,
ЧайнаяЧашкаБета: на жаль (приймаємо капці)
Всесвіт: Star Trek TOS/Alien
Рейтинг: PG - 13
Жанр: AU, крек, гумор дещо чорний.
Персонажі: Джим Кірк, Спок, Маккой, та інші складові нашого улюбленого літаючого шапіто, а також деякі вулканки.
Розмір: 1034 слова
Відмова від прав: Абрамсові, Скотту, Кемерону, Жене - наші найтепліші.
Стислий зміст: Догмат Ріплі: “мочити потвор” - стає на герць з вулканським вихованням. Та програє.
Попередження: MPREG, якщо це можна так назвати. При написанні цього витвору хворобливої уяви у стислі, мов лещата, строки Чужий у лісі здох.
Примітка: написано на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”
- Ви всі помрете, - промимрила Т’Пау, сидячі на койці, як на троні, виструнчивши худорляве, з виразними, мов у тріски, ребрами, тіло. Її бронзове обличчя не виражало геть нічого, що можна було б зіставити з сер’йозністю заяви. - Помрете. Я вже бачила таке. Цілі міста ставали привидами через одну-однісіньку вцілілу тварюку. Зрадник! - прошепотіла вона. - Споку, ти зрадник нашої раси... - Вона трясла головою, прикрашеною кучерявою зачіскою, вже дещо безладною.
- Тихіше, тихіше, жінко, - вгамовував її Маккой, тихенько пестячи по голові. - Джиме, ти певен, що це саме Т’Пау? Востаннє, коли я її бачив, вона виглядала років на тисячу розважнішою.
- Й не приносила нам сенсаційних повідомлень самотужки? - додав Джим. - Тут щось до біса не те, Кощею. Спочатку Спок повертається з розвідки бігцем й силою захоплює лабораторний бокс… Гей, Скотті! - гукнув він до переговорника. - Як там двері боксу?
- Кеп, не думаю, що мені щось вдасться зробити без вирізання переборки, - відповів Скотті, хекаючи. За ним ворушилося щось червоне, длубалося інструментом у дверях, страшенно лаючись. - Він заблокувався.
- Так виріза… Ні, аніруш. Спок вийшов на зв’язок.
На екрані внутрішнього терміналу з’явилося обличчя Спока. Він вивертав лікарняні шафки просто на підлогу, щось гарячково шукаючи. Придивившись до рухомої світлини на екранчику Джим остовпів: під синьою форменкою Спока щось виразно ворушилося десь біля живота, напинаючи тканину.
- Ось вона, - сказала стиха Т’Пау, якій теж було видно екран. - Ваша жахлива загибель.
- Ви занадто песимістичні, мем, - заявив Кірк, вдивляючись. - І неконкретні. Що воно є?
- Вбивча потвора!
- Унікальний вид, - Спок теж їх чудово чув. - Це найцікавіше створіння, яке я бачив за все своє життя, Джиме! Й воно помре, якщо я терміново не знайду нейтралізатор кров’яної луги…
- Й воно?.. - запитав Кірк.
- В ньому.
- В моєму абдомені.
- Бовдур. - Одночасно подали голос Т’Пау, Спок й Маккой.
- Так, - підсумував Кірк. - Мені потрібна кава. Щось важкуваті новини для шостої ранку.
***
- Він тобі нутро виверне! - лементував добрий доктор, коли його, здавшись на вмовляння Кірка, допустили до боксу.
- Де ти це здибав? - запитав Кірк у Спока, що, знайшовши потрібні ліки, вгамувався та приліг на ліжко, важко дихаючи. Форменка, до якої він заборонив торкатися, час від часу ворушилася. Виглядало це моторошно. - Ваш матріарх бігла кілька миль, заради того, щоб повідомити нам, що ти розбуркав кубло якихось стародавніх чудовиськ. Не думав, до речі, що Т’Пау все ще в такій гарній формі.
- Наші… Жінки… Дуже сильні, - видно було, що Споку важко говорити. - Я відвідав місце, де наші… Діти… Проходять обряд посвяти…
- Це той самий, коли ваші шкуродери дають бідним дітлахам ножа та виганяють їх до пустелі помирати від спраги? - втрутився Маккой.
Спок блідо всміхнувся, ніби йшлося про щось ностальгічне.
- Можна й так сказати. Воно.. Створіння… Покликало мене.
- Покликало?
- Подумки. Воно розумне та спроможне до контакту розумів… Остан… - Спок задихнувся. Видно було, що, незважаючи на вулканський контроль, йому дуже боляче. - Останнє з свого виду. Дуже… Самотнє.
- Т’Пау сказала, що колись вулканці випробували себе, б'ючись з ними, озброєні тільки лірпою та могутністю.
- Могутністю, - з непередаваною інтонацією повторив Маккой.
- Але, - провадив далі Кірк. - Славнозвісний Сурак нібито винищив гніздо цих створінь, щоб позбавити вулканців необхідності в мілітаристичній культурі.
- Не вірю… Сурак… Не міг. Не міг винищити цілу розумну расу, - прошепотів Спок й втратив свідомість.
- Історія, - пробурмотів сам до себе Кірк, дивлячись, як лікарі на чолі з Маккоєм обліпили ліжко й виносять його до лазарету. - Історія - то є набір міфів, пропаганди, помилок й відвертої брехні. Й ми тому свідки. Гей, на містку! - гукнув він у комунікатор. - Це капітан. Ми залишимося на Вулкані ще на деякий час. Відбій.
***
- Я не можу, - Маккой у розпачі жбурнув інструментом у стіну. - Як тільки я приступаю до видалення, клята потвора переміщується нижче, до серця. Я вб’ю Спока, якщо торкнуся, а, якщо не торкатися - вона вб’є Спока, коли вилупиться.
Спок зненацька відкрив очі. Його ясний, напружений та абсолютно розумний погляд зупинився на капітанові, що саме вирячився та й так и застиг.
- Він. Я назву його Джимом.
- Що?
- Джим. Він так хоче... Та я дуже вас… тебе прошу - не заподіюйте йому шкоди. Він - мисляча та дуже складна істота.
- Воно жере людей! Чим я буду його годувати? Екіпажем?!
- Це не обов’язково. Склад людської плоті принципово не відрізняється від м’яса інших істот. Вважаю, що наш реплікатор впорається.
Тут у гастрономічні посиденьки втрутився Маккой, такий блідий від люті, що Джимові аж заціпило, хоча він збирався щось додати.
- Ти в мене не здохнеш, гобліне! Якщо ти вирішив стати мамусею цієї потвори, то не перекладай свої обов’язки на інших! А зараз сторонні особи йдуть геть з мого лазарету. Джиме, шонеясно?..
***
- Джиме, я так собі міркую, що виховання Спокового страшка треба розподілити між кількома добровольцями. Ось Сулу, наприклад, чудово впорається. Після його лячної флори фауна - логічний апгрейд. Та й Ухура… Любить тваринок. Бо якщо довірити все Споку, то отримаємо потвору, виховану чудовиськом.
- Кощію, ти геть не розумієш. Спок назвав його на мою честь, а ти, між тим, деяким чином його хрещений батько.
- Йди-но у дупу, це просто блюзнірство. Хрещений оцього?!
- Джима.
- Та хоч Сураком його назвіть - я його й пальцем не торкнуся.
- Докторе Маккой, - подав голос Спок.
- Гоблінскі вуха, - промурмотів Боунс. - Гоблінським вухам навіть скляна стіна не перешкода.
- Докторе Маккой. Джим говорить, що ви кумедний.
- Та хай йому грець. Потвора з почуттям гумору… Джиме, тьху, капітане Кірк. Я звільняюсь. На найближчій станції я полишу цей літаючий зоопарк.
- Аякже...
***
Потворка граційно звивалася та ніжно сичала на Ухуру, відділена від її розпашілого обличчя броньованим склом. На її пиці було виразно написано, як їй кортить донести до людини свою взаємність.
- Нійото, кицю, це скло безпечне, але мені зле, коли я бачу твоє личко біля цієї зубастої пащеки, - нив Скотті.
- Бідненький, зовсім саменький, - стиха примовляла Ухура, присівши навпочіпки. - Тра з тобою порозмовляти, бо ж сказишся наодинці. Твій деревоголовий родитель помчав виручати дупу свого капітана, потягнувши до транспортатора за форменку й нашого несамовитого лікаря, а ти тут сумуй. Так, дитинко?
- Гр-р-р-р… І-і-і-і-і-з-з-з, - долинало з динаміка у склі. Чорно-зелена тварюка кокетливо вертіла хвостом та обережно тикалася у скло внутрішньою щелепою, щедро зрошуючи його кислотою.
- Не дражни його, ще втече, - пророче зауважив Скотті.
Джим простяг чіпку пазуристу лапку й пошкрябав скло зі скреготом. На склі з’явилась тріщинка, що швидко збільшувалася. Умить з начебто надійної перешкоди вивалився маленький трикутний скалок, в дірку миттєво просунулася зацікавлена чужинська пичка. Висунувся швидкий язик й майнув у повітрі, ювелірно на міліметр не зачепивши носа закляклої Нійоти.
- У-к-к-к… І-і-і-і-і-з-з-з, - долинуло з дірки.
- Він щось хоче, - зачаровано сказав Скотті. - Треба Спока, щоб переклав.
- Не треба, - всміхнулася Ухура. - Здається, ми порозуміємося, чи не так, Джиме?
- Т-к, - відповів Чужинець на ім’я Джим. - Т-к. Обзорам
Вулканці були настільки могутніми воїнами, що могли убивати чужих практично "для розваги", як перевірка сил. А миролюбний Сурак знищив чужих, щоб позбавити вулканців необхідності бути такими войовничими. Це насправді дуже логічно
Спок, що турбується не про своє життя, а про самотнього монстра; екіпаж, що сюсюкається з потворкою - це все дуже мило і жахливо водночас. Хоча проблему з харчуванням дійсно можна вирішити завдяки реплікатору. Але що буде, якщо це створіння почне розмножуватись? "Ентерпрайз" мала проблеми через милих трібблів, а тут такі страшні істоти. Якщо їх буде багато - це просто жах!
gavrusssha, дуже цікава ідея і чудовий текст!
Декілька опечаток:
Споку, ті зрадник нашої раси.напружений та абсолютно розумний погляд зупинився на капітанові, що саме вирячівсяЧім я буду його годувати? Екіпажем?!
А древние вулканцы круты - на Чужого с лирпой и... мощью? ) Гугл-переводчик предложил мне еще "могущество". Первое или второе на самом деле? )
- Бідненький, зовсім саменький, - стиха примовляла Ухура, присівши навпочіпки. - Тра з тобою порозмовляти, бо ж сказишся наодинці. Твій деревоголовий родитель помчав виручати дупу свого капітана, потягнувши до транспортатора за форменку й нашого несамовитого лікаря, а ти тут сумуй. Так, дитинко?
*рыдает еще пуще*
Отличная история!!!!
після цього починається найцікавіше ))))
ці Чужі - вони такі миииииилі )))
після цього починається найцікавіше ))))
ці Чужі - вони такі миииииилі )))
Браво, автори
читать дальше
навіщо ви дали таку розкішну ідею)) Вони ж як трібли, такі ж .. милі))
дякую за капці, виправив)
Линнел, спасибо)))
могущество - да, самый близкий перевод, с оттенком в "мужество" и "решительность"))
ЧайнаяЧашка, Жалко же кошмарика)) Спасибо тебе )) С тобой изумительно курится)
danechka, Так і є)) Він ще втече та помандрує по "Ентерпрайзу" у пошуках... друзів)) Тутусятко
torchinca, дякуємо)
дякую, виправив)
**Анна Каренина**, Він же мелдився зі Споком - це найпацифістичніший Чужий у всесвіті))
netttle, *не вистачає скайпівського ведмедика*
Так! Звірятка ж!! *побіг читати*
Звірошлях)
julia-sp, И, в отличие от трибблов, его есть за что бояться)) читать дальше
ЧайнаяЧашка, ииииии, обожаю этот мультик!
ойчееерт))) художника бы нам))))))))))))))
Т'Пау)))
Автор - Loopydave
И Джим помнит все, что происходило на протяжении тысячелетий, в том числе и непростые отношения клана с вулканцами... А тут - мама... Бедный, бедный. Ну, допустим, он не первый Чужой с... так сказать, родовой травмой... Хорошо, что маленькая дырочка в шаттле, через которую того вытянуло в открытый космос, была в другой вселенной, а то в генетической памяти сидело бы еще и жестокое обращение некоторых матерей
Ну, допустим, он не первый Чужой с... так сказать, родовой травмой... Вот поэтому они такие злые))
irina-gemini, спасибо!! )) Вы молодец, что не испугались языка)