понедельник, 29 июня 2015
Назва: Лише праведники вмирають молодими
Автор: Die Glocke
Перекладач: Die Glocke
Посилання на оригінал: glocke.diary.ru/p188722597.htmДозвіл на переклад: отримано
Всесвіт: Reboot
Рейтинг: PG
Жанр: джен, AU, фьюжн (до ретеллінга не дотягує) з «Тими, що співають у терні»
Персонажі: Джим Кірк, Вайнона Кірк, Хан/отець Гаррісон
Розмір: міні, ~1600 слів
Відмова від прав: чужого мені не треба
Стислий зміст: «У двадцять третьому столітті людину набагато складніше чимось здивувати, ніж у столітті двадцятому, тому католицький священик на ім'я Хан Нуньєн Сінгх, чия парафія розташована в самісінькому серці Середнього Заходу, штаті Айова, дивував людей хіба що своєю незвичайною красою». АУ пріквел до подій першого та (переважно) другого фільму ребутного всесвіту.
Попередження: Хан — католицький священик, присутня тема релігії.
Примітка: Один з оргів мене заспокоїв, що власні тексти перекладати можна, так що сподіваюся, що мене за це не засудять. Цей текст мені дуже дорогий, він два роки був заморожений (ну прямо наче Хан), і дуже захотілося його дописати і переозвучити українською мовою саме до фестивалю. Можливо,
J. Sinclair вже й не пам'ятає, але це все почалося два роки тому, коли вона Хана на арті порівняла зі священиком. Так що спасибі за ідею
І, звісно ж, переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості «Чумацький Шлях — 2015».
2243
У двадцятому столітті багато людей думали, що з розвитком науки й технології «книга вб'є церкву, а людина вб'є Бога». Кілька століть по тому виявилося, що потреба людини вірити не залежить від ступеня розвитку науки й технології, і приклад цивілізацій, що стояли на тому ж ступені розвитку, що й земна, або на кілька щаблів вище, це доводив. Тому і в двадцять третьому столітті в «плавильному котлі» Сполучених Штатів були протестанти й католики, мормони й іудеї, мусульмани й представники багатьох інших релігій.
У двадцять третьому столітті людину набагато складніше чимось здивувати, ніж у столітті двадцятому, тому католицький священик на ім'я Хан Нуньєн Сінгх, чия парафія розташована в самісінькому серці Середнього Заходу, штаті Айова, дивував людей хіба що своєю незвичайною красою. Багато хто думав, що в сані він знайшов захисток, адже незвичайна зовнішність часом так ускладнює життя. Чорна сутана і жорсткий нашийник колоратки дійсно були свого роду захистом — але захищали вони не його, а людей, що його оточували. Захищали від нього.
Коли він усвідомив, що його сила, інтелект, темперамент й амбіції нелюдські — надлюдські — він зрозумів, що повинен захистити людей від себе. І муром, що він звів навколо себе, стали три обітниці — цнотливості, бідності та смиренності. Хан прийняв сан, змінив ім'я — не тому що соромився, просто парафіянам у сповідальниці набагато легше було вимовляти «отець Гаррісон», — і переїхав до Айови, якій, від сподівався, судилося стати його притулком до кінця життя.
Єдиною розкішшю, яку дозволив собі отець Гаррісон, був автомобіль «Шевроле Корвет». Він досі пам'ятає, як розпатланий десятирічний хлопчисько дивився на його автомобіль широко розкритими блакитними очима, а його мати знизала плечима та лукаво підморгнула — «ці хлопчики та їхні іграшки». Того дня він зрозумів, що хоче стати другом Вайноні Кірк і старшим товаришем її синові Джиму — не батьком, бо батька-героя ніхто не замінить, а компаньйоном на шляху дорослішання. Не в змозі зрозуміти, що так притягує його до цієї родини, він дав сам собі мовчазну обіцянку завжди бути поруч.
2246
Коли Джимові було тринадцять, він викрав «Шевроле» отця Гаррісона. Позичив, за висловом самого отця Гаррісона. Джим гнав хайвеєм, перевищуючи всі ліміти швидкості, і, здається, сам був у шоці від того, на що здатний цей антикварний кабріолет, до якого отець Гаррісон був на подив прив'язаний — трохи менше, втім, ніж до самого Джима, який став йому кимось на зразок улюбленого племінника для дядька, у якого власних дітей немає.
Як Джиму вдалося зупинитися на самісінькому краю обриву, він донині не може зрозуміти. Певно, це те саме горезвісне везіння Джима Кірка, яке не раз допомагало йому виплутатися з труднощів, виривало з лабетів смерті і, схоже, було своєрідним подарунком природи (всесвіту? Бога? Та що ім'я?). Противага для невгамовного характеру, хитро закамуфльований інстинкт самозбереження, який свідомо не затамувати.
Джим вийшов з машини, сів на край обриву і звісив ноги вниз. Там його і знайшов отець Гаррісон. Сів поруч, забруднивши сутану в рудому піску, і довго мовчав в унісон. Потім, нарешті, запитав:
— Хочеш, навчу тебе водити?
— Я і так умію, — пробурмотів Джим, вдивляючись у дно обриву та уявляючи там уламки «Шевроле». Навіть якщо б йому забракувало реакції загальмувати, він би встиг вистрибнути — щасливчик Джим — та автомобіль було б шкода.
— Я знаю, — посміхнувся отець Гаррісон. — Але твоїй матері буде спокійніше, якщо ти їздитимеш зі мною.
Джим все чекав, що ось зараз отець Гаррісон запитає в нього розчаровано — ну навіщо ти так, а? Але навіть якщо вчинок Джима його й розчарував, він цього не виказав. І тоді Джим не витримав і сам зізнався:
— Я не спеціально. Просто... так вийшло.
— Я здогадався. Можу прочитати тобі проповідь про спокусу, але ж тобі цього не хочеться, правда?
Джим придушено мугикнув і шмигнув носом, у якому нестерпно свербіло від пилу, що піднявся у повітря.
— Я так і думав. Ходімо, потрібно поставити цю красуню до гаражу. Хочеш повести?
Джим гадки не мав, чим заслужив такий кредит довіри (чи це просто властиве священикам всепрощення), але вирішив щосили намагатися цю довіру більше не порушувати.
2250
— Джим все ще не передумав вступати до Академії? — запитав Вайнону отець Гаррісон, ставлячи чашку на блюдце.
Вони сиділи на веранді будинку Вайнони. Старомодні післяобідні чаювання — порцеляновий сервіз, чай з молоком і булочки з корицею — стали доброю традицією. Час, коли дві найважливіших людини в житті Джима Кірка могли спокійно поговорити про те, як же це важко і водночас захопливо — бути найважливішою людиною в житті Джима Кірка.
— А чому «все ще»? — поцікавилася Вайнона, задумливо помішуючи ложечкою чай. — Ви думаєте, це в нього тимчасове? Чергова... м-м-м... фаза?
— Чесно кажучи, не знаю, — зізнався отець Гаррісон. — З Джимом ніколи не можна бути в чомусь впевненим на всі сто відсотків. Але це його рішення здається мені поспішним і незрілим. Я вважаю, він надмірно романтизує службу в Зоряному Флоті.
— Послухайте, Хане, — вимовила Вайнона з натиском. Ложечка дзвінко опустилася на блюдце. — Я знаю про ваші непрості відносини із Зоряним Флотом. Я знаю, що ця організація не ідеальна. Я знаю, що подорожі в космос, навіть із дослідницькою метою, не тільки романтичні, але й небезпечні — дозвольте вам нагадати, що мій чоловік і батько Джима загинув на завданні. Мені страшно відпускати туди Джима, але…
— Але?
— Але він має право зробити власний вибір. Поспішний, незрілий, необачний, небезпечний — але це буде його вибір, отче. Хто ми такі, щоб робити цей вибір за нього? Навіть якщо нами рухає виключно любов і турбота?
Отець Гаррісон стомлено заплющив очі та вщипнув себе за перенісся.
— Ви маєте рацію. Маєте рацію, Вайноно. Про що я думав? Знаєте, з усіх трьох обітниць мені завжди найважче давалася обітниця смирення…
— Отче, — м'яко промовила Вайнона. — Ви всього лише людина. Хороша людина і добрий пастир. Але навіть у найкращих з нас бувають моменти слабкості.
— Ви мудра жінка, — слабко усміхнувся священик. — Я просто хвилююся за нього.
— Я так само.
Наступного дня Джим повідомив матір і отця Гаррісона про те, що передумав вступати до Академії. Вайноні довелося погодитися, що це і справді була всього лише «фаза», а Джим так і не зізнався, що ненавмисно підслухав розмову на веранді, коли повернувся додому трохи раніше, ніж завжди.
2253
Якось отець Гаррісон порівняв себе з посудиною, яка час від часу наповнюється Богом. Він переконував себе, що повнота посудини не залежить від того, де вона знаходиться — у Ріверсайді чи в палаці єпископа — але у хвилини сумніву та невпевненості у собі, у своєму призначенні, коли отцеві Гаррісону здавалося, що посудина спорожніє, його можна було знайти в церкві святої Марії.
Будівля з червоної цегли в неоготичному стилі з'явилася на Уошбер-стріт у 1907 році, населення Ріверсайда тоді не становило й семи сотень. Настав 2253 рік, а церква зовсім не змінилася — все та ж декоративна кладка, все ті ж вітражні вікна й шпилі, навіть оригінальний вівтар та орган, які ще пам'ятають найпершу церкву, — а населення Ріверсайда ледве-ледве переповзло позначку в тисячу чоловік.
Джимові бракувало простору в Ріверсайді і повітря — у храмах, але кожного разу, коли посудина отця Гаррісона погрожувала по вінця наповнитися порожнечею замість Бога, Джим знаходив його в церкві святої Марії. Він не відволікав отця Гаррісона розмовою, навіть не підходив до нього — просто сідав в останньому ряду й терпляче чекав, що для Джима Кірка, до числа чеснот якого терпіння не входило, було чимось на кшталт подвигу.
На цей раз чекати довелося довго. Але терпіння винагороджується — наче прокинувшись від заціпеніння, отець Гаррісон повільно підійшов до Джима та сів через прохід, обпершись ліктями на коліна і поклавши підборіддя на зчеплені в замок пальці.
— Скажи, чому ти все ще тут? — запитав отець Гаррісон, не дивлячись на Джима.
— У церкві?
— У Ріверсайді.
— Тут родина, — просто відповів Джим. — Та й чи не все одно, де жити? Відстані давно вже не проблема.
Насправді Джимові було не все одно. Йому було тісно в Айові, він хотів більше, вище, до неба, але не міг знайти в собі сили залишити матір і людину, яка стала йому... по правді кажучи, Джим не знав, ким йому став отець Гаррісон.
— Чи не все одно, де бути посудиною Господа? — пробурмотів священик задумливо, а потім піднявся з лави. — Ходімо, Джиме. Вайнона, мабуть, хвилюється.
2255
Коли Джим був маленьким, він вважав батька героєм, адже саме так той виглядав у спогадах Вайнони, якими вона щедро ділилася із сином. Вступивши в підлітковий вік, він почав бачити у материних розповідях якийсь одному йому помітний підтекст і став натомість вважати батька зрадником.
— Він нас покинув, — казав він матері так, ніби Джордж Кірк не загинув, намагаючись врятувати якнайбільше людей, а просто одного дня вийшов за цигарками, щоб ніколи більше не повернутися додому.
Декілька тривалих бесід з отцем Гаррісоном переконали Джима в тому, що Джордж зробив те, що повинен був зробити, але він на все життя запам'ятав це відчуття зради і сподівався, що йому ніколи більше не доведеться пережити подібне. Але, як виявилося, сподівався марно.
Про те, що отець Гаррісон зібрався покинути Айову для того, щоб служити капеланом у Зоряному Флоті, Джим дізнався від Вайнони. Як не дивно, повірив він відразу (як тільки звикнувся з думкою, що в Зоряному Флоті навіщось є капелани): дуже легко було уявити отця Гаррісона у ролі людини, що несе розраду тим, кому довелося опинитися за багато світових років від дому. Але повірити ще не означає прийняти.
Джим не знав, що дратувало його більше: те, що отець Гаррісон їх покинув, чи те, що йому забракувало сміливості сказати Джимові про свій від'їзд. Чого він боявся? Того, що Джим благатиме його залишитися? Подарує йому троянду з випестуваного Вайноною куща й попрохає зберігати її у требнику? Не дочекаєтеся, отче, для цього у Джима забагато гордості, яку ви з нього до кінця не витравили.
Чи отець Гаррісон боявся, що Джим влаштує сцену, можливо, не зможе втриматися і вдарить його? Не дочекаєтеся, отче, для цього Джим занадто вас поважає і зневажає водночас. Оксюморон? Можливо, але Джим Кірк ніколи не був простою людиною, і саме ця складність вас притягувала й інтригувала.
Отець Гаррісон не сказав Джимові про свій від'їзд, то ж Джим не прийшов попрощатися. Замість цього він завалився до місцевого бару, щоб втопити свій сум в алкоголі, — вчинок, який отець Гаррісон певно не схвалив би. Що ж, ще один привід вчинити саме так, наперекір отцеві Гаррісону.
Саме в цьому барі Джима Кірка зустрів Крістофер Пайк.
2259
До тиші шпитальної палати, яку порушували лише монотонні звуки роботи медичного обладнання, вплелося заспокійливе шелестіння сутани. Отець Гаррісон підійшов до ліжка маленької дівчинки, бо чи не це мають робити священники — підтримувати тих, хто цього потребує, дарувати надію або смирення, коли надії немає.
Ані отець Гаррісон, ані Джим Кірк ще не знали, що саме цей візит запустив відлік до їх нової зустрічі.Обзорам
@темы:
Перевод,
Чумацький шлях 2015,
PG-13
-
-
29.06.2015 в 10:16-
-
29.06.2015 в 10:53-
-
29.06.2015 в 11:06-
-
29.06.2015 в 11:27-
-
29.06.2015 в 12:07Дякую
-
-
29.06.2015 в 23:13-
-
30.06.2015 в 08:03Цiкаве переосмислення моменту, коли Хан приходить в палату.
Сподобалось оповiдання, дякую вам за нього!
-
-
02.07.2015 в 20:21Так, у цьому всесвіті і Кірк розсудливіший и серйозніший, и Хан людяніший, але тим важче їм буде пережити події 12-го фільму, які, на мою думку, все ж відбудуться, хоча й в іншому варіанті.