понедельник, 13 июня 2016
Назва: одного разу в його очах (увесь мій світ сяяв)
Автор: doraditaПерекладач: mori.moreПосилання на оригінал: once in his eyes (my whole world shone)Дозвіл на переклад: отримано
Бета: немає
Всесвіт: Star Trek: Alternate Original Series
Рейтинг: G
Жанр: ангст, дженослеш, 5+1 Things
Персонажі: Вайнона, Джім, Спок
Розмір: 1676 слів (оригінал), 1535 (переклад)
Відмова від прав: нічого мені не належить, персонажі й всесвіт - творцям, текст - авторові.
Стислий зміст: П'ять разів, коли Вайнона плакала у день народження Джіма і один раз, коли це були сльози радості.
Попередження: Та власне й немає.
Примітки перекладача: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2016”.
Примітки автора: Я справді планувала К/С фік, але якимось чином він перетворився на фік про Вайнону. І я не жалкую.
Назву запозичено з пісні Kate Rusby - My Young Man (дякувати Lee).
Подяки автора: Lee - дякую за те, що ти найкращий Перший Помічник, якого я тільки могла бажати. Не можу передати, як важливі для мене твої добрі слова і підбадьорювання.
Katri - дякую за віру в мене (а також за вичитування цього і за вказання на деякі дурні помилки).
2234.04
Перший день народження Джіма виявився не надто веселим днем. Вайнона спекла торт, але скоріш через те, що Сем наполягав. Вона посміхнулася, коли той вирішив допомагати молодшому братові задувати свічку, але ця посмішка так і не торкнулася її очей. Вона приготувала подарунок для Джіма, але той був ще занадто малим, щоб розуміти значення усього цього. Він щасливо рвав яскравий папір, але, здається, кольорова обгортка цікавила його більше, ніж власне подарунок.
Ввечері, вклавши дітей до ліжка, Вайнона сіла на кухні з бокалом вина і почала пригадувати. Вона згадувала усмішку Джорджа, коли вона сказала, що вагітна Джімом. Згадувала, як вони сперечалися, де провести Різдво. Як дзвонили додому, щоб сказати Семові, що в нього буде маленький брат чи сестричка. Як тримала руку Джорджа у лазареті після невдалої місії на чужій планеті. Вона згадувала їх опівнічні розмови, обличчя Джорджа, коли він розповідав про їх майбутнє і усе, що вони ще можуть зробити разом. Вона згадувала його останні слова.
І плакала.
2240.04
- Мамо, Сем вкрав мій подарунок!
- Та не крав я! Тобі ще рано дивитися подарунки!
Вайнона із зітханням забрала подарунок з рук Сема.
- Хлопці, не сваріться! Ваші бабуся з дідусем вже скоро приїдуть, а ви ще досі не прибрали у кімнатах.
Сем одразу ж послухався мати, але Джім й не поворухнувся.
- Це ж мій день народження, я не маю прибирати свою кімнату! Скажи, щоб Сем зробив це!
- Джеймсе Тайберіусе Кірку! Ти будеш прибирати свою кімнату, якщо я скажу тобі зробити це. Після цього ми повечеряємо, а потім ти матимеш змогу відкрити свої подарунки. Якщо прибереш кімнату.
Джім дивився на неї, клипаючи блакитними очима. Йому лише сім, але з кожним днем він стає усе більш схожим на свого батька. Вайнона майже бачила Джорджа в очах свого сина і в його поведінці. Джім, сам того не розуміючи, поводився як чоловік, якого він, власне, ніколи не бачив. Так, він успадкував її усмішку і, вона була впевнена, безрозсудність, але іноді він так нагадував батька, що їй було боляче.
Вайнона трохи здивувалася, коли Джім раптом підійшов до неї і міцно обійняв.
- Вибач, мамо, - пробурмотів хлопчик тремтячим голосом.
- Джім? Любий?
- Вибач, що засмутив тебе.
Вайнона зітхнула і знов пригорнула сина до себе. Вона увесь час забувала, яким спостережливим бував Джім, як швидко помічав він усі дрібниці.
- Ні, цукерко. Ти не зробив нічого, усе гаразд. Це не твоя провина, - відповіла жінка, обіймаючи сина і сподіваючись, що той не побачить її сліз.
2247.04
Вони майже забули про день народження Джіма. Минув лише тиждень з його повернення з Тарсусу IV. У будинку стояла тиша. Джім не размовляв, а Вайнона не знала, що треба говорити. Вона могла лише обійняти його, коли він зійшов з рятувального корабля, шепочучи, як любить, як рада бачити. Джім теж обійняв її, але нічого не відповів.
І от вони залишися удвох: Сем поїхав декілька років тому, а Френка вона вигнала одразу, як дізналася, що він робив з її хлопчиком. Дім здавався незвично порожнім, але, можливо, це було на краще. Можливо, так краще для Джіма, думала Вайнона, миючи посуд. Звісно, вони мали посудомийну машину, але іноді важливо мати якусь справу, щоб зайняти руки. Вона кинула погляд на календар. І раптом зрозуміла. Четверте січня. День народження Джіма.
Вона не мала продуктів для приготування торта, але репліціювала кексик, увіткнувши в нього свічку. Джім був у своїй кімнаті, після Тарсусу він майже не виходив звідти. Вайнона легенько постукала. Ніхто не відповів, тому вона несміливо зайшла. Джім лежав на ліжку, підклавши руки під голову. Він дивився у стелю, але Вайнона помітила, як його погляд швидко ковзнув по ній, коли вона зайшла. Вона спробувала посміхнутися йому.
- З днем народження, цукерко, - сказала вона, простягнувши кексик Джимові. Він подивився на нього, але не всміхнувся і навіть не спробував взяти його.
- Вибач, я наразі не маю для тебе подарунка, але ми могли б придбати щось завтра, якщо захочеш. Може, поїдемо до Сан-Франциско? Що думаєш?
- Не знаю, - бурмотнув Джім. Вайнона була майже впевнена, що це перші слова, які вимовив її син після повернення додому. І це не можна було назвати перемогою.
- Може задуєш свічку?
- Ні, - відповів Джім, не дивлячись на неї.
- Гаразд, тоді я це за тебе зроблю. Загадаю бажання, - і Вайнона дмухнула. Потім піднялася, поставила кекс тумбу і простягнула руку, щоб торкнутися Джімової щоки. Той смикнувся.
- Я буду внизу, якщо треба, - мовила вона, бо що ще можна сказати. Вона нічого не може зробити. Причинивши двері, Вайнона вже не стримувала сліз.
2253.04
- …Саме тому ми маємо не забувати жертву, принесену рівно двадцять два роки тому. Ми повинні пам’ятати усіх, хто загинув того дня. Ми повинні пам’ятати Джорджа Кірка, - закінчивши промову, Вайнона спустилася з подіуму. Слухачі усе аплодували, хоча наступний оратор вже був готовий говорити. Вони б вже мали затихнути, думала Вайнона, йдучи до свого місця.
Сівши, вона раптом відчула теплу долоню на своєму плечі и почула шепіт:
- Гарна промова, мам.
- Джім! – ойкнула жінка. – Що ти тут робиш?
Хтось зробив їй зауваження, але вона не зважала. Вайнона обернулася і побачила свого сина, який сидів позаду неї і всміхався.
- Це ж на честь старого. Мене запросили, - сказав Джім, підморгнувши їй. Потім він зробився серйозним і увесь наче витягнувся. – Минуло двадцять два роки, мам. Я розумію, що цей день значить для тебе.
Вайнона кивнула, часто моргаючи. Джім виглядав трохи невпевнено, але усе ж взяв у руку її долонь. Вони просто сиділи поруч, не дослухаючись до чиєїсь промови.
- Я досі сумую, - прошепотіла вона.
- Я знаю, - відповів Джім, утираючи сльозу з її щоки.
2256.04
- Командере, у вас новий… Командере, усе гаразд? – енсін, що розмовляв з нею, виглядав наляканим. Вайнона спробувала посміхнутися, але, напевно, вийшло не надто вдало. Вона витерла щоки і підвелася.
- Усе гаразд, енсіне.
- Командере, якщо я щось можу… - знов почав парубок, але Вайнона зупинила його, піднявши руку.
- Ні, справді, усе гаразд. Ви щось казали?
- Так. Мем. Ваш син дзвонить.
- Який саме? – запитала Вайнона, хоча вже знала відповідь.
- Ем. Джеймс Ті Кірк.
- Ну звісно. Я відповім у своїй каюті, якщо це можливо.
- Звісно, мем. Командере, - відсалютувавши їй, енсін поквапився піти.
У каюті Вайнона на секунду глянула у дзеркало перед тим, як відповісти на дзвінок. Очі трохи почервоніли, але у цілому усе було гаразд.
- Гей, це ж наш іменинник! З днем народження, цукерко! – посміхнулася вона Джімові. Той був одягнений у свою кадетську уніформу і був схожий на батька як ніколи раніше. Вайнона думала, що бачити це буде боляче, особливо сьогодні, але чомусь вигляд Джіма заспокоював її. Син посміхався їй у відповідь.
- Мамо! Радий бачити тебе.
- І я тебе, Джіммі. Як ти? Усе ще впевнений, що Зорефлот – це твоє?
І Джім почав розповідати про своє рутинне життя у Сан-Франциско, і Вайнона лише зітхнула, дозволяючи собі насолоджуватися захопленим голосом свого сина.
2260.04
Вайнона сервірувала стіл, коли почула, як відчиняються парадні двері. Приходити завчасно – це не про Джіма, але сьогодні був особливий день, багато речей мало відбутися вперше. Як то, наприклад, сьогодні вона декілька хвилин обирала, який посуд краще поставити.
- Мамо?
- Я на кухні, любий! – відповіла вона. Вона почула, як Джім щось сказав, і низький чоловічий голос відповів йому. Вона зупинилася. Джім не казав, що завітають гості.
Вже через хвилину Джім стояв у дверях, простягнувши руки для обіймів.
- Йди сюди, мамо!
Вайнона обійняла сина, одразу помітивши вулканця, який вагався, не знаючи, що робити, позаду. Це, мабуть, Спок, подумала Вайнона, в останній раз притискаючи до себе сина.
- Мамо, я хочу познайомити тебе зі Споком. Він мій Перший Офіцер і… Ну, він… Спок, це моя мати, Вайнона Кірк.
Спок глянув на Джіма, і Вайнона була впевнена, що помітила посмішку в його карих очах.
- Дуже радий знайомству, командере, - сказав той, простягнувши руку для привітання.
- Я теж, командере, - трохи здивовано відповіла Вайнона, приймаючи рукостискання. – Але вам слід називати мене Вайноною.
- Прошу, кличте мене Споком.
- Гаразд. А тепер, будь ласка, поясни, що тут намагався сказати мій дурний син? У мене таке враження, що я щось пропустила.
- Можу запевнити Вас, Ваш син має досить високий інтелект, - відповів Спок, і Вайнона могла б присягнутися, що бачила посміх у його очах. – Маю визнати, я теж мав деякі хибні уявлення щодо цього, але з часом зрозумів свої помилки.
- Гей! – запротестував Джім. Жінка засміялася.
- О боже, Джіме! Тобі варто поберегти цього хлопця.
Джім, який досі обурено дивився на свого супутника (хоча посмішка трохи руйнувала ефект, як на думку Вайнони), повернувся до неї.
- Взагалі-то, мамо. Я про це й казав. Я бережу Спока. Для себе.
Щоки Спока трохи позеленіли, і він трохи прочистив горлянку перш ніж промовити:
- Я запропонував Джимові з’єднатися зі мною вузами. Як мені відомо, у вас на Землі існує традиція просити благословення батьків.
Вайнона здивовано моргнула. Вона дивилася на Спока, погляд якого, хоча він розмовляв із нею, був спрямований на її сина. Вона ніколи не бачила, щоб вулканці дивилися так на когось. А потім вона звернула увагу на Джіма, який дивився Спокові у відповідь. У його блакитних очах плескотілось кохання. Вайнона ще ніколи не бачила свого сина таким щасливим. Вона знов моргнула. І шмигнула носом.
- О, мамо, ти плачеш?
- Ох, Джіме, я така щаслива за тебе!
- Ой, я не маю, чим дихати…
- Будь гарним хлопчиком і дай матері обійняти тебе.
І Джім послухався.
@темы:
Перевод,
Чумацький шлях 2016,
G
-
-
13.06.2016 в 13:24-
-
13.06.2016 в 14:32-
-
13.06.2016 в 20:17-
-
14.06.2016 в 22:04politatyana, дякую, усюди ці русизми.)
-
-
20.06.2016 в 00:53Дякую, це було дуже мило. Фік чудесний.
Дякую.
-
-
20.06.2016 в 02:13Але так, і тому думаю, що Вайнона дуже сильна жінка, бо змогла пройти скрізь це і не зачерствіти, і я радію, що автор присвятив усі переживання цього фіку їй.
Дякую, що прочитали.
-
-
22.01.2017 в 20:41-
-
07.02.2017 в 14:10