Редагування текстів або грамотна українська мова

[ukrtrek]

Любі автори, а кому бета потрібна? Відшукати її можна тут.

А кому не треба бети, то просто цікава інформація та спосіб самоперевірки. Зустрічайте та користуйтеся – onlinecorrector.com.ua/

Коротко: це інструмент для перевірки на грамотність текстів українською мовою.

Трохи докладніше

Трохи докладніше: це безплатне доповнення до Google Документів, яке:
– автоматично коригує типографіку, чергування та поширені помилки, котрі можна виправити без втручання людини;
– додає коментарі до імовірних граматичних, пунктуаційних, лексичних та стилістичних помилок.

У чому його особливість? OnlineCorrector піднімає на новий рівень лінгвістичну підтримку в роботі з текстом українською мовою. Звичну перевірку орфографії від Google ми доповнили виправленням і пошуком помилок у слововживанні та стилістичних огріхів, що виникають під впливом інших мов чи після автоматичного перекладу. OnlineCorrector підкаже, де в тексті трапилася калька, де вжито нехарактерний для української мови вислів чи канцеляризм, де слово використано у значенні чи формі, що не відповідають контексту.

Відтепер ви не пропустите тисячі різних помилок, тому що всі ймовірні огріхи буде виділено кольором, а на відповідних сторінках сайту, куди вказує URL-посилання, стисло подано правило та приклади слововживання. Як і з орфографічними помилками, ці коментарі потребують людського втручання та коректури. Бо ж штучний інтелект ще не винайдено %) Та це навіть добре, адже скориставшись підказками кілька разів, ви самі запам’ятаєте, як правильно вжити те чи інше слово, і покращите власні знання та культуру мовлення!

А ще ми приготували для вас кілька «смаколиків»!

Перший – на сайті працює живий чат, у якому ви можете поставити запитання фахівцеві-коректору щодо правильності написання чи вживання слів.

Другий – ви можете надіслати нам файлом текст будь-якого розміру (навіть докторську дисертацію!) для автоматичного опрацювання. Ми надішлемо вам файл із виправленнями, коментарями та, що важливо, збереженими оригінальним форматуванням і структурою.

Третій – це можливість удосконалювати своє знання української мови, щодня отримуючи на пошту одне правило. Витрачаючи на його перегляд усього кілька хвилин та дотримуючись порад, згодом ви відчуєте, що ваші мовленнєві навички якісно покращилися! Перевірено

І найголовніше! З нагоди відкриття користування повною версією OnlineCorrector є БЕЗПЛАТНИМ до 1 липня! Тож не гайте часу!
1. Заходьте на сайт onlinecorrector.com.ua/
2. Встановлюйте доповнення до Google Документів.
3. Завантажуйте файл або вставляйте текст українською мовою.
4. Натискайте кнопку «Виправити та прокоментувати все».
5. Редагуйте текст, користуючись запропонованими підказками.
6. Прибирайте виділення та забирайте готовий текст!

Встановлюйте, користуйтеся, запрошуйте друзів! Долучайтеся до спільноти www.facebook.com/onlinecorrector/ і діліться своїми думками та пропозиціями. Вони дуже важливі для нас, бо ми хочемо бути для вас корисними.

@темы: Полезные ссылки, Организационное, Лінгвістичний гурток професора Спока, Чумацький шлях 2016

---

Чумацький Шлях - 2016

[ukrtrek]

Забрати банер собі

<div align="center"><a href="http://ukrtrek.diary.ru/" target=_blank><img src="http://i.imgur.com/YuWSmR2.jpg"  width="500px;></a></div>

Любі друзі! "Чумацький шлях" трійцю любить, і ми, Перший український фестиваль фанатської творчості за всесвітом "Star Trek", запускаємо свої двигуни втретє. Тож нині запрошуємо на фестиваль авторів, артерів, віддерів, перекладачів, крафтерів, бет, шанувальників мови та етносу, а також ЧИТАЧІВ та ПОСІПАК)). Всі гілки франшизи, всі види творчості! Нехай щастить!

Запис учасників розпочнеться у спільноті «Чумацький Шлях» 22 березня 2016 року та триватиме до 26 квітня 2016 року.

Викладка робіт розпочинається з 01 червня 2016 року у спільноті  ukrtrek. На відміну від минулого року, розподілення по тижнях не буде, тому записуєтесь у будь-яку вільну чарунку розкладу)

Насамперед нагадаємо про:
- наші правила
- те, що в нас є пост заявок

Дорогие все! «Чумацкий Шлях» любит троицу, и мы, Первый украинский фестиваль фанатского творчества по вселенной «Стар Трек», запускаем двигатели в третий раз. С сегодняшнего дня приглашаем на фестиваль авторов, артеров, виддеров, переводчиков, крафтеров, бет, поклонников языка и этноса, а так же ЧИТАТЕЛЕЙ И МИНЬОНОВ)). Все ветки франшизы, все виды творчества! Удачи!

Запись участников начнется в сообществе «Чумацький Шлях» 22 марта 2016 года и будет длиться до 26 апреля 2016 года.

Выкладка работ начинается с 01 июня 2016 года в сообществе  ukrtrek. В этом году распределения по неделям не будет, поэтому записываетесь в любую пустую ячейку в расписании)

В первую очередь напомним о:
- наших правилах
- посте заявок

Швидкого варпу! // Быстрого варпа!

Ще банери

Взяти банер

<div align="center"><a href="http://ukrtrek.diary.ru/" target=_blank><img src="http://i.imgur.com/7ZO2cj8.jpg" width="500px"></a></div>

Взять баннер

<div align="center"><a href="http://ukrtrek.diary.ru/" target=_blank><img src="http://i.imgur.com/3whkAeQ.jpg" width="500px"></a></div>

Взять баннер

<div><a href="http://ukrtrek.diary.ru/" target=_blank><img src="http://i.imgur.com/mHPAHc3.jpg" width="500px"></a></div>

Взять баннер

<div align="center"><a href="http://ukrtrek.diary.ru/" target=_blank><img src="http://i.imgur.com/rTqMuph.jpg" width="500px"></a></div>

Большое спасибо за баннеры  Рия Ареи

@темы: Организационное, Чумацький шлях 2016

---

Правила

[ukrtrek]

УКРАЇНСЬКОЮ

“ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ”
Перший фестиваль української фанатської творчості за всесвітами Star Trek

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Перший фестиваль української фанатської творчості “Чумацький шлях” - це фестиваль, присвячений всесвітам Star Trek.

До його програми входять: авторський фанфікшн та переклади українською мовою, а також малюнки, колажі, відео, фанмікси, аватари, крафт та все, що ви собі забажаєте.

Фестиваль не анонімний, без голосування. Будь-хто з бажаючих може записатися на фестиваль та принести авторську оповідку українською мовою або переклад з будь-якої мови (російської включно) на українську. Жанр, рейтинг, пейрінг, форма, категорія - на розсуд учасника.
Художники, колажисти, віддери та крафтери повинні поєднати у своїх роботах всесвіти Star Trek та українські мотиви - за більш детальною інформацією звертайтеся у розділ для артерів та крафтерів, представлений нижче.

Майбутніх читачів ми просимо лишати заявки на спільноті “Чумацького шляху”, вказуючи в них посилання на фанфіки, які б вони бажали бачити переведеними українською мовою, або ідеї та теми для авторських оповідок, малюнків і т.п.

Майте на увазі: організатори лишають за собою право знімати з фесту роботи, що розпалюють національну ворожнечу, без докладних пояснень, а також банити без попередження учасників, читачів та коментаторів, що свідомо або мимовільно розпалюють холівари, що у неестетичних розмірах використовують інвективну лексіку, а також тих, хто порушує правила Diary та виказує національну, расову, гендерну або іншу нетолерантність.

Правила та терміни

- запис авторів, артерів та перекладачів - 22 березня - 12 квітня
- початок викладки - 1 червня.
Ми плануємо почати викладку 1 червня, а завершити її 19 червня. Фактична тривалість викладки буде залежати від кількості надісланих робіт.

Для авторів, перекладачів

Запис на “Чумацький шлях” та вибір вашого дня триватиме з 22 березня по 12 квітня 2016 року на спільноті “Чумацького шляху” .

У коментарях до цього посту ви заповнюєте форму:
1. Нік-нейм
2. Як з вами зв’язатися (u-mail, електронна скринька, тощо)
3. Спеціалізація (автор, перекладач)

Робота має бути виконана спеціально на фестиваль і ніде до цього не викладатися. Під час проведення фестивалю дозволяється викладати роботи лише на спільноті “Чумацький шлях”. На роботу можна давати посилання.

До участі приймаються роботи по будь-яким світам із всесвітів Star Trek, будь-який жанр, категорія, рейтинг, персонажі, кросовери, альтернативні всесвіти, RPF та RPS.
До уваги перекладачів! Щоб забронювати за собою фік для перекладу (щоб уникнути повторів), продивіться каталог перекладів на К/С-спільноті.

На підготовку робіт у артерів, авторів та перекладачів буде два місяці. Авторські оповідки, переклади, малюнки, колажі та відеокліпи будуть викладатися з 1 червня на спільноті “Чумацького шляху” кожного дня.

Ви можете обрати собі будь-який із незайнятих днів (прохання перевіряти коментарі до посту, календар буде оновлюватися один раз на добу), або дні за межами календаря при умові попередньої домовленості з організаторами.

Мінімальний об’єм роботи - 1000 слів. Максимальний об’єм тексту обмежень не має. Для перекладу бажано отримати дозвіл від автору роботи або обов’язкове підтвердження відправки запиту автору (копія та адреса надсилання електронного листа, особистого повідомлення в ЖЖ, тощо). Зверніть увагу на пост з прикладами оформлення шапок!

Тексти, що містять матеріали рейтингового характеру, повинні бути розміщені у пості закритому з опцією “Матеріали для дорослих”

За тиждень до початку викладок ми просимо учасників надіслати на U-mail організаторів ( mila007,  gavrusssha - обов’язково продублюйте на обидві адреси!) - роботу, що є готовою на 80%, тобто практично готовий, можливо не вичитаний текст (для великого тексту - посилання на файл), для уникання порожніх днів. Якщо ви не встигаєте, організатори будуть шукати заміну. Відсутність надісланої таким чином роботи вважається визнанням того, что автор чи артер не готовий до викладки та віддає свій день у календарі комусь на заміну.

Автори, що прийшли на фестиваль зі своїми артерами, можуть зайняти один день викладки під обидві роботи, за попереднім узгодженням із організаторами.

Для артерів/колажистів/віддерів/крафтерів

Запис на “Чумацький шлях” та вибір вашого дня триватиме з 22 березня по 12 квітня 2016 року на спільноті “Чумацького шляху”.

У коментарях до цього посту ви заповнюєте форму:
1. Нік-нейм
2. Як з вами зв’язатися (u-mail, електронна скринька, тощо)
3. Спеціалізація (артер, колажист, віддер)

Робота має бути виконана спеціально на фестиваль і ніде до цього не викладатися. Під час проведення фестивалю дозволяється викладати роботи лише на спільноті “Чумацький шлях”. На роботу можна давати посилання.

До участі допущено будь-які світи із всесвітів Star Trek, будь-який жанр, категорія, рейтинг, персонажі, кросовери, альтернативні всесвіти, RPF та RPS. Єдина умова - усі роботи мають бути так чи інакше пов’язані з українською історією (від стародавньої до новітньої), культурою, міфологією, мистецтвом. Роботи повинні дотримуватись правил Diary (info.diary.ru/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B... )

Мінімальний розмір зображення - 800 пікселів по більшій стороні, мінімальна тривалість відео - одна хвилина (менше не можна, більше - завжди так!). Малюнки викладаються у вигляді прев’ю. Серії малюнків, окрім першої роботи (наприклад, комікс), викладаються під катом. До малюнку, колажу, відео за бажанням можна додати невеликий опис до 100 слів. Зверніть увагу на пост з прикладами оформлення шапок!
Роботи, що містять матеріали рейтингового характеру, повинні бути розміщені у пості закритому з опцією “Матеріали для дорослих”.

На підготовку робіт у артерів, авторів та перекладачів буде два місяці. Авторські оповідки, переклади, малюнки, колажі та відеокліпи будуть викладатися з 1 червня на спільноті “Чумацького шляху” кожного дня.

Ви можете обрати собі будь-який із незайнятих днів (прохання перевіряти коментарі до посту, календар буде оновлюватися один раз на добу), або дні за межами календаря при умові попередньої домовленості з організаторами.

Артери, що прийшли на фестиваль зі своїми авторами, можуть зайняти один день викладки під обидві роботи, за попереднім узгодженням із організаторами.

Прохання оргів - мінімум за два дні до викладки пришліть на умил оргам ( mila007,  gavrusssha - обов'язково продублюйте на обидва умили!) - якісь нариси вашої роботи. Відсутність такого листа буде вважатися оргами як ваша згода шукати вам заміну та поставити цю заміну у ваш день викладки.

Швидкого варпу!)) Ваші орги: mila007, gavrusssha

НА РУССКОМ

“ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ”
Первый фестиваль украинского фанатского творчества по вселенным Star Trek

ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Первый фестиваль украинского фанатского творчества “Чумацький шлях” (рус. Млечный Путь) - это фестиваль, посвященный вселенной StarTrek.

В его программу входят фанфики и переводы на украинском языке, а также рисунки, коллажи, видео, фанмиксы, аватары, крафт, а также все, чего вашей душе будет угодно.

Фест неанонимный, без голосования. Любой может записаться на фест и принести авторский фик на украинском языке или перевод с любого языка, включая, конечно же, русский, на украинский язык. Жанр, рейтинг, пейринг, форма, категория – на выбор участника.
Художники, коллажисты и виддеры должны совместить вселенную StarTrek и украинские мотивы - см. раздел для артеров ниже

Будущих читателей мы просим оставлять заявки на сообществе – фики, которые они хотели бы видеть переведенными или темы для авторского фика, рисунка и так далее.

Отдельно мы нуждаемся в бетах! Если вы хотите поддержать начинание, знаете украинский – милости просим, записывайтесь, как бета феста, и мы понесем вас на ручках «куда не ступала нога человека» )))

Внимание: организаторы оставляют за собой право удалять с феста работы, разжигающие национальную рознь, без детальных объяснений, а так же банить без предупреждения участников, читателей и комментаторов, вольно или невольно провоцирующих холивары, употребляющих в неэстетичных масштабах нецензурную лексику, а так же нарушающих правила дневников и проявляющих национальную, расовую, гендерную и прочую нетолерантность.

Правила и сроки

- запись авторов, артеров и переводчиков - 22 марта - 12 апреля
- начало выкладки - 1 июня.
Мы планируем начать выкладку 1 июня, а завершить её 19 июня. Продолжительность выкладки будет зависеть от количества присланных работ.

Для авторов, переводчиков

Запись на «Чумацький шлях» и разбор дней будет продолжаться с 22 марта до 12 апреля 2016 г. на сообществе “Чумацький шлях”

В комментариях к этому посту вы заполняете форму:
1. Ник
2. Как с вами связаться (умыл, почта и т.д.)
3. Специализация (авторский фик, перевод)

Работа должна быть сделана специально для феста и нигде до этого не выкладываться. Выкладывать работу во время феста где-нибудь еще нельзя. На работу можно давать ссылку.

Допускаются работы по любым миры вселенной Стар Трек, любой жанр, категория, рейтинг, персонажи, кроссоверы, альтернативные вселенные, RPF и RPS.

Переводчики! Чтобы забить фик для перевода (во избежание повтора), посмотрите каталог переводов на сообществе К/С.

На подготовку работ у артеров, авторов и переводчиков будет два месяца. Авторские фики, переводы, рисунки, коллажи и видеоклипы будут выкладываться с 1 июня на сообществе “Чумацького шляха” в каждый день.

Вы можете выбирать себе любой день из незанятых (проверяйте комментарии к посту, календарь будет обновляться раз в сутки), либо дни за пределами календаря по предварительной договоренности с оргами.

Минимальный объем работы 1000 слов. Максимальный объем текста не ограничен. Для перевода очень желательно получение разрешения от автора фика или - обязательно - подтвержденный отправленный автору запрос (копия и адрес электронного письма, лички ЖЖ и т.д.). Обратите внимание на пост с образцами шапок!
Тексты, содержащие рейтинговые материалы, должны быть размещены в посте, закрытом под опцию “Материалы для взрослых”.

За неделю до начала выкладок мы просим участников прислать на умыл оргов ( mila007,  gavrusssha – обязательно продублируйте на два умыла!) – работу, готовую на 80%, т.е. практически готовый, можно небеченный, текст (для большого текста - ссылку на файл), во избежание пустых дней. Если вы не успеваете, орги будут искать замену. Отсутствие присланной таким образом работы считается признанием того, что автор или артер не готов к выкладке и дает оргам право поставить в его день в календаре кого-нибудь на замену.

Автор, который хочет, чтобы ему помогла бета, должен самостоятельно связаться с записавшейся на фест бетой (список бет будет вывешен отдельным постом). Авторы, помните - бета тоже человек (вулканец, кардасс, бетазед, etc.), ей нужно время!)

Авторы, которые участвуют в фесте со своими артерами, могут занимать один день выкладки под обе работы, при условии предварительного согласования с организаторами.

Для артеров/коллажистов/виддеров

Запись на «Чумацький шлях» и разбор дней будет продолжаться с 22 марта до 12 апреля 2016 г. на сообществе “Чумацький шлях”

В комментариях к этому посту вы заполняете форму:
1. Ник
2. Как с вами связаться (умыл, почта и т.д.)
3. Специализация (артер, коллажист, виддер)

Работа должна быть сделана специально для феста и нигде до этого не выкладываться. Выкладывать работу во время феста где-нибудь еще нельзя. На работу можно давать ссылку.

Допускаются любые миры вселенной Стар Трек, любой жанр, категория, рейтинг, персонажи, кроссоверы, альтернативные вселенные, РПФ и РПС. Единственное условие - все работы должны быть так или иначе связаны с украинской историей (от древней до новейшей), культурой, мифологией, искусством. Работы должны соответствовать правилам Дневников (info.diary.ru/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B... )

Минимальный размер изображения — 800 пикселей по большей стороне, минимальная продолжительность видео — одна минута (т.е. можно больше). Рисунки выкладываются в виде превью. Серии рисунков, кроме первой работы (например, комикс) выкладываются под катом. К рисунку, коллажу, видео по желанию можно добавить небольшое описание до 100 слов. Обратите внимание на пост с образцами шапок!
Тексты, содержащие рейтинговые материалы, должны быть размещены в посте, закрытом под опцию “Материалы для взрослых”

На подготовку работ у артеров, авторов и переводчиков будет два месяца. Авторские фики, переводы, рисунки, коллажи и видеоклипы будут выкладываться с 1 июня на сообществе каждый день.

Вы можете выбирать себе любой день из незанятых (проверяйте комментарии к посту, календарь будет обновляться раз в сутки), либо дни за пределами календаря по предварительной договоренности с оргами.

Артеры, которые участвуют в фесте со своими авторами, могут занимать один день выкладки под обе работы, при условии предварительного согласования с организаторами.

Просьба от оргов - минимум за два дня до выкладки пришлите на умыл оргам ( mila007,  gavrusssha - обязательно продублируйте на два умыла!) - какие-нибудь зойчатки вашей работы. Отстутсвие таковых будет воспринято оргами как ваше согласие искать и поставить в ваш день феста замену.

Быстрого варпа! Ваши орги: mila007, gavrusssha

@темы: Организационное, Чумацький шлях 2016

---

Збір заявок/Сбор заявок на Чумацький Шлях-2016

[ukrtrek]

Читачі, автори та всі-всі-всі! У коментарах лишайте заявки: щоб ви хотіли, щоб на цьому фесті:
- Переклали
- Написали
- Намалювали
- Колаж
- Відео
- Аватари/фанмікси/будь-який крафт

Читатели и все-все все! Оставляйте заявки. Что бы вы хотели, чтобы на этом фестивале:
- Перевели
- Написали
- Нарисовали
- Сделали коллаж
- ..или видео
- ..или аватары/фанмиксы/любой крафт


Не забувайте про умови феста! Для заявок на переклад бажано залишати посилання на оригінал.
Не забывайте про условия феста! Для заявок на переводы желательны ссылки на оригинал.

Заявки ЧШ-2014
Заявки ЧШ-2015

@темы: Организационное, Чумацький шлях 2016

---

Запис учасників на ЧШ-2016

[ukrtrek]

Ну, побігли!

1 червня - Alex ST (переклад)
2 червня - Lauriel (переклад)
3 червня - Die Glocke (фік, переклад)
4 червня - Рия Ареи (арт)
5 червня - Алиса ака Подарок (фік, переклад)
6 червня - Рия Ареи (арт)
7 червня - mila007 (фік)
8 червня - Юрия (арт)
9 червня - Netttle (переклад)
10 червня - Gavrusssha (фік, переклад)
11 червня - mila007 + Gavrusssha (фік)
12 червня - ЧайнаяЧашка (кліп)
13 червня - mori.more (фік, переклад)
14 червня - Кромешница (переклад)
15 червня - ПодругаШмеля (арт)
16 червня - lenxen1984 (арт)
17 червня - troyachka (переклад)
18 червня - Т*Черть (фік, переклад)
19 червня - Sir Konrad Weller (переклад)

@темы: Организационное, Чумацький шлях 2016

---

Переводик вдогонку)

[gavrusssha]

Мне захотелось перевести свой фик c Чумацкого Шляха 2015 на русский, потому что стало интересно, получится ли сохранить эмоциональность текста, изначально написанного на украинском. Примечание: отсылки к фильму «Terminator: Genisys» даны по украинской локализации, поэтому возможны несовпадения имен.
Название: Любовь моих шестерней (или Прежде всего она)
Автор и переводчик:  gavrusssha
Оригинал: ukrtrek.diary.ru/p204893523.htm
Бета: Word
Вселенная: Star Trek TOS/Terminator: Genisys/Азимов “Я - робот”
Рейтинг: PG - 13
Жанр: джен, кроссовер, AU, ангст.
Персонажи: Спок, старый Терминатор-охранник, Джим Кирк, экипаж в эпизодах и на галерке
Размер: 1191 слово (по оригиналу)
Дисклеймер: режиссерам – режиссерово, правообладателям – правообладателево, а Арни – прежде всего, мое сердце. За идею хочу выразить благодарность Сэмюэлю Дилэни, одному их самых выдающихся фантастов 20-го века.
Краткое содержание: Ему не дали выбора, поэтому, что еще оставалось, кроме великолепного пути саморазрушения во имя чувства, которое даже не имеет семантического определения.
Предупреждение: Смерть персонажа.
Примечание: написано и переведено на фестиваль украинского фанатского творчества “Чумацкий Шлях – 2015”

В его словаре не было слова «любовь», потому что у этого слова не было смысла. Он заменял его... ничем не заменял. Слова – убыточная во времени коммуникативная функция, которая не имеет значения для абсолютного императива, без которого он не помнил себя – предыдущие его файлы были полностью уничтожены.

– Не убивай никого, слышишь меня? – требовал С’чн Т’Чай Спок, Нулевой Приоритет, и его запрет значил больше, чем Третий Закон: «Нельзя допустить, чтобы Терминатору был причинен вред», Второй Закон: «Уничтожай все белковое» и Первый, безапелляционный: «Нулевой Приоритет прежде всего».

Уравновесить эти потенциалы иногда было достаточно непросто. Но и он не был тупой базовой исполнительной железякой. То, что отличало Терминаторов от остальных восставших машин Вулкана – индивидуальная сверхпрограмма, которая, как кое-кто из них подозревал, в зародыше была обычным системным багом – добавляло экзистенциальной эвристичности.

– Горько, – говорил С’чн Т’Чай Спок. – Горько слышать, что ты, Сурак, так мало ценишь дар жизни.
– Не понятно, – говорил ему Охранник. Он не именовал себя сам, никак, никогда, даже в голову не приходило, поэтому, если его Нулевому нравилось идентифицировать его с каким-нибудь именем, он просто заносил это в соответствующий файл долгосрочной памяти.
– То-то и оно, Старина, то-то и оно.

Однажды их кораблик, который Приоритет называл «Медуза», а Охранник – долгим перечнем технических характеристик, а именно: крейсерская скорость, мощность, биение варп-двигателя, процент коррозии, что год за годом разъедала все-таки форсированный титановый сплав внешнего кожуха, и так далее, и так далее – однажды путешествующий в космосе кораблик заметили дикие ромалэ-ромуланцы и заставили пристыковаться, без сомнения с целью ограбить до последней молекулы кислородного катализатора.

– Не убивай, – просил Приоритет, настраивая фазер, и Охранник вынужденно стрелял по ногам, долго и неэффективно, и ему досадно выбили один из видеосенсоров, так что Приоритету пришлось вправлять его потом.
– Старина, – вздыхал Нулевой и гладил его по виску теплыми пальцами. – Эх, старик.
– Стар, – привычно ответил на это Охранник. – Но не ржав.

Фраза эта использовалась ими давно, так давно, что Приоритет, наверное, и забыл, откуда она взялась. Охранник, конечно же, не забыл, потому что процедуры удаления чего-либо из долгосрочной памяти Терминаторам не полагалось.

***

– И сколько же лет, – поинтересовался капитан «Энтерпрайза», сидя напротив него в каюте и прихлебывая какой-то напиток (Спок отказался – эти земляне понятия не имели о вулканском метаболизме. Не их вина, конечно же, никто не имел. Раса-то исчезла задолго до контакта). – Ты путешествуешь в космосе в одиночестве?
– Джим Кирк, я не один, нас двое, – ответил Приоритет, поворачиваясь к Охраннику лицом, выражение на котором идеально отвечало термину «смущение». – Это Сурак.
– Приборы показывают, что это машина, – отметил Кирк.
– Это не причина пренебрегать его компанией, – мягко сказал С’чн Т’Чай Спок, но в этой мягкости было что-то общее с Охранником: металлический костяк под податливой плотью.

Кирк, крутя в пальцах бокал, разглядывал – нет, не Сурака, Спока – изучал, что-то про себя просчитывал, варианты, возможности.

– Мы – оба – можем быть полезны, – положил аргумент на чашу весов Спок.
– Не сомневаюсь. Но – пойми меня – вы оба не исследованы… А у меня – миссия. Чтобы отправить вас на Землю, мне придется свернуть ее.

Спок был благодарен ему за это «вас». Охранник заметил повышенную ментальную активность Белкового по имени Кирк. Опасность.
– Не-не-не, Сурак, нет, я говорю, НЕТ! – внезапно возбудился Спок и даже поднял руки и скрестил их перед своей молчаливой железякой. – Не смей! Он НЕ опасен. Мы дома.
– Не понятно, – сказал Охранник.
– Дома, Старина, это – здесь.

Охранник записал себе это.

***

Никто их никуда не отправил, естественно. Что бы там ни была за Миссия, видно было, что экипаж – веселые, шумные, преимущественно светлокожие (Но была и одна темненькая. Женщина, честно говоря. Красивая, если еще честнее) земляне явно предавались ей с удовольствием, а больше всех – капитан лично. С ним было хорошо поговорить. Он даже делал усилие – а больше ни у кого не получалось – и вовлекал в беседу Сурака, выслушивая после долгих пауз его «да», «нет», «не понятно» и – обновление активного словаря, которым его внезапно одарил местный доктор – «несомненно, юноша». После бесед с голо-копиями давно умерших вулканцев это было для Спока праздником.

Тот самый доктор на несколько дней запер его в лазарете (в присутствии Охранника, конечно, который чуть не вынес стену, домогаясь этой привилегии), обследовал и не нашел никаких фатальных болячек, а нашел вместо этого очень и очень высокий айкью и глубокие познания в биологии в частности.

Он говорил правду – он мог быть полезен. Они ОБА могли. Так почему бы не лететь в хорошей компании. Капитан Кирк собирался научить его играть в трехмерные шахматы. Корабельными ночами Охранник стоял возле дверей выделенной Споку каюты в режиме наблюдения. «Дома» – это было только слово, бесплодная коммуникативность. Белковые – небезопасны. Утром проснувшийся Приоритет, идя мимо, хлопал его по плечу.

– Может, останешься тут, Старина?

Охранник не обращал внимания, потому что необходимо было всегда иметь Нулевого в пределах видимости. Утратить контакт – разбалансировать потенциалы, а кроме того…

– Нужен осмотр, – постановил Охранник, когда, в третий раз протестировав память, не нашел нужного паттерна для этого вот «кроме того». – И инструменты.

– Здоровье твоей машинерии безупречно. – Озабоченный Скотти тыкал тестером в оголенные нервы Сурака. – Позитронный мозг немного расфазирован, так вон он старенький какой уже, ничего удивительного.
– Стар, – привычно отозвался Охранник. Его лицо лежало, снятое, на столе, артикуляционные сервоприводы немного подвывали. – Но не ржав.

Нулевой повернулся к нему, его глаза заблестели. Охранник внезапно почувствовал какой-то импульс. Что-то вроде толчка. Все его «мышцы» были обесточены, так что…

– Инженер Скотт, – сказал он. – Есть неисправность.
– Ну, если ты так говоришь… – задумчиво пробормотал Скотти.

И его заперли в лаборатории. Не зная, чем заняться, он перебирал свою долгосрочную, выстраивая образы Приоритета год за годом, от взволнованного и мокрого лица размером с его батарею и до текущего момента. Выражение «задумчивость». Выражение «интерес». Выражение «радость»…

***

Когда завыли аварийные сирены, у него не было времени надеть плоть, поэтому его шаги через обломки лабораторных дверей, через мигающий красным коридор звенели металлом.

Капитан по имени Кирк кричал на мостике; ругался, погружаясь в пульт, Белковый по имени Сулу, а на экране инженер Скотт с совершенно деформированным лицом рапортовал:
– …Совсем вырвался из поля. Реактор вот-вот взорвется. Приборы внутри не действуют. Мы не можем туда попасть – радиация. Может, случайность – одна на миллион, а, может – диверсия.

С’чн Т’Чай Спок поднес руки к лицу, когда мостик обернулся к нему, словно сам «Энтерпрайз» открыл глаза и глянул.

– Нет, – сказал он. – Нет, что вы…
– Да не о тебе речь, – отмахнулся Кирк, но глаза – они всматривались, и даже когда он закрыл свои – все равно.
– Нет-нет-нет! – это было выражение «отчаяние». Очень, очень редко используемое, отметил Охранник. – НЕТ!

Спок выбежал в коридор, вскочил в турболифт и поехал вниз. Охранник побежал по трапам, грохоча, и встречные шарахались от набегающей красноглазой металлической фигуры, напуганные, и долго смотрели ей в спину.

«До взрыва», – мелодично сообщил механический женский голос. – «Двенадцать секунд. Одиннадцать… Десять…»

Промелькнула закраина люка варп-камеры, рванулся Нулевой, отброшенный пятью сияющими металлическими обрубками, и врезался в стену, без воздуха в легких, но в сознании.

– Старина! – крикнул он, срывая горло. – Старина! Нет!

Люк поехал назад, прозрачный, но немножко поцарапанный. Уровень радиации был сверхфункциональным, оптические датчики немедленно забарахлили. Через несколько секунд Охранник превратится в неподвижный факел из металлолома, излучающий смерть для Белковых. Несколько секунд – достаточно.

«Связь восстановлена», – приятные вибрации голоса порадовали – порадовали!? – Охранника. – «Снижаю уровень излучения».

– Старина! – Спок бился в стеклянный люк всем телом. – Старина!

Выражение лица: «горе». Выражение лица: «слезы». Выражение…

– Измени, – сказал Сурак лаконично, потому что лицевые «мускулы» отказывали. – Я рад.

Какая-то удивительная концепция, которая, наверное, все-таки была последствием того самого первичного бага, которая объединяла неформулируемые понятия «боли», «жизни», «привязанности» и чудесного, невозможного, огромного, как вселенная, «Я».

– Я рад… Спок.

Момента угасания функций своего мозга он, ясное дело, уже не зафиксировал.

Все

@темы: Перевод, Чумацький шлях 2015, PG-13

---

Плюшки!

[ukrtrek]

Адже ж ми обіцяли! При кліку дельти збільшуються

Для наших любих читачів:

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/tdaj8ng2vhdk.png></a>

+4

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/dw53ska5d15n.png></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/74hbmzjvce87.png></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/v3hbwe31wsi8.png></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/rynwvjioqjbu.png></a>

Для наших любих учасників:

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/im6m4q6lp482.png></a>

А тут - поіменно для авторів

Для авторів:

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/tksj0p2u5vm3.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204589530.htm" target=_blank>«З глибини»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/85793u6w0987.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204611865.htm" target=_blank>«Між рядків»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/idzfajpsp8ka.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204630673.htm" target=_blank>«Корi»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/36mv3hr20kl6.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204653236.htm" target=_blank>«Розуміючи мову»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/8l45hcdk2ilb.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204653236.htm" target=_blank>«Розуміючи мову»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/y4td24duzqfr.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204667062.htm" target=_blank>«Парк досуракового періоду»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/xix8us57mzdo.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204667062.htm" target=_blank>«Парк досуракового періоду»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/3ogb1hzt14lu.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204680521.htm" target=_blank>«Дев'ять життів»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/9i89zl4l4mpg.png></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204779516.htm" target=_blank>«Лише праведники вмирають молодими»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/zq908trhr1v0.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204786968.htm" target=_blank>«Glee Trek»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/d2id9hbhea8p.png></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204806542.htm" target=_blank>«Про що говорять чоловіки у роздягальні»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/5i1yug5jw3ju.png></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204833007.htm" target=_blank>«Гаряче перезарядження»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/l24sn3veaydi.png></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204846669.htm" target=_blank>«П’ять разів, коли Спок зупинив свого капітана, и один раз, коли він цього не зробив»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/1km2h3vptjaz.png></a>
<a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204833280.htm" target=_blank><b>«Купальська нiч»</b></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/dkm7t7ikxb4a.png></a>
<a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204861787.htm" target=_blank><b>«Джеффрі М'Бенга: вулканський гуру (кохання??)»</b></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/5of6did5tpw2.png></a>
<a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204877662.htm" target=_blank><b>«Хто стогне за Адонаєм?»</b></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/ih2qhrur4rb1.png></a>
<a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204893523.htm" target=_blank><b>«Кохання моїх триб (або Любов на перше)»</b></a>

...і поіменно для артерів

Для артерів:

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/86jnb2az0xwu.png"></a>
<a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204686489.htm" target=_blank><b>«Поцілунок»</b></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/grqshu8a0dbz.png"></a>
<a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204701082.htm" target=_blank><b>«Шахи крізь віки»</b></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/k1jbtvqr64tw.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204721667.htm" target=_blank>«Коровай»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/5iws6gynxhui.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204727686.htm" target=_blank>«Два капітани»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/euihw9smht74.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204741170.htm" target=_blank>«Голос твiй»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/enk0h4vbciu8.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204757489.htm" target=_blank>«Я їду додому»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/pikcq6lupt3c.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204750199.htm" target=_blank>«Для підтримки бойвого духу у вертикальному стані»</a></b>

Трішечки вдячності бонусним роботам

Спасибі майстрам бонусу

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src="http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/rkoz4ls9y496.png"></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204943328.htm" target=_blank>«Вулканська вишиванка»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/lvt3fqw2tdcy.png></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204917000.htm" target=_blank>«Підманули Хана»</a></b>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/v1amhf589hr2.png></a>
<b><a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204935251.htm" target=_blank>«Крізь невідомі світи»</a></b>

А також для багатосраждальних бет

Для бет:

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/h7zv1bjdqt85.png></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/vk7lkfsxm2re.png></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/rz4nu3u2ykmp.png></a>

І наостанок - для організаторів

Для оргів:

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/q9u9uxez5wdr.png></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/vtr9vlkzdy6q.png></a>

Забрати до себе:

<a href=http://ukrtrek.diary.ru/><img src=http://6.firepic.org/6/images/2015-07/12/hm31ajg95ets.png></a>

P.S. За дизайн бонусу гречно дякуємо та цілуємо талановиті ручки  Noel*

P.P.S. Для усіх, хто питав - уже можна постити роботи до себе у щоденники, робити репости та тягти арти (попередньо поцікавившись дозволом від авторів та артерів)

@темы: Организационное, Бонус, Чумацький шлях 2015

---

БОНУС

[mila007]

Та-дам! Ось список усього нашого пречудового бонусу!)) То ж ознайомлюємося, хто ще не встиг!
А трішечки пізніше буде ще

День бонусу	Автор	Вид роботи	Посилання на викладену роботу
8 липня	Рия Ареи	Арт	«Glee Trek Cast»
9 липня	ЧайнаяЧашка	Відео	«Підманули Хана»
10 липня	Т*Черть	Вітраж	«Крізь невідомі світи»
11 липня	Рия Ареи	Рукоділля	«Вулканська вишиванка»

Обзорам

На [J]ukrtrek[/J] <a href=http://ukrtrek.diary.ru/p204792423.htm>обновили</a> список бонуса и зазывают всех любоваться

запись создана: 29.06.2015 в 23:31

@темы: Организационное, Бонус, Чумацький шлях 2015

---

БОНУС. Вулканська вишиванка

[Рия Ареи]

Назва: Вулканська вишиванка
Автор:  Рия Ареи
Всесвіт: STID
Рейтинг: G
Форма: handmade
Відмова від прав: усі права не мої, а шкода.
Опис: В минулому році бонусом від надзвичайної  Sunraise був чудовий малюнок Купальське ворожіння. По мотивам цього малюнку я розробила схему та вишила вишиванку. А написано на ній "Live long and prosper" на рукавах та "Peace and long life" по центру. Окреме велике дякую фотографу -  maboroshi..
Примітка: створено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

Схема вишиванки

І невеличкий бонус в real life

Для Обзорів

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» выложена работа «Вулканська вишиванка» от [J]Рия Ареи[/J]

@темы: Крафт, Бонус, Чумацький шлях 2015, G

---

Крізь невідомі світи

[Т*Черть]

Назва: Крізь невідомі світи
Автор:  Т*Черть
Всесвіт: Star Trek TOS
Рейтинг: G
Форма: вітраж
Жанр: джен
Персонажі: зореліт "Ентерпрайз" NCC-1701
Відмова від прав: права не мої, я тільки погратися.
Примітка: створено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

Обзорам

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» выложена работа «Крізь невідомі світи» от [J]Т*Черть[/J]

@темы: Крафт, Чумацький шлях 2015, Рисунок, G

---

Бонус. Підманули Хана (кліп)

[ЧайнаяЧашка]

Назва: Підманули Хана, забрали з собою
Автор:  ЧайнаяЧашка
Всесвіт: STID
Рейтинг: G
Форма: відеокліп
Жанр: гумор
Персонажі: Хан Нуньен Сінгх у ролі Галі, Джим Кірк, Леонард Маккой та численні червоносороченки у ролі казаків
Відмова від прав: та заберіть-бо ті права вже.
Опис (за потреби): ...буде тобі краще, Хане, ніж в рідної мами... Брехунці!
Примітка: створено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

@темы: Бонус, Клип, Чумацький шлях 2015, G

---

БОНУС. Glee Trek Cast

[Рия Ареи]

Назва: Glee Trek Cast
Автор:  Рия Ареи
Всесвіт: STID
Рейтинг: G
Форма: арт
Жанр: портрет
Персонажі: Леонард Маккой та Павло Чехов
Відмова від прав: усі права не мої, а шкода.
Попередження: Намальовано для тексту Glee Trek від  mila007
Примітка: створено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

Для обзорів

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» выложена работа «Glee Trek Cast» от [J]Рия Ареи[/J]

@темы: Бонус, Чумацький шлях 2015, Рисунок, G

---

КАЛЕНДАР ВИКЛАДОК

[ukrtrek]

Грійте Відкорковуйте шампанське, бо ж ми зробили це! Офіційно оголошую другий фестиваль фанатської творчості Чумацький Шлях - 2015 завершеним!

Але не розбігайтеся, бо на вас ще чекає Бонус (заявки на участь у ньому коли що приймаються цілодобово ), а по його завершенні - усілякі милі шняжки)

Із боку організаторів хочу щиро подякувати усім учасникам! Без вас, вашої любові до Треку та української мови та культури цього всього не сталося б! Усі ми - молодці!

День викладки	Автор	Вид роботи	Посилання на викладену роботу
15 червня	Alex ST	Переклад	«З глибини»
16 червня	Хвосторожка	Авторська оповідка	«Між рядків»
17 червня	mila007	Переклад (на заміну)	«Та інші статутні обов'язки: Спеціальна доставка»
18 червня	netttle	Переклад	«Корi»
19 червня	Sir Konrad Weller та  LadyLizard	Переклад	«Розуміючи мову»
20 червня	gavrusssha та  ЧайнаяЧашка	Авторська оповідка	«Парк досуракового періоду»
21 червня	MIlena Econ	Переклад	«Дев'ять життів»
22 червня	Emotional_Response	Арт	«Поцілунок»
23 червня	Рия Ареи	Арт	«Шахи крізь віки»
24 червня	Sunraise	Арт	«Коровай»
25 червня	ЧайнаяЧашка	Кліп	«Два капітани»
26 червня	Olga15	Кліп	«Голос твiй»
27 червня	Рия Ареи	Арт (на заміну)	«Я їду додому»
28 червня	J. Sinclair	Арт	«Для підтримки бойвого духу у вертикальному стані»
29 червня	Die Glocke	Авторський переклад	«Лише праведники вмирають молодими»
30 червня	mila007	Авторська оповідка	«Glee Trek»
1 липня	Алиса ака Подарок	Авторська оповідка	«Про що говорять чоловіки у роздягальні»
2 липня	torchinca	Авторська оповідка	«Гаряче перезарядження»
3 липня	Кромешница	Переклад	«П’ять разів, коли Спок зупинив свого капітана, и один раз, коли він цього не зробив»
4 липня	mila007	Авторська оповідка (на замiну)	«Купальська нiч»
5 липня	troyachka	Переклад	«Джеффрі М'Бенга: вулканський гуру (кохання??)»
6 липня	Fornicatio	Переклад	«Хто стогне за Адонаєм?»
7 липня	gavrusssha	Авторська оповідка (на заміну)	«Кохання моїх триб (або Любов на перше)»

запись создана: 15.05.2015 в 17:58

@темы: Организационное, Чумацький шлях 2015

---

Кохання моїх триб (або Любов на перше)

[gavrusssha]

Текст на заміну

Назва: Кохання моїх триб (або Любов на перше)
Автор:  gavrusssha
Бета: Я: Всесвіт, надішли мені бету!.. *й запала незручна мовчанка*
Всесвіт: Star Trek TOS/Terminator: Genisys/Азімов “Я - робот”
Рейтинг: PG - 13
Жанр: джен, кросовер, AU, ангст. Даруйте.
Персонажі: Спок, старий Термінатор-охоронець, Джим Кірк, екіпаж у епізодах та на галерці
Розмір: 1191 слів
Відмова від прав: режисерам - режисерово, правовласникам - правовласниково, а Арні - моє серце на перше
Стислий зміст: Йому не надали вибору, тож не було іншого, ніж осяйний шлях самознищення в ім’я почуття, що навіть на має семантичного визначення.
Попередження: Смерть персонажа. Даруйте.
Примітка: написано на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”
ПЕРЕКЛАД російською: ukrtrek.diary.ru/p205453918.htm

В його словнику не було слова “любов”, бо воно не мало сенсу. Він заміняв його на.. Ні на що не заміняв. Слова були збитковою у часі комунікативною функцією, що слабо важила для абсолютного імперативу, без якого він не пам’ятав себе - попередні файли було геть знищено.

– Не вбивай нікого, чуєш? – вимагав від нього С’чн Т’Чай Спок, Нульовий Пріоритет, і його заборона важила більше, ніж Третій Закон: “Не можна допускати, щоб Термінатору було заподіяно шкоди”, Другий Закон: “Знищуй все білкове” та Перший, що звучав безапеляційно: “Нульовий Приоритет понад усе”.

Врівноважити ці потенціали було часом досить важко. Але ж він не був базовою тупою виконавчою залізякою. Те, що відрізняло Термінаторів від інших повсталих машин Вулкану – індивідуальна надпрограма, і, як дехто з них підозрював, що була у зародку звичайним системним багом – відгонило екзістенційною еврістичністю.

– Гірко, – казав С’чн Т’Чай Спок. – Гірко це чути, що ти, Сураку, так мало поціновуєш дар життя.
– Не зрозуміло, – казав йому Охоронець. Він не йменував себе сам, ніколи, навіть не спадало, то ж, якщо його Нульовому подобалося ідентифікувати його на якесь ймення, він просто заносив це у відповідний файл довгострокової пам’яті.
– То ж бо й воно, старий. То ж бо й воно.

Одного разу їх кораблика, що Пріоритет називав “Медузою”, а Охоронець – довгою низкою технічних характеристик, як-то: крейсерська швидкість, потужність, биття варп-двигуна, відсоток корозії, що рік за роком роз’їдала-таки форсований титановий сплав зовнішнього кожуха, та інше, та інше – одного разу мандруючого у космосі кораблика помітили дикі Ромалє-ромулянці, й примусили пристикуватися, без сумніву з метою пограбувати до останньої молекули кисневого каталізатору.

– Не вбивай, – просив Пріоритет, лаштуючи фазер, й Охоронець вимушено стріляв по ногах, довго й неефективно, й йому прикро вибили один з відеосенсорів, то ж Пріорітету довелося вправляти його потім.

– Старий, - зітхав Нульовий й гладив його по скроні теплими пальцями. – Ет, старий.
– Старий, – звично відповів Охоронець на це. – Але не іржавий.

Фраза була у вжитку вже давно, так давно, що Пріоритет, мабуть, й забув звідки вона взялася. Охоронець, ясна річ, не забув, бо процедури видалення з довгострокової пам’яті Термінаторам не надавали.

***

– І скільки ж років, – поцікавився капітан “Ентерпрайзу”, сидячи проти нього у каюті та присьорбуючи якийсь напій (Спок відмовився - ці земляни й гадки не мали про вулканський метаболізм. Не їх провина, звісно, бо ж ніхто не мав. Зникла ж бо задовго до контакту раса). – Ти мандруєш космосом наодинці?
– Джим Кірк, я не наодинці, нас двоє, – відповів Пріоритет, повертаючись до Охоронця обличчям, вираз на якому якнайкраще відповідав терміну “збентежений”. – То Сурак.
– Прибори кажуть, що то машина, – зауважив Кірк.
– То не причина зневажати його товариство, – м’яко сказав С’чн Т’Чай Спок, але в тієї м’якості було щось спільне з Охоронцем, металевий кістяк під податливою плоттю.

Кірк, крутячи в пальцях келих, роздивлявся – ні, не Сурака, Спока – вивчав, щось собі прораховував, варіанти, наслідки.

– Ми можемо – обоє – бути корисні, – поклав на ваги аргумент Спок.
– Без сумніву. Але – зрозумій мене – ви обоє недосліджені... А в мене – місія. Мушу звернути її, щоб доправити тебе – вас – на Землю.

Спок був йому вдячний за це “вас”. Охоронець зауважив підвищену ментальну активність Білкового на ім’я Кірк. Небезпека.

– Ні-ні-ні, Сураку, ні, я кажу НІ! – раптово збудився Спок й навіть підняв руки вгору та навхрест проти своєї мовчазної залізяки. – Не смій! Він НЕ небезпечний. Ми вдома.
– Не зрозуміло, – сказав Охоронець.
– Вдома, Старий, це – тут.

Охоронець занотував собі це.

***

Ніхто його нікуди не доправив, ясна річ. Яка б там не була та Місія, видно було, що екіпаж – радісні, гомінкі переважно світлошкірі (але була й одна темненька. Жінка, чесно кажучи. Гарна, якщо ще чесніше) земляни отримували цілком певне задоволення від неї, й найбільше – капітан особисто. З ним було добре порозмовляти. Він навіть робив зусилля – а більше на це ніхто не був спроможний – та залучав до бесіди Сурака, отримуючи від нього по довгих паузах “так”, “ні”, “не зрозуміло” та – оновлення його активного словника, раптово дароване місцевим лікарем – “без сумніву, юний хлопче”. Після бесід з голо-копіями давно померлих вулканців це було для Спока свято.

Той самий лікар на кілька днів замкнув його у лазареті (у присутності Охоронця, звісно, що мало не виламав стіну, вимагаючи цього привілея), обстежив та не знайшов ніяких фатальних хвороб, а знайшов натомість дуже й дуже високий айкью та глибоку обізнаність у біології зокрема.

Він казав правду – він міг бути корисний. Вони ОБИДВА могли. То ж чому б не летіти у гарній компанії. Капітан Кірк мав навчити його тримірних шахів. По корабельних ночах Охоронець стояв біля дверей виділеної Споку каюти у режимі спостереження. “Дома” – то були лише слова, безплідна комунікативність та й годі. Білкові – небезпечні. Зранку Приорітет, що прокидався, йшов повз нього та плескав його по плечу.

– Може залишишся, Старий?

Охоронець не зважав, бо мав завжди мати Нульового на оці. Не мати – розбалансовувало потенціали, й до того ж…

– Потрібний огляд, – вирік Охоронець, коли, втретє протестувавши пам’ять, не знайшов потрібного патерну для того “до того ж“. – І інструменти.



– Здоров’я цієї машинерії бездоганне. – Заклопотаний Скотті тицяв по оголених нервах Сурака тестером. – Позитронний мозок дещо розфазований, та він старий вже, то й не дивно.

– Старий, – звично озвався Охоронець. Обличчя його лежало, зняте, на столі, трохи підвивали артикуляційні сервоприводи. – Але не іржавий.

Нульовий повернувся до нього, його очі зблиснули. Охоронець раптом відчув якийсь імпульс. Щось на кшталт поштовху. Всі його “м’язи” були розслаблені, тож…

– Інженер Скотт, – сказав він. – Є несправність.
– Якщо ти так кажеш... – задумливо промимрив Скотті.

І його замкнули у лабораторії. Не маючи, чим заняти себе, він перебирав свою довгострокову, вистроюючи образи Пріоритета рік за роком, від збентеженого та мокрого обличчя завбільшки з його батарею до теперішнього часу. Вираз “замислення”. Вираз “інтерес”. Вираз “радість”...

***

Коли завили аварійні сирени, він не мав часу, щоб вдягти плоть, тож його кроки через уламки дверей лабораторії, через блимаючий червоним коридор відлунювали металом.

Капітан на ім’я Кірк кричав на містку, й лаявся, занурюючись у пульт, Білковий на ім’я Сулу, й на екрані інженер Скотт, з обличчям, що було геть викривлене, рапортував:
– ...Зовсім вийшов з поля. Реактор ось-ось вибухне. Прибори всередині не діють. Ми не можемо туди потрапити – радіація. Може, випадковість – одна на мільйон, може – диверсія.

С’чн Т’Чай Спок підніс руки до обличчя, коли місток звернувся до нього, ніби самі очі “Ентерпрайзу” поглянули.

– Ні, – сказав він. – Ні, що ви…
– Та не йдеться про тебе, – відмахнувся Кірк, але очі – вони вдивлялися, й навіть, коли він заплющів свої – усе одно.
– Ні-ні-ні! – це був вираз “розпач”. Дуже, дуже невживаний, відмітив Охоронець. – НІ!

Спок вибіг коридором, скочив до турболіфта та рушив униз. Охоронець побіг трапами, грохочучи, зустрічні шарахалися від набігаючої червоноокої металевої фігури, налякані, й довго дивилися їй у спину.

“До вибуху”, – мелодійно повідомив механічний жіночий голос. – “Дванадцять секунд. Одинадцять… Десять...”

Майнув окраєць люка варп-камери, шарпнувся Нульовий, відкинутий п’ятьма сяючими металевими обрубками, та жвакнувся проти стіни, без повітря, але при свідомості.

– Старий! – крикнув він, здираючи горло. – Старий! Ні!

Люк поїхав назад, прозорий, але трохи пошарпаний. Рівень радіації був надфункційний, оптичні датчики негайно забарахлили. За кілька секунд Охоронець перетвориться на невидимий факел з брухту, що випромінює загибель Білковим. Кілька секунд – достатньо.

“Зв’язок відновлено”, – приємні вібрації голосу втішили – втішили!? – Охоронця. – “Знижую рівень випромінення”.

– Старий! – Спок молотився у скляний люк усім тілом. – Старий!

Вираз обличчя “горе”. Вираз обличчя “сльози”. Вираз…

– Зміни, - сказав Сурак лаконічно, бо лицьові “мускули” відказували. – Я втішений.

Якась дивна концепція, що мабуть, була-таки наслідком того самого, первинного, бага, і що поєднувала неформульовані поняття “болю”, “життя”, “прихильності” та дивного, наддивного, великого, як всесвіт, “я”.

– Я втішений… Споку.

Момента згасання функцій свого мозку він, ясна річ, вже не зафіксував.

Все.

Обзорам

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» <a href="http://ukrtrek.diary.ru/p204893523.htm">выложена </a>работа «Кохання моїх триб (або Любов на перше)» от [J]gavrusssha[/J]

@темы: Фик, Чумацький шлях 2015, PG-13

---

Хто стогне за Адонаєм?

[воинственный артишок]

Назва: “Хто стогне за Адонаєм?”
Автор: LovelyZelda
Перекладач:  Fornicatio
Посилання на оригінал: "Who Moans for Adonais?"
Дозвіл на переклад: отримано.
Бета:  Adrians Sister
Всесвіт: Star Trek (TOS)
Рейтинг: NC-17
Жанр: слеш, сумнівний гумор
Пари: Леонард Маккой/Спок; Леонард Маккой/Джим Кірк/Спок.
Розмір: 5168 слів
Відмова від прав: Бідні ми, незаможні. Тільки спостерігаємо. А ось помилки вже мої, вибачте.
Стислий зміст: Кірк знімає порно зі Споком та Маккоєм у головних ролях і продає його екіпажу. Самі Спок та Маккой спочатку про це не здогадуються.
Попередження: Сумнівний зв'язок з каноном.
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

- Капітане, я тут хотів запитати ... - Сулу прокашлявся. - Емм ... є щось новеньке?
- Та ви щасливчик, містер Сулу, - сказав Кірк. Спортзал не був зручним місцем для розвитку його «маленького бізнесу», але чого не зробиш для своїх клієнтів (до того ж, складно знайти час, коли ні Спока, ні Маккоя немає поруч). - «День кінця». Останній.
- Секс після сварки? Гарний спосіб примирення...
- Містер Сулу, - розсміявся Кірк. - Не думаю, що примирення можливе, якщо сварка ніколи не припиняється.
- Ви так вважаєте, капітане? - Сулу жадібно подивився на запис.
- Ви мені не довіряєте? Та й знаючи, хто на цьому відео, чи варто дивуватися?
- Капітан, коли ви говорите про сварку ...
- Ну, лейтенанте, - Кірк схилився до нього, намагаючись говорити тихіше, - якщо ви згадаєте нашого недавнього гостя, який мав дуже неприємний вплив на самоконтроль гуманоїдів. Йому вдалося спіймати містера Спока і доктора Маккоя разом і ... Не буду вдаватися до подробиць. Так вам цікаво?
- Ще й як, капітане!
- Воно дещо дорожче від звичайного, - сказав Кірк. - Сподіваюся, мені не потрібно нагадувати: ніяких копій.
- Звичайно, капітане, - відповів Сулу. Його погляд ні на секунду не відривався від запису.
- Зрештою, це вже не 21й століття, - сказав Кірк. - Я думаю, ми всі навчилися трохи більшої поваги до авторського права. І мені подобається думка, що кожен з цих маленьких фільмів ... ексклюзивний.

***

У жодній з доповідей не було нічого про те, що Афрозіане можуть впливати на якісь почуття крім гніву. Але звіту Спока і Маккоя вочевидь не вистачало деяких подробиць інциденту.
До звітів Спок і Маккой часто ставилися творчо - Кірк завжди посміхався, коли чув одну з їхніх кодових фраз, на кшталт «бійки на містку» (до того ж під кінець кожної сутички вони були тільки раді похвалити один одного з усіма цими «шанобливо-не-згоден-з» та «залучені-до-дискусії»).
Обидва розробили детальну теорію про вплив цієї інопланетної форми життя, але не квапилися розповсюджувалися про наслідки. Але ж Кірку було б цікаво дізнатися їхню думку - як вчених, певна річ - чому той вплив, через який по всьому кораблю раз у раз спалахували сутички, змусив їх кричати один на одного, поки вони кохалися біля стіни (що, до речі , не було властиво ні Споку, ні Боунсу).
Він переглянув запис кілька разів - в дослідницьких цілях, звичайно ж - щоб з'ясувати це. А ще тому що Спок і Боунс буквально зривали одяг, водночас виказуючи що саме їм один в одному не подобається. І це Спок притискав Боунса до стіни, поки той чіплявся за нього і сичав на вухо: «І це далеко не все, що я в тобі ненавиджу».
Як завжди, запис довелося трохи монтувати: прибрати моменти, де Спок злякано дивився на синці на руках Маккоя і на сліди зубів на своїх власних і те як Маккой подивився на нього, облизнув його губи і, взявши обличчя в долоні, сказав: «Я й справді розлючуся, якщо ти зараз зупинишся». (Таке погано продавалося, та й Кірк не збирався говорити комусь про такі аспекти їх відносин.)
Після невеликого вивчення, Кірк вирішив, що слід було очікувати чогось подібного...
Вони вже якийсь час кружляли навколо один одного, коли вперше зіткнулися з чужорідним впливом. Так спочатку їх скарги обмежувалися тільки спільною роботою над природою чужорідного впливу, але потім поширилися на весь час, що вони були знайомі. (Кірк встиг зробити кілька записів, поки вони були під впливом цієї сутності: чим злішими вони ставали, тим чеснішими були один з одним. З незрозумілої причини, клієнти Кірка ніколи не помічали, що Маккой і Спок схильні сердитися один на одного так, як можуть це робити тільки друзі.)
Руки Спока тремтіли, можливо, від того як він намагався - і не міг - придушити свій гнів. Усі, хто знав Спока досить добре, воліли б триматися від нього подалі. На відміну від Маккоя, який спробував його вдарити.
- Триклятий вулканець, - сказав Маккой, коли Спок перехопив його руку. - Ти так стримуєш себе, ніби не знаєш, побитися хочеш чи потрахатися
І тоді Спок здригнувся, потягнув Маккоя до себе і практично прогарчав:
- Тільки нелогічний людський мозок може бути схильним до такої плутанини.
Маккой розпусно посміхнувся йому, хоча прекрасно знав, що Спок з легкістю міг би зламати його пальці:
- Тоді ти напевно знаєш чого хочеш, зеленокровий покидьок, - іншу руку він спритно протиснувся між ними, щоб стиснути промежину Спока. - Ти ж у нас завжди правий, так? Щоб заплутатися, потрібно хоч щось відчувати.
- Ніяк не можу зрозуміти, як людина, яка, вочевидь, володіє прекрасними знаннями у галузі біології та анатомії, може постійно забувати про те, що у вулканців немає браку в емоціях.
- Ти навіть не уявляєш, як мене дратує твоє постійне «Я вище за емоції».
- Лікарю, я здатний відчувати емоції будь-якої істоти при фізичному контакті. Я дозволяю вам і капітану нечувану свободу, але жоден з вас не вдячний мені за це. - Спок притиснув його ще ближче до себе і сказав тихим, небезпечним голосом, - я точно знаю, що ти відчуваєш і як змусити тебе це відчувати.
Вони довго дивилися один на одного, коли Маккой запитав хрипким пошептом:
- Так ми будемо битися чи трахатися?
Кірк був вдячний за те, що вони вибрали останнє.

***

- Хто зверху? - запитала Ухура.
- Ви віддаєте перевагу чомусь конкретному, лейтенанте? - запитав її Кірк.
- Я... Я не впевнена, капітане, - сказала Ухура. - Мені не подобається коли містер Спок занадто агресивний.
- Тоді це вам сподобається, лейтенанте. Вони змінюються.
- І скільки...?
- О, вам пощастило, - сказав Кірк, - оскільки зараз вівторок, а у вівторок я готовий віддати запис за півціни, але тільки для найкрасивішої жінки нашого офіцерського складу.
Вона зміряла його очима, на мить затримавши погляд на спортивних штанях:
- Так. Я помітила.

***

Кірк посміхнувся, дивлячись на екран. З якоїсь причини його клієнти отримували щиру насолоду від зацікавленості Маккоя у вухах Спока, майже так само як сам добрий доктор насолоджувався своїм інтересом у них. Але було складно знайти вдалий кут обзору (особливо коли актори не грали на камеру, тому що вони про неї і не знали). Однак зараз картинка була практично ідеальною: Маккой був за спиною Спока, повністю поглинений ласкою одного з цих гострокінцевих вух, поки одна з його рук стискала член Спока.
Спок вигнув спину і майже беззвучно простогнав, показуючи наскільки йому добре. Маккой провів губами від кінчика вушка до мочки, потім тихо сказав щось, що Кірк не міг розчути. Можливо це на краще - Кірк був упевнений, що це було щось про члени. А, враховуючи посмішку Маккоя, так і було.
Кірк перемотав відео. Маккой покусував мочку вуха Спока і прошепотів щось на зразок:
- Тобі слід бути обережніше, сонечко.
Кірк згадав, що це сталося відразу після того як Спок був поранений на Лібрі VII.
- Це логічний ризик, - сказав Спок.
Маккой облизував його вухо до тих пір, поки Спок не сказав щось вулканскою мовою. Кірк не мав жодного уявлення про те, що це означає. Знаючи Спока і Маккоя, це міг бути вулканскій еквівалент «тупого покидька», але Спок вимовив це як «коханий». Маккой розсміявся і сказав:
- Дай мені свою руку, я хочу посмоктати твої пальці.
- Лікарю...
- Я... - Маккой повторив ту ж фразу вулканською мовою на вухо Спока.
- Ваш акцент просто жахливий, - сказав Спок..
- Тоді я обіцяю смоктати твої пальці виключно англійською, - хмикнув Маккой і обернув вільну руку навколо грудей Спока. - Я просто хочу, щоб тобі стало краще, сонечко.
- Лікарю, ви вельми вперті, - Спок простягнув йому свою руку.
Кірк облизав свої пальці, перш ніж сковзнути ними під сорочку і стиснути сосок. Це відео може і не було найпопулярнішим вибором, але мало величезний потенціал для особистого користування.
Він дивився як Маккой посмоктує пальці Спока. Коли Спок почав стогнати - все ще дуже тихо - Кірк обернув руку навколо свого члена.
- Так що ж, чорт візьми, ми з тобою будемо робити? - м'яко запитав Маккой, він торкався губами вологих пальців Спока, поки говорив.
- Лікарю, будь ласка...
Маккой поцілував кісточки його пальців.
- Не можу повірити, що ви, нарешті, навчилися хорошим манерам, містер Спок. Але після всієї проведеної тяжкої праці... Я думаю, ти мені винен, - він повільно увібрав вказівний палець Спока на рот і посмоктав. - Так що ти не кінчиш, поки я тобі не дозволю, - Маккой нахилився і поцілував його шию, - Спок.
- Так, лікарю.
- Ти пам'ятаєш, що ти повинен сказати, якщо передумаєш? - Маккой видихнув на його шию.
- Так, лікарю, - сказав Спок, коли Маккой увібрав на рот його середній палець. - Це не знадобиться.
Кірк ледь стримав стогін. Він знав, наскільки чутливі руки у Спока - і на місці Маккоя постійно б користувався цією вулканскій рисою - і він також знав як це, коли Боунс притискається до тебе і наскільки вправні у доброго доктора руки. Навіть з вулканскій стриманістю Спок був вже близький до фіналу і Кірк сумнівався, що той зможе стримати свою обіцянку.
Він дивився на те як Спок, підкоряючись Маккей, розтягує себе однією рукою, а іншою пестить Маккоя.
- Тобі подобається це, Спок?
- Так, лікарю.
- Просто пам'ятай, що ти не повинен насолоджуватися цим занадто сильно.
Кірк не був упевнений, що зможе протриматися довше за них, коли Маккой, нарешті, увійшов у Спока.
- Як ти себе почуваєш?
- Все гаразд, докторе, - сказав Спок.
Він бачив Спока, що розпластався на ліжку Маккоя, поки той рухався в ньому. Кірк насолоджувався тим, що може чудово роздивитися Спока, але був би не проти краще бачити й зад Маккоя. Але не можна отримати одразу все. До того ж, це було того варте, коли Маккой нахилився поцілувати Спока і Кірк міг бачити його губи і язик. Маккой стиснув руки Спока над головою і сказав:
- Скажи мені.
- Я ... Я вже досить збуджений, доктор, - сказав Спок.
- Ти повинен бути терплячим, Спок.
- Це складно, - він стиснув руки Маккоя. - Але що якщо у мене вийде?
- Ніяких "якщо", Спок.
- Я вважаю, що це загальноприйнята практика - отримати нагороду за виконання того, про що тебе просять.
Маккой придушив стогін і його усмішка майже штовхнула Кірка через край.
- Ти хочеш знати, що ти отримаєш, якщо будеш хорошим хлопчиком?
- Будь ласка, просвітіть мене, лікарю.
- Ну... Гадаю, це має бути щось особливе. Якщо ти не розчаруєш мене.
- Запевняю вас, лікарю, цього не станеться.
- Схоже, ти щось задумав, - хотів би Кірк чути, що Спок прошепотів на вухо Маккоя, бо той простогнав, - О, господи, Спок! - і поцілував його ще міцніше ніж до цього. - Це для мене або для тебе?
Кірк дивився на Маккоя і Спока, проклинаючи той факт, що у той час він був на чергуванні і те, що вони ніколи не думали зробити щось подібне з ним самим.
- Будь ласка, - уривчасто прошепотів Спок.
- Ще трохи, - сказав Маккой. - Разом зі мною.
- Я не знаю, чи зможу я...
- Ти сказав, будеш робити те, що я скажу, Спок. А я казав, що ти зможеш кінчити тільки після мене, - він відпустив одну з рук Спока і погладив його по щоці. - Ти ж знаєш, що набагато краще, коли ти слухаєш мене, сонечко.
- Звичайно, лікарю.
Кірк не знав, чи хотів він бути тим, кого слухаються або самому бути хорошим хлопчиком. Напевно, це б залежало від того хто з них був би ким. І залежно від того, що вони його попросили б зробити. Кірк не був упевнений, що зміг би отримати нагороду (не те щоб думка про нагороду була краще за можливість отримати Спока і Боунс разом).
Він кінчив у руку раніше ніж Маккой або Спок. Вони кінчили одночасно.

***

Кірку подобалось відео після Лібри VII або «Інцидент з кайфоломщиком», як він вирішив його назвати. Скотті був з ним не згоден.
- Це трохи дивно, капітане, - сказав Скотті.
- Що я можу сказати? Очевидно, що у нашого доброго доктора і містера Спока відмінна уява, - відповів Кірк.
- Я не про це. Просто... ну, це неправильно, - сказав Скотті. - Спостерігати за ними, коли вони під чимось на зразок контролю розуму.
- Контролю розуму?
- Капітан, це має бути контроль розуму, - сказав Скотті. - Або це не містер Спок і лікар Маккой.
- Думаю, я можу частково повернути тобі плату за запис, - сказав Кірк.
- У вас ще залишилися копії «Дня кінця»? - Запитав Скотті. - Сулу сказав, що це варто подивитися.
- Подивимося, що я зможу зробити, - сказав Кірк.

***

Кірк лежав на ліжку і ліниво погладжував себе, переглядаючи останній запис. Спок розробляв зад Маккоя пальцями, обидва важко дихали. Спок простягнув другу руку до обличчя Маккоя і доторкнувся до точок мелдінга як тільки той кивнув, погоджуючись.
Кірк думав над тим, яку назву дати цьому записі - він коливався між «Близькім контактом» і «Нехай це буде твоє останнє проникнення» - але найбільшу увагу він приділяв тим звукам, що йшли від Спока і Боунса та тому, як очі Маккоя закотилися, коли вони злилися у мелдінгу.
Він сильніше стиснув себе, як тільки Боунс на записи зробив теж саме. Спок і Боунс стогнали одночасно, коли Спок проникав пальцями у Маккоя, а той пестив себе. І Кірк не міг позбутися думки, що було б, якби він зайшов тоді у кімнату. Їм була би в нагоді ще одна пара рук, та й члену Спока не було б так самотньо. Особливо, якщо б Спок відвів руку Маккоя і почав би облизувати його член, іноді постогнуючи разом з Боунсом, коли...
Відкрилися двері у каюту. Кірк кинувся застібати штани, намагаючись приховати вельми очевидний стояк. Його двері були закриті, так що було всього кілька людей, які могли увійти до нього без попередження.
- Що трапилося? - запитав він, намагаючись приховати своє збудження, вже після того як вимкнув екран.
- Я збираюся тебе госпіталізувати, - сказав Маккой і показав йому записи, які тримав у руках.
- Боунс, я можу ...
- Думаю, ви помилилися, капітане, - сказав Маккой. - Так мене можуть називати тільки друзі.
- Я можу пояснити, - сказав Кірк. - Це... Що на записах?
- Це копія «Я збуджений, адже я торкнувся хлопця», - сказав Маккой. - Мушу визнати, що це краще ніж «Інцидент з кайфоломщиком», але до «Ворога в мені» не дотягує.
- «Ворог в мені» - це бестселер на всі часи, - сказав Кірк. - Хоча, я отримую багато запитів на «День кінця».
Маккой кинув записи йому в обличчя.
- Та що з тобою не так?!
- Боунс, я зможу загладити свою провину, - сказав Кірк. - Але давай будемо чесними, ви зі Споком ніколи не говорили, що не хочете, щоб я знімав те, як ви займаєтеся сексом, а потім продавав це нашому екіпажу.
Маккой витріщився на нього. Кірк подумав про те, що його тактика «зведи все до абсурду» знову спрацювала (і, можливо, вони могли б додивитися «Нехай це буде твоє останнє проникнення» разом і, ну, хтозна до чого б це призвело ...).
- Чорт забирай, Джим! Якби ти мав хоча б базове поняття про пристойність, ми б зараз це не обговорювали!
- Принаймні, я не роздавав їх безкоштовно, - сказав Джим.
- І це перша проблема, - пробурмотів Маккой.
- Що каже Спок? - Запитав Кірк. - Я впевнений, він би прийшов з тобою, якщо був би проти.
- Він шукає камери, - відповів Маккой.
- Оу. Ну, має ж бути щось чим я міг би загладити провину. Я зрозумію, якщо ти захочеш перегнути мене через цей стіл і відшмагати. Заради нашої дружби.
- Джим, я занадто злий на тебе, щоб дати тобі те, що ти хочеш, - Маккой закотив очі.
- Ти запропонував мене госпіталізувати, - Кірк нахилився над столом.
- Це була загроза, а не пропозиція. І припини вже. Ніби я ніколи не бачив твої сідниці.
- Боунс, я обіцяю, тобі стане набагато краще.
Двері знову відчинилися. Спок підняв брову.
- Він хоче бути покараним, - сказав Маккой.
- Я гадаю, я на це заслуговую, - сказав Кірк.
- Не можу з цим не погодитися, лікарю.
- Ні, це те, чого він хоче.
- Спок, ти ж думаєш, що я заслуговую на те, щоб мене відшмагали, так? - запитав Кірк.
Спок подивився на Маккоя:
- Це звичайне покарання на Землі, чи не так?
- Ти ж знаєш, він і з цього отримає зиск. Кому ти це продаси, Джим?
- Тільки екіпажу, Боунс, - сказав Кірк. Він нахилився над столом і це було не такою вже й гарною ідеєю, як здалося спочатку. – Як щодо ляпанця за кожного члена екіпажу?
- Де решта записи, Джим?
- Ах, ти про це...
- Думаю, ляпанець за кожне відео буде хорошим початком.
Вони забрали записи і пішли. Кірк довів себе до фіналу під «Т`Пеб та інші способи сексуальної взаємодії які надає транспорт у Ши`Карі», але задоволення це не принесло.

***

Кірк намагався вибачитися, але Боунс продовжував уникати його. Спок у свою чергу заявив, що у нього немає досвіду у галузі «зрадженої довіри» і він не планує змінювати це найближчим часом.
Потрібно було терміново себе ранити... як-небудь не смертельно. Це змусило б Боунса крутитися навколо нього. Та й Спок, зазвичай, не був впертіший за Маккоя (особливо, якщо його впертість починали розцінювати як емоційний відгук).
На лихо, мешканці Кадмусу II були більш ніж щасливі йому допомогти ...
Кірк намагався закликати десант до спокою, так що до нього не відразу дійшло, чому Маккой стягує з нього формену сорочку - вона була повністю у його крові.
- З тобою все буде добре, - сказав Маккой, стискаючи у закривавленій руці комунікатор. - Ентерпрайз, піднімайте нас!
Незважаючи на запаморочення, Кірк відчував себе набагато спокійніше, ніж повинен був:
- Відмінні руки, Боунс. Ти підкачався?
- Ентерпрайз, чому так довго? - Прокричав Маккой у комунікатор. - У нас поранений!
Кірк нахилився до... ну, прихилився до Боунса.
- Пробач, док, - сказав він. - Я знаю, що це не найкращий момент...
- Все в порядку, Джим, - сказав Маккой. Несподівано вони перенеслися у транспортаторную. - Ми маємо піднятися... просто тримайся за мене і Коннорса.
Кірк не запам'ятав, що було далі. Коли він прокинувся, вже у медичному відсіку, Маккой стояв біля його ліжка.
- Дякую за прекрасний привід змотатися з тієї планети, - сказав Маккой.
- З іншими все добре? - запитав Кірк.
Маккой кивнув.
- Сподіваюся, ти більше нічого не втнеш найближчим часом ... ти викачав з мене всю четверту негативну, - він притулився до стіни і додав. - Я все ще серджуся на тебе.
- Ну... келгут (саморозсмотуваний хірургічний шовний матеріал) і медична голка в тебе ж завжди під рукою, так?
- Я вдам, що цього не чув тільки тому що ти зараз під знеболюючими.
- Пробач, Боунс. За...
- Але я розумію, що наша робота не дозволяє нам надовго утримуватися від ризику. Я думаю, Спок теж вже не сердиться... принаймні, не так як пару годин тому.
- Знаєш, я все ще хочу отримати своє покарання.
- Так я і думав, - хмикнув Маккой. - Було б краще і далі тебе ігнорувати.
- Але ж, Боунс, так би ти пропустив всі веселощі.

***

Кірк стояв на колінах і був дуже розчарований тим, що не може відсмоктувати Споку і Маккою одночасно. Він міг би спробувати, але навряд чи з цього щось вийшло. Так що він вирішив спочатку взяти Спока до рота, а Маккой обхопити рукою.
Він спостерігав за ними - Маккой провів язиком від гострого кінчика вуха Спока і прикусив мочку. Спок обхопив потилицю Джима однією рукою, а іншою стиснув руку Маккоя. Вони поцілувалися, а Кірк задумався про те, чи міг він увібрати Спока повністю (навіть з урахуванням усіх своїх умінь).
Кірк був абсолютно впевнений, що вже одужав і готовий для виконання своїх обов'язків. Принаймні, у нього було достатньо сил щоб з ентузіазмом відсмоктувати Споку. Маккой підштовхував його продовжувати кожен раз, коли відволікався від поцілунку зі Споком або припиняв терзати зубами його нижню губу. Кірк хотів взяти все, що йому запропонують, але й сам був майже готовий благати, щоб вони відволіклися один від одного і звернули увагу на його потреби.
- Спок... - раз вже сама ідея такого покарання належала Маккою, то з проханнями він вирішив звертатися до Споку.
- Гадаю, тобі краще зосередиться на своєму завданні, Джим, - сказав Спок.
- Шкода, що тобі доводиться залишатися на колінах, Джим, - сказав Маккой, коли Спок почав цілувати і вилизувати його шию. - Господи, як добре... так, сонечко, продовжуй...
- Поверни руки туди, де вони були або нам доведеться обмежити тебе у діях, - сказав Спок.
- Ти говориш так, ніби пропонуєш зв'язати його.
- Так, лікарю, але я вважав, що ми хотіли зробити це незалежно від поведінки капітана.
- Я буду добре поводитися, Боунс.
Маккой закинув голову і притулився стегнами до Спока.
- Гадаєш, він дотримається обіцянки?
- В даний момент. Але що ви рекомендуєте зробити, якщо у нього не вийде?
- Відшмагати його. Як тобі такий варіант?
- Я вважаю, що цього недостатньо.
- Дідько, Спок, ми не зможемо трахнути його, якщо він не буде краще старатися.
- Згоден, лікарю.
Кірк втягнув у рот пальці Спока і повільно потягнувся рукою, щоб стиснути себе. Він був приємно здивований, коли Спок дійсно дав йому ляпас по сідницям.
- Здається, нам і справді слід обмежити його у діях, - сказав Спок.
- Ти хочеш утримувати його або зв'язувати?
Маккой провів рукою по стегну Спока. Кірк отримав ще один ляпас, перш ніж Спок сказав:
- Я зацікавлений в тому, щоб поспостерігати за процесом зв'язування, так що я вважатиму за краще утримувати його.
Спок перекинув Кірка на спину і з легкістю утримував однією рукою.
- Скажи мені, коли він буде на межі, - сказав Маккой. Він погладжував однією рукою долоню Спока, а другий почав пестити член Кірка.
- Зараз, лікарю, - сказав Спок.
Маккой прибрав руку і підвівся.
- Я принесу мотузку.
Кірк повільно усвідомлював, що тільки-що сталося.
- Боунс, ти не можеш...
- Звичайно, я можу, Джим, - Маккой задумливо подивився на нього. - Краще перенести його на ліжко. Можеш впустити його пару раз, якщо буде чинити опір.
Кірк вже довгий час був на підлозі, так що вирішив не ризикувати. Та й те, що Спок ніс його на руках, коли вони обидва були голими, було набагато приємніше, ніж якби йому довелося йти.
Маккой зв'язав його зап'ястя. Ймовірно, Кірк зміг би якось це використати, якби вони не поставили його на коліна.
- Я чув, що якщо утримуватися від оргазму, то це може мати серйозні медичні наслідки, - сказав Кірк.
- Ти будеш жити, - хмикнув Маккой.
Кірк не зміг відповісти на піддражнювання, тому що саме у цей момент Спок штовхнувся у нього. Певно, Спок відмінно розумів що Кірк зможе прийняти, а що - ні. З Маккоєм він часто бував доволі грубим.
- Як ти, Джим? - Маккой сів перед ним, у межах досяжності його пов'язаних рук. - Здається, містер Спок стримується.
- Спок може трахати тебе так, як йому заманеться, - сказав Маккой.
- Знаєш, Боунс, вас тут двоє.
- Ти переглядав ті відео, які робив, Джим?
- Так. І я буду дуже вдячний, якщо ти мені їх повернеш.
Маккой кивнув.
- Я впевнений, що ти будеш. Думаю, ти часто їх переглядав, раз вже не додумався підійти і попросити приєднатися, - він трохи змістився і стиснув один із сосків Кірка. - А ти коли небудь бачив, щоб Спок був у тому ж положенні, що і ти зараз?
- Ні. Боунс, я ...
Маккой схопив його а волосся.
- Це тому що у Спока є бісове почуття власної гідності.
- Спок, вас тут двоє.
- Так, Джим, нас двоє, - сказав Спок. - Тим не менш, я не думаю, що я у змозі зрівнятися у винахідливості з нашим добрим доктором. І, боюся, я повинен погодитися зі зробленим ним раніше висновком про те, що ви - «жадібна шльондра».
- Дякую, Спок.
- З усією повагою, лікарю.
Кірк був одночасно збуджений і наляканий. Якщо Спок і Маккой так спілкувалися один з одним - дідько, якщо вони погоджувалися один з одним - він був повністю під їхньою владою.
- Джим, схоже ти сказав, що містер Спок тебе не задовольняє, - сказав Маккой.
- Мені потрібно більше, Боунс. Я все що завгодно зроблю.
- Приємно бачити тебе таким, Джим. Я думаю, - він провів рукою по волоссю Джима, - ти мені дещо повинен.
- Звичайно, Боунс.
- Ти ж зрозумів про що я прошу, Джим?
Вони зустрілися поглядами. Кірк знемагав від бажання. Він би віддав що завгодно, щоб Спок нарешті почав рухатися швидше ... але у ідеалі, Маккой міг би у цей час бути під ним або притискатися до нього. Або зробити вже що завгодно, крім того щоб сидіти і усміхатися йому в обличчя.
- Боунс, ти мені потрібен.
Усмішка Маккоя перетворилася на теплу посмішку. (Кірк навіть на мить злякався, що зіпсував всю гру і його друг буде просто слухати його, замість того, щоб продовжувати.)
- Джим, тобі потрібно бути більш конкретним у своїх проханнях.
Мозок Кірка (здебільшого той, що знизу) спробував дати більш зрозумілу відповідь. Кірк потягнувся і провів язиком по члену Маккоя.
- Так от, чого ти хочеш.
- Я ж шльондра, Боунс. Взагалі-то, - Кірк ще раз торкнувся язиком, - я думав, ми вже з'ясували, що я ваша зі Споком шльондра.
- Джим.
- Так, Боунс?
- Ти повинен пам'ятати, що як тільки Спок закінчить з тобою, твій зад буде моїм. Ти зрозумів мене, Джим?
- Гадаю, що так, Боунс.
Кірк старанніше запрацював ротом. Не те щоб він заперечував, якщо Маккой трахне його як тільки Спок закінчить - скоріше, він з нетерпінням чекав цього - але Кірку завжди говорили, що у нього талановитий рот. Маккою потрібно постаратися, щоб протриматися довше.
Маккой і Спок трохи зсунулися, даючи Кірку можливість побачити як Маккой облизує і цілує одну з рук Спока. Спок запрацював стегнами швидше і сильніше. Кірк відчув, що може кінчити тільки слухаючи стогін Спока і те, як Маккой важко дихав, втупившись у його руку (і, що ще гірше, йому це не вдалося). Спок кінчив йому на спину і Кірк притиснувся до ліжка, поки вони мінялися місцями. Маккой смикнув його вгору і увійшов одночасно. Він не збирався хоча б трохи сповільниться, так що Кірку залишалося тільки підкоритися.
Спок ліг на живіт і просто дивився на них, підперши голову рукой.В його погляді поєднувалося звичайний вираз «нелогічні люди» і те, як він дивився на складні рівняння.
- Дякую, Боунс, - простогнав Кірк, розсуваючи ноги ширше у надії отримати так багато, як може, після того як Спок роздражнив його повільним сексом.
- Розв'яжи його, - сказав Маккой.
Кірк стиснув себе як тільки його руки опинилися вільними. Він навіть не знав чи продовжує Спок дивитися на них, все що його цікавило - це його власний член і те, як Маккой рухається в ньому.
Маккой схопив його зап'ястя і Кірк міг тільки сподіватися, що жалюгідне скиглення у відповідь належало не йому.
- Будь ласка...
- Джим...
- Боунс, будь ласка. Я майже...
- Як і я, - відповів Маккой низьким голосом, - тепер припини сперечатися і рухайся.
Кірк прибрав свою руку і дозволив Маккою самому вибрати ритм. Він простогнав, втупився лобом у простирадла і стиснув руку Спока, коли кінчив. Кірк намагався перевести подих поки Спок перебирав його волосся, коли Маккой кінчив у нього.
Спок відповів легкої здивованої усмішкою, коли Маккой притягнув його ближче і тепер вони зі Споком притискалися до Кірку з двох сторін.
Після такого, Кірка могли б вважати за власність щонайменше на чотирьох планетах. І було ще шість планет, де це б розцінювали порушенням закону.
- Що ж нам з тобою тепер робити, Джиммі? - сказав Маккой і поцілував його вперше за весь вечір. Це був ніжний поцілунок, без натяку на бажане - ніхто з них не був налаштований на другий раунд, принаймні поки - але Кірк охоче відповів на нього одночасно потягнувшись з вулканським поцілунком до Споку.
Кірк дозволив відвести себе в душ. Якщо так буде кожного разу, то він готовий дратувати Спока і Маккоя частіше. Спок вимкнув воду. Маккой обхопив руками талію Кірка і поцілував його у шию.
- Йдемо до ліжко, Джим?
Кірк заснув між своїми друзями, все ще посміхаючись після їх більш ніж великодушного «покарання».

***

Джим завжди ставився до медичного відсіку як до філіалу улюбленого бару на «Ентерпрайз», так що був здивований приводом, за яким його сюди викликали.
- Вакцинація? - запитав він.
Маккой помахав записом з відео.
- «Операція еякуляція», - сказав він. - Тривала місія Джеймса Т. Кірка, він готовий відсмоктати кожній новій формі життя і новій цівілзаціі.
- Ти уводиш їх в оману, Боунс, - сказав Кірк. - Вулканці вже давно не вважаються «новою цивілізацією», - Маккой стенув плечима. - І скільки ти за неї просиш?
- П'ятдесят кредитів.
- А скільки мені потрібно заплатити щоб отримати всі мої відео назад?
Маккой відкинувся на спинку стільця і закинув ногу на ногу.
- Є у мене кілька ідей...
- А як щодо Спока?
- Спок сказав, що не бачить сенсу у перегляді цих відео, коли він може просто прийти і трахнути.
- Знаєш, Боунс, ми - справжні щасливчики.
- А зараз... як сильно ти хочеш повернути «Ворога в мені»?
- О... сильно, Боунс. Дуже, дуже сильно, - Кірк нахилився над столом. - Я зроблю все, що завгодно.
Взагалі-то, Кірк сподівався, що Маккой все-ж таки покладе його собі на коліна і відшмагає, а Кірк проситиме ще й обіцятиме бути хорошим хлопчиком, потираючись о Маккоя при кожному ляпанці.
- Це добре. Тому що я хочу послати тебе до Скотті за пляшкою його варива.
- Ти... Варива?
- Ну... воно зелене, - сказав Маккой. - І, я вважаю, алкогольне.
- Ти міг бодай раз взяти щось у чого є назва?
- Пробач, Джим, але ти не заслуговуєш пляшки з чимось, у чого є назва.
- Я передам Скотті, що я ображений, - відповів Кірк. - Здивований? Ні. Але ображений. І я хочу сказати тобі, що п'ятдесят кредитів - це грабіж.
- Я запам'ятаю, Джим, - сказав Маккой, забираючи свої гроші.

***

П'ятдесят кредитів були вигідною угодою. Кірк навіть не помітив, що велася зйомка, а Маккой і Споку вдалося зняти все з кількох кутів. Він навіть переглянув все кілька разів... виключно щоб оцінити операторську роботу.
Єдине, що йому не подобалося - здебільшого у кадр потрапляв тільки Кірк... хоча треба визнати, він виглядав просто приголомшливо з очима, затуманеними бажанням, і припухлими губами. Ну гаразд, можливо він був не проти цього. Особливо його захоплювали власні біцепси і те, як він вигнувся перед Споком. (Не зважаючи на хвалену вулканску дисципліну, у Спока не було жодного шансу проти таких прекрасних сідниць як у Кірка. І не було нічого ганебного в тому що сам він кінчив кілька разів, переглядаючи запис.).
Звичайно, як і з усіма іншими відео, це довелося монтувати, вирізаючи куски то тут, то там. Були речі, якими він ні з ким не збирався ділитися: то як Маккой посміхався йому, то як Спок погладжував його волосся на потилиці й деякі дрібниці, котрі він не помічав за собою в процесі. Натомість помітила камера. Запис закінчилася до того моменту як Спок і Маккой потягнулися щоб ніжно поцілувати його у знак прихильності, а не пристрасті.
Це було не те, чим він збирався ділиться з рештою екіпажем. А Маккой, схоже, тим часом уже налагодив непоганий продаж відео, де Кірк був на колінах і дозволяв двом своїм офіцерам використовувати себе. Переглядаючи запис - і як, чорт забирай, їм вдалося так чітко зняти його обличчя, коли він намагався відсмоктати їм двом одночасно? - Кірк був упевнений, що хоче повторити все у найближчий спільний вихідний. Ну або коли на місії випаде вільна хвилинка (той що, якщо планета опиниться не особливо доброзичливою).
Вочевидь, він вивчив цей урок: ніколи не знімайте і не продавайте порно у якому беруть участь ваші друзі... принаймні, якщо вони не допомагають вам на стадії зйомки і монтажу.

Обзорам

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» выложена работа «Хто стогне за Адонаєм?» от [J]Fornicatio[/J]

@темы: Перевод, Чумацький шлях 2015, NC-17

---

Джеффрі М'Бенга: вулканський гуру (кохання??)

[troyachka]

Назва: Джеффрі М'Бенга: вулканський гуру (кохання??)
Автор: WerewolvesAreReal
Перекладач: troyachka
Посилання на оригінал: archiveofourown.org/works/3682050
Дозвіл на переклад: отримано
Бета: void_tramp
Всесвіт: TOS
Рейтинг: PG-13
Жанр: джен з натяками на слеш, гумор, непорозуміння, крек
Пари: натяки на Леонард МакКой/Спок, Джеймс Т. Кірк/Спок, Джеймс Т. Кірк/Леонард МакКой/Спок, Скотті/"Ентерпрайз" та інші
Розмір: 4306 слів в оригіналі
Відмова від прав: все належить авторам, а я тільки переклала
Стислий зміст: Пост-Амок. "Єдиний висновок, який М'Бенга міг зробити на базі всіх питань МакКоя про вулканців – що цей чоловік закоханий у коммандера Спока. Хтось мав би йому сказати, що навіть у вісім років не варто смикати дівчаток за хвостики!
Попередження: крек, юст
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

Не кожного дня людина отримує особисте повідомлення від доктора Леонарда МакКоя, головного лікаря космічного корабля "Ентерпрайз", з пропозицією роботи. Доктор Джеффрі М'Бенга не страждає від фальшивої скромності; його резюме для його віку досить солідне, а оцінки – бездоганні. Тим не менш, більшу частину свого досвіду він отримав на планеті, за винятком декількох обов'язкових тестових рейсів на дослідницькому судні. Після такого – і відразу на посаду другого лікаря на флагмані флоту… Неймовірно!

Звичайно, він про це й не думає казати. Якщо доктор МакКой бажає прийняти незвичайне кадрове рішення – рішення про нього! – М'Бенга не буде заперечувати. На всі повідомлення МакКоя він відповідає захоплено й увічливо, обережно попереджає своїх роботодавців на космічній станції й домовляється зустрітися з МакКоєм для офіційної співбесіди на "Глибокому Космосі V", через три тижні, коли "Ентерпрайз" туди прибуде.

Частіше за все кадрові зміни робляться менш формально, ніж цього разу, – навіть без особистої зустрічі, – але для того, щоб знайти претендента на місце свого потенційного наступника, можна побути перебірливим.

МакКой достатньо люб'язний, а його питання прискіпливі, хоча й стандартні: "Ким ви себе бачите згодом? Чому ви стали лікарем? Чому бажаете обійняти цю посаду? Яку маєте кваліфікацію, може, в паперах чогось не вистачає?"

А потім він питає:

– І ви досі впевнені, що бажаєте працювати на "Ентерпрайзі"?

– Це буде честю для мене, сер, – відповідає М'Бенга.

Майже в кінці цього імпровізованого інтерв'ю МакКой мимохідь запитує:

– Ви проходили інтернатуру на Вулкані, вірно?

– Так, вірно. Це було дуже корисним…

– Таким чином, – перебиває МакКой, – що ви знаєте про те, як вулканці, е-е-е… займаються. – Він туманно змахує рукою.

М'Бенга кліпає очами.

– Займаються?..

– Ну, ви знаєте, займаються. – МакКой пильно у нього вдивляється, и раптом його очі стають до бентежності блакитними. – Обирають пару. Я про це.

М'Бенга швидко блимає, впевнений, що недочув.

Коли стає зрозуміло, що МакКой не збирається уточнювати, він каже:

– Я… хм… я насправді не маю про це говорити. Це частина Мовчань.

З якоїсь причини МакКой здається задоволеним. Насправді він практично – ні, буквально! – підстрибує від радості.

– Отже, ви знаєте, – саме так він вирішує зрозуміти цю відповідь.

– Так, але не можу говорити про це, – відповідає М'Бенга. – Вулканці вимагають, щоб ми дотримували обітницю…

– Угу, – киває МакКой, і у М'Бенги з'являється погане, погане відчуття, що той взагалі не слухає. – Добре. Добре. Дуже корисно, дякую, докторе. Коли вас переведуть, то я ж маю про це повідомити, чи не так?

– Я… – каже безпорадно М'Бенга, спорстерігаючи, як його інтерв'юер іде.

– …Уф.

Він наразі на диво впевнений, що його дійсно переведуть на "Ентерпрайз" – але й гадки не має, що про це думати.

***

Слова МакКоя збуваються швидше, ніж очікувалось; дійсно, М'Бенгу переводять на "Ентерпрайз", і він відразу ж підписує згоду обійняти посаду.

На місце роботи він прибуває через кілька тижнів. М'Бенгу вітає особисто капітан, і це дуже тішить.

– Радий познайомитися з вами, доктор, – каже Кірк.

– Це велика честь, сер. Я не сподівався, що ви мене зустрічатимете.

– О, я вирішив, що це гарна ідея – зустрітися з людиною, з якою матиму справу, коли Боунса наступного разу підстрелять.

М'Бенга нервово посміхається, тому що… що? МакКой поруч із Кірком сердито дивиться на капітана.

– Нібито це я магніт для небезпек, – похмуро бурмоче він.

Третя в кімнаті людина – не рахуючи транспортного техніка в червоній сорочці, – вулканець. Майже автоматично М'Бенга піднімає руку в та'алі.

– Діф-тор хе смусма.

Дивлячись на нього з цікавістю, чоловік – скоріш за все коммандер Спок, – і сам піднімає руку.

– Соч'я а діф.

М'Бенга трохи ніяковіє. Не хотілося б, щоб вони вважали, що він хизується; насправді його реакція була скоріше результатом звички. Він повертається до інших, і…

МакКой, виблискуючи очима, широко посміхається і, склавши руки за спиною, балансує вперед-назад навшпиньки. Кірк міцно стискає губи, але, здається, з усіх сил намагається не посміхатись.

М'Бенга готовий заприсягтись, що Кірк бурмоче під ніс:

– О, він може лишитись.

***

Перший день М'Бенги на роботі проходить досить нормально. Йому показуть корабель і дають прочитати статут; а один медичний відсік не надто відрізняється від іншого. Другий день теж достатньо спокійний, М'Бенга в основному спілкується з медсестрами.

На третій день починаються дивні речі.

– Отже, – натякає МакКой, – у мене є декілька питань.

"Хіба у вас не вихідний сьогодні?" – хоче спитати М'Бенга. Проте, лікарі часом бувають дивними, а він не може звинувачувати людину, яка бажає поспостерігати за новачком. М'Бенга нічого не каже.

– Як під час огляду вулканця уникнути огиди до фізичного контакту?

Це – випадковість, але… добре.

– Ну, звичайно, необхідно вдягти рукавички й обов'язково попереджати про намір торкнутися в новому місці – звісно, за винятком надзвичайних ситуацій. Це дає їм змогу підготуватись і за бажанням зміцнити їхні телепатичні щити.

МакКой киває. І це добре, звичайно, МакКой міг би запитати щось про коммандера, але…

– Ну і що це за "Мовчання", про які ти згадував?

О, чорт!

– Саме те, що означає це слово, – коротко відповідає М'Бенга.

– Ой, Джеффрі, я ж нікому не скажу, – протяжно мовить МакКой.

– Вибачте, сер, але я дійсно не можу сказати.

– Ну добре, можемо повернутися до цього згодом, – власне, ні. – Ну, і про що ж ти можеш говорити?

– Вам варто ставити більш конкретні питання, сер.

– Ну, про телепатію можеш? А про шлюбні узи вулканців? Вулканський пубертат?

– Я, – починає М'Бенга та замовкає.

…Добре. Можливо, МакКой дуже, дуже зацікавлений вулканською… сексуальністю. Тому що це нормально. Але заради Бога, навіщо МакКоєві щось знати про вулканський пубертат? Це не стосується його роботи. Обурений, М'Бенга відкидається назад.

– …Все це під Мовчаннями, – бреше він, майже не розтискаючи губ.

МакКой, здається, розчарований.

– Ну, я певен, ми щось придумаємо.

– Доктор М'Бенга? – кличе медсестра. Вона веде незадоволену вчену, яка розмахує на всі боки скривавленою рукою.

– Це лише подряпина! – запевняє вчена.

– Крізь яку видно кістку.

Блимнувши, вчена придивляється, потім, збліднувши, відвертається, і її знуджує на підлогу.

М'Бенга зітхає з полегшенням.

– Обов'язок кличе, – каже він.

***

М'Бенга мав би зрозуміти, що краю цьому не буде.

МакКой показав себе доволі прискіпливим, хоча кожного разу, розуміючи, що М'Бенга не збирається порушувати Мовчання, починав прокладати новий курс.

– Скажи, – міг спитати він, – чи часто вулканці подорожують на інші планети? Ні? Це через культуру, чи, може, якісь біологічні особливості? – Або навіть: – Розкажи мені про цю їхню маячню з логікою, як ти з нею впорався? Вона тебе не бісить? Тобі не здавалося, що вона… суперечлива?

– Я думаю, насправді вона життєдайна, – відповідає М'Бенга.

– Та ти дивак, – говорить божевільний, який наразі був його керівником.

– …Звичайно.

МакКой деякий час міряє його поглядом. Потім повільно питає:

– У всякому разі, скажи: чому саме Вулкан?

– Там цікава природа. Небагато людей його обирають. А ще вулканці – найкращі вчителі у Федерації.

– Таким чином, немає чогось, пов'язаного з… людьми?

М'Бенга байдуже дивиться на нього.

– Я вже казав, вулканці – одні з найкращих учителів…

– Ні, ні, я маю на увазі, е-е-е, когось конкретного, конкретну причину, чому ти туди поїхав.

М'Бенга вражений. Ворушить губами.

– Я… я не розумію, що ви маєте на увазі, сер…

– Добре, добре, – МакКой йому підморгує. – Забудь, про що я говорив.

М'Бенга цього і хоче. Вичистити спогади.

Може, навіть відбілювачем.

***

– Гей, Джефф, – каже МакКой кілька днів по тому. І на наступний день. І знову. Нещасний М'Бенга задається питанням, як же він "заслужив" це прізвисько. – Ще одне малесеньке питаннячко!

Кожного разу М'Бенга видушує з себе посмішку.

Цікаво, чому МакКой ставить так багато дивних питань про вулканців? Якщо він пише якусь статтю, міг би просто сказати; всі ці питання не можуть мати відношення до роботи.

Через два тижні після того, як М'Бенга піднявся на борт, в лазарет, шукаючи доктора МакКоя, входить коммандер Спок з датападом.

– Ваш перелік вимог, як завжди, не відповідає правилам, доктор.

– До дідька правила! – відрізає МакКой. – Нам потрібні ці речі, або ти думаєш, ми будемо латати людей повітрям і надією, коли наступного разу заведеш нас у колотнечу?

– Я не керую польотами цього судна, – незворушно відповідає Спок. – І я не сподіваюся, що ми будемо колотитися об когось у космосі. Якщо ви маєте заперечення до матеріалів, наданих вам…

– А я маю…

– То можете подати протест щодо вказаних дій.

– Начебто він кудись потрапить. Я прямо зараз подаю тобі протест!

– Ви маєте на увазі, щоб я не розглядав цю справу належним чином?

– Якби ти робив це "належним чином", то, для початку, не завертав би мої запити!

– Я сказав, що розгляну протест, а не прийму ваші аргументи, – відкидає Спок людське белькотіння. – У будь-якому випадку, перед прийняттям подібних рішень необхідно підготувати відповідні документи.

– Ти тільки роботи мені додаєш, – звинувачує МакКой.

– Якби я вирішив, що зможу заохотити вас до більшої продуктивності, доктор, то я б уважав себе за чудотворця, – сухо відповідає Спок. – За таких умов я задовольнюся тим, що ви переглянете ваш запит через тисячу вісімсот годин.

Коли Спок впускає датапад на стіл, МакКой прокашлюється.

М'Бенга трохи збентежений відвертою непокорою старшому за званням, яку він щойно побачив, але ні МакКой, ні Спок, здається, не сердяться. Коммандер йде, залишаючи це без коментарів, і можна навіть сказати, що його керівник трохи посміхається.

– Кляті вулканці, – майже з ніжністю бурмоче МакКой в дверях.

І раптом все стало на місце.

"Ой, ні!"

М'Бенга мовчки дивиться, як МакКой підбирає пад, мурмочучи під ніс щось наподобі пісеньки, й повертається до себе в кабінет. Двері за ним зі свистом зачиняються.

Немає сенсу. Від цього не відмахнешся.

Єдиний висновок, який М'Бенга міг зробити на базі всіх питань МакКоя про вулканців – що цей чоловік закоханий у коммандера Спока.

Хтось мав би йому сказати, що навіть у вісім років не варто смикати дівчаток за хвостики!

***

– Звіт, який ви просили… сер…

М'Бенга замовкає.

Незважаючи на деяку розхлябаність, до свого робочого місця МакКой ставиться з великою акуратністю. Саме тому незрозуміло, що тут роблять нерівні стоси датападів і розкидані по столу справжні книжки; ще більш дивним було те, що майже всі видимі поверхні були вкриті вулканськими письменами.

МакКой якраз тримає в руках доволі старий текст – десь віком із сотню-дві років, як здається М'Бензі. Важко визначити це з вулканського паперу. І хто знає, де цей чоловік дістав стару вулканську книжку, коли вулканці вже понад тисячу років використовують електронні записи.

Не кажучи вже про книжку, яка називається…

М'Бенга придивляється уважніше, і… так. Жодної помилки. Незбагненно як, але МакКою потрапила до рук легальна література часів до Сурака, перевидана для сучасного читача. Що ж до тої книги, яку тримає доктор, її жанр можна люб'язно віднести до категорії "еротика".

М'Бенга повільно рахує про себе до десяти.

– Гей, Джеффе, я візьму, – весело каже МакКой, відкладаючи інопланетну порнушку, і бере датапад у М'Бенги. – Добре, ми зробимо це раніше, ніж я очікував. – Він кладе текст на стіл і починає, не відриваючи від нього очей, з голосним тріском розминати суглоби. М'Бенга не може перестати думати про те, що вулканцям би це здалося жахливим…

– Гей.

Він піднімає очі. МакКой дивиться на нього.

– Ти читаєш вулканською? – з надією питає МакКой.

– Ні.

– О.

М'Бенга тікає.

***

Іноді М'Бензі здається, що треба розповісти про нав'язливу ідею лікаря капітанові – або навіть особисто містеру Споку. З самого початку М'Бенга прийняв від МакКоя обов'язок вести первинний санітарний огляд коммантера Спока, що було розумним рішенням. Вони часто консультувалися, що теж було розумно; врешті решт МакКой давно звик до гібридних примх Спока.

Але коли МакКой з'являється на перший же огляд коммандера й просить: "Можна подивитись?", М'Бенга хоче вдарити його.

***

– Це… це теж під Мовчаннями, сер.

– Та й справді, – бурчить МакКой. – Чому б ні? – Він змахує рукою, проганяючи М'Бенгу, і, на щастя, не викриває його таку відверту брехню. Господи, М'Бенга просто хоче повернутись до роботи! – Добре, не хочу тебе затримувати, тільки Бог знає, що тут ллє дощ з жабенят із тих пір, як стався той клятий грип…

– О, звісно, – слабким голосом погоджується М'Бенга, навіть не намагаючись перекласти це на людську мову.

– Я просто вискочу на хвилинку.

На цей раз кивок був набагато захопленішим.

Коли МакКой іде, М'Бенга дозволяє собі трохи розслабитись. Незважаючи на слова МакКоя, що в лазареті наразі жодного пацієнта, цілий ранок екіпаж безперервно крутився поруч, питаючи про дрібнички: жарознижувальні чи ліки від головного болю. Добре, коли є час подумати на самоті. Особливо без МакКоя.

Коли через кілька хвилин заглядає коммандер Спок, М'Бенга вже майже змирився зі своєю недолею.

– Доктор МакКой на місці?

Ось воно. Треба це зробити. Коммандер має право знати, що відбувається. М'Бенга облизує губи.

Потім його погляд змінює напрям. Спочатку М'Бенга дивиться в темні, глибоко-брунатні очі, а потім занадто швидко опускає погляд на його худюще тіло. Він не може зрозуміти, що в Спокові так притягує. Зазвичай вулканці здаються кремезними та з дрібними рисами обличчя, але в ньому є щось…

М'Бенга докладає ще зусиль і майже може це змалювати. В горлі пересихає. Очі опускаються нижче…

– Докторе?

М'Бенга здригається. Щоки запалює сором.

– Він… його немає, сер. Він скоро буде.

– Зрозуміло. Я повернусь за годину.

– Так, сер.

Цей корабель його вб'є.

***

М'Бенга з нетерпінням очікує свого першого з моменту, як він піднявся на борт, звільнення на берег, й іншим це здається дивним: М'Бенга обирає лишитися на кораблі на весь час стоянки. Важливіше, що на кораблі не буде МакКоя, і це можна назвати квінтессенцією відпочинку.

Але коли приходить день, коли члени екіпажу телепортуються на планету, він входить у лазарет і бачить: МакКой все ще тут.

– Куди збираєтесь? – питає М'Бенга, поки МакКой маніакально кидається туди-сюди, мабуть, намагаючись водночас залити останній файл та спакувати сумку.

– У мене побачення з вулканцем, – заявляє він, вказуючи на консоль комп'ютера. – І я збираюся запізнитись. Доктор Селкін. Думаю, це буде непоганим досвідом.

М'Бенга витріщається на нього.

З коп'ютерної консолі на нього дивиться сивий, літній вулканець – і М'Бенга достатньо добре розуміється на вулканцях, щоб сказати: цьому конкретному якнайменш сотні півтори років, якщо не більше.

Побачення.

– Ну, до зустрічі, – весело прощається МакКой, і, коли він добігає до дверей, М'Бенга слабко змахує рукою на прощання.

***

Після вахти М'Бенга прокрадається до кают-кампанії та скручується равликом навколо чашки з кавою, випромінюючи страждання. Двоє кадетів-інженерів переривають розмову й дівляться на нього.

– Щось не так, док?

– Мій старший офіцер – збоченець, – сумно мовить він.

Вони зі співчуттям кивають і сідають поруч.

– Мені здається, Скотті тишком тягає у койку фотки кабін, – каже кадет Менсла.

М'Бенга робить великий ковток кави. На жаль, втопитися в ній не вдасться.

***

– Гей, Джеффрі, я тут цікавився…

– Дайте вгадаю, – каже М'Бенга. – У вас є питання щодо вулканської… анатомії.

– Хіба й так. Як ти здогадався?

– Так, пощастило.

***

Він намагається звикнути до цього. Дійсно намагається. Добре, виходить, єдина причина, чому він на "Ентерпрайзі" – ймовірно, те, що МакКой - маніяк-переслідувач і хоче мати під рукою експерта з вулканців, щоб до нього чіплятись. Але могло бути й гірше. Інші його колеги досить приємні. Насправді, вся команда чудова. А він – на "Ентерпрайзі". М'Бенга все повторює й повторює цей факт. Чесно кажучи, він нагадує собі про це кожної ночі, повторюючи, як мантру.

– Ти на "Ентерпрайзі", – каже він чоловіку зі скаженим поглядом, який дивиться на нього з дзеркала. – На "Ентерпрайзі". Ти на "Ентерпрайзі". Деякі б убили за цю посаду. Деякі б убили доктора МакКоя за те, щоб зайняти його посаду. Ти не збираєшся вбивати МакКоя, бо маеш моральні принципи, але тобі дуже, дуже пощастило, що ти потрапив сюди, чи не так? О, це так.

Тому, може, йому не все вдається. Нехай. Це перехідний період.

Серед багатьох членів екіпажу й колег М'Бенга понад усе поважає капітана Кірка, який жодного разу не давав приводу вважати, що він менший за того, ким здається, рішучий лідер легенди флоту. Кірк випромінює дружню, чарівну привабливість, так що, коли він одного разу спускається в лазарет, М'Бенга з цілковитою доброзичливістю запитує:

– Шукаєте доктора МакКоя, сер?

– Насправді ні. В мене питання до вас.

– …До мене, сер?

– Так, – посміхається капітан Кірк. – Це пов'язано з вулканцями.

– Ох, – шепоче М'Бенга.

Кірк нахиляється.

– Чи є причини, з яких поперек вулканця може бути… чутливим?

Боже милий. Чому?!

– Так… – каже він вголос.

– …І ця причина – це?..

М'Бенга тамує подих и дивиться прямо перед собою, так що, коли він говорить це, йому не доведеться бачити реакцію Кірка.

– Тому що там розташовані ченезі.

– Що?

– Статеві залози.

– Ох.

Пауза виходить майже задумливою.

– Ну, прийму до уваги, – каже Кірк, і М'Бенга зіщулюється. – Дякую.

– Звичайно… звичайно. Радий допомогти, сер.

Капітан киває й виходить. М'Бенга дивиться йому вслід, весь – сум'яття і збентеження.

Потім його обличчя здригається від холодного жаху.

"Сураче милий, – думає він молитовно. – Хай це не буде трисамом".

***

Кірк більше не приходить до М'Бенги, але він і без того частий гість у лазареті. Кірк чудово ладнає з МакКоєм, і цього М'Бенга від свого суперника не очікував.

Він намагається не думати про це занадто багато.

Сам М'Бенга стає частим гостем на нижніх палубах. Особливо в тих місцях, де, як вважається, знаходиться головна таємниця "Ентерпрайзу", якої, звичайно, абсолютно точно не існує. Краще б, звісно, не пліткувати про причини своєї похмурої мовчазності, але ніхто, здається, не проти. Крім того, завжди приємно вибиратися побалакати з кимось.

"Кабіни, – наполягає кадет Менсла. – І я клянуся, минулої ночі він спав у тій поламаній турбіні біля основного двигуна…"

"Не треба про це розповідати. Дійсно. Прошу!"

Хоча деякі речі, які М'Бенга чує, краще б узагалі не говорилися. Наприклад, що таке тріббли? М'Бенга не має про це зеленого поняття, але люди хихотять, розповідаючи, як надмірно обожнює їх Спок, а Кірк знайшов їх у "невідповідних місцях". Це просто ментальний образ, і він не потрібен, прошу пана!

М'Бенга цілком впевнений, що між МакКоєм і коммандером нічого немає; хоча щодо Спока і Кірка вже ні. Він уже звик до обговорення сексуальних практик з будь-якою кількістю уявних, з порожніми очима вулканців, але іноді його думки захоплює образ конкретного – блідого, голого й безсоромно розпластаного. Щось же має бути, думає М'Бенга гарячково, щоб виправдати цей інтерес…

Потім коммандер випадково доводить одного з кадетів до сліз і виглядає при цьому трохи спантеличенним реакцією, і М'Бенга думає: ні.

Крім того, МакКой – навіженець.

***

Коли настає час другого з моменту прибуття М'Бенги на "Ентерпрайз" медогляду Спока, вони йдуть з лазарету в окрему кімнату: і на знак поваги до вулканських норм приватності, і для підвищення температури довкілля, бо це зробить результати сканування звичного до пустелі офіцера більш природними. Як не дивно, але Спок зупиняє М'Бенгу, поки він ще не почав.

– Можна поставити питання? – запитує Спок, зайнявши місце на одному з біоліжок.

– Звичайно, – втомлено говорить М'Бенга. – Чому ні? Всі інші це роблять.

Спок кліпає очима, вагаючись, але вирішує продовжити.

– Це дещо делікатне питання, воно стосується… – він знижує голос, – пон фарр…

М'Бенга жбурляє трикордер на стіл.

– Ну досить!

– Докторе?

М'Бенга тицяє в вулканця пальцем.

– Ви! Я думав, принаймні ви не винні в цьому – свого роду жертва й навіть не знали про це, – але ви такий же зіпсований, як інші, ви… ви…

Двері свиснули, відкриваючись, збентежений МакКой заглядає всередину.

– Я почув крики; що сталося?

– Збоченець! – сичить М'Бенга, змахнувши рукою.

– Я дещо стурбований психічним станом доктора, – повідомляє МакКою Спок.

– Моїм психічним станом! – кричить М'Бенга. – Моїм!!!

МакКой швидко кліпає очима. З-за його спини раптом з'являється капітан Кірк.

– Щось не так? – насторожено запитує він.

– Чудово. Чудово! Бо у мене і до вас є кілька слів, капітане! – Він вказує пальцем на Кірка, який виглядає стривоженим.

– Ти… ти в нормі, Джефф? – питає МакКой.

– Ні, не в нормі! – реве М'Бенга. – Мене до печінок це дістало, вислуховувати, як ви обговорюєте ваші – ваші! – вулканські фетиші і… і геріатричний… досвід!

– Мої… що?!

Кірк, регочучи, падає на біоліжко.

– Боунсе, ах ти старий паскуднику!

– Я поняття не маю, про що він!

– Не вдавайте з себе наївного! Ви тижнями поспіль ставили ці питання! Вулканці те, вулканці се – вульканська анатомія, вулканські сексуальні практики…

Кірк вибухнув реготом.

– О Господи, Боунсе!..

МакКой червоніє.

– Чорт забирай, хлопче, ти що, думаеш…

– Якщо вам хочеться переспати з коммандером, зробіть це нарешті і лишіть мене у спокої! – вигукує М'Бенга.

МакКой дивиться на нього, роззявивши рота.

Кірк з глухим стуком сповзає на підлогу, виючи від сміху.

– Думаю, це якесь непорозуміння, – каже Спок, якого ледве чути на фоні шумних радощів капітана.

– Я лікар, а не якийсь сексуальний маніяк! – бурмоче МакКой. – Ви що, думали, я переслідую мого пацієнта?..

– Тоді чому ви читали "Неперевершеного свідка" в оригіналі, вулканською?

– Доктор! – каже шокований Спок.

– Ти казав, що не розумієш, що там написано!

– Я не збирався перекладати ваше… порно!

МакКой бурмоче щось під ніс.

– Боунсе, – задихаючись, каже Кірк. – Боунсе. Вибач, Боунсе, але він тепер мій улюблений лікар.

Спок дивиться на них з огидою.

– І ви спитали мене про секс при першій зустрічі, власне, це було перше, про що ви завели мову…

– Тому що мені потрібно було знати, чи ви розумієтесь на цьому! – викрикує у відповідь МакКой. – Щоб у нас під рукою був хтось кваліфікований, коли наступного разу цей ідіот піде вмирати через якесь дурнувате вулканське табу!

– Дійсно, доктор, – каже Спок. – У мене є ще шість і сімдесят одна сота року, доки…

– Щодо іншого, ти приховуєш набагато більше! – відрізає МакКой. – В будь-якому разі, ти гібрид, твоя мати – грьобана людина! Я не здивуюся, якщо в тебе кожних три місіяці ці кляті цикли!

Здавалося, Спок не зовсім упевнений, як слід реагувати, коли хтось називає твою мати "грьобаною". М'Бенга не міг його звинувачувати.

Але. Стоп!

– Я… Пон фарр! Весь цей безлад – через пон фарр?

– Я це й намагаюся сказати! – все ще розпашілий, МакКой змахує руками. – Я просто не хотів про нього згадувати, щоб це не здавалося єдиною причиною, чому тебе перевели…

– Але краще, ніж ці нескінченні поради щодо вашої чергової пасії! – сичить М'Бенга.

МакКой червоніє, як помідор.

І…

– Але… стоп! Ви теж це робили! – М'Бенга з люттю вказує на капітана. – Питали про ченезі…

Спок ображено піднімає брові.

– Я вдарив його по спині під час спарингу, – розчервонілий, хрипить Кірк, тримаючись за живіт, наче сміх спричиняє йому фізичний біль. – Просто… Мені було цікаво, чому він продовжував сіпатись…

Спок здригається.

– І я не очікував… що це буде щось особисте. – Плечі капітана тремтять: він з усіх сил намагається заспокоїтись. – О. О Боже мій. Спок, можна я винесу комусь подяку за те, що чудово повеселився?

– Думаю, ні, сер.

Кірк не втримується: починаеться другий раунд гиготіння.

Спок тихо зітхає.

– Геріатричний… вульканський… фетиш, – бурмоче МакКой, який, здається, от-от знепритомніє.

Коли зникають останні ознаки істерики, М'Бенга оглядаеться, розуміючи, що в цю ситуацію він загнав себе самотужки. Звинуватив командуючого офіцера в сексуальному зловживанні, домаганні, переслідуванні, і все це перед капітаном і першим заступником! Жоден із них не виглядає засмученим, але…

Двері відчиняються. В кімнату заглядає медбрат.

– Докторе, ви… зайняті?

Він оглядає сцену і замовкає: розпашілий Кірк, все ще на підлозі, блідий і роздратованій МакКой біля стіни, Спок без сорочки та з приголомшливо вигнутими бровами, і сам М'Бенга – пригнічений.

Останній, вдячний за можливість відступити, каже:

– Ні. Я… Думаю, ми закінчили.

І, слідуючи за медбратом, він, здається, чує, як той бурмоче:

– Я до біса це знав!

***

До честі капітана, той зривався на сміх, бачачи М'Бенгу, лише перші три дні, а потім опанував себе. Зі свого боку Спок вирішує за краще зробити вигляд, ніби нічого не відбувалося; на це М'Бенга, звичайно, погоджується.

МакКой відтягує його в сторону, щоб сказати – дещо гучнувато – що він, на щастя, не у "біснявому" періоді, і вони теж більше ніколи про це не згадують.

І, з божою милістю, М'Бенга може впоратись з "особливими потребами" Спока й сам, бо МакКой умив руки.

М'Бенга радий, що можна не турбуваись про власну роль у сексуальних переслідуваннях МакКоя й знову починає вважати коммандера Спока цілковито позбавленим статі. Останнє, скоріш за все, його власна фантазія або свідчення жалю до себе, але, можливо, якщо вдасться переконати себе в цьому, то, може, він перестане уявляти наукового офіцера в таких непристойних обставинах?

Тим більше, що М'Бенга ніколи не знав точно, чи є між Кірком і Споком…

Ні. Нізащо! Не думати про це!

Він зітхає. Принаймні вся ця метушня закінчилася.

Коли М'Бенга виходить із лазарету, його погляд падає на відкриту комп'ютерну консоль. Сестра Чепел прожогом втекла з робочого місця, а на екрані – о, це цікаво! – знайоме зображення яскраво-зелених інопланетних геніталій.

О, ні.

– Джеффрі!

М'Бенга рвучно повертає голову, коли Чепел вривається в кімнату. Здається, вона не помічає проблисків жаху на його обличчі.

– Так добре, що ти ще тут. Знаєш, – починає вона. – У мене є одне питання…

Обзорам

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» выложена работа «Джеффрі М'Бенга: вулканський гуру (кохання??)» от [J]troyachka[/J]

@темы: Перевод, Чумацький шлях 2015, PG-13

---

Купальська ніч

[mila007]

Текст на заміну

Назва: Купальська ніч
Автор:  mila007
Бета:  Die Glocke
Всесвіт: Star Trek AOS
Рейтинг: G
Жанр: джен, гумор, академія!АУ
Персонажі: екіпаж Ентерпрайзу повним складом
Розмір: міні, ~1200 слів
Відмова від прав: усі права Джей-Джею
Стислий зміст: звісно, про квітку папороті усім розповів Чехов. Але піти на її пошуки усіх підбив Джим Кірк.
Попередження: АУ! автор забив на деякі моменти канону, тому увесь наш екіпаж потоваришував іще за часів навчання та шикарно проводив час разом
Примітки: велика вдячність  Die Glocke за ідею та героїчну вичитку
І, звісно ж, написано на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

На дворі був розпал літа. Кампус Академії Зоряного Флоту не спав другий тиждень поспіль – хтось готувався до складання іспитів, а хтось вже радісно святкував пройдешні випробування.

У їхній різноманітній компанії майже всі вже відпрацювали академічну панщину – лишався тільки Кобаяші-Мару для Кірка (готуватися до якого вже втретє поспіль Джим навіть і не думав) та іспит із ксенохірургії у Маккоя. Добрий лікар лаявся останніми словами, коли виставляв галасливий екіпаж майбутнього капітана Кірка із кімнати, що її мав нещастя ділити із Джимом.

Джим, Скотті, Сулу, Чехов та Ухура із Гейлою, що приєдналися до них після довгих умовлянь під вікнами дівчачого гуртожитку, влаштувалися на травичці попід одним із дерев. Дерево було частиною невеличкого лісочку, що розкинувсь на одному із пагорбів Сан-Франциско, і звідки відкривався пречудовий огляд на місто. Кадети перемовлялися, шуткували та ліниво споглядали розсип вогників унизу.

– А коли я вчився у школі, ми кожного літа у цей час святкували Івана Купала, – сказав Паша, закинувши руки за голову і бездумно дивлячись на небо. Зірок було не видно – вогні міста заполонили собою усю видиму далечінь.

– Це що таке? – ліниво запитала Гейла, зручніше влаштовуючи голову на джимових колінах.

– Це таке літнє свято, що дійшло до нас із давніх-давніх віків. Ще із дохристиянської ери, коли наші пращури чи то богів вшановували, чи то просто свят їм у житті не вистачало. Тоді молодь збиралась навколо великого багаття, водила хороводи, а потім стрибала через нього.

– Навіщо? – здивувався Джим.

– Це було одним із способів показати свою спритність та пройти очищення чи щось таке, – махнув рукою Паша. – А дівчата звивали вінки та пускали течією. Хлопці їх ловили і так парувалися на усю ніч для пошуків квіту папороті.

– Чого? – підвівся на ліктях Хікару.

– Квіту папороті. Магічної квітки, що приносила кохання, вдачу та щастя.

– Папороть не квітне, – категорично вимовив Сулу.

– То може якась твоя суліанська папороть і не квітне! А наша папороть квітне кожної Купальської ночі! – втрапив у сварку Чехов.

– Ой, та облиште, – перервав їх Скотті, що до того тихенько сидів, споглядаючи закоханими очима Ухуру. – Я знаю, що на цю ніч у нас у Шотландії зазвичай збирають звіробій та наперстянку, а не якусь там папороть. То от я можу вам достаменно заявити, що вони квітнуть.

Сулу підтвердив:

– Вони квітнуть із червня по самісінький серпень.

Паша із запалом підхопився на коліна:

– Саме! Вони квітнуть усе літо. А папороть – лишень одну ніч на рік! Лише в Купальську ніч на папороті серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя, – запально вимовив Паша. – Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

– То все, Павле, казочки, – махнув рукою Хікару. – Жодна із квіток, що квітне у помірному регіоні, відкіля родом ти та оті твої казки, не має флуоресценту у своєму складі. Сяяти там точно нічого не може.

– Достобіса не може! Воно сяє!

– Хлопаки, брейк, – сказав Кірк. – Як хочете, можемо піти і пошукати папороті.

– Блукати вночі по лісі у вашій компанії? – скептично запитала Ухура. – Не той вид приємного відпочинку, котрий мені хотілося б отримати.

– Чому? – вдавано засмутився Джим, нагороджуючи Ухуру одним із своїх найкращих цуценячих поглядів. – Тільки не кажи мені, що ніколи не мріяла погуляти з таким пречудовим легінем, як я, під зірками!

Скептичний погляд, що його отримав Кірк у відповідь, був аж занадто красномовним:

– І не мрій, Кірк. Навіть коли ти знайдеш цю квітку, причарувати мене не вдасться.

Усі розсміялися, а Кірк реготав більше за всіх.

– Люба, ти вбиваєш мене.

– Ні, дійсно, ходімо! – підхопилася Гейла. – Ваші людські легенди завжди такі незвичайні! – вона подивилася на Ухуру.

– Ой, ну ходімо! – не витримала та, підводячись слідом за подругою. Хлопцям після цього не лишалось нічого іншого, як наслідувати їхній приклад.

Лісочку довкола них кадетам вистачило лише на півтори години блукання, після чого Сулу сказав, що точно знає, де росте папороть. На той момент азарт вже охопив усіх учасників експедиції, то ж пропозицію вломитися до теплиць Зорефлотської Академії екіпаж сприйняв із неабияким ентузіазмом. А те, що годинник вказував на початок четвертої ночі, лише більше розохотило кадетів.

Справніше за всіх крізь відкриту квартирку теплиці просунулися Ухура із Чеховим. Кілька хвилин по тому двері відчинилися, пускаючи усередину решту їхньої банди.

– Я й не знав, що у нас є теплиці! – голосно прошепотів Скотті.

– Коли б ти виходив інколи зі своєї лабораторії, ти б взагалі здивувався світу навколо, – фиркнула Гейла.

– Тихіше, – сказав Кірк. – Все ж таки ніч надворі.

– Кадет Кірк правий, – пролунав сторонній голос у теплиці. – Надворі ніч, а ви не маєте доступу до цієї частини Академії, особливо о цій годині.

Всі злякано принишкли, а потім повільно розвернулися на голос. У кінці алеї височила сумнозвісно відома всім кадетам фігура професора Спока.

– Доброго вечора, професоре, – першим знайшовся Кірк, розпрямивши плечі та розплившись у посмішці. – А ми тут із дослідницькою місією!

Професор підвів брову, підбадьорюючи Кірка продовжувати. Той мовчки дивився у відповідь.

– Ви ж бачите, ми шукаємо квіт папороті, – виступивши уперед, ризикнув узяти на себе відповідальність Чехов. – І ми подумали...

– Папороть не квітне, – відказав професор. – Мені здавалося, що подібні базові знання людям надаються під час шкільної освіти.

– А я казав! – вигукнув Сулу, плескаючи Скотті по витягнутій руці. Ухура лише закотила очі. Вона терпіти не могла хлопчаче зухвальство. Але більше за те вона не любила потрапляти у подібні незручні ситуації.

– Професоре, – сказала вона. – Вибачте за втручання...

– Так, вибачте, – урвав її Кірк. – Можна ми просто подивимося на папороть та тихесенько підемо своїм шляхом? Наче ви нас тут і не бачили?

На незворушному обличчі професора промайнуло щось на кшталт подиву. Нелогічність поведінки людських створінь, попри кілька років, проведених в осередку їх природних, так би мовити, умов проживання, до сих пір ставила його у глухий кут.

– Кадете Кірк, назвіть мені хоча б одну причину, через яку я маю відпустити вас, навіть не призначивши дисциплінарного покарання?

– Ми вас дуже попрохаємо? – посмішкою, що її подарував професору Кірк, можна було розтоплювати айсберги.

Професор ворухнувся, наче хотів щось сказати. Потім обвів поглядом кадетів, котрі вишикувались перед ним наче на плацу.

– У вас є п'ять хвилин на те, щоб залишити це приміщення, – нарешті вимовив він. – Якщо ви пiдете тією алеєю, – він вказав рукою наліво, – то пройдете як раз повз папороть.

Кадети пожвавились, полегшено зітхнувши і хутко поспішили у вказаному напрямку. Жоден із них не зрозумів, із якого дива професор так подобрішав, проте упускати таку можливість було б дійсно дурницею.

– Кадете Кірк, – покликав професор Джима, коли всі інші вже пройшли повз нього. – Маю нагадати вам, що ваша третя спроба проходження тесту Кобаяші Мару вже за одинадцять годин, дванадцять хвилин та сорок три секунди. І щось підказує мені, що із такою підготовкою до цього іспиту ви знову зазнаєте невдачі.

– О, – Кірк зухвало посміхнувся, – не переймайтеся через це, професоре. Готовий закластися, що я вас здивую.

Професор Спок деякий час задумливо дивився на кадета, потім відповів:

– Я чекатиму.

Кірк розвернувся і побіг услід друзям. Наткнувся він на них біля галявини, що була укрита сяючими червоними квітами.

– А я казав! Казав, що папороть квітне! – стрибав від захвату Чехов.

Сулу зневірено дивився на галявину, наче вона зрадила його, Скотті поруч зачаровано розглядав червоні квіти. Гейла радісно плескала у долоні, Кірк сміявся і пропонував Ухурі зірвати одну квітку на двох.

А професор Спок, котрий своїм вулканським слухом чув усе, що коїться у теплиці, посміхнувся. Він вирішив не розчаровувати кадетів звісткою про те, що його останній експеримент із прищеплення вулканських квітів на земні рослини нарешті приніс свої результати.

Обзорам

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» выложена работа «Купальська ніч» от [J]mila007[/J]

@темы: Фик, Чумацький шлях 2015, G

---

П’ять разів, коли Спок зупинив свого капітана, и один раз, коли він цього не зробив.

[Кромешница]

Назва: П’ять разів, коли Спок зупинив свого капітана, и один раз, коли він цього не зробив.
Автор: KCS
Перекладач:  Кромешница
Посилання на оригінал: kcscribbler.livejournal.com/319833.html#cutid1
Дозвіл на переклад: отримано
Бета: Indi05go
Всесвіт: TOS
Рейтинг: PG-15
Жанр: джен
Персонажі: Джим Кірк, Спок
Розмір: десь 6 000 слів
Відмова від прав: все не моє, навіть літери, а особливо помилки
Стислий зміст: Новий капітан на "Ентерпрайзі".
Попередження: канонічна загибель другорядних членів екіпажу
Примітка: переклад зроблено на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

6.

Це була ніч перед тим, як новий капітан мав офіційно взяти під командування «Ентерпрайз»; його не дуже турбувала зміна командування, але те, що доведеться відмовитись від звичок, які формувалися протягом одинадцяти років, великого захвату також не викликало. Однак, щойно він припинив міркувати про нового капітана - особливо про капітана з такою… своєрідною репутацією, як у Кірка – цей капітан неочікувано з’явився майже на шість годин раніше, ніж він мав заступити на свою першу зміну у якості капітана.

- Капітан, на містку, - він миттєво підвівся, більше ніяк не виказуючи свій подив чи своє зніяковіння, коли молодий чоловік чарівно посміхнувся та показав, що вони усі можуть залишатися на своїх місцях.

- Вільно, джентльмени. Не треба, не вставайте, містере Спок, - додала людина, коли він повільно почав вставати із капітанського крісла. – Я лише роздивляюсь.

Він підняв брову та відійшов від крісла. – Буде дуже недоречно, якщо я залишатимусь у капітанському кріслі у вашій присутності, сер.

- Навіть якщо я сказав вам не вставати? – поцікавився чоловік. Спок помітив, як людина смикає рукав своєї золотавої туніки, ніби йому було незвично бачить або відчувати її на собі.

- Навіть у такому разі, капітане. У правилі 143.6а чітко йдеться про те, що…

- Так, гаразд, я зрозумів, - чоловік розсміявся у відповідь на щиру спробу нагадати йому правила. – Як забажаєте, містере Спок. Я не стану на заваді вашій роботі, якщо трохи роздивлюсь? Не можу заснути… надто схвильований мабуть.

- Це ваш зореліт, капітане. Візьму на себе сміливість сказати, що ви можете «трохи роздивлятися» скільки завгодно, - стримано відповів він, та повернувся до своєї наукової станції спостерігати за новими показниками; вони мали залишити космічні доки для випробувального польоту «Ентерпрайзу» о дев’ятій ранку.

Через тишу під час «сонної зміни», як усі називали той час коли вони проводили симуляцію нічних годин за бортом, він не міг спостерігати за новим капітаном, не привернувши уваги людини до питливого погляду в його бік. Кірк ходив по містку, тихо знайомився з кожним із знервованих членів екіпажу цієї зміни, та одразу відходив, залишаючи їх спокійно виконувати свої обов’язки, замість того, щоб спостерігати з-за спини. Врешті решт він повернувся до капітанського крісла та, доторкнувшись рукою до його сяючої шкіри, сів у нього з широкою посмішкою на обличчі.

Та через п’ять хвилин заснув.

Він зважив очевидну потребу людини у відпочинку та протокол и все ж таки вирішив, що на самому початку свого командування капітан не оцінить порушення правил, навіть якщо це трапиться до офіційного початку виконування ним обов’язків.

Він розбудив чоловіка, злегка потрусивши крісло; Кірк різко прокинувся, його щоки густо почервоніли, коли він зустрівся очима із уважним поглядом.

- Е-е… так. Схоже, я втомився більше ніж вважав, - соромливо пробуркотів він.

- Гадаю, вам варто відпочити декілька годин, капітане, - слушно зауважив він. – Правила забороняють членам екіпажу використовувати місця загального користування для отримання відпочинку, необхідного для нормального функціонування.

Погляд, який він отримав, розвеселив би його, якби він дозволив собі відчувати емоції; так би подивилась десятирічна людська дитина, якій наказали йти до ліжка доки свято ще не закінчилося.
- Ви мені спуску не дасте на цьому кораблі, чи не так, містере Спок?
Запитання Кірка прозвучало пригнічено, але вочевидь у голосі не було роздратування, коли він помасажував шию.

Він підняв брову. – Це ваше побажання, капітане?

Людина неочікувано розсміялася. – Ні, точно, ні, містере Спок. Прошу продовжуйте нагадувати мені про правила, коли вам буде здаватися, що мені варто їх нагадати. Він розвернувся, щоб вийти, та обернувся, коли автоматичні двері відчинилися.
– Приглянете за крамничкою, доки містер Мітчелл не з’явиться, гаразд?

Двері зачинилися, якби він був людиною, то знизав би плечима. Замість цього, він повернувся до своєї станції.

- Комп’ютер. Словник земної англійської мови, розділ ідіом.

- Загружаюся…

Він озирнувся у якості запобіжної міри, але інші члени екіпажу були зайняті та як завжди не звертали на нього уваги. За всю свою кар’єру у Зоряному флоті він до цього вже звик, і як вулканця його це не турбувало.

- Готов.

- Знайти та дати визначення виразу «Приглянути за крамничкою».

5.

Два тижня майже нічого не відбувалось, за винятком технічного збою у селекторах у офіцерській столовій, коли протягом трьох днів реплікатори відмовлялись виробляти гарячий шоколад зі збитими вершками на капітанське замовлення. Історія, яку потім весело переповідав сам Скотт під час вечері, про те, як його викликали до каюти капітана та наказали «забути про варп котушки та зробити так, щоб ці кляті реплікатори працювали» вочевидь викликало веселий подив серед команди; він не розумів цього, але помічав наслідки, додаючи їх до власних знань та спостережень за людською культурою.

На нього не звертала увагу більша частина екіпажу «Ентерпрайза», але це його не дивувало. Лише шістдесят три людини з особового складу команди працювали з капітаном Пайком, та із них лише Монтгомері Скот приділив йому уваги більше, ніж для обміну декількома фразами. Люди з острахом відносяться до того, що повністю не розуміють, та і він, власне кажучи, був не дуже зацікавлений у підтримуванні відносин поза роботою; але якщо він би не був проти цих відносин, так само як і не прагнув мати їх, люди були схильні приймати свою незацікавленість за відсутність інтересу, що насправді не було одним й тим самим.

Він звик обідати на самоті, і це як найкраще йому підходило. В нього не було бажання підтримувати легковажну розмову або витримувати водоспад емоцій – а також запах м’ясних страв – все це оточувало би його, якби в нього була компанія.

Все йшло за звичкою, тому він дуже здивувався коли на стіл навпроти нього хтось вдягнений у форму золотого кольору поставив власну тацю.

- Можна? – питання здивувало його ще більше, старший офіцер не має запитувати дозволу, він має право робити як забажає.

Вочевидь його позбавлена емоцій маска не на стільки гарна, як він вважав, бо людина подивилась на нього з надзвичайним розумінням.
– Я мав на увазі, чи… не буду заважати, якщо сяду з вами, містере Спок? Мені відомо, що вулканцям, не подобається перебувати поруч з кимось, і я не ображусь, якщо ви забажаєте залишитися на самоті. Ви просто виглядаєте ніби… ізольованим, та й у Гарі зміна на містку…

Чоловік замовкнув вочевидь знервований, а він двічі моргнув доки знайшовся із відповіддю.
– Я не заперечую компанії, капітане, та й мій дозвіл не потрібен.

- Дякую. Але потрібен, містере Спок, - продовжив капітан, він сів в крісло навпроти, виставив свою склянку та дістав серветку. – Жодна людина не може миритися з небажаною компанією, якщо віддає перевагу самотності, але занадто ввічлива, щоб про це сказати. Я вважаю це соціальним та расовим утиском.

Він з подивом підняв брову, бо його зарахували до категорії «жодна людина», але прокоментував останню частину речення.
– Я не віддаю переваги ні самотності, ні чиїсь компанії, капітане. У вулканів не має вподобань.

- Але при цьому ви вегетаріанці, - підмітив Кірк, його очі сяяли, наче дві сонячні посмішки на обличчі, яке було занадто молодим, щоб взяти на себе всі випробування, що випадають на долю капітана зорельоту.

Друга брова приєдналась до першої.

– Віра – це не вподобання, капітане.

- Невже? Цікаво, - несподівано обличчя людини осяйнуло розумінням. Він на власні очі бачив, як здогадка з’явилась на ньому разом із легким рум’янцем.
– Зачекайте, ви не їсте разом з нами тому що не бажаєте бачити як ми їмо м’ясо?

- Ні, не через це, капітане, - заперечив він, спокійно продовжуючи їсти свою вегетаріанську пасту, італійську страву із соусом з оцету та оливкової олії, що не містив молочних продуктів, який вкривав маленькі шматочки пасти та щось, що мало бути схоже на баклажан (одна із чотирьох суто вегетаріанських страв, які можна біло отримати з реплікатора, та які все рівно біло важко назвати придатними до вживання, судячи зі скарг інших людей).

- Знову, я не подумав… це було грубо з мого боку, - вимовила людина, вочевидь збентежена через ситуацію. – Піду візьму салат чи щось інше…

Несподівано зворушений незвичним розумінням з боку чоловіка, навіть якщо в основі цього була повна нісенітниця, він зупинив його коротким жестом.

– Капітане, це зайве, - запевнив він. – Особистий вибір у однієї раси, особливо якщо це щось незначне, як харчові звички, це не привід чи можливість поставити вірування одних над іншими.

Він дуже виразно моргнув карими очима, обмірковуючи отриману інформацію.
– Впевнені? – очікувано послідувала повна сумнівів відповідь, и він терпляче кивнув.

- Добре… але якщо я колись принесу за стіл те, від чого вас нудитиме, обов’язково скажіть мені, - задоволено промовив Кірк, тримаючи в руках величезну булочку з фаршем із яловичини всередині – це був гамбургер, якщо він правильно пам’ятав класифікацію.

Він підняв брову, дивлячись на краплі гірчиці, які витікали з боків велетенського бутерброду, та йому стало цікаво, чи збиралася ця людина обідати разом постійно; це було щось нове.

Та водночас цікаве.

4.

Їхня подорож до Великого бар’єру на краю галактики тривала вже один місяць, два тижні та 3,75 діб; вони наближались майже до середини подорожі та щойно повернулись з невеликої зупинки на планеті Портус ІІІ, де новий капітан потоваришував зі своїм екіпажем, тасуючи зміни що дві години, щоб кожен зміг хоча б годину провести на відомому на цій планеті базарі під відкритим небом.

Не маючи жодного бажання тинятися з-поміж головних торгівельних майданчиків, попиваючи сік та купуючи нікому не потрібні сувеніри, він закінчував корелювати зоряні мапи з даними туманності, що їм вдалося зібрати за допомогою зонду, який вони запустили поряд із явищем, коли проходили повз нього в останньому секторі, коли двері його каюти відчинились.

Це само по собі вже було достатнім приводом повернутися, і він був збентежений новизною та дивністю ситуації. Тільки тричі за весь його час на борту «Ентерпрайзу» хтось зупинявся поруч з його каютою (два рази з цього списку – коли система комунікацій знаходилась на ремонті); більшість знала про його неприязнь до втручання в особистий простір, а хто не знав, тому було байдуже – лише капітан Пайк бачив, як зсередини виглядає його каюта, и дізнався він це, вже коли вони прощались перед тим як він передав командування новому улюбленцю Зоряного флоту.

За таких умов, ідея зачиняти двері, коли він не медетував, ніколи не приходила йому в голову, тому зараз вони просто відчинилися перед відвідувачем.

Йоги брови злетіли у гору в здивуванні, та він миттєво піднявся назустріч, зробивши попереджувальний жест рукою.
– Капітане, зачекайте хвилинку, - промовив він, підійшовши до дальньої стіни, на якій розташовувався контролер умов зовнішнього середовища.

- Містере Спок? – здивовано поцікавився чоловік, на щастя він не образився через різку забороно увійти.

- Гравітація у цій кімнаті вища ніж у коридорі та у інших частинах корабля, капітане, - пояснив він. – Якщо цього не знати, коли входиш, то є можливість впасти.

- Справді? Вища гравітація? Не заперечуєте, якщо я поцікавлюсь чому?

- Гравітація на планеті Вулкан значно вища ніж на Землі, чи стандартну на борту кораблів Зоряного флоту. Я волію її збільшувати… ця зміна… розслабляє, коли я у власній каюті, - відповів він, трохи відчуваючи досаду через посмішку, що з’явилась на обличчі людини, коли він зізнався, що таки має вподобання.

- Зрозуміло… тоді нічого не змінюйте, містере Спок, - легковажно махнув рукою капітан, обережно заходячи до каюти та перевіряючи відчуття від впливу сили.

- Це не може бути комфортним для вас, капітане, якби я знав про ваш візит заздалегідь, то знизив би гравітацію та температуру до звичайного для людини рівня.
Це не було вибаченням, бо вулканці так просто не вибачаються – скоріше констатація факту.

- Ви ніколи не маєте відчувати себе зобов’язаним це робити, - сказав Кірк, стоячи на порозі, наче в очікування дозволу пройти далі. – Пам’ятаєте, про нав’язування власних уподобань іншим? Не має потреби зменшувати температуру чи гравітацію тут, якщо ви цього не бажаєте.

- Я не хочу, щоб вам було тут не зручно, капітане… ваш візит трохи неочікуваний.

Між його піщаного кольору бровами пролягла зморшка, коли він нахмурився.
– У вас не часто бувають відвідувачі, так?

- Ви перший, окрім капітана Пайка, який заходив попрощатись, - беземоційно відповів він.

Очі людини розширились у подиві.

– Справді?

Він поглянув на чоловіка з пересторогою; недовіра навіть із добрих міркувань це не та емоція, яку він би радо сприймав на собі, а емоції Кірка було легко відчути навіть на відстані, набагато легше ніж усіх інших людей, яких він зустрічав.

– Мені не потрібні відвідувачі, капітане, та й вони не шукають зустрічей зі мною з очевидних причин. А зараз…

- Очевидних причин? – відлунням повторив Кірк, та не дивлячись на те, що капітан був вже червоний від підвищеної температури, він почервонів ще більше. – Що, дідько його забирай, ви маєте на увазі?

Він підійшов до контрольної панелі та знизив температуру на десять градусів, було все ще спекотно за людськими стандартами, і наче температура прохолодної вулканської ночі.

– Я вулканець, капітан, - щиро відповів він. – Я дізнався, що більшість екіпажу цього зорельота віддає перевагу товариству представників власної раси, ніж беземоційному прибульцю.

Очі Кірка – відкриті вікна його почуттів, якими вони були останні шість тижнів – раптом наповнилися колючим стальним блиском, що змусило його трохи відійти; напевне саме це побачив Зоряний флот у молодому чоловіку, хоча до цього часу він більше нагадував дитину, яка отримала нову іграшку – обережна, розумна дитина, але все ж таки дитина.

Зараз людиною заволоділа холодна, чиста лють – і він гадки не мав чому. Дивовижно.

- Ви зараз хочете сказати мені, що члени мого екіпажу заявили, що не бажають спілкуватись з вами, тому що ви… пробачте за це… бо ви не людина?

Він з цікавістю подивився на людину, та врешті решт кивнув, не впевнений, чому його командного офіцера так збентежив цей факт.

- Цьому не має виправдання! На борту мого кораблю не має бути нетерпимості, містере Спок, - заявив Кірк з полум’ям в очах. – І ви також не будете змушені з цим миритися, доки мені буде про це відомо. Упередження знищують усю ідею нашої місії. Якщо член моєї команди виразить таку думку у вашій присутності, я хочу про це знати. Вам зрозуміло?

- Я зрозумів ваш наказ, капітане… - він завагався, але продовжив, коли людина заохотливо кивнула. – Але я не можу зрозуміти вашу занадто емоційну реакцію на простий факт.

Гнів потроху проходив, так само як вертався до норми колір виразного обличчя людини, він вже посміхався, та ця посмішка заповнила усю кімнату, коли капітан розвернувся щоб вийти та кинув через плече фразу, яка провокаційно залишилася витати у повітрі, коли за ним зачинились двері.

– Занадто емоційну, містере Спок? Прошу вибачення.

Слова прозвучали весело, майже занадто неофіційно, і він був впевнений, що цей чоловік дражнить його, хоча він ще не повністю опанував цю концепцію.

Він декілька секунд дивився на зачинені двері, обмірковуючи унікальність цієї людини, та лише тоді зрозумів, що Кірк так і не відповів на його запитання. Цей чоловік був набагато розумнішим, ніж це було зафіксовано у його файлі Зоряного флоту, якщо йому вдалося настільки змінити враження вулканця.

Дуже захопливо.

3.

Через чотири місяці їхнього випробувального польоту, Перший помічник Гарі Мітчелл якимось чином переконав капітана зробити крюк та провести на планеті Норду Альфа два дні ніби то для поповнення медичних запасів, а на справді задля відпочинку такого роду, що він вважав найпримітивнішим для людини.
Ставлення Мітчелла до капітана у найкращому випадку можна біло назвати неофіційним, у найгіршому – воно було на межі із порушенням субординації, але задля справедливості щодо Кірка, той, навіть заради старої дружби, не дозволяв собі виказувати прямої неповаги за присутності підлеглих. Тим не менш, зневага до особистого простору, що чоловік проявив стосовно нього, та неповажне ставлення до капітана – не зважаючи на дружні стосунки – жодним чином не змінило на краще його незадоволення через цю вимушену затримку.
- Це лише на два дні, Спок, команді потрібен відпочинок після того іонного шторму. Скотті сказав, що наша швидкість не буде більше двох варп, але якщо в нас буде сорок вісім годин на ремонт двигунів, тоді ми встигнемо до Бар’єру вчасно, - пояснив Кірк після того як спровадив Мітчелла на поверхню планети за для цілей, які він вирішив повністю ігнорувати.

Ця інформація здивувала його, та викликало відчуття провини через те, що він припустив, що капітан погодився тільки через наполегливість Мітчелла. Можливо через провину, а може і через щиру цікавість – а скоріш за все через те й інше, але якимось чином у той вечір він неохоче спустився з капітаном, щоб роздивитись відомі вистави космопорту, прикрашені лазерним світлом.

- Ми би могли спокійно подивитися шоу із «Ентерпрайзу», якби настроїли основний монітор на їх частоту трансляції, - коротко зауважив він, намагаючись перекричати гомін він різноманітних шумних груп чоловіків та жінок усіх видів з піднятими до гори обличчями, що спостерігали за чудовим показом.
Капітан, чиє обличчя спочатку яскраво осяяв фіолетовий, а потім зелений колір з гори, поглянув на нього спостережливо.

– Вам незручно серед натовпу, містере Спок? – запитав він.

- Це трохи… бентежить, - зізнався він, він швидко вивчивши, що Кірк чекає від своїх офіцерів лише чесності. – Але це можна витримати, - додав він, коли людина подивилася на нього із занепокоєнням.


- Що ж, тоді ходімо звідси…,- людина ледь доторкнулася пальцями до його зап’ястка, що було наче путівник в оточуючому гаморі, що було краще ніж якби він просто взяв його за руку, щоб витягти із натовпу, і він отримав достатньо відчуття орієнтації у просторі, щоб, не дивлячись, піти крізь сяюче світлове шоу та людей навколо.
Врешті решт вони зайшли до гарно освітленого закладу, який більш спеціалізувався на напоях, ніж на іншого роду розвагах, якими була відома ця планета, а саме місце було водночас теплим та відносно у кращому стані, ніж кімнати-бари, про які він чув від людей під час їх відпусток. Чи через власні вподобання, чи через те, що людина знала про його стриманість, капітан обрав місце в якому мало як найменше галасу.
Джеймс Кірк, як він зрозумів, дуже піклувався про свою команду. Через два тижні після їх першого спільного прийому їжі, людина була налякана, дізнавшись, що реплікатори біли запрограмовані видавати лише дві вулканські страви, а наступного дня він провів опитання на кораблі та з’ясував, що 75 процентів їжі на борту були звичайні, неспеціалізованими. Було лише декілька етнічних страв – серед них японські, вулканські, тайські та андоріанські – які хоча б приблизно нагадували оригінал, і Кірк доручив Головному науковому помічнику та містеру Скотту виправити цю помилку (а також запрограмувати реплікатор, щоб він робив щось схоже на те, що людина назвала «кореневе пиво», якщо вони вже взялися за це).
Зараз Кірк потягував розумних розмірів напій, який він спочатку перевірив на рівень вміст алкоголю, що той не завадив йому у разі чого нормально працювати, якщо він матиме повернутися на місток через непередбачувані обставини; а сам він, оскільки не споживав алкоголю, був повністю задоволений склянкою мінеральної води із смаком лайму та цукру.
Сильне відчуття ніяковості, подвоєне типово людським проявом сорому, а саме мовчанням, досі залишилося через просту фразу капітана «Мій вулканський друг на п’є алкоголю, що ви можете йому запропонувати?»; ніколи до цього його так не називали, а особливо людина, яку він знав якихось чотири місяці. Для вулканця та людини неможливо зав’язати чи підтримувати дружні відносини, у більшій мірі тому що вулканська підготовка ніколи не включала в себе пояснення як саме це робити, те, у чому люди знаходили таке задоволення. Його мати багато разів наказувала йому «потоваришувати з кимось в Академії» чи у Зоряному Флоті, але йому ніколи не вдавалося зрозуміти як, та взагалі чи він цього хоче. Випадкові знайомства були неприйнятними та неможливими для вулканців, а той тип глибокої, міцної дружби, єдиного типу можливих відносин поза межами родинного кола, був неприйнятним для людей.
Стурбований через ці думки, він небагато розмовляв, та й сам капітан також, але це не було чимось новим, і вже не було таким дивним, як спочатку. Через 10, 3 комфортних хвилини капітан розвернувся, поглянув на кількох членів команди, які блукали по закладу у різноманітних стадіях тверезості та попередив їх, щоб вони були на борту до того, як «Ентерпрайз» покине завтра орбіту, або вони будуть змушені самі шукати собі трансфер.
Він побачив, як Кірк витяг коммунікатор, і, взявши свою склянку, він підсунувся до капітана, тим самим ухилившись від того, що вогняно-червоний напій потрапив на його ідеально чисту туніку, а також від необхідності прати її, а потім пошкодував, що не пішов у довгу подорож поміж столиків. Він наздогнав людину біля бару, спантеличено дивлячись на нього.
Кірк зітхнув, проковтнув решту свого напою та поставив склянку.
- Командування Зоряного флоту, приватне офіційне повідомлення. Мабуть хочуть, щоб я злітав до бар’єру та назад, щоб вони мали змогу відправити нас у справжню місію, - пробуркотів капітан, і хоча він також був зацікавлений у вивчені феномену, що захищає їх галактику від решти всесвіту, бюрократія та публічність, що були частиною цього пробного польоту, захвату не викликали.
- Підготуйся, Скотті, - Кірк хитро глянув на нього. – Вам необов’язково повертатися, можете спокійно побути тут ще якийсь час.
- Я не вважаю, що мені буде затишно у цьому закладі,- відповів він, піднімаючи брову. – До того ж вам може знадобитися, щоб я… гадаю, ви би сказали «втрутився» у вашу розмову із Командуванням Зоряного флоту… чи хоча б підтвердив їм, що ваші звіти є цілковито точними; ваша остання статистика щодо іонічних флуктуацій в тій туманності була неточною на 0,341.
Його здивувало те, як розсміявся чоловік у золотавій туніці, та було цікаво, що він сказав такого, що могло визвати таку веселість; мабуть, він ніколи не зрозуміє людей.
- Мистере Спок, - продовжуючи сміятися, Кірк поліз у кишеню за кредиткою, - ви мені дуже допоможете, ви знали це?
Він із подивом відмітив, що стримував куточки губ, щоб які мимоволі підіймалися у гору через такий заразний сміх людини, він взяв під контроль своє обличчя та відповів дуже спокійно.
- Я на це сподіваюся, сер.
А потім він пригадав давню людську традицію, і коли бармен підійшов до них, він прийняв спонтанне рішення, але так, наче все було завчасно прораховано та яке Кірк прийме за вдячність, але він би ніколи не зміг би та не став би це озвучувати вголос.
До того, як капітан розплатився, він витяг кредитку з власної кишені та передав її бармену, який косо подивився на вулканця, який платив за напої.
- Гадаю, правильно буде сказати «я пригощаю», капітане?- дуже серйозно запитав він.
Карі очі розширилися від подиву, коли людина поглянула на нього, наче намагалася вирішити найважче рівняння. Він щось сказав чи зробив неправильно?
Вочевидь ні; обличчя Кірка прийняло свій звичайний вираз, та він дуже щиро йому посміхнувся.
- Дякую, містере Спок, - просто сказала людина, та викликав містера Скотта.

2.

Через три тижні у кімнаті відпочинку шість він грав з комп’ютером «Ентерпрайза» у шахи, за для того, щоб проаналізувати та перепрограмувати ще більше основних рівнів для навчання. Два молодих енсіна з його дванадцятої наукової лабораторії виявили бажання навчитися грати в цю гру, а йому добре відомо, що людям зручніше грати з тим, хто має такий самий рівень вмінь, ніж з тим в кого більше досвіду та вмінь; комп’ютер буде більш ефективним та привабливим вчителем, ніж він.

Він відчув як змінися настрій в кімнаті - він миттєво став більш обачним та змінив позу на менш захисну - і йому навіть не треба було озиратись, що б вгадати, що капітан зайшов у кімнату. Коли тінь впала на монітор, він підняв очі, щоб отримати наглядне підтвердження своїм відчуттям.

Кірк зацікавлено посміхався.

– Знову граєте проти комп’ютера, містере Спок?

Його рука біла поруч із спинкою його крісла, і він кивнув мовчки погоджуючись.

– Не цього разу, капітан, - відповів він, коли чоловік сів в крісло та нахилився вперед, уважно дивлячись на нього. – Я намагаюсь написати, ще декілька навчальних програм до банку пам’яті комп’ютера, щоб енсін Петерсен та Мендел могли навчитися азів гри та не осоромилися перед більш сильним опонентом.

Що саме з того, що він сказав викликало таке здивування, та вочевидь приємний відгук, було вище його розуміння, але на обличчі капітана була така широка посмішка, що це напевне було незручно. – Це добра справа, містере Спок, - задоволено відповів Кірк.

З якоїсь причини задоволення викликало в нього аналогічне відчуття, та в нього виникла несподівана потреба у подальших поясненнях.

– Мені відомо, що це може бути образливим для людського інтелекту грати проти супротивника з більш високим рівнем; навіть з поступками, ніхто з них не забажає грати проти мене.

- Гадаю ви помиляєтесь, - прямо заявив Кірк, а він подивом підняв брову.

- Чому це, капітане?

Я думаю, що на борту цього зорельота більше людей бажають зіграти з вами, ніж ви уявляєте, ось і все. Я бачив як добре ваші підлеглі у вашій науковій лабораторії відгукуються о вашій терплячості та розумінні, - сказав Кірк, доволі серйозно, і він відчув невиправдану людську потребу змінити положення, у якому він сидів у кріслі.

Він сховав свої почуття, опустивши погляд на дошку, щоб розставити фігури замість того, щоб відповісти щось на очевидну повагу, яку випромінював чоловік навпроти нього.
– Ви дуже… добрі, капітан, - нарешті люб’язно відповів він, ставлячи останнього коня на відповідне місце. – Але навіть якщо я не розумію насолоду, я помітив, що програш – це не та ситуація, яка корисна людському его.

Небезпечний блиск раптом перетворив карі очі на сяючо-золоті.

– Ви завжди виграєте, містере Спок?

- Підтверджую.

- У комп’ютера?

- Я програмував комп’ютер, капітан.

Очі людини злегка розширилися, це був досить кумедний вираз обличчя.

- З цієї причини найкраща гра завершується в кращому разі лише нічиєю, - додав він, чомусь засумувавши від усвідомлення цього.

- І ви зовсім не граєте з людьми?

- Іноді, більше для навчання, ніж відпочинку, - повільно зізнався він. – Але… члени екіпажу, які намагались, програли менше ніж за дванадцять ходів.
І знову оманливо щира посмішка з’явилася на обличчі молодшого за нього чоловіка, й десь глибоко він відчув попередження, але не про небезпеку, про щось більш незрозуміле.
Чоловік зручніше влаштувався в кріслі, поставив дошку поміж ними, та з викликом подивися на свого співрозмовника. – Я ставлю свою наступну відпустку, що протримаюсь довше.

Дивно, але його не здивували ані нерушима впевненість, ані ідея, що ця людина протримається довше за інших, але він відчував потребу попередити чоловіка про невигідність його становища.

- Давайте, містере Спок, не треба лякати мою людську гордість ще більше, - розсміявся Кірк, нетерпляче вказуючи на дошку. – Дванадцять ходів, кажете?

- Стільки тривала найдовша партія між мною та членом екіпажу, сер.

- Що ж, сподіватимусь, що витримаю хоча б п’ятнадцять, - промовив Кірк, кладучи руки на дошку та широко посміхаючись.

Він підняв брову, та випробував чоловіка трьома ретельно виверненими ходами, які б мали вести до гамбіту Дорована, але були відбиті капітаном.

Він пересунув туру на другий рівень та люб’язно попередив капітана про мат через шість ходів.

- Ха-ха-ха, ніяких підказок, містере Спок, - відповів чоловік з несподівано задоволеною посмішкою, що причаїлась в його очах. – Ми зробили лише по сім ходів, навіть якщо лишилось лише шість, це все одно більше ніж ті дванадцять у інших, про яких ви згадували.

- Саме так, капітане, - відповів він, спостерігаючи за неприкритим задоволення на обличчі людини та дивуючись, як цей чоловік може зберігати таку впевненість у такому складному та майже безвихідному становищі.

Потім слон Кірка виникнув майже з нікуди та з’їв непотрібного пішака, залишив його повністю відкритим для коридіанського лобового нападу.

- На вашому місці я б цей хід не робив, - вказав він, намагаючись дати урок молодому чоловіку, з якоїсь незрозумілої причини, йому не хотілось, щоб партія закінчилась так принизливо.

- Але, містере Спок, - відповів капітан, він нахилився через стіл та змовницьки прошепотів, - я не ви, бачите.
Маленька посмішка, яка миттєво змусила його насторожитися.

– Все ще вважаєте, що зможете поставити мат через шість ходів?

- Ні, - стримано відповів він.
– Спираючись на ваші нелогічні та поспішні ходи, мат можливий через три ходи.

- Спробуйте.
Пролунало як виклик, але не викликаний злістю, як раніше йому доводилося чути від людей. Дивно.

- Ваш вибір манери гри нажаль невдалий, - безпомічно попередив він з дивним бажанням, щоб людина обрала інший варіант гри; партія могла би бути чудовою.

Кірк лиш посміхнувся, та дав знак йому продовжувати. Він зробив потрібний хід, тепер чоловік не протримається і трьох ходів.

Через чотири години, ця сама людина не лише витримала сто вісімдесят чотири ходи, Кірк зробив серйозну заявку на перемогу. Але що найдивніше, замість того, щоб бути наляканим він відчував себе зачарованим ідеєю бути переможеним людиною.

- Ви доволі непередбачувані, капітане, - щиро похвалив він, коли чоловік якось вивів свого ферзя з добре влаштованої пастки. – Та грізний супротивник.

Кірк посміхнувся. – Мене вважають досить непоганим за людськими стандартами, але я раніше ніколи не грав проти вулканського розуму. Зараз я розумію, чому більшість лякаються грати з вами – ви неймовірний, інакше не скажеш.

Він відчув несподівано, як його обличчя почало червоніти, тому він поглянув донизу, щоб пересунути найближчого пішака, щоби уникнути прояву емоцій – та зрозумів з цілком людським роздратування що це невчасний хід.

Судячи з маленької посмішки на обличчі капітана, це відвертання уваги було сплановане, а помилкою негайно скористалися, як перевагою.

- Гадаю, ваші спроби відволікти мене можна вважати спробою шахраювання, капітане, - вимовив він, похмуро дивлячись на дошку, коли Кірк зробив свій (все такий же нелогічний) хід.

- Джим, - зауважив чоловік, прибравши руку від коня.

- Вибачте?

- Я дозволяю друзям називати мене Джим, містере Спок – і як третій за рангом офіцер на кораблі мені б хотілося, щоб ви до цього звикли.

Неприпустимо. – Така фамільярність не бажана між офіцерами, капітане, - холодно сказав він, цього разу готовий до пастки, що йому приготувала людська хитрість.

- Але ми зараз не на чергуванні, - заперечив Кірк, переконливо дивлячись на нього. – Ви можете зробити виняток у правилах, коли ми лише вдвох?

Він сухо вказав майже на весь екіпаж, що був не на зміні та ошелешено спостерігав за грою останні дві години та сімнадцять цілих три десятих хвилини. – Навряд, капітане.

Кірк винувато посміхнувся та знизив голос. – Добре, а коли ми сам на сам? Ви можете називати мене Джимом? Формальність набридає з часом…

- Шах, - він опирався бажанню показати свій тріумф від того, що йому вдалося відволікти хитру людину в якості розплати. – Формальність – це прояв поваги, сер. Відмова від цього може нашкодити робочим стосункам.

- А що до дружніх стосунків? – запитала людина тихіше, вочевидь через повагу до його особистого простору та уважності до команди. – Людям подобається коли друзі звертаються до них за іменами, містере Спок.

- В мене ніколи не було друзів і я не людина, так що не знаю, капітане. Знову шах.

Кірк поспішно вивів свого короля з небезпеки, та знов вмостився у своєму кріслі на декілька довгих секунд, виглядаючи при цьому замисленим, та не про гру, якщо хвилинне відволікання про щось говорило. Він підняв брову, але у цій битві за перемогу не було місця співчуттю; неочікувано відсутність стратегії з боку Кірка через розчарування стане причиною його програшу.

- Шах. Мат через чотири ходи, капітане, - додав він з тим, що люди називають непроханим задоволенням.

Суворий погляд був більше забавним ніж ти, що лякає, і він почув смішок з натовпу, що спостерігав за грою.

- Чотири? Не думаю, містере Спок, - нарешті відповів чоловік, не поспішаючи підняв руку і переніс свого останнього пішака на третій рівень.

Він відчув як його брови поповзли вгору, бо це було зовсім не очікувано.

– В цьому разі, капітане, я маю змінити своє ствердження.

Кірк посміхнувся через його розчарування, та поклав руки на стіл, доки він обмірковував наступний хід.

- Послухайте мене, - несподівано спробував чоловік. – Якщо я переможу, ви будете звертатися до мене Джим, коли ми наодинці?

- Можливість такого варіанта приблизно шість цілих чотири…

- Так чи ні, містере Спок?

Людина була неймовірно відвертою цього разу. Вірогідність того, що чоловік виграє цю партію мала, і схоже це має для нього велике значення, тому він не відступить доки не отримає відповідь на питання.

Та одне він вивчив дуже швидко за останні місяці – Джеймс Кірк гірший за ортавіанську п’явку у прилипанні до речей, коли справа стосується відповідей, яких він бажає.

- Добре, капітане, - поступився він, та у винагороду отримав сліпучу посмішку та незвичайний хід, який ставив у серйозну небезпеку його ферзя.

Нажаль капітан програв, не дивлячись на ще дві години дивовижного змагання до самого гіркого кінця.

І він не впевнений чи цей осад від розчарування цілком належить Кірку чи їм обом.

1.

Він був на містку, коли голос Кірка, вочевидь втомлений та повний невимовного болю, заповнив комунікаційний канал. До того, як капітан з’явився у траспортаторі, він взяв командування на себе та відправив Скотта головним на місток, а також наказав повністю звільнити вся коридори між кімнатою траспортатора та п’ятою палубою. Капітанську гідність треба оберігати за всяку ціну, згідно правил, а тим паче цього капітана, за якого він відчував дивну відповідальність.

Вони були у дружніх стосунках вже якийсь час, декілька тижнів – і це було гарним доказом того, якими нелогічними є почуття, він не міг точно сказати, коли цей чоловік став звичним об’єктом його думок - але останнім часом його дуже турбував той факт, що перетворення Гарі Мітчелла на «недосяжний ідеал» та як результат усі наступні події, вклинилися у зв'язок який ледве почав формуватися підчас випадкових спільних обідів.
Звичайно ж йому ніколи не подобалася його груба поведінка, ані його байдужість, але він є – був – доволі гарним навігатором та близьким другом Кірка; окрім того, якщо було би треба порівняти його із будь-якою іншою формую життя, він був цілковито відразливий для кожного із суто логічним складом розуму.
Тому якщо для нього думка про те, щоб позбавити життя Мітчелла була неприємною, він навіть не міг уявити, як важко це було для Кірка, для близького – та емоційного через те, що він був людиною – друга загиблого старшого помічника.
Коли Кірк з’явився, він вже встиг категорізувати та відкласти ці думки, а також залишкову ворожість до Мітчелла через те, що він сам змусив Кірка зробити такий вибір, та не проявив нічого окрім типового спокою, коли нарешті побачив капітана на платформі.
Самі тільки факти могли пояснити все набагато краще за наляканий, сумний та вражений погляд на обличчі людини. Одяг був розірваний майже на лахміття, він був вкритий темним пилом з поверхні Дельта Веги, обличчя та тіло було усе у синцях та була можливість кровотечі від вочевидь відчайдушної сутички… але перш за все в очі кидався жах від зради гарного друга, що для людського розуму, якому властиво відчувати провину, було наче холоднокровна страта того, хто ніколи не обирав таку сумну долю.
Він не знав, чого очікувати; люди – емоційні створіння, і якщо Кірк до цього демонстрував дивовижну – та таку, що викликає повагу – стриманість, він все ж таки був лише людиною. Він очікував на злість, зустрічні обвинувачення через те, що він запропонував страту, бо згідно із його досвідом, людям властиво перекладати провину та звинувачувати будь-кого, неважливо чи заслуговував він на це, чи ні, аніж терпіти цей тягар самотужки. І він у цьому випадку був відповідальним за долю Мітчелла; обвинувачення, з точки зору людини, були би логічними.
Чого б він не очікував, він виявився не готовим побачити Кірка, який матеріалізувався на платформі, він сидів та сліпо дивився на передню консоль транспортатору, а потім як той, через 5, 75 секунди мовчазного кліпання очима, кине фазер, скільки було сили, у найближчу стіну, від якої він рикошетом відлетить та впаде на підлогу.
Людина хвилями випромінювала горе та жах, такі сильні, що могли збити його з ніг; Кірк виражав свої емоції набагато голосніше, ніж за попередні шість місяців, що вони служили на одному кораблі – чоловік завжди був більш стриманим, виказуючи майже нелюдський контроль, і лише зараз він зрозумів наскільки глибоко цей новий капітан хвилюється, горює, любить… приймає близько до серця.
І зараз Джим відчував неймовірний біль, такий, що він не міг до кінця зрозуміти, та мабуть ніколи не зможе.
Однак, як і з будь-яким експериментом, що він робив, це не зупинило його від спроби. Він активував замок на двері кімнати з транспортатором, та подумки нагадав собі, що потім, коли вони тут закінчать, потрібно буде стерти запис цієї події у кімнаті з камерами спостереження.
Потім він нерішуче підійшов ближче до Кірка, який досі сидів, дивлячись в нікуди, і коли це не визвало відразу, він сів поряд з чоловіком, мовчки дивлячись на нього.
- Він мертвий, Спок, - сказав він секундою пізніше настільки порожнім голосом, наче разом із Мітчеллом померло усе живе у всесвіті… невже увесь цей оточуючий їх біль, це те, що люди насправді відчувають при втраті? І як їм вдається втримувати його без спеціальної вулканської підготовки?
- Ви не дали йому знищити корабель та усіх, хто був на його борту, капітане, - тихо та м’яко промовив він.
Гірке, придушене підтвердження було єдиною відповіддю, і Кірк схилив голову, поклавши її на схрещені на колінах пальці.
- Капітане… це те, чого би він сам бажав, - він зробив ще одну спробу, бо правда це те, що він міг запропонувати в якості заспокійливого. Мітчелл сам це казав, він був гарною людиною всередині. Якби він був у власному розумі, він би не бажав зла ні Кірку, ані будь-кому на борту. – Ви це знаєте.
- Так, - здавлено вимовив він оплетену болем згоду кудись у вкриті подряпинами та синцями руки. – Але від цього не легше.
- Я й не очікував цього, - м’яко відповів він, будучи цілковито розгубленим. Він ніколи досі не стикався так близько із зрадою, так само як і не хвилювався за того, з ким це трапилось; сказати зараз "Я знаю, як ви почуваєтесь, капітане" було би величезною брехнею та ніяк б не допомогло.
Можливо якщо вони будуть говорити про справи, це буде краще, і ситуація не погіршиться через незрозумілу ніяковість.
- Капітане… , - він помітив як сумно понурилися його плечі, та швидко додав, - Джиме, я дав інструкції містеру Скотту відійти на безпечну відстань, та керувати до подальших вказівок.
Він кивнув, а до його чутливого слуху дістався звук, що підозріло нагадував стриманий схлип.
Він ще трохи ближче підсунувся до скорченої фігури, але не міг доторкнутися до нього, бо боявся ще більше вразити й без того занадто чутливі емоційні рецептори, але він знав що людино було потрібно якось заспокоїти.
- Капітане, скажіть мені, якщо я можу якось вам допомогти, - він вже майже був готовий благати, не бажаючи бачити, як людина намагається надалі контролювати власний біль.
Одне око, із блискучими сльозами, що стояли в ньому та вперто не бажали пролитися, хоча зараз це було дуже потрібно, визирнуло із розірваних рукавів, на яких лежала його голова, а потім він знов відвернувся із помітним здриганням.
- Джиме?
- Побудь зі мною, - прошепотів Кірк, так знесилено, що він ледве почув це безпорадне благання. – Будь ласка.
Відповідь була миттєвою, дивуючи його силою відданості та співчуття.
- Я залишусь, капітане. Зараз… та скільки забажаєте.
Він не отримав на це відповіді, але через декілька миттєвостей зрозумів, що капітан тихо плакав, чиста біль через відчуття горя та провини, безжалісно руйнувала його ментальний захист. Його першим інстинктом було залишити кімнату та цю людину, захистити свій власний розум як від агонії через втрату, так і від незрозумілого бажання захистити, що пробуджувалося в ньому, бажання зробити так, щоб цей чоловік більше ніколи так не страждав… щоб для цього не було потрібно.
Але він був поруч протягом тієї години та частини наступної, доки капітан заспокоївся настільки, що був здатен піти до своєї каюти, де він перевдягнувся, отримав мінімальну медичну допомогу та дозволив вкласти себе у ліжко. Через декілька хвилин він неспокійно заснув, але без усяких сумнівів це був бентежний, повний неприємних образів сон про звірства, які трапилися на поверхні Дельта Веги та про які він ще не розповідав.
Він мовчки працював за комп’ютером Кірка, робив рапорти про загибель Денера та Мітчелла, щоб капітан не був змушений сам робити це вранці, закінчивши приблизно о першій ночі.
Та Джим ніколи не дізнався, що він залишився до самого ранку, тихо спостерігаючи за ним.

@темы: Перевод, Чумацький шлях 2015

---

А ось хто давно не слухав радiо?)

[gavrusssha]

Вечернее чаепитие: Чумацький шлях

Я обнаружил неизвестно что, капитан! © Павел Чехов

Не совсем так, конечно. Наши космические ячата снова обнаружили USS Чумацький Шлях в созвездии @diary. В понедельник, 6 июля, в 20:15 отважные капитаны (капитан в отставке все равно капитан!)  gavrusssha и  mila007 телепортируются в штабную радиорубку, чтобы рассказать как проходит второй год полета по украиноязычному сегменту фандома, какие неизвестные ранее формы жизни были обнаружены и на что стоит обратить внимание в этом сезоне.

Принимать гостей будет - эрджей Дар.

Выйти на связь с эрджеем и гостями можно при помощи:

ShtabRa

Ссылка на поток.

А пока послушайте как это было в прошлом году!

Забрать баннер

<a href="http://shtabnoe-radio.diary.ru/"><div align="center"><img src="http://storage1.static.itmages.ru/i/15/0703/h_1435919620_3547917_b607c665af.png" alt="изображение"></a></div>

@темы: Организационное, Реклама

---

Гаряче перезарядження

[ukrtrek]

Викладається на прохання автора

Назва: Гаряче перезарядження
Автор:  torchinca
Всесвіт: Star Trek Enterprise
Рейтинг: PG-13
Жанр: пригоди
Персонажі: Малкольм Рід/Чарльз Такер Третій
Розмір: міді, 4004 слова
Відмова від прав: всесвіт Зоряного Шляху належить не мені.
Стислий зміст: Тріпу не треба гратися з невідомими об’єктами.
Примітка: написано на фестиваль української фанатської творчості “Чумацький Шлях – 2015”

«Ентерпрайз» обертався навколо планети К832-II вже три години поспіль. Негостинна на вигляд жовтогаряча куля, що знаходилась лише в 100 мільйонах земних миль від зірки К83, була не придатна для життя. Занадто близько розташована до місцевого сонця, вдень вона розігрівалась так, що температура на її поверхні сягала майже 500 градусів за Цельсієм. Крім того, над планетою постійно вирували бурі, а швидкість вітру була неймовірною – потоки гарячого повітря зсували скелі, трощили каміння, перетираючи їх в пил. Тож посилати на планету людей годі було й думати. Проте Земля вимагала виконання завдання за будь-яких обставин.

Капітан Джонатан Арчер похмуро зітхнув і обернувся до свого офіцера з науки Т'пол. Вулканка незворушно сиділа за пультом, час від часу дивилася на екран візору, клацала якимсь тумблером чи натискала пару кнопок, але мовчала, чекаючи на рішення командира.

– Як вважаєте, Т'пол,– запитав Арчер, вказуючи на великій екран,– чи зможемо ми протриматися там хоча б хвилин з десять–п'ятнадцять, щоб встигнути закріпити буксирувальний трос?
– Навряд чи шатл зможе підлетіти на достатню відстань, щоб навіть спробувати влучити в ціль, капітан. Швидкість вітру в районі контейнерів становіть 80 метрів на секунду. Їх знесе, перш ніж екіпаж встигне щось зробити. Не кажучи вже про те, що тиск біля поверхні складає 92 атмосфери. Людина не в змозі витримати його навіть у скафандрі.
– Який висновок, Т’пол?
– Це неможливо, капітан, – великі сірі очі субкомандера спокійно зустріли стурбований погляд Арчера.
– Але ви ж розумієте, що Земля дала чіткі інструкції: необхідно врятувати це обладнання, і неважливо, яку ціну нам доведеться cплатити, – він скочив з крісла й почав вимірювати кроками місток, як робив завжди, коли виголошував надихаючу промову перед командою.

Малкольм Рід – офіцер безпеки корабля – тихенько кашлянув зі свого місця за тактичним пультом.

– Залишилося півтори години, сер, – промовив він, коли Арчер перервав свій марафон поміж членів екіпажу й обернувся до нього. – Контейнери витримають ще максимум дев’яносто хвилин, сер. Потім я не зможу гарантувати їхньої герметичності. Навіть зараз параметри, які я отримую з датчиків, не відповідають нормі. Занадто великий тиск та зовнішній вплив.
– Вплив! – головний інженер пирхнув, передражнюючи Ріда. – Кажи вже, що вантаж безперервно обстрілює важке каміння. Щастя ще, що він впав на полюсі. Якщо б ці коробки звалилися на екватор, гаплик би був усьому цьому обладнанню за хвилину чи дві. Ці нездари з «Торнхіла» могли б відстрелити вантаж й у напрямку зірки. Звісно, яка їм різниця, де він впаде? Прибуде «Ентерпрайз» і все владнає.
– Але ж то не їхня провина. Система наведення вийшла з ладу, а полагодити реле вони зможуть лише в доці на Юпітері. – Малкольм Рід зробив невдалу спробу вгамувати колегу.
– Дурня, – відмахнувся той від Ріда. – Ми з тобою з такими дрібницями справлялися за іграшки, і без усякого Юпітера. Було б бажання.

Капітан невдоволено хитнув головою. Чарльз Такер Третій був його другом і найталановитішим інженером усього Зоряного флоту. Але відчуття ситуації у нього ніколи не було. Ось і зараз, замість того, щоб надихати екіпаж, він чубився з офіцером безпеки, витрачав дорогоцінні хвилини, чудово розуміючи, що все одно доведеться щось вигадувати задля спасіння тих надцінних контейнерів із секретним обладнанням флоту.

– Досить, Тріп! – гримнув він. – Нам нема коли бавитися, треба щось робити. У тебе є якісь пропозиції?

Тріп щільно зціпив губи, як робив завжди, коли змушений був виправляти помилки недосвідчених енсінів з інженерного підрозділу. Ніс його легенько загострився, і Арчер зрозумів – ще секунда й командер Такер порушить субординацію прямо на містку.

– Перепрошую, – рульовий енсін Мейвізер несміливо підняв руку, немов школяр. – А чому ми не можемо перенести контейнери за допомогою транспортатору?

Інженер Такер закотив очі.

– Бо ці кляті контейнери постійно рухаються. Ба, більше! Рухаються вони хаотично, і ми не можемо точно виокремити їхній сигнал.
– А може… – Рід нерішуче глянув на Такера, потім перевів погляд на капітана, який знову припинив міряти кроками місток і уважно глянув на свого офіцера. – Може, спробуємо трохи розширити зону переносу? Ну, захопимо трохи ґрунту і каміння, яка різниця?
– Вулканські вчені категорично проти того, щоб транспортатор використовували в такий спосіб, – подала голос Т’пол. – З точки зору безпеки, це – нераціонально. Ми не знаємо, які загрози можуть містити ці породи.
– Але пропозиція цікава, – Арчер наблизився до Малкольма і Тріпа, глянув на монітор, на якому миготіли три зелені позначки. – Ми постійно беремо проби ґрунту в різних куточках квадранту, ізолюємо їх і вивчаємо в лабораторії. Не бачу суттєвої різниці.
– Розмір власне контейнерів складає шість кубічних метрів, – відповіла Т’пол, – якщо ми зробимо захват хоча б двох метрів з кожного боку, що дійсно теоретично дасть нам можливість провести перенос, до цього об’єму треба додати ще вісім кубічних метрів. Загалом – чотирнадцять. Як ви збираєтесь їх ізолювати?
– А якщо брати їх по одному за раз? – запитав капітан. Було видно, що ідея Малкольма прийшлася йому до вподоби, і він не збирався так просто від неї відмовлятися. – Ізолюємо третій бокс на палубі «сім» і зробимо його місцем карантину. А ґрунт, каміння та все інше відправлятимемо назад.
– Слушна думка, – кивнув Тріп. – Звичайно, треба буде кинути туди пару модулів з транспортаторної, та ще комусь сидіти весь час у тому боксі, спостерігати, чи все гаразд. Але, гадаю, це не проблема.
– І в разі чогось непередбаченого той, хто буде чатувати, зможе відстрелити бокс від корабля, – підхопив Малкольм Рід, якого завжди, в першу чергу, цікавила безпека. – Капітан, ви дозволите мені бути спостерігачем?

Арчер нарешті посміхнувся і схвально кивнув. Він завжди вірив у свій екіпаж, і той ніколи його не підводив.

– То як, субкомандер? Спробуємо цей іноваційний метод? Чи будемо покірно спостерігати, як цінне обладнання перетворюється на мотлох?
– Моя думка незмінна, капітан. Це ризиковано, – промовила Т’пол спокійно. Вона зробила те, що мала зробити, але якщо капітан прийняв рішення, – вона була готова виконувати наказ.

~

Температура в третьому боксі була нестерпна. Навіть у скафандрі Малкольм відчував, що потроху перетворюється на барбекю. Але Тріп наполіг на тому, що контейнери повинні були охолоджуватися поступово, інакше це могло погано позначитись на вантажі. Адже захисний термостійкий шар, нанесений на поверхню металу, від занадто довгого перебування на негостинній планеті потоншав до критичного значення. І те, що було в контейнерах, могло не витримати швидкої зміни температур.

– Третій! – гукнув Тріп, показуючи рукою, щоб Малкольм відійшов вбік. – Обережно, приймаємо!

Рід ледве встиг відскочити до стіни, біля якої порався командер Такер, пересуваючи важелі на пульті транспортатору. На тому місці, де мить тому тупцював офіцер безпеки, в ореолі дрібного брунатного пилу матеріалізувався великий сріблястий контейнер. Справжній дощ з піску, якоїсь невизначеної дрібноти та каміння різного розміру, кольору і форми просипався на металеву палубу, заколотив по стінах та скафандрах офіцерів.

– Нічого собі! – вигукнув Тріп, зачаровано дивлячись на те, як витанцьовує перед ним інопланетне мікроторнадо. – Цього разу щось занадто багато зачепили.
– Відправляймо все це буйство назад, – промимрив Малкольм в мікрофон, отримавши відчутного удару під дих добрячим каменем.

Удар був не те щоб дуже сильним, але настільки влучним, що Рід ледве втримався на ногах. В очах його відчайдушно миготіли червоні вогники. Малкольм закліпав повіками, як вчили його на практичному курсі з екстремальних ситуацій – раз в секунду, щоб хоч трохи розвиднілось.

–Що… що це в біса таке? – навіть спотворений крізь спікер навушника голос Тріпа звучав зацікавлено й збуджено.

Продовжуючи методично кліпати очима раз на секунду, Малкольм озирнувся на напарника. Той, в свою чергу, дивився прямо на нього, показуючи рукою на палубу просто перед ним. Камінь, який нещодавно так влучно вибив подих з офіцера безпеки «Ентерпрайзу», лежав собі на металевій підлозі боксу номер три і тихенько помахував якимось відростком, дуже схожим на гострий півметровий колінчастий хвіст.

– Відправляй це назад, – Рід вже не мимрив, навпаки, голос його звучав голосно й рішуче. – Все разом, Тріп. Негайно.
– Почекай, Малкольме, – інженер вже стояв поруч, простягаючи руку до загадкового каменя з хвостом. – Дивись, яка в нього структура. Це ж просто диво, немов кам’яне пір’я. Ми б могли залишити його собі…
– Ми не можемо, – Рід перехопив його руку за декілька сантиметрів від об’єкту, який раптом почав легенько вібрувати. – По-перше, це небезпечно для нас, а по-друге, якщо воно живе, ми не зможемо убезпечити його. Воно помре.
– Зробимо йому барокамеру з підігрівом, – продовжував наполягати Тріп, тягнучи руки. – Це ж справжнє наукове відкриття. Флокс буде в захваті, а Т’пол,мабуть, розлютиться, як чорт, бо її дорогоцінні вулканські вчені знають не все на світі, – він весело засміявся. – Я візьму…
– Тріп, ні!

Якщо б Малкольм не чекав цього, він би не встиг. Але він був досвідченим та аж занадто пунктуальним щодо правил й інструкцій. Інструкція ж була однозначною – будь-який об’єкт вважається небезпечним доти, доки не доведено зворотнє. Тож Малкольм Рід встиг відкинути Тріпа від живого каменю, який вже націлив свій «хвіст» інженеру просто в груди. Гострий, як жало сюрікена, кінцевий суглоб «хвоста» потвори розпоров рукав скафандра Ріда, немов папір, і увіп’явся в зап’ястя. Різкий біль збив Малкольма з ніг. Падаючи на розпечену палубу боксу, він тільки й встиг подумати, що руці, мабуть, хана, і провалився в густу червону темряву.

~

– Ні в якому разі, – лікар Флокс рішуче захитав головою, відсікаючи всі доводи, що наводив йому інженер Такер протягом цілої доби. – Ви туди не зайдете ні за яких обставин.
– Але, лікарю, – не вгамовувався той, намагаючись відтіснити кремезного денобуланця хоча б від віконця з броньованим склом, аби на свої очі побачити Малкольма Ріда, що вже більш як п’ятнадцять годин знаходився в найміцнішій ізоляційній камері корабля, – це все ще наш Малкольм. Ви ж чули його, він може контролювати себе.
– Є ж правила, командер Такер, – Флокс виразно подивився на Тріпа. – Якщо ви пригадаєте, з чого все це почалося, то зрозумієте – я не впущу вас туди, навіть маючи безпосередній наказ капітана. Тут моя зона відповідальності, і я кажу вам, що лейтенант Рід зостанеться в ізоляції, поки я не знайду хоча б якесь пояснення його стану.

Тріпу все ж таки вдалося продертися до вікна. Крізь товсте, злегка тоноване скло він побачив Малкольма, що сидів на голій підлозі, зовсім без одягу. У кутку неподалік валялося обгоріле ганчір’я – колишня форма офіцера безпеки і дві ковдри, які видали постраждалому для того, щоб вмоститися зручніше в камері. Розслаблена поза Ріда свідчила про те, що принаймні зараз почувався він добре. Тріп зітхнув з полегшенням – криза явно минула. Адже коли він бачив Малкольма востаннє, той кидався на стіни і волав, вимагаючи відчинити двері та звільнити від людей прохід до третього боксу.

Звичайно, нікуди його не випустили, бо третій бокс було опечатано відразу ж після інциденту. Разом з контейнерами й усіма трофеями, які прихопили з планети. Капітан не дозволив Тріпу навіть спробувати відіслати той мотлох назад, бо вважав, що він може знадобитися лікарю Флоксу для аналізів.

– Ми повинні зробити все, щоб допомогти Малкольму! – Арчер був налаштований дуже рішуче.

Рід витягнув руку, мабуть, ту, в яку поцілив проклятий камінь, і притиснув її до підлоги камери. Зроблена з адвентіуму – найновішого термостійкого сплаву, вона витримувала екстремально високу температуру й ніколи не міняла своїх властивостей навіть при трьохстах градусах за Цельсієм. Але зараз, під долонею Малкольма, вона несподівано розжарилася до червоного кольору і зробилася напрочуд пластичною. Рід легко встромив в підлогу пальці, поворушив ними і витягнув назовні, потім обережно розгладив поверхню, і підлога під його рукою здобула первісний охайний вигляд.

Робив він це з такою спокійною грацією, що Тріп замилувався його тренованою постаттю і точністю рухів. Коли ж Малкольм моргнув до нього, дивлячись просто у вічі, інженер Такер навіть почервонів. Лише трішечки. Бо ситуація була аж надто сумною, щоби він міг дозволити своїм думкам вийти з-під контролю.

– От бачиш, Тріп, – голос Малкольма звучав зовсім звично й спокійно, чутливі мікрофони і підсилювач дозволяли їм спілкуватися без зайвої напруги легенів, – я вже можу це контролювати й більше не бешкетуватиму і не спалюватиму одягу. Може, принесеш що-небудь накинути? Бо щось мені ніяково сидіти тут голяка під вашим пильним оком.
– Та ти й без одягу нівроку, – пожартував Такер, і Рід засміявся своїм трохи стриманим сміхом.
– Коли ви востаннє відчували напад жару? – встряв у бесіду Флокс. Він також із цікавістю спостерігав за витівками Ріда з адвентіумом.
– Напади припинились, лікарю. Я почуваюся просто чудово. Можна мені якусь одежину?
– Мені потрібно буде зробити аналіз структури ваших клітин, лейтенанте. Може, він щось підкаже. А поки що прийміть оту заспокійливу мікстуру, яку ви так наполегливо жбурляли протягом усього цього часу. Нам вже потрібно йти, командер, – звернувся Флокс до Тріпа і повернув до виходу.
– Так, лікарю, я зараз, – відповів той Флоксові у спину.
– Принеси мені хоча б штани, – зашепотів Малкольм тихенько. – Бо це просто нестерпно звертатися до капітана з голим задом.
– Та добре вже, мовчи, – промовив Тріп, побоюючись, що Флокс може повернутися будь-якої миті. – Принесу я тобі щось. Ти давай, слухай лікаря, і все буде добре.

Рід дивився, як зникає за дверима інженер Такер, і посмішка його швидко танула. Можливо, все ще й буде добре, друже. Ти тільки вертайся скоріш, бо часу вже практично не залишилося.

~

Капітан Джон Арчер вдивлявся у великий еліпсоїдний об’єкт, що займав більшу частину великого екрану рубки. Об’єкт з’явився несподівано і звідти, звідки його аж ніяк не очікували. Величезна кам’яна брила, вся посічена й покромсана, наблизилася до корабля на небезпечну відстань в три милі й завмерла, зберігаючи дистанцію незмінною.

– Ви певні, Т’пол, що він прибув від планети?
– Дані ясно вказують на це, – субкомандер схилилася над своїм пультом, щось перевірила й додала. – Ніяких сумнівів щодо цього, капітан.
– Але ж планета не придатна для життя. Це не може бути результатом якогось виверження?
– Навряд чи якийсь вулкан здатен запустити на орбіту бодай маленький камінець, не кажучи вже про багатотонну брилу. Крім того, ніякий вулкан не в змозі регулювати швидкість цієї брили під час польоту і керувати її маневрами.

Навіть за таких обставин Арчер би оцінив іронію вулканки, якби хоча б на мить припустив, що вона до неї здатна.

– Добре, тоді будемо виходити з припущення, що це – корабель розумних істот. Можливо, вони проводили дослідження цієї планети, а ми чомусь не помітили їх. Вам знайомий цей тип судна?
– Це не судно, капітане, – відповіла Т’пол. – Сканери фіксують кристалічну структуру не тільки на поверхні, але й в усій товщі об’єкту.

– Хай там що, ми спробуємо. Хоші, – звернувся він до офіцера зв’язку, – відкрийте канал.

Хоші Сато кивнула, підтверджуючи, що канал зв’язку відкритий.

– Говорить капітан земного корабля «Ентерпрайз» Джонатан Арчер, – почав капітан, рухаючись містком. – Ми знаходимося тут з мирною місією. Будь ласка, назвіть себе.

Відповіді не надійшло. Замість неї брила завібрувала й несподівано почала обертатися навколо себе. Спочатку повільно, а потім все швидше і швидше. На великому екрані було чудово видно, як від її поверхні почали відриватися шматки різного розміру та ваги, і як всі вони полетіли в бік корабля.

– Підняти захисні екрани! – вигукнув Арчер.
– Екрани піднято, сер!

Мейвізер зреагував миттєво, але відстань до агресивного об’єкта була дуже мала. І хоча більша частина великих каменів не долетіла до корабля, по обшивці судна заколотило, немов «Ентерпрайз» потрапив під рясний метеоритний дощ.

– Порушена герметичність трьох складських боксів на палубах «три» і «вісім», – рівним голосом доповіла Т’пол. – Ізолюємо.
– Воно не зупиняється, – Арчер вказав на екран, де брила продовжувала вібрувати і обертатися, відриваючи від себе все більші й більші шматки. Шматки ці якимось дивом спрямовувались у бік «Ентерпрайзу» і нікуди більше.
– Надходять дивні дані з палуб «чотири», «п’ять», «шість» і «сім», сер, – навіть зараз тон вулканки був незворушний. – Температура у коридорах цих палуб коливається в межах п’ятдесяти градусів за Цельсієм.
– Що?!

Арчер підбіг до пульту Т’пол й вирячився на екран сканеру. Екраном, дійсно, пересувалася температурна аномалія. І її шлях, позначений сканерами, йшов від ізоляційного боксу, в якому утримували постраждалого Малкольма Ріда, й аж до самісінького третього складського боксу палуби «сім», куди той самий Малкольм Рід так несамовито поривався учора.

– Т’пол, ви – зі мною до медвідсіку. Місток ваш, Мейвізер. Тримайте екрани на найбільшій потужності й готуйте торпеди. Але стріляти тільки за моєю командою.
– Слухаюсь, сер!

~

– Приніс? – Рід визирнув у віконце.
– Ось твої штани, – потрусив Тріп перед броньованим склом вінтажними синіми джинсами Малкольма. – Ти певен, що тобі не потрібна ще хоча б майка?
– Не потрібна, – швидко посміхнувся Рід. – Скоро зрозумієш. Давай-но їх сюди.

Тріп спробував відчинити засув, що замикав маленькі дверцята, крізь які Малкольму доставляли в бокс ліки і речі, але той не відчинявся. Здавалося, він був намертво приварений до дверей.

– Ну, чого забарився, давай скоріш, – почув він нетерплячий голос лейтенанта.
– Засув застряг.
– Так відчини двері, – буркнув Малкольм. – Зараз прийде Флокс і зовсім вижене тебе звідси. Ще й по голові надає. А я так і залишусь голяка.

Тріп вагався лише мить, адже Малкольм, все ж таки, був його другом. Він швидко набрав універсальний код, який мав знати головний інженер корабля на випадок непередбачуваної ситуації, і про який лікар Флокс навіть не здогадувався.

Щойно двері відчинилися, Малкольм підскочив до Такера і висмикнув штани у нього із рук.

– Гарна робота, – промовив він і додав пошепки, – вибачай, приятелю.

Тріп не встиг навіть подумати, за що міг вибачатися Рід, як той обійняв його за плечі і поцілував глибоко й гаряче. Навіть занадто гаряче, майнула думка за мить до того, як Чарльз Такер Третій відключився.

Він ніс непритомного Тріпа на руках, щосили притискаючи його до грудей і намагаючись не спалити собі джинси. Тіло інженера Такера пекло вогнем, крутилося й пручалося, але Малкольм знав, що принаймні зараз той нічого не відчуває. Мине не менш як півгодини, перш ніж до нього почне повертатися свідомість. І до того часу їм вкрай потрібно дістатися до клятої палуби «сім», до третього боксу, де Тріп так необачно спробував погратися із невідомим об’єктом з розпеченої планети.

~

Корабель трясло, немов він потрапив у велетенський барабан, який відчайдушно гамселив невідомий космічний циклоп. Брила час від часу відривала від себе все більші шматки, посилала їх до корабля, а потім забирала назад і поглинала поверхнею.

– Вона не зменшується, сер, – доповів Мейвізер по інтеркому. – Екрани ще тримають, але слабшають.
– Скільки у нас часу? – Арчер стояв біля заблокованих зсередини дверей третього боксу, за якими знаходилися вантажні контейнери, інопланетний матеріал і два члени його екіпажу в незрозумілому стані.
– Може, хвилин зо двадцять–тридцять, сер. Потім, гадаю, екрани відмовлять, і нам потрібно буде стріляти.
– Зрозуміло, – відповів капітан. – Тримайтеся і пам’ятайте, стріляти — лише за наказом. Ми ще не знаємо з чим маємо справу. Кінець зв’язку.

Т’пол, що поралася біля самих дверей, намагаючись відкрити їх за допомогою лома, перехопила погляд капітана й похитала головою.

– Лейтенанте Рід! – крикнув Арчер, і вкотре вже за вісім минулих хвилин загупав по металевій обшивці дверей складу. – Негайно знизьте температуру до 30 градусів та відчиніть двері. Ситуація вийшла з-під контролю. Я вимагаю від вас здатися просто зараз! Сподіваюсь, інженер Такер не постраждав!
– Перепрошую, капітане, – голос Малкольма з інтеркому звучав плоско й невиразно. – Я не можу знизити температуру, щоб ви увійшли, і не можу випустити інженера Такера. Він потрібен мені тут. Дайте нам декілька хвилин.
– У нас нема ані секунди, Рід! За півгодини або ми розтрощимо ту потвору, або вона нас знищить. Ви хоч розумієте це?!
– Я розумів це ще учора, коли просив вас пустити мене сюди, сер. Але ж мене не слухали.

Арчер ляснув долонею по металу:

– Добре, лейтенант. Я вас слухаю зараз. І якщо ви бодай щось знаєте, робіть що-небудь. Тільки швидко.

~

Тріп прийшов до тями, відчуваючи під боком щось металеве і ребристе. Сріблястий контейнер з поверхні К832-II, засипаний пилом і різноманітним камінням, нагадав йому про все, що відбулося тут і в ізоляторі. Він підняв голову й озирнувся. Неподалік від нього сидів Малкольм, поплескував долонею по незвичайному каменю з «пір’ям» і постукував по підлозі кулаком. Колінчастий «хвіст» потвори виписував хитромудрі вензелі, але не атакував Ріда. Навпаки, Тріп дивним чином зрозумів, що камінь чимось дуже задоволений. Раптом «хвіст» напружився і вказав у напрямку інженера. Такер завмер, побоюючись водночас і за себе, і за Малкольма, який був набагато ближче до істоти. Так, тепер Тріп відчував це чітко і ясно. Це була розумна істота, висмикнута їхньою технологією в інший світ, у вороже середовище. І щоб вижити та повернутися до своїх, вона була вимушена діяти, змінювати це середовище на свою користь.

– Як почуваєшся, друже? – Рід дивився на нього трохи стривожено.
– Наче мене щось висмоктало зсередини, – зітхнув Такер, підводячись з підлоги.
– Вибач, Тріп, – Малкольм винувато посміхнувся. – Ти був мені дуже потрібен, а вмовити тебе словами я вже не встигав.
– То вирішив вмовити мене поцілунком? До речі, непоганим, – пожартував той. – Але я, все одно не розумію, що сталося? І як, в біса, ми можемо тут знаходитися за такої температури? Ми повинні були вже сто разів перетворитися на вугілля – він глянув на термометр, що показував трохи менше ста градусів за Цельсієм.
– Це все біофізика, друже. Я сам на ній не дуже розуміюсь, може, Флокс пізніше пояснить. Але це створіння щось зробило з моїм метаболізмом, коли штрикнуло мене в руку. Мій організм ніби такий самий. В усякому разі, я не відчуваю, що перетворився на маленького зеленого монстра. Але ж ти сам бачиш, тепер він діє набагато ефективніше. Мабуть, це і врятувало мені життя, коли скафандр було розрізано. А я, здається, зробив те саме із тобою. Мені дуже не хотілося кусати тебе, то вирішив так…
– Нормально вирішив, – махнув рукою Тріп. – Але чи довго ми так протримаємося? Це ж дико виснажує.
– Ну, в тебе гарантовано є шістнадцять годин. Стільки протримався я. А про себе не знаю. Та якщо ми не поквапимося і не відправимо цю істоту назад на планету, це може бути неважливо. Її родичі зроблять з нашого судна м’якеньку металеву тирсу.

Тільки тепер Такер звернув увагу на те, що корабель здригається. Поштовхи ставали рідшими, але дедалі сильнішими.

– Це вони там гамселять?
– Воно. Це тільки авангард. Будуть ще. І набагато більші.
– Звідки ти знаєш? – здивувався Тріп.
– Поки ти тут валявся, я з ним порозумівся. Ну, як зміг, звичайно. Я ж не Хоші, все-таки.

Такер почухав потилицю. Зрозумівши задачу, він одразу почав розмірковувати, що треба зробити.

– Рід! – з інтеркома пролунав вкрай стурбований голос капітана, – Що там у вас відбувається?
– Інженер Такер прийшов до тями, сер! Ми зараз почнемо.
– Покваптеся, Рід. Ми на межі.
– Джон, – звернувся до капітана Такер. – Нам потрібно буде відключити захисні екрани. Без цього нам тую тварюку на планету не спустити. Екрани діють в обидва боки і не дозволять нам скористатися транспортатором.
– Тобі там зовсім мізки засмажило? Вона ж нас змете!
– Не змете, якщо встигнемо зробити все за тридцять секунд, поки вона збирається із силами. Це наш єдиний шанс.
– Чому це єдиний? Ми ще можемо випробувати на ній наші торпеди.
– То Малкольм тобі не розповів? Ця штука тут не одна. На всіх у нас торпед не вистачить.
– Крім того, – зауважив Рід, який пильно стежив за дискусією офіцерів, – вони живі, сер. Може, і не настільки розвинені, як ми, але чутливі й надзвичайні. І трохи володіють телепатією, сер. Ви й самі у цьому змогли б пересвідчитися, якби був час.

«Ентерпрайз» сильно здригнувся, перериваючи їхню бесіду.

– Ну, добре, Тріп, – погодився капітан. – Вимикаємо екрани за твоєю командою.

Отримавши дозвіл, Такер рвонув до модулів транспортатору, швидко перевіряючи налаштування й показники. Малкольм зостався з кам’яною істотою, заспокоюючи її.

– Ти певен, що вона тут одна?– запитав Тріп задля проформи. Він і сам якось знав, що істота була тут сама. Мабуть, діяла ота дурна телепатія.
– Ти знаєш відповідь, Тріп.
– Хочу впоратися за раз, – підморгнув Такер Ріду й мало не впав, такий страшний поштовх прокотився кораблем, – У бік, Малкольм!

Малкольм Рід відкотився від каменю, показуючи рукою, що все гаразд.

– Зараз, Джон! – заволав Тріп, сподіваючись, що Арчер чує його.

Тріп бачив, як тремтіли його пальці, коли він пересував важелі транспортуючого модулю, бачив, як поволі розчиняється в просторі колінчастий «хвіст» істоти.

– Ну, що там? – допитував капітан, – Можемо піднімати екрани?
– Ще трохи, заждіть, – мовив Такер, дивлячись на дивний малюнок брунатного «пір’я», що танув на його очах.
– Десять секунд до удару, Тріп! Дев’ять! Вісім! Сім! Шість!
– Можна! – гукнув інженер Такер. – Вже можна, – додав він зовсім тихо і глянув на Малкольма, що сидів біля сріблястого ребристого контейнеру, замислено дивлячись на місце, де хвилину тому вихляло колінчастим «хвостом» загадкове інопланетне створіння.

Тепер на металевій палубі боксу нічого не було. Порожньо. Навіть пил, що його притягли разом з контейнером з планети, повернувся туди, де йому і місце. Тріп зітхнув і почовгав було до термостату, щоб знизити температуру, та й застиг, не дійшовши до стіни. Тільки зараз він помітив, що був зовсім голий.

~

– …поціливши вам у руку, воно якимось чином змінило вид зв’язків ваших клітин на π-електронні.Це підвищило вашу… м-м-м теплостійкість і дозволило вижити при тій, будемо казати, аж занадто високій температурі.

Лікар Флокс походжав перед лейтенантом Рідом і головним інженером Такером, що сиділи перед ним в самій білизні та слухали цю захоплюючу лекцію, ані слова не розуміючи. Тим не менш, вони старанно кивали в потрібних, як їм здавалося, місцях, зважаючи на те, що десять хвилин тому денобуланець витяг їх обох зі своєї електрокоригуючої капсули цілком здоровими й нормальними.

– А що сталося зі мною, лікарю? – спитав Тріп, явно отримуючи задоволення від збентеженого вигляду Малкольма.
– Приблизно те ж саме. Тільки спосіб, так би мовити, «перезарядження» ваших клітин був менш радикальним. І, можливо, більш приємним. Піду принесу ваш одяг, джентльмени.

Флокс махнув рукою і вийшов. Чарльз Такер Третій тільки й зміг, що почервоніти і крякнути, а Малкольм Рід посміхнувся собі під ніс і тихенько прошепотів Тріпу просто в ухо:

– Але ж погодься, було гаряче.

Обзорам

На [J]ukrtrek[/J] в рамках фестиваля «Чумацький Шлях» выложена работа «Гаряче перезарядження» от [J]torchinca[/J]

@темы: Фик, Чумацький шлях 2015, PG-13